ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/201/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача-1 - Микоти Т. М. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),
відповідача-2 - не з`явилися,
третьої особи - не з`явилися,
прокуратури - Валевач М. М.,
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 (колегія суддів: Слободін М. М. - головуючий, Тихий П. В., Шутенко І. А.) та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 (колегія суддів: Слободін М. М. - головуючий, Тихий П. В., Шутенко І. А.) у справі
за позовом керівника Красноградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Старовірівської сільської ради
до: 1) ОСОБА_1, 2) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2,
про визнання недійсними договорів та витребування земельних ділянок,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Керівник Красноградської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Старовірівської сільської ради до ОСОБА_1 та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - СТОВ "Мрія"), в якому просив:
1) витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області, на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області;
2) витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області, на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області;
3) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 17.02.2020 № 28, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області;
4) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 17.02.2020 № 27, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що рішенням сесії Старовірівської сільської ради Нововодолазького району від 12.12.2019 № 1136 надано у приватну власність ОСОБА_2 дві земельні ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, які розташовані за межами населених пунктів Старовірівської сільської ради. 20.12.2019 ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Ці земельні ділянки ОСОБА_2 продав на підставі договорів купівлі-продажу від 12.02.2020 № 70 та № 73 голові фермерського господарства ОСОБА_1, до складу якого входив ОСОБА_2 . В подальшому ОСОБА_1 передав їх в оренду СТОВ "Мрія" на підставі договорів оренди землі від 17.02.2020 № 27 та № 28, укладених між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", що, на думку прокурора, свідчить про відсутність намірів здійснювати фермерську діяльність.
При цьому Прокурор зазначав, що для отримання вказаних земельних ділянок ОСОБА_2 використав фіктивний наказ від 28.04.2019 № 4 про прийняття його на роботу до Фермерського господарства ОСОБА_3 (далі - ФГ ОСОБА_3.), оскільки відповідно до листа Головного управління ДПС у Харківській області від 24.07.2020 № 15415/9/20-40-02-04-09 у період з 2019 до 1-го кварталу 2020 року ОСОБА_2 постійно працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Енліль"; жодної інформації про перебування на будь-якій посаді або про членство у ФГ ОСОБА_3 немає.
Прокурор зазначав, що ОСОБА_2 незаконно отримав безоплатно у власність вказані земельні ділянки та відчужив їх ОСОБА_1 за вказаними договорами купівлі-продажу від 12.02.20202 № 70 та № 73.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням господарського суду Харківської області від 01.04.2024 (суддя Чистякова І. О. ) у справі № 922/201/24 позов Прокурора задоволено повністю.
Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га із цільовим призначенням -для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області, на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.
Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га із цільовим призначенням -для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області, на користь Старовірівської об`єднаної територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 17.02.2020 № 28, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 17.02.2020 № 27, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання позову до суду за вимогами про повернення земельних ділянок та визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, в сумі 9 084,00 грн.
Стягнуто зі СТОВ "Мрія" на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання позову до суду за вимогами про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, в сумі 3 028,00 грн.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 шляхом надання до Старовірівської сільської ради наказу № 4 від 28.04.2019 про прийняття його на роботу до Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_3" (далі - СФГ "ОСОБА_3") отримав земельні ділянки у власність у спрощеному порядку без проведення земельних торгів. При цьому, як зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_2 фактично не мав на меті здійснення будь-якої фермерської діяльності на отриманих земельних ділянках, оскільки здійснив їх продаж менше ніж за півтора місяці після отримання, при цьому ОСОБА_1, маючи на меті отримання земельної ділянки шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2, видав наказ від 28.04.2019 № 4 про прийняття на роботу ОСОБА_2 та в подальшому набув право власності на земельну ділянку у спрощеному порядку без проведення земельних торгів. Відтак суд першої інстанції зазначив про порушення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимог статей 118, 134 Земельного кодексу України.
Суд першої інстанції щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі зазначив, що за наведених обставин ОСОБА_1 було відомо про незаконне набуття ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки, а тому визнання його добросовісним набувачем спірних земельних ділянок не є можливим. Суд першої інстанції також зазначив, що ОСОБА_2 незаконно отримав земельні ділянки з кадастровими номерами 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га та 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та відчужив їх за договорами купівлі-продажу від 12.02.2020 № № 70, 73 ОСОБА_1 .
Відтак суд першої інстанції виснував, що земельні ділянки отримані ОСОБА_2 незаконно, в подальшому незаконно відчужені на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 та передані до СТОВ "Мрія" в оренду. Тому суд першої інстанції зазначив, що в разі витребування цього майна на користь Старовірівської сільської ради права власника на земельні ділянки будуть обмежені у зв`язку із їх використанням СТОВ "Мрія", що повністю не відновить становища, яке мало місце до правопорушення (status guo). Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договори оренди землі від 17.02.2020 № 27, № 28, укладені між ОСОБА_1 та СТОВ "Мрія", слід визнати недійсними на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України та скасувати державну реєстрацію вказаних договорів оренди.
Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про витребування земельних ділянок, зазначив, що ця позовна вимога є ефективним способом захисту порушеного права, при цьому в такому разі визнання незаконним та скасування рішення відповідного органу, на підставі якого ОСОБА_1 були незаконно отримані зазначені земельні ділянки, не вимагається, оскільки це є неефективним способом захисту.
Суд першої інстанції також зазначив, що Прокурор дотримався вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; в позовній заяві відповідно до вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, зазначені підстави для звернення до суду Прокурора, а також правильно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Старовірівську сільську раду.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі № 922/201/24 рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі № 922/201/24 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Вирішено стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 18 168,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
2.4. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до пункту 1.3 Статуту членом СФГ " ОСОБА_3 " є ОСОБА_2 ОСОБА_2 отримав у власність земельні ділянки відповідно до частини 1 статті 32 Земельного кодексу України. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурором не наведено обґрунтованих доводів та не надано доказів на спростування факту отримання ОСОБА_2 спірних земельних ділянок відповідно до частини 1 статті 32 Земельного кодексу України. Суд апеляційної інстанції також виснував, що перебування чи неперебування члена фермерського господарства в трудових відносинах з фермерським господарством не є підставою для передачі чи відмови у передачі у приватну власність земельної ділянки відповідно до норм статті 32 Земельного кодексу України.
Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо незаконності отримання ОСОБА_2 безоплатно у власність спірних земельних ділянок та їх подальшого відчуження ОСОБА_1, а також щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення позову.
2.5. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 922/201/24 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 922/201/24 задоволено частково.
Вирішено стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 25 450,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті вимог заяви ОСОБА_1 відмовлено.
2.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, враховуючи критерії розумності, співмірності та реальності понесених стороною витрат на правничу допомогу, з огляду на рівень складності цієї справи, кількість складених представником ОСОБА_1 процесуальних документів, кількість та тривалість судових засідань, в яких брав участь зазначений представник, заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанціях підлягає зменшенню до 25 450,00 грн (10 450,00 грн - в суді першої інстанції та 15 000,00 грн - в суді апеляційної інстанції).
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі № 922/201/24. Скаржник також просить скасувати додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 922/201/24 і та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
3.2. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (щодо застосування статей 31, 32 Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про фермерське господарство"); від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц (щодо застосування статей 1, 2, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство"); від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 08.09.2021 у справі № 914/1578/19, від 04.04.2022 у справі № 183/5400/16, від 09.02.2023 у справі № 483/2263/19, від 15.02.2023 у справі № 183/337/17, від 21.02.2023 у справі № 488/5413/14 (щодо застосування статей 346, 387, 388 Цивільного кодексу України); від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (щодо застосування статті 21 Цивільного кодексу України); від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (щодо застосування статей 21, 387, 388 Цивільного кодексу України).
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури також зазначає, що додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 922/201/24 є незаконною та підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник при цьому посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 30.08.2023 у справі № 911/3586/21, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/9784/18, від 31.07.2024 у справі № 916/2929/22, від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 06.12.2023 у справі № 905/493/22 (щодо застосування зазначених норм та щодо основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат).
3.3. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 20.02.2025 через систему "Електронний суд", просить касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 922/201/24 - без змін. ОСОБА_1 вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, є безпідставними та необґрунтованими.
ОСОБА_1 також подав через систему "Електронний суд" 20.02.2025 клопотання, в якому просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу. ОСОБА_1 посилається на те, що через технічний збій відзив надійшов до Великої Палати Верховного Суду, проте, виявивши наслідки такого технічного збою, ОСОБА_1 направив повторно відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду.
3.4. Верховний Суд, розглянувши клопотання ОСОБА_1, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу. Тому доводи, викладені у відзиві ОСОБА_1 на касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, враховуються Верховним Судом під час розгляду цієї справи.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що Старовірівська сільська рада у листі від 12.05.2020 № 739 повідомила Нововодолазький відділ Первомайської міської прокуратури Харківської області про те, що відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серія Б № 074692 ОСОБА_3 було надано у постійне користування земельну ділянку за межами Старовірівської сільської ради площею 19,00 га для ведення селянського господарства.
Після смерті ОСОБА_3 із вказаної земельної ділянки державної форми власності Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у приватну власність були виділені дві земельні ділянки площею 5,1748 га (кадастровий номер 632428550:05:000:0937) для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 та 5,2171 га (кадастровий номер 632428550:05:000:0938) для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_5 .
У подальшому на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60 "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" та наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.06.2019 № 5033-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Старовірівською сільською об`єднаною територіальною громадою в особі Старовірівської сільської ради отримано у комунальну власність земельні ділянки, у тому числі й залишок земельної ділянки померлого ОСОБА_3 у розмірі 8,6081 га за кадастровим номером 632428550:05:000:1181.
Вказана земельна ділянка була зареєстрована як комунальна власність відповідно до наказу від 19.07.2019. У подальшому земельну ділянку у розмірі 8,6081 га із кадастровим номером 632428550:05:000:1181 було поділено на земельні ділянки площею 4,4491 га із кадастровим номером 6324285500:05:000:1218, яка передана у приватну власність гр. ОСОБА_2, та площею 4,1590 га із кадастровим номером 6324285500:05:000:1219, яка перебуває у комунальній власності.
4.2. Як зазначили суди попередніх інстанцій, у позовній заяві Прокурор посилався на те, що ОСОБА_2 звернувся до Старовірівської сільської ради із заявою від 29.08.2019 № 438 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної форми власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. До заяви було додано такі документи: копію паспорта, ідентифікаційного номера, копію Статуту СФГ "ОСОБА_3" (у редакції від 03.03.2019, де засновником та головою є ОСОБА_1, а одним із учасників - ОСОБА_2 ), копію заяви про прийняття на роботу фермером та копію наказу про прийняття на роботу фермером від 28.04.2019 № 4, графічний матеріал щодо бажаного місця розташування земельної ділянки та її орієнтовного розміру, копію довідки від 21.08.2019 № 179-117-19.
4.3. Рішенням сесії Старовірівської сільської ради Нововодолазького району від 12.12.2019 № 1136 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області гр. ОСОБА_2 " вирішено надати у приватну власність ОСОБА_2 дві земельні ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га та з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ 01.02 - для ведення фермерського господарства), які утворилися в результаті поділу сформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, що розташовані за межами населених пунктів Старовірівської сільської ради.
4.4. 20.12.2019 ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
4.5. 12.02.2020 земельні ділянки з кадастровим номером 6324285500:05:000:1218 площею 4,4491 га та з кадастровим номером 6324285500:05:000:1213 площею 0,6445 га були продані голові фермерського господарства ОСОБА_1, до складу якого входив ОСОБА_2, на підставі договорів купівлі-продажу від 12.02.2020 № 70, № 73, та в той же день змінено право власності на земельні ділянки, після чого їх передано в оренду СТОВ "МРІЯ" на підставі договорів оренди землі від 17.02.2020 № 27, № 28, укладених між ОСОБА_1 та СТОВ "МРІЯ", що, за твердженням Прокурора, свідчить про відсутність намірів ведення фермерського господарства.
4.6. У позовній заяві зазначено, що для оформлення вказаних земельних ділянок ОСОБА_2 використав наказ від 28.04.2019 № 4 про прийняття на роботу до фермерського господарства ОСОБА_3, який був підписаний ОСОБА_1 .
4.7. Суд першої інстанції зазначив, що, за твердженням Прокурора, наказ від 28.04.2019 № 4 про прийняття ОСОБА_2 на роботу до фермерського господарства ОСОБА_3 є фіктивним та був використаний ОСОБА_2 і ОСОБА_1 виключно з метою подальшого отримання зазначених земельних ділянок, оскільки відповідно до листа Головного управління ДПС у Харківській області від 24.07.2020 № 15415/9/20-40-02-04-09 у період з 2019 до 1-го кварталу 2020 року ОСОБА_2 постійно працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Енліль" (код ЄДРПОУ 33818784), розташованому за адресою м. Харків, вул. Матросова, буд., та не зазначено жодної інформації про перебування на будь-якій посаді або членства у СФГ "ОСОБА_3".
4.8. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для визнання недійсними про визнання недійсними договорів оренди землі від 17.02.2020 № 27 та № 28 та витребування земельних ділянок.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Отже, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені, зокрема, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, то Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Старовірівської сільської ради про витребування земельних ділянок у ОСОБА_1 та про визнання недійсними договорів оренди землі від 17.02.2020 № 27 та № 28.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на незаконне вибуття спірних земельних ділянок, що перебувають на території Старовірівської сільської ради, з комунальної власності у приватну власність ОСОБА_2, який є членом СФГ "ОСОБА_3", та подальше їх відчуження голові цього фермерського господарства - ОСОБА_1 .
5.4. Суд першої інстанції визнав позовні вимоги Прокурора обґрунтованими та їх задовільнив.
5.5. Натомість суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо незаконності отримання ОСОБА_2 безоплатно у власність спірних земельних ділянок та їх подальшого відчуження ОСОБА_1 та щодо наявності у зв`язку із цим достатніх правових підстав для задоволення позову.
5.6. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, заступник керівника Харківської обласної прокуратури посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.7. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.8. Вирішуючи питання щодо подібності правовідносин, Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як такі, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
5.9. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (щодо застосування статей 31, 32 Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про фермерське господарство"); від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц (щодо застосування статей 1, 2, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство"); від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 08.09.2021 у справі № 914/1578/19, від 04.04.2022 у справі № 183/5400/16, від 09.02.2023 у справі № 483/2263/19, від 15.02.2023 у справі № 183/337/17, від 21.02.2023 у справі № 488/5413/14 (щодо застосування статей 346, 387, 388 Цивільного кодексу України); від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (щодо застосування статті 21 Цивільного кодексу України); від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (щодо застосування статей 21, 387, 388 Цивільного кодексу України).
5.10. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.
5.11. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
5.12. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
5.13. Верховний Суд зазначає, що поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, серед іншого, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
5.14. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.10.2020 у справі № 635/551/17 виснувала, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
5.15. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.16. Згідно з пунктами 1, 6, 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 1 частини 1 цієї статті); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 6 частини 1 цієї статті); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13 частини 1 цієї статті).
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
5.17. Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
5.18. Велика Палата Верховного Суду вже розглядала питання щодо розмежуванні юрисдикції у земельних відносинах.
Велика Палата Верховного Суду в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 виснувала, що при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
5.19. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною 1 статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
5.20. За змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
5.21. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча би одна із сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
5.22. Справи у спорах, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.04.2023 у справі № 915/390/22.
5.23. Предметом позову в цій справі є витребування земельних ділянок на користь територіальної громади в особі Старовірівської сільської ради з незаконного володіння фізичної особи - ОСОБА_1, за яким зареєстровано право приватної власності на спірні земельні ділянки, та з незаконного володіння СТОВ "Мрія" (орендаря), яке користується земельними ділянками на підставі договорів оренди землі.
5.24. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається заступник керівника Харківської обласної прокуратури, викладено висновок про те, що належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку.
5.25. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на яку посилається скаржник, викладено такі правові висновки: