ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 420/35497/23
адміністративне провадження № К/990/25229/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Загороднюка А.Г.,
Радишевської О.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 (суддя-доповідач - Шляхтицький О.І., судді - Домусчі С.Д., Семенюк Г.В.)
у справі № 420/35497/23
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Обставини справи
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 17.02.2020, з урахуванням зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 17.02.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 17.02.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 17.02.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше проведених виплат.
3. Відповідач оскаржив указане рішення суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції.
4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі № 420/35497/23 скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
5. При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення позивачем встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX), та не доведення підстав поважності пропуску такого строку.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, скаржник просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
7. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач указує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX). За позицією позивача, спірні правовідносини виникли щодо виплати позивачу грошового забезпечення в період з 29.01.2020 по 17.02.2020, тобто в період чинності статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції до 19.07.2022, якою строк звернення до суду у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався.
Позиція інших учасників справи
8. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги.
Рух касаційної скарги
9. Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
10. Ухвалою Верховного Суду від 26.03.2025 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
11. Завданням адміністративного судочинства, в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
12. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
13. Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
14. Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
15. Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Оцінка Верховного Суду
16. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги і правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
18. За висновком суду апеляційної інстанції позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (у редакції зі змінами, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX).
19. За доводами позивача, до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX).
20. Надаючи оцінку доводам дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з недотриманням законодавства про оплату праці.
21. Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
22. Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
23. Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
24. Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
25. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
26. У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп та від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
27. Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001).
28. Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).
29. Отже, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Суд уважає, що дія частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
30. Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.
31. Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що позивач звернувся до суду із позовом про перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 17.02.2020, а частина перша статті 233 Кодекс законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX) почала діяти лише з 19.07.2022, а відтак, не розповсюджує свою дії на спірні правовідносини.
32. Зважаючи на це, право позивача на звернення до суду з цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 Кодекс законів про працю України, не обмежене будь-яким строком.
33. Отже, вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, апеляційний суд застосував норми права, які не підлягали застосуванню, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про порушення позивачем строку звернення до суду.
34. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у даній адміністративній справі.