ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/443/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача-1 - Мельничука С. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),
відповідача-2 - Янчука В. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),
прокуратури - Валевич М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 (колегія суддів: Філіпова Т. Л. - головуючий, Василишин А. Р., Маціщук А. В.) і рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 (суддя Пашкевич І. О.) у справі
за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області
до: 1) ОСОБА_1, 2) Фермерського господарства "Валентина"
про витребування земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 30.04.2024 керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Дядьковицька сільська рада) звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) та до Фермерського господарства "Валентина" (далі - ФГ "Валентина") про витребування у комунальну власність на користь позивача земельної ділянки площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер 1224533056246).
1.2. У позовній заяві Прокурор зазначав, що ОСОБА_2 як член ФГ "Валентина", яка не є засновником ФГ "Валентина" та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала земельну ділянку, що перебувала у користуванні ФГ "Валентина", та зареєструвала за собою право власності на цю земельну ділянку. При цьому, як стверджував Прокурор, у подальшому ОСОБА_2 фермерську діяльність не здійснювала, земельну ділянку передала в оренду ФГ "Валентина" за договором оренди землі строком на 10 років. Тому, на думку Прокурора, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства ОСОБА_2 одноосібно або з членами родини, а отримання земельної ділянки безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів. Прокурор зазначав, що доказів про створення ОСОБА_2 фермерського господарства в матеріалах справи немає. Відтак Прокурор просив витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Дядьковицької сільської ради спірну земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер 1224533056246).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на статтю 131-1 Конституції України, статті 2, 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", статті 203, 215, 216, 257 Цивільного кодексу України, статті 3, 8, 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство".
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 918/443/24, позов Прокурора задоволено.
Витребувано у ОСОБА_1 у комунальну власність на користь Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).
Витребувано у ФГ "Валентина" у комунальну власність на користь Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).
Здійснено розподіл судових витрат.
2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, виходив із того, що ОСОБА_2 як член ФГ "Валентина", яка не є засновником ФГ "Валентина" та не передавала земельну ділянку до цього господарства, безоплатно отримала у власність спірну земельну ділянку, що перебувала у користуванні ФГ "Валентина". У подальшому ОСОБА_2 фермерську діяльність не здійснювала, проте спірну земельну ділянку передала в оренду ФГ "Валентина" строком на 10 років.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи та посилаючись на положення статей 13, 116, 118 Закону України "Про фермерське господарство", суд першої інстанції дійшов висновку, що метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності ОСОБА_2 одноосібно або з членами родини, а отримання земельної ділянки безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загального порядку. Як зазначив суд першої інстанції, засновник фермерського господарства та члени його родини вирішили не повертати земельну ділянку, надану для ведення фермерського господарства, а вирішили залишити її за собою безоплатно, про що свідчить включення членів родини засновника до членів фермерського господарства напередодні прийняття рішення про розпаювання належної засновнику фермерського господарства земельної ділянки між такими членами.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 не надала суду доказів про реальні наміри та спроможність вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, а навпаки, отримавши земельну ділянку у власність, ОСОБА_2 передала її в оренду ФГ "Валентина".
Відтак суд першої інстанції зазначив, що поведінка як засновника фермерського господарства, так і членів його родини не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза процедурою, передбаченою законом.
Тому суд першої інстанції зазначив, що процедура передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 дотримана не була, тому ОСОБА_2 здійснює правомочності власника щодо такої земельної ділянки незаконно. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідачів є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню. Суд першої інстанції також зазначив, що з огляду на недобросовісність поведінки відповідачів у спірних правовідносинах втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_2 надмірного тягаря.
Суд першої інстанції зазначив, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати від дати повного завершення процесу набуття права власності на земельну ділянку, а саме з 11.04.2017, оскільки саме із цією датою пов`язується незаконне набуття у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки та момент, коли розпочалося порушення прав держави у спірних правовідносинах, які потребують захисту. За висновком суду першої інстанції, перебіг позовної давності у спірних правовідносинах мав закінчитися 11.04.2020.
Однак, як зазначив суд першої інстанції, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався, був скасований 01.07.2023. Крім того, згідно з пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Як зазначив суд першої інстанції, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився. Враховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність не спливла, а тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржницею в апеляційній скарзі висновки суду першої інстанції не спростовано.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 918/443/24, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 у справі № 918/443/24, закрити провадження у справі.
3.2. ОСОБА_1, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржниця зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 28.04.2023 у справі № 915/390/22 (щодо розмежування юрисдикції між цивільними і господарськими судами).
Скаржниця зазначає, що оскільки на час звернення із цим позовом про витребування земельної ділянки з незаконного володіння належним відповідачем є фізична особа ОСОБА_1, за якою 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на спірну земельну ділянку, а не її орендар (ФГ "Валентина"), то провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з належністю цього спору до спорів цивільної юрисдикції. Наведене, за твердженням скаржниці, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та від 28.04.2023 у справі № 915/390/22.
3.3. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. На думку Прокурора, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з Державним актом на право користування землею серії Б № 050063, виданим на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 № 58, ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району (на цей час - Дядьковицької територіальної громади). Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 240.
4.2. ОСОБА_3 створено ФГ "Валентина", яке зареєстроване як юридична особа 02.02.1993, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців за № 16021200000000445.
4.3. Розпорядженням Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 № 122 "Про відведення земельних ділянок в постійне користування ОСОБА_4 для розширення селянського (фермерського) господарства" ОСОБА_3 надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га.
4.4. Згідно з пунктом 1.4 Статуту ФГ "Валентина" (нова редакція), затвердженого головою ФГ "Валентина" 09.12.2009 (зі змінами від 22.12.2015), крім засновника ( ОСОБА_3 ), членами господарства є: ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 .
4.5. Пунктом 5.1 Статуту ФГ "Валентина" передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування, та надані господарству в оренду.
4.6. 14.03.2016 ОСОБА_2, яка не передавала земельної ділянки до ФГ "Валентина" як його учасник, звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру) із заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 3,5 га, для ведення фермерського господарства на території Верхівської сільської ради.
4.7. На підстави заяви ОСОБА_2 наказом ГУ Держгеокадастру від 14.04.2016 № 17-1505/16-16-СГ надано їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) площею 3,5 умовних кадастрових гектарів за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3, на території Верхівської сільської ради.
4.8. За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 наказом ГУ Держгеокадастру від 06.04.2017 № 17-1033/16-17-СГ затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) як члену ФГ "Валентина" за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 та розташовані на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
4.9. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер 1224533056246).
4.10. У подальшому, як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_2 фермерську діяльність не здійснювала. Натомість за договором оренди землі від 01.11.2019 передала земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 в оренду ФГ "Валентина" строком на 10 років (номер запису про інше речове право 34163872 від 13.11.2019).
4.11. Доказів про створення ОСОБА_2 фермерського господарства в матеріалах справи немає, також відсутні докази щодо припинення за фермерським господарством станом на дату набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки права постійного користування землею.
4.12. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для витребування земельної ділянки.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області про витребування земельної ділянки.
Прокурор у позовній заяві зазначав, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності, а тому підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_2 та ФГ "Валентина" на користь власника - Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України.
5.4. Суди попередніх інстанцій визнали позовні вимоги Прокурора обґрунтованими та задовольнили позовні вимоги.
5.5. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ОСОБА_1 посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.6. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.7. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій прийнято постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.8. Вирішуючи питання щодо подібності правовідносин, Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як такі, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
5.9. Скаржниця в касаційній скарзі зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц; від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 28.04.2023 у справі № 915/390/22 (щодо розмежування юрисдикції між цивільними і господарськими судами).
Скаржниця зазначає, що оскільки на час звернення з цим позовом про витребування земельної ділянки з незаконного володіння належним відповідачем є фізична особа ОСОБА_2., за якою 11.04.2017 зареєстровано право приватної власності на спірну земельну ділянку, а не її орендар (ФГ "Валентина"), то провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з належністю цього спору до спорів цивільної юрисдикції. Наведене, за твердженням скаржниці, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та від 28.04.2023 у справі № 915/390/22.
5.10. Дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.
5.11. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.12. Згідно з пунктами 1, 6, 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 1 частини 1 цієї статті); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6 частини 1 цієї статті); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13 частини 1 цієї статті).
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, на яку посилається скаржниця.
5.13. У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Аналогічні висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, на яку посилається скаржниця.
5.14. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
5.15. За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
5.16. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча би одна із сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Аналогічні висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, на яку посилається скаржниця.
5.17. Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.
Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28.04.2023 у справі № 915/390/22, на яку посилається скаржниця.
5.18. Предметом позову в цій справі, що розглядається, є витребування земельної ділянки на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради з незаконного володіння фізичної особи ОСОБА_1, за якою зареєстровано право приватної власності на вказану земельну ділянку, та з незаконного володіння ФГ "Валентина" (орендаря), яке користується земельною ділянкою на підставі договору оренди землі.
5.19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржниця, викладено висновок про те, що належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку.
5.20. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржниця, викладено такі правові висновки: