Постанова
Іменем України
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 759/11754/23
провадження № 61-17672св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_4, які підписано представником Войтенком Ігорем Васильовичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що у березні 1997 року перед переїздом до США позивачка залишила відповідачу 535 000 дол. США.
Протягом 2000-х років відповідач став власником низки юридичних осіб, що вели успішний комп`ютерний бізнес, однак у 2018 році позивачці стало відомо, що відповідач вийшов з більшості юридичних осіб і ці компанії були закриті без погодження з нею.
Позивачка наполягла на видачі відповідачем розписки, якою він підтвердив факт отримання у борг зазначених вище грошових коштів і зобов`язався повернути їх на вимогу позивачки. Згідно розписки від 03 листопада 2018 року ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_1 535 000 дол. США, зобов`язавшись повернути позику на вимогу ОСОБА_1 .
У травні 2023 року позивачка звернулась до відповідача з проханням переказати їй 535 000 дол. США, однак відповідач у телефонній розмові повідомив, що наразі не може переказати кошти, посилаючись на фінансові проблеми.
Позивачка направила відповідачу вимогу негайно повернути всю суму коштів. Відповідач повідомив, що в розписці не зазначено строк повернення, відтак він має право повернути позику протягом 3 років.
ОСОБА_1 просила:
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 535 000 дол. США.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року:
позов ОСОБА_1 задоволено;
стягнуто з ОСОБА_3 на користь громадянки США ОСОБА_1 борг в розмірі 535 000 дол. США;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явились. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позов визнав;
03 листопада 2018 року між сторонами укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого ОСОБА_3 взяв борг у ОСОБА_1 суму коштів 535 000 дол. США та зобов`язався повернути їх на вимогу (а. с. 19). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами;
судом встановлено, що 03 листопада 2018 року ОСОБА_3, підписана розписка про отримання ним від позивача у борг в сумі 535 000 дол. США, що також визнає сам відповідач;
на підставі наведеного, суд приходить до висновку про доведений факт щодо наявності заборгованості за договором позики від 03 листопада 2018 року. Після укладення цього договору позивач всі обов`язки, передбачені договором виконав, а відповідач свої зобов`язання не виконав. В результаті чого утворилася заборгованість в розмірі 535 000 дол. США. Оскільки відповідач відмовляється виконувати взяті на себе зобов`язання, сума позики ним досі не повернута, суд вважає, що права позивача порушені і підлягають судовому захисту. При викладених обставинах, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення суми позики в розмірі 535 000 дол. США підлягають задоволенню.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року:
заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження задоволено;
замінено вибулого стягувача - ОСОБА_1 на його правонаступника - ОСОБА_2 у виконавчих провадженнях № 73640820 та № 73641010 щодо стягнення з ОСОБА_3 боргу в розмірі 535 000 дол. США та судового збору в розмірі 13 420 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
на підставі рішення суду отримані виконавчі листи від 18 грудня 2023 року №759/11754/23;
постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцьким О. Л. від 19 грудня 2023 року відкрито виконавче провадження № 73640820 на підставі виданого виконавчого листа 18 грудня 2023 року № 759/11754/23 про стягнення з ОСОБА_3 на користь громадянки США ОСОБА_1 боргу в розмірі 535 000 дол. США;
постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцьким О. Л. від 19 грудня 2023 року відкрито виконавче провадження № 73641010 на підставі виданого виконавчого листа 18 грудня 2023 року № 759/11754/23 про стягнення з ОСОБА_3 на користь громадянки США ОСОБА_1 судового збору у розмірі 13 420 грн;
20 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги №1, відповідно до якого первісний кредитор ОСОБА_1 передає у власність новому кредитору ОСОБА_2, а новий кредитор приймає у власність права вимоги до ОСОБА_3 на суму 535 000 дол. США та 13420 грн, які підтвердження та встановлені рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року у справі №759/11754/23;
в цьому випадку має місце правонаступництво, внаслідок якого права стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчих листів по справі №759/11754/23, виданих Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 на користь громадянки США ОСОБА_1 боргу в розмірі 535 000 дол. США та судовий збір в розмірі 13 420 грн, перейшли до правонаступника стягувача - ОСОБА_2, а тому посилання заявника на статті 512, 442 ЦК України обґрунтовані.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18 квітня 2024 року:
подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О. Л. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку задоволено;
звернуто стягнення на майно, що не зареєстровано за боржником в установленому законом порядку, а саме:
домоволодіння, будинок АДРЕСА_1, реєстраційний номер 6824864;
земельну ділянку (кадастровий номер 3221480903:02:006:0022) площею 0,0983 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку (кадастровий номер 3221480903:02:006:0016) площею 0,1020 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1, шляхом реалізації на електронному аукціоні в порядку визначеному статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2023 року, по справі № 362/1505/18 в порядку поділу спільного майна подружжя за боржником ОСОБА_3 на праві власності визнано: домоволодіння, будинок АДРЕСА_1, реєстраційний номер 6824864; земельна ділянка (кадастровий номер 3221480903:02:006:0022) площею 0,0983 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка (кадастровий номер 3221480903:02:006:0016) площею 0,1020 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 грудня 2023 року №359121002 вбачається, що домоволодіння, будинок АДРЕСА_1, реєстраційний номер 6824864, перебуває у спільній частковій власності, а саме 1/2 частки між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 31 січня 2006 року. Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 02 січня 2024 року вбачається, що земельна ділянка (кадастровий номер 3221480903:02:006:0022) площею 0,0983 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка (кадастровий номер 3221480903:02:006:0016) площею 0,1020 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1, перебуває у спільній частковій власності, а саме 1/2 частки між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;
суд вважав, що боржник ОСОБА_3 має зазначене нерухоме майно, але відповідно не зареєстрував своє право власності на це нерухоме майно, тому приватний виконавець правомірно звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку. Боржником не вчинено жодних дій для виконання рішення суду та реєстрації належного йому на праві власності домоволодіння та земельних ділянок;
з урахуванням розміру заборгованості та здійснення боржником дій направлених на набуття права власності на майно, відсутність законної реєстрації права власності, суд дійшов висновку, що подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, необхідно задовольнити.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року:
апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Войтенка І. В., який діє в інтересах особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_4, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року - закрито;
дію рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року відновлено;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
відповідно до пункту 3 частини 1 статі 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Зазначеною правовою нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги. Водночас судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 910/20190/16);
з матеріалів справи установлено, що позов про стягнення боргу за договором позики пред`явлено до ОСОБА_3 . Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, ОСОБА_4 посилається на те, що виконання оскаржуваного рішення впливає на її інтереси у розумінні статті 60 СК України щодо солідарної відповідальності ОСОБА_4 у цьому спорі на час виконання рішення суду. Установлено, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості із ОСОБА_3 за договором позики згідно розписки від 03 листопада 2018 року, учасниками зобов`язальних правовідносин є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
апеляційний суд відхилив аргументи скаржниці щодо солідарної відповідальності за договором позики, оскільки само по собі перебування осіб на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу. Правовий аналіз частини 4 статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
у справі, що переглядається апеляційним судом, установленню підлягає наявність правовідносин за договором позики, натомість у межах вирішення цього позову питання доведеності укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї вирішенню не підлягають, відтак вирішення спору за договором позики на інтереси ОСОБА_4 не впливають. Доводи скаржниці про те, що на момент укладання договору позики та складання розписки 03 листопада 2018 року відповідач був одружений, відтак повинен був отримати згоду своєї дружини на укладення такого договору, є безпідставними, оскільки для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 26 вересня від 2018 року у справі №713/285/2012 (провадження № 61-10345св18), від 18 листопада 2019 року у справі №569/7631/15-ц (провадження № 61-1261св18) від 27 листопада 2019 року у справі №133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18);
окрім цього, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 визначила єдиного відповідача у справі - ОСОБА_3 та рішенням суду стягнуто заборгованість безпосередньо із ОСОБА_3 без зазначення солідарного стягнення. З огляду на наведене, посилання ОСОБА_4 на ту обставину, що стягнення заборгованості за договором позики, оформленого розпискою від 03 листопада 2018 року, впливає на права та інтереси ОСОБА_4 суд уважає безпідставним;
за установлених обставин, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції колегія суддів робить висновок про те, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2023 року не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4, що є підставою для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України;
у цій справі скаржниця ОСОБА_4 та її представник - адвокат Войтенко І.В. клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами в суді апеляційної інстанції, не заявляли. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції адвокатом Кир`ян Д. І., яка діє в інтересах ОСОБА_2, подано: відзив на апеляційну скаргу (том 2 а. с. 108-110), заяву про ознайомлення з матеріалами справи у електронному вигляді (том 2 а. с. 129); взято участь у судовому засіданні 25 листопада 2024 року. За установлених обставин, приймаючи до уваги правові висновки Верховного Суду та застосувавши відповідні норми процесуального права, колегія суддів, врахувавши складність справи та виконані роботи, предмет та підстави позову, критерії обґрунтованості та пропорційності витрат ОСОБА_2, яка є правонаступником ОСОБА_1, до предмету спору, критерії розумності судових витрат, робить висновок, що обґрунтований та справедливий розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, які підлягають стягнення із скаржниці, становить 15 000 грн. Відтак, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягає стягненню 15 000 грн.
Аргументи учасників справи
31 грудня 2024 року ОСОБА_4 подала через підсистему Електронний суд касаційні скарги, які підписано представником Войтенком І. В., на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року, в якій просила:
оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати;
направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції;
судові витрати покласти на відповідача.
Касаційні скарги мотивовані тим, що:
під час розгляду справи № 362/1505/18 судами, однією із складових предмету спору про поділ майна, були грошові кошти в розмірі 535 000 дол. США, які ОСОБА_3, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_4, вніс, а потім зняв з депозитного рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "Укрсоцбанк", відкритому на ім`я ОСОБА_3 на підставі договору банківського вкладу № НОМЕР_1 від 12 липня 2017 року. У свою чергу, як це зазначено у цьому рішенні, вказуючи на наявність особистих коштів до укладення шлюбу, відповідач ОСОБА_3 посилався на нотаріально завірені свідчення його тітки ОСОБА_1 від 03 листопада 2018 року, відповідно до яких остання підтверджує, що в березні 1997 року нею було передано її племіннику - ОСОБА_3 535 000 дол. США для відкриття власної справи в області електроніки. Про наявність будь-яких розписок, укладення будь-яких правочинів на час розгляду справи ОСОБА_3 суд не повідомляв, у тому числі і станом на 25 листопада 2024 року під час розгляду справи № 362/1505/18 Київським апеляційним судом (в день ухвалення оскаржуваного рішення у справі 759/11754/23, у якій подається ця касаційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду);
надаючи оцінку таким обставинам справи, Київський апеляційний суд, у постанові від 14 квітня 2023 року у справі № 362/1505/18, що вказана заява ОСОБА_1 написана та посвідчена після подання позову ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. Жодних об`єктивних доказів передання такої суми коштів ОСОБА_3, які б не залежали від самого ОСОБА_3 чи його родичів суду надано не було, як і не було надано доказів наявності таких коштів в самої ОСОБА_1 станом на березень 1997 року. У цьому ж рішенні, Київським апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 вже під час розгляду спору Васильківським міськрайонним судом Київської області, грошові кошти у сумі 535 000 дол. США, які було розміщено на депозитному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "Укрсоцбанк" достроково зняв безпосередньо перед накладенням арешту на зазначений рахунок. А отже, поведінка ОСОБА_3 щодо майна, яке підлягало поділу, вже під час розгляду спору про поділ майна, була недобросовісною та була направлена на досягнення мети недопущення справедливого та законного поділу спільного майна подружжя, шляхом приховання цього майна, фабрикування обставин, якими ОСОБА_3 намагався створити та довести відсутність режиму спільного майна подружжя;
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 07 червня 2002 року до 18 грудня 2018 року перебували у шлюбі, в той час, які в оскаржуваному рішенні встановлено, що наче б то, 03 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 535 000 дол. США, що вказує на той факт, що договір позики між вказаними особами було укладено під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у шлюбі. Про вказаний договір ОСОБА_4 взагалі нічого не було відомо до 13 травня 2024 року, крім того про вказані правовідносини ОСОБА_3 не повідомляв суд під час розгляду справи № 362/1505/18, натомість намагався довести іншу природу походження грошових коштів. Так само не було відомо про наявність спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, щодо стягнення боргу, в якому ОСОБА_3 позов визнав повністю;
ухвалою Святошинською районного суду м. Києва від 14 лютого 2024 року в справі 759/11754/23 здійснено заміну сторони виконавчого провадження з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 . Як встановлено зазначеною ухвалою від 20 грудня 2023 року між ОСОБА_1, та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги № 1, відповідно до якого первісний кредитор ОСОБА_1 передає у власність новому кредитору ОСОБА_2, а новий кредитор приймає у власність права вимоги до ОСОБА_3 на суму 535 000 дол. США та 13 420 грн, які підтвердження та встановлені рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 листопада 2023 року у справі № 759/11754/23. В свою чергу наявність нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 03 листопада 2018 року, наданої до суду у справі № 362/1505/18, відповідно до яких остання підтверджує, що в березні 1997 року нею було передано її племіннику - ОСОБА_3 535 000 дол. США, та жодним чином не вказує на наявність будь-яких боргових зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_1, вказує на безпосередню обізнаність ОСОБА_1 про наявність спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а отже подальші дії із ініціювання спору щодо цих грошових коштів має ознаки штучності позовних вимог, направлених на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи);
правонаступник за правом вимоги - ОСОБА_2, є матір`ю відповідача, та рідною сестрою позивача - ОСОБА_1, мала статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог під час розгляду справи № 362/1505/18 та була обізнана про наявність спірних правовідносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо поділу майна подружжя. Зазначене свідчить про те, що процесуальна поведінка сторін спору у справі не є добросовісною та, подаючи позовну заяву про стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 позивач не переслідував мету захисту майнового права, більш того позивач разом із відповідачем ввели суд в оману щодо наявності спірних правовідносин, переслідуючи мету іншу, аніж ту що зазначена у позовній заяві, а саме, створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи, а також унеможливлення поділу майна за наслідком розгляду справи № 362/1505/18 шляхом приховання майна на яке може бути звернута стягнення під час виконання цього рішення суду у справі № 362/1505/18;
як стало відомо ОСОБА_4, внаслідок виконання рішення суду у справі № 759/11754/23, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мілоським О. Л. винесено постанову від 26 липня 2024 року в виконавчому провадженні № 73640820 про передачу майна стягувачу (на момент постанови -матері відповідача у цій справі - ОСОБА_2 ) у рахунок погашення боргу, якою, на виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/11754/23 (у якій подається ця касаційна скарга). Звертаю увагу суду, що вказаний автомобіль входив до майна, щодо якого заявлявся поділ майна у справі № 362/1505/18;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено правовий висновок, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Позивач в рамках цієї справи намагається спростувати інформацію про вчинення певних процесуальних дій в рамках кримінального провадження, що є неможливим в рамках цивільного процесу;
окремої уваги заслуговує процесуальна поведінка сторін у справі № 759/11754/23, де позивач - тітка ОСОБА_3, ОСОБА_1 заявляє про наче б то наявність у ОСОБА_3 перед заборгованості через 26 років після передачі грошових коштів, підтверджуючи це розпискою, здійсненою наче б то 03 листопада 2018 року, згідно з якою ОСОБА_3 отримав в ОСОБА_1 у позику грошові кошти, а відповідач визнає позовні вимоги повністю. Свої вимоги позивач аргументує тим, що направила вимогу повернути їй всю суму коштів, а після ухвалення відповідного рішення суду відступає право вимоги у сестрі і матері відповідача ОСОБА_2 . Вказані обставини в першу чергу свідчать про безгрошовість розписки, що підтверджують як позивач так і відповідач, оскільки 03 листопада 2018 року грошові кошти у борг не передавалися, виходячи навіть з тих обставин, що ОСОБА_1 доказів перерахування грошових коштів, взятих у борг надано до суду не було, а фізично у готівковій формі вона також не могла їх передати, оскільки не знаходилась на території України в той момент. А враховуючи той факт, що позивач, відповідач, особа, якій було відступлено право вимоги, та на яку замінено сторону виконавчого провадження є близькими родичами, та наявність у ОСОБА_3 іншого спору щодо поділу майна подружжя з ОСОБА_4, предметом якого є грошові кошти у сумі 535 000 дол. США, а також транспортний засіб, на який вже звернено стягнення у цій справі, вказані дії осіб у цьому провадженні не є добросовісними та не направлені на досягнення цілей цивільного судочинства, а навпаки мають на меті ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду у справі про поділ майна подружжя, та вказують на відсутність спору між сторонами;
вказані обставини свідчать про те, що вказане рішення, яке оскаржувалось у суді апеляційної інстанції особою, яка не була залучена до розгляду справи, стосується прав, інтересів ОСОБА_4, оскільки предметом спору у цьому провадженні є грошові кошти, які є предметом спору у справі № 362/1505/18, у якому позивачем за первісним позовом є ОСОБА_4, відповідачем ОСОБА_3 та третьою особою ОСОБА_2 . Та рішення у цьому провадженні, по-перше впливає на оцінювання доказів, зібраних у справі про поділ майна, де беруть участь ті самі учасники та сторони, на предмет їх належності та допустимості, та створює створення підстави для звільнення від доказування у справі про поділ майна, а також призводить до виведення майна із маси, що підлягає поділу, тим самим унеможливлює виконання рішення у іншому провадженні, у разі задоволення позову, а тому позов у справі № 759/11754/23 є таким що подано не з метою захисту порушеного права, а з метою, яка не відповідає завданням цивільного судочинства;
на вказані обставини Київський апеляційний суд уваги не звернув, до зазначених у апеляційній скарзі обставин застосував норми пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, на які у касаційній скарзі посилається скаржник. Закриваючи провадження застосував норми статті 60, 65 СК України у розрізі права спільної сумісної власності не зважаючи на інші обставини на які посилався скаржник у своїй апеляційній скарзі, яким, ухвалюючи оскаржувану постанову оцінки взагалі не надав, а тому безпідставно дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення не впливає на права та інтереси скаржника;
судові витрати підлягають розподілу за наслідком розгляду справи по суті, тобто якщо позовні вимоги або вимоги апеляційної скарги, або вимоги касаційної скарги, було задоволено, частково задоволено або відмовлено у їх задоволенні, вимоги ЦПК не передбачають розподіл судових витрат у разі ухвалення рішення про закриття апеляційного провадження або залишення заяви без розгляду. Виключенням є компенсація здійснених відповідачем витрат пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, при умові, що сторона, яка заявляє про таку компенсацію зробить відповідну заяву на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України, інших підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу процесуальне законодавство не містить.
02 лютого 2025 року ОСОБА_3 через Електронний суд подав відзиви на касаційну скаргу, в яких просив:
відмовити в задоволенні касаційних скарг.
Відзиви мотивовані тим, що:
Святошинський районний суд у рішенні допустив друкарські помилки, вказуючи, що йдеться про позику від тітки в 2018 році, хоча в позові за цим боргом чітко писалося про те, що позику ОСОБА_1 надала в березні 1997 року, а розписка, написана 03 листопада 2018 року лише підтверджувала наявність не погашеного боргу перед тіткою на той момент;
ОСОБА_4 знаючи, що йдеться про позику, яку відповідач отримав у березні 1997 року, за довго до знайомства з нею і, тим більше, одруження, свідомо вводить суд в оману, заявляючи в апеляційній скарзі, що йдеться про позику, яку відповідач отримав у жовтень 2018 року, будучи одруженим з ОСОБА_6 . Як ще один із доказів того, що про обов`язок перед ОСОБА_1 колишній дружині було відомо давно, і грошові зобов`язання перед тіткою виникли ще в 1997 році, задовго до одруження, є те, що про це було заявлено в моєму зустрічному позові до ОСОБА_4 по поділу майна з поданням нотаріальної заяви з апостилем від ОСОБА_1 . У своєму позові ОСОБА_3 не пред`являв вимог до ОСОБА_4 щодо участі у поверненні цієї позики;
заяви ОСОБА_4 про те, що наявність нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 03 листопада 2018 року, наданої до суду у справі № 362/1505/18, у відповідності до яких остання підтверджує, що в березні 1997 року нею було передано її племіннику - ОСОБА_3 535 000 дол. США, та жодним чином не вказує на наявність будь-яких боргових зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_1, вказує на безпосередню обізнаність ОСОБА_1 про наявність спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а отже подальші дії із ініціювання спору щодо цих грошових коштів має ознаки штучності позовних вимог, теж є брехнею від ОСОБА_4 . Завдяки позиці від рідної тітки ОСОБА_1 відповідач зміг за кілька років заробити великі гроші, ще до одруження на ОСОБА_6 . Саме завдяки цьому відповідач зміг відразу після одруження на ОСОБА_6 купити шикарну квартиру в центрі Києва, потім домоволодіння в Київський області, квартиру в Ялті, і це не кажучи про організований шикарний спосіб життя для дружини (водії, помічниці з господарювання, покупки речей в дорогих бутіках, відпочинок на дорогих курортах та багато іншого);
позика в сумі 535 000 дол. США це особисті кошти тітки відповідача ОСОБА_1 і вона їх дала звісно розраховуючи на їх повернення, а не просто так. А те, що тітка відповідача дивлячись на ситуацію в країні і загалом вирішила все ж скористатись своїм правом точно отримати назад кошти саме зараз - це її повне право! І ніяк не впливає на ОСОБА_4 і не має до неї жодного відношення.
03 лютого 2025 року ОСОБА_2 через Електронний суд подала відзиви, які підписані адвокатом Кир ’ ян Д. І., на касаційну скаргу, в яких просила:
касаційні скарги залишити без задоволення;
оскаржену ухвалу залишити без змін.
вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Відзиви мотивовані тим, що:
апеляційний суд абсолютно аргументовано та обґрунтовано відхилив аргументи скаржниці щодо солідарної відповідальності за договором позики, оскільки само по собі перебування осіб на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу.
скаржник подаючи скарги на рішення судів у цій справі намагається порушити право власності ОСОБА_8, яка є громадянкою США та суб`єктом міжнародного права, і визнання недійсним договору позики недійсним позбавить її права власності, що є недопустимим і чого намагається добитись скаржник. Гроші, що є предметом даного спору надавались ОСОБА_1 . ОСОБА_3 ще у 1997 році і є її власністю, про що зазначено у позовній заяві та у свідченнях ОСОБА_1 від 03 листопада 2018 року, завірених нотаріусом штату Вірджинія, США, та не заперечується сторонами. І сама вимога про повернення коштів пред`явлена після розірвання шлюбу, тому апелянт на жодному етапі взаємодії сторін за позовом не задіяна.
договір позики, що є предметом розгляду у даній справі, укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у 1997 році, а розписка складена 03 листопада 2018 року лише підтверджує факт передання у 1997 році грошей у сумі 535 000 дол. США. Станом на момент передачі коштів, а саме, у 1997 році, ОСОБА_3 не був одружений із ОСОБА_4 . Жодних вимог щодо даної позики до ОСОБА_4, ані ОСОБА_3, ані ОСОБА_1 не пред`являли. Ці вимоги не пред`явлені ОСОБА_3 до ОСОБА_4 й у позові про поділ майна подружжя, про що й зазначала сама ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі;
ухвала Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року у цій справі є абсолютно законною і обґрунтованою, винесеною з дотриманням норм матеріального і процесуального права, оскільки Скаржником не надано жодного документу, з якого вбачається, що ОСОБА_3 посилається на це рішення у спорах з нею, зачіпаючи її права чи інтереси;
статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину. Тобто, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Цей договір позики є дійсним, відповідає волевиявленням ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та відобразив у собі свободу договору. Обидві сторони правочину визнають факт його укладення, на підтвердження чого надали відповідні документи. Строк виконання зобов`язання також настав, враховуючи вимогу від 30 травня 2023 року. Таким чином, судом винесено законне обґрунтоване рішення щодо стягнення даного боргу;
в частині витрат апеляційний суд теж прийняв цілком законне і обґрунтоване рішення, оскільки, статтею 137 ЦПК України не містить жодного обмеження щодо неможливості покладення на учасника справи, що не є позивачем чи відповідачем, судових витрат понесених сторонами. Натомість, враховуючи відсутність норми, яка б прямо передбачала порядок розподілу витрат при залишенні без розгляду апеляційної скарги за скаргою учасника, що не є позивачем чи відповідачем, вважаю за можливе використати за аналогією положення частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, якою передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Оскільки, апеляційне провадження було відкрито внаслідок необґрунтованих дій ОСОБА_4, то цілком законним є стягнення витрат, що поніс позивач саме з неї, в силу її неправильних дій.