ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2025 року
м. Київ
справа № 990/328/24
провадження № 11-291заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Кривенди О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє через адвоката Єніча Володимира Сергійовича, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2024 року (судді Олендер І. Я., Гончарова І. А., Хохуляк В. В., Ханова Р. Ф., Юрченко В. П.) у справі № 990/328/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Рада національної безпеки і оборони України, Служба безпеки України (далі - РНБО, СБУ відповідно), про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині та
ВСТАНОВИЛА:
1. 14 жовтня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1, у якому він просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 04 квітня 2024 року № 219/2024 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 квітня 2024 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 - пункт 4 додатка 1 до рішення РНБО від 04 квітня 2024 року (далі - Указ № 219/2024).
2. Ухвалою суду від 21 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 було залишено без руху з підстав пропуску ним строку звернення до адміністративного суду та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання клопотання про поновлення такого строку із зазначенням поважних причин його пропуску та наданням відповідних доказів у цій частині.
3. На виконання вимог цієї ухвали ОСОБА_1 подав до суду заяву від 31 жовтня 2024 року про усунення недоліків, в якій зазначив причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які, на його думку, є поважними.
4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 листопада 2024 року позовну заяву повернув особі, яка її подала.
5. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позовну заяву ОСОБА_1 подав з пропуском установленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строку звернення до суду з адміністративним позовом, а причини, з яких цей строк пропущено, поважними суд не визнав.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
6. Не погодившись із таким судовим рішенням, позивач звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
7. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вперше позовну заяву про визнання протиправним та скасування Указу № 219/2024 позивач подав 27 вересня 2024 року, тобто у межах шестимісячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України.
8. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 990/308/24 суд першої інстанції, керуючись статтями 22, 266, 169 КАС України, повернув цю позовну заяву позивачеві з огляду на те, що у ній були об`єднані як позовні вимоги, розгляд яких віднесений до компетенції Верховного Суду як суду першої інстанції, так і позовні вимоги, що не належать до його компетенції, зокрема позовні вимоги до Апарату РНБО, СБУ.
9. 14 жовтня 2024 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду було подано позовну заяву до Президента України, треті особи: РНБО, СБУ, про визнання протиправним та скасування Указу № 219/2024. У зазначеній позовній заяві було викладено клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, на обґрунтування якого зазначено, що після отримання 07 жовтня 2024 року копії ухвали від 01 жовтня 2024 року про повернення позовної заяви представником позивача невідкладно в межах розумного строку підготовлено та подано до суду позовну заяву з усуненням усіх її недоліків.
10. Суд першої інстанції ухвалою від 21 жовтня 2024 року підстави, зазначені позивачем для поновлення процесуального строку, визнав неповажними та встановив десятиденний строк для усунення недоліків, викладених у цій ухвалі.
11. 31 жовтня 2024 року позивач подав до суду заяву, в якій навів причини поважності, на його думку, пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування Указу № 219/2024.
12. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску процесуального строку, зазначив, що 23 червня 2023 року він ( ОСОБА_1 ) з дітьми та своїми батьками виїхав за кордон, наразі проживає у Грузії, господарської діяльності на території України починаючи з 23 червня 2023 року не здійснює. Перебуваючи поза межами території України, він не мав доступу до українських урядових вебсайтів, що обмежувало його у можливості своєчасно отримати актуальну інформацію, зокрема щодо застосування до нього Указом № 219/2024 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), який набрав чинності 10 квітня 2024 року. Наголошує, що саме відсутність доступу до офіційних джерел інформації в Україні об`єктивно унеможливила своєчасне ознайомлення зі спірним Указом та вжиття ним відповідних заходів для захисту своїх інтересів.
13. З посиланням на низку рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема на рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України", та статтю 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) позивач вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку.
14. Звертає увагу ОСОБА_1 і на те, що станом на дату подання цієї апеляційної скарги на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває його апеляційна скарга на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 990/308/24.
15. Разом із тим позивач вважає, що суд першої інстанції мав право за власною ініціативою роз`єднати позовні вимоги і розглянути позов у частині оскарження Указу № 219/2024. Повернення первинної позовної заяви від 27 вересня 2024 року на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України, без застосування у цій справі, з огляду на необхідність забезпечення права позивача на доступ до правосуддя, вимоги частини шостої статті 172 цього Кодексу в подальшому призвело до необхідності усунення недоліків позовної заяви, порушення строку звернення до адміністративного суду та вирішення питання про можливість його поновлення.
16. Вважає, що суд першої інстанції не врахував усіх обставини справ та допустив надмірний формалізм у визначенні поважності причин пропуску строку, що порушує право позивача на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції.
Позиція відповідача
17. У відзивах на апеляційну скаргу Президент України та СБУ просять залишити її без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2024 року - без змін.
18. Посилаються на те, що зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, оскільки обставини, пов`язані з розглядом первинно поданої позовної заяви, повернення її позивачу та необхідність часу для підготовки й подання нової позовної заяви, не свідчать про наявність в особи безумовного права у будь-який необмежений час після сплину строку звернення до суду з позовом реалізувати своє право на таке звернення, а також про наявність непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню з цим позовом до суду.
Рух апеляційної скарги
19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 січня 2025 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 19 лютого 2025 року - призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 06 березня 2025 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
21. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
22. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
23. Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
24. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
25. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо, зокрема, оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
26. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
27. Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
29. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
31. Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
32. Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
33. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
34. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
35. У справі встановлено, що Указом № 219/2024 введено в дію рішення РНБО від 04 квітня 2024 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", згідно з пунктом 4 додатка 1 якого до ОСОБА_1 (ОСОБА_1, до 12 квітня 2023 року - громадянин України ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, застосовано строком на три роки персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
36. Оскільки Указ № 219/2024 є індивідуально-правовим актом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
37. Відповідно до пункту 3 Указу № 219/2024 він набирає чинності з дня його опублікування, а тому перебіг строку на звернення до суду для його оскарження з огляду на вимоги статті 120 КАС України розпочинається 11 квітня 2024 року.
38. Як установив суд першої інстанції, позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом про оскарження Указу № 219/2024 14 жовтня 2024 року, тобто з пропуском зазначеного вище строку.
39. У позовній заяві позивач просив поновити строк звернення до суду із цим позовом.
40. На обґрунтування поважності пропуску строку звернення з позовом до суду першої інстанції зазначав, що первинна позовна заява була подана ним до суду в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України, а саме 27 вересня 2024 року.
41. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2024 року (справа № 990/308/24) позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України, Апарату РНБО, СБУ про визнання протиправними дій СБУ, визнання протиправним та скасування пункту 4 додатка 1 до рішення РНБО від 04 квітня 2024 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", визнання протиправним і нечинним Указу № 219/2024 в частині повернув позивачу з усіма доданими до неї документами на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України (об`єднання в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам).
42. У подальшому, як вказано у заяві про поновлення строку, після отримання 07 жовтня 2024 року представником ОСОБА_1 копії ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року (справа № 990/308/24) про повернення позовної заяви, він (представник) невідкладно та в межах розумного строку підготував та подав до суду цю позовну заяву.
43. Основним аргументом, який покладено в основу підстав пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із цим адміністративним позовом, зазначено факт своєчасного, тобто з дотриманням шестимісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України, подання позовної заяви при первинному зверненні до суду, та наявності у позивача права на повторне звернення до суду з такою позовною заявою з безумовним поновленням пропущеного строку.
44. Суд першої інстанції, оцінивши наведені представником позивача підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду, дійшов висновку про їх неповажність та залишив позовну заяву без руху.
45. Усуваючи недоліки позовної заяви щодо наведення інших підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду, позивач зазначив, що 23 червня 2023 року він з дітьми та своїми батьками виїхав за кордон; наразі проживає в Грузії; господарської діяльності на території України починаючи з 23 червня 2023 року не здійснює. Тож, перебуваючи поза межами території України, він ( ОСОБА_1 ) не мав доступу до українських урядових вебсайтів, що обмежувало його у можливості своєчасно отримати актуальну інформацію, зокрема, щодо застосування до нього Указом № 219/2024 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), який набрав чинності 10 квітня 2024 року. Наголошував, що саме відсутність доступу до офіційних джерел інформації в Україні об`єктивно унеможливило своєчасне ознайомлення ОСОБА_1 зі спірним Указом № 219/2024 та вжиття ним відповідних заходів для захисту своїх інтересів.
46. Також позивач повторно зазначив, що первинну позовну заяву була подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України, а саме 27 вересня 2024 року, яку цей суд ухвалою від 01 жовтня 2024 року (справа № 990/308/24) повернув позивачу з усіма доданими до неї документами на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України. Підставою для повернення позовної заяви слугувало те, що ОСОБА_1 об`єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам.
47. Посилався ОСОБА_1 й на те, що копія ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року (справа № 990/308/24) про повернення позовної заяви була отримана працівником організаційно-правового департаменту Адвокатського об`єднання "АВЕР ЛЄСК" поштовим відправленням 07 жовтня 2024 року, що підтверджується трекінгом поштового відправлення 0600291788049 на офіційному сайті Акціонерного товариства "Укрпошта", та у зв`язку із значним обсягом поштової кореспонденції, що надходить на адресу адвокатського об`єднання, передана безпосередньо представнику позивача - адвокату Єнічу В. С. лише 09 жовтня 2024 року, що підтверджується доповідною запискою заступника керівника організаційно-правового департаменту Адвокатського об`єднання "АВЕР ЛЄСК".
48. Погодивши подальші дії з позивачем та усунувши недоліки позовної заяви, представник ОСОБА_1 невідкладно та в межах розумного строку підготував та подав до суду повторну позовну заяву.
49. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнав неповажними та дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
50. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позовна заява подана ОСОБА_1 з пропуском встановленого процесуальним законом строку звернення до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування Указу № 219/2024, оскільки позивач порушив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 122 КАС України, який у цьому випадку слід обчислювати з 11 квітня 2024 року, у той час як ані з матеріалів позовної заяви, поданої 14 жовтня 2024 року, ані із заяви про поновлення строку на звернення до адміністративного суду із цим позовом, поданої на виконання вимог ухвали від 21 жовтня 2024 року про залишення позовної заяви без руху, не вбачається достатніх підстав для визнання причин пропуску цього строку поважними.
51. Велика Палата Верховного Суду не може погодитися із цим висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
52. Процесуальний закон (стаття 121 КАС України) передбачає можливість поновлення строку звернення до адміністративного суду у разі, якщо цей строк було пропущено з поважних причин.
53. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
54. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
55. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
56. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
57. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (параграф 41).
58. У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France), "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey), "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" та інші].
59. Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права [справа "Белле проти Франції" (Bellet v. France)]; 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа "Мушта проти України"); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту [справа "Станьо проти Бельгії" (Stagno v. Belgium)].
60. Отже, при вирішенні питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду суд має надати оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку з інтервалами часу: з моменту звернення до суду з позовом вперше до дати закінчення встановленого статтею 122 КАС України процесуального строку; з моменту повернення вперше поданої позовної заяви до дати повторного звернення з таким позовом тощо.
61. Так, у справі, що розглядається, первісне звернення до суду з адміністративним позовом відбулося 27 вересня 2024 року в межах строку, встановленого статтею 122 КАС України. Упродовж розумного строку після отримання 07 жовтня 2024 року копії ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 990/308/24 позивач без затримок і зайвих зволікань 14 жовтня 2024 року, тобто протягом тижня, подав повторну позовну заяву, чим продемонстрував добросовісне ставлення до реалізації ним права на звернення до суду і вжив усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків позовної заяви, які стали підставою для повернення вперше поданої позовної заяви.
62. На думку Великої Палати Верховного Суду, факт звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з первинним позовом з дотриманням установленого законом строку звернення, поведінка позивача після отримання ухвали суду про повернення цього позову, нетривалий проміжок часу, упродовж якого була подана повторна позовна заява, обставини, зазначені у заяві про усунення вказаних судом недоліків, в межах спірних правовідносин не можуть не свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом. Варто зауважити і про те, що встановлений статтею 122 КАС України строк для оскарження Указу № 219/2024 навіть з урахуванням обставин, пов`язаних із поверненням позивачеві первісного позову та зверненням після цього з повторною позовною заявою, був пропущений лише на два дні.
63. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції помилково оцінив наведені позивачем обставини пропуску строку звернення до суду як неповажні для його поновлення.