ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 753/12890/19
провадження № 51-3813км24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1,
судді: ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
секретар судового засідання ОСОБА_4,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5,
захисник ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018101020000196, стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилась у м. Запоріжжя та проживає у АДРЕСА_1, засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та звільненої на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У виправленій касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, виклала вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування оскаржених судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
Свої доводи захисник мотивує тим, що під час розгляду провадження судом першої інстанції було порушено право на захист - засуджена була позбавлена можливості реалізувати свої права як підозрюваної та користуватися гарантіями права на захист, а також мати гарантії на захист від висунутого обвинувачення, оскільки остання набула статусу обвинуваченої після закінчення досудового розслідування, а також принципи змагальності, презумпції невинуватості, оцінки доказів на предмет їх допустимості.
Вказує, що суд першої інстанції відмовив у долученні флешки із відеозаписом огляду місця події, яка була отримана стороною захисту під час розкриття матеріалів кримінального провадження, без зазначення мотивів, а суд апеляційної інстанції проігнорував це клопотання.
Зазначає, що подані засудженою клопотання про витребування запису відеоспостереження з приміщення аптеки торговельних рядів за період визначеного стороною обвинувачення проміжку вчинення кримінального правопорушення безпідставно були залишені судом першої інстанції без задоволення.
Вважає, що місцевим судом не були виконані вимоги щодо оцінки доказу - протоколу обшуку та похідних від нього доказів (протоколу огляду та постанови про визнання речовими доказами) з точки зору їх допустимості, а саме - неналежному процесуальному оформленні цієї слідчої дії та її результатів - не вказано з якої частини житла засудженої вилучено предмети, та відсутній опис вилучених предметів під час обшуку. Судом апеляційної інстанції доводи про порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не були перевірені, натомість формально зазначено, що порушень не виявлено, хоча їх суд повторно не досліджував.
Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, яка на думку захисника суперечить положенням ч. 5 ст. 234 КПК України, що призвело до порушення правил оцінки доказів.
Крім того, наголошує, що місцевим судом не було надано належної оцінки наявним сумнівам винуватості засудженої, які з урахуванням вимог ч. 4 ст. 17 КПК України повинні тлумачитися на її користь.
Вказує на суперечливість встановлених судом першої інстанції обставинах, зокрема дві різні дати вчинення кримінального правопорушення, що свідчить про порушення вимог ст. 370 КПК України.
Зауважує, що місцевий суд, з яким погодилась колегія суддів апеляційного суду, вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки встановлений місцевим судом час (дата) вчинення кримінального правопорушення - не відповідає змісту та обсягу обвинувачення, бо крадіжка могла бути вчинена до 14 листопада 2018 року або після 20 листопада 2018 року, тобто після внесення відомостей в ЄРДР.
Вказує про порушення судами ч. 2 ст. 17 КПК України в частині доведення вини поза розумним сумнівом.
Також захисник вважає, що суд апеляційної інстанції формально розглянув апеляційну скаргу, не виправивдопущені судом першої інстанції порушення,проігнорував заявлені стороною захисту клопотання про повторне дослідження доказів, дослідження доказу сторони захисту та не навів аргументів для їх незадоволення, не провів ретельної перевірки правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження та дослідження доказів на предмет їх допустимості, не навів мотивів прийнятого рішення, що не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень.
Звільнено ОСОБА_7 від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Вирішено долю речових доказів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року апеляційну скаргу
обвинуваченої ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2023 року - без зміни.
Як установлено судами, ОСОБА_7, в період часу з 14 листопада 2018 року по 21 листопада 2018 року, перебуваючи на своєму робочому місці в приміщенні аптеки № 1, що за адресою: АДРЕСА_2, де свою господарську діяльність здійснює ФОП " ОСОБА_8", обіймаючи посаду завідуючої, діючи умисно, з корисливих спонукань, маючи на меті незаконне збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, зібрала з торгівельних рядів товар - медичні препарати на загальну суму 2 604, 05 грн.
Після чого, ОСОБА_7 переконавшись, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає, винесла вищевказаний товар за власним місцем проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, завдавши потерпілій ФОП " ОСОБА_8" матеріального збитку на суму 2 604, 05 грн.
З метою приховання слідів вчинення кримінального правопорушення та уникнення відповідальності, ОСОБА_7 14 листопада 2018 року склала інвентаризаційний лист, залучивши ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які не передбачали та не усвідомлювали злочинних намірів ОСОБА_7 приховати відсутність недостачі товару у ФОП " ОСОБА_11".
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримала доводи своєї касаційної скарги, просила касаційну скаргу - задовольнити, а оскаржені судові рішення скасувати. Прокурор частково підтримала касаційну скаргу захисника, просила ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Інших учасників було належним чином повідомлено про час і місце судового розгляду, проте в судове засідання вони не з`явились.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За змістом ст. 438 КПК Українипредметом перегляду справи в касаційному порядку є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 370 КПК Українипередбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вказаних вимог закону.
Доводи касаційної скарги захисника щодо відмови у дослідженні судами запису відеоспостереження з приміщення аптеки торговельних рядів, у долученні флешки із відеозаписом огляду місця події, яка була отримана стороною захисту заслуговують на увагу.
Відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це конституційне положення відображено і в ст. 17 КПК України.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 25 березня 1983 року у справі "Мінеллі проти Швейцарії" (Minelli v. Switzerland) ЄСПЛ зробив висновок, що принцип презумпції невинуватості є одним з елементів справедливого судового процесу у кримінальних справах у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.
У рішенні від 6 грудня 1988 року у справі "Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії" (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain) ЄСПЛ зауважив про те, що п. 2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб судді, виконуючи свої завдання, відійшли від упередженої думки, що обвинувачений учинив інкримінований йому злочин. Тягар доказування лежить на обвинуваченні, а кожний сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого.
ЄСПЛ у рішеннях у справах "Коробов проти України" від 21 липня 2011 року, "Федорченко та Лозенко проти України" від 20 вересня 2012 року вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій факту.
У рішенні у справі "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що враховується також якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність.
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Так, місцевий суд у вироку вказав, що твердження обвинуваченої про свою непричетність до вчиненого, оцінюється судом як обрана позиція захисту з метою уникнути відповідальності за вчинене, однак належним чином не дотримався принципів презумпції невинуватості та доведеності вини обвинуваченоїпоза розумним сумнівом.
Суд зазначає, що збирання доказів у розумінні ст. 93 КПК України це комплекс заходів, який здійснюється сторонами кримінального провадження з метою встановлення чи спростування фактів та обставин, які підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПКУкраїни.
Однак, суд першої інстанції не дослідив запису відеоспостереження з приміщення аптеки торговельних рядів за період визначеного стороною обвинувачення проміжку вчинення кримінального правопорушення, що могло б підтвердити чи спростувати винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Зі змісту апеляційної скарги обвинуваченої вбачається, що остання просила апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження. Для обстоювання своєї позиції ОСОБА_12 просила про повторне дослідження доказів, зокрема відеозапису з місця події, протоколу обшуку та постанови про визнання речових доказів.
Як убачається із матеріалів цього кримінального провадження, зокрема технічного запису судового засідання суду апеляційної інстанції від 30 травня 2024 року суд, порадившись на місці, відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченої про повторне дослідження доказів, обґрунтувавши своє рішення відсутністю правових підстав, передбачених КПК України.
На думку Суду, суд апеляційної інстанції не використав усіх процесуальних можливостей задля належної перевірки на відповідність вимогам КПК України вироку стосовно ОСОБА_12 з огляду на ту обставину, що остання у своєму клопотанні зазначила, які конкретно докази потрібно дослідити, та обґрунтувала неповноту їх дослідження судом першої інстанції.
За положеннями частин 1, 2 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Зокрема, як убачається із матеріалів цього кримінального провадження, у своїй апеляційній скарзі на вирок місцевого суду засуджена наводила докладні доводи щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону і невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, щодо безпідставності визнання допустимими визначених нею доказів її винуватості.
Цих доводів апеляційний суд належним чином не перевірив і всупереч вимогам частини 2 статті 419 КПК України не дав на них вичерпних і переконливих відповідей, які би ґрунтувалися на матеріалах кримінального провадження.
Колегія суддів не перевіряє інших доводів касаційної скарги захисника, оскільки вони пов`язані з оцінкою доказів, що потрібно здійснити суду першої інстанції в ході нового судового розгляду, тому, з урахуванням змісту доводів і вимог захисника, її касаційна скарга підлягає задоволенню
Таким чином, за результатами касаційної перевірки колегія суддів доходить висновку про допущення судами першої та апеляційної інстанцій істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, у зв`язку з чим оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Під час нового розгляду провадження суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, судовий розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд