ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2025 року
м. Київ
справа № 757/26293/19-к
провадження № 51 - 4829 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи за касаційною скаргою захисника особи, кримінальне провадження щодо якої закрито судом, ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Печерського районного суду
м. Києва від 02 грудня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду
від 01 жовтня 2024 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 27 ч. 5, ст. 375 ч. 2 КК України, закрито
на підставі ст. 284 ч. 1 п. 4 КПК України у зв`язку з набранням чинності рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020, яким положення ст. 375 КК України визнані неконституційними.
Згідно з обвинувальним актом, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у: пособництві шляхом усунення перешкод в постановленні Особою 1, матеріали провадження щодо якої виділено в окреме провадження, завідомо неправосудної ухвали про звільнення Особи 12 від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі, що спричинило тяжкі наслідки; несанкціонованому втручанні в роботу автоматизованої системи комп`ютерного програмного комплексу "Єдина система статистики та аналізу роботи органів прокуратури України", що призвело до підробки інформації; внесенні службовою особою до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей та видачі цього документу; в підбурюванні службової особи до складання та видачі завідомо неправдивого офіційного документу, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 361 ч. 1, ст. 366 ч. 1, ст. 27 ч. 4, ст. 366 ч. 1, ст. 27 ч. 5, ст. 375 ч. 2 КК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року апеляційну скаргу особи, кримінальне провадження щодо якої закрито судом, ОСОБА_6 залишено без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня
2021 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати зазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що суд першої інстанції постановив необґрунтовану ухвалу про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за ст. 27 ч. 5, ст. 375 ч. 2 КК України
з підстави, передбаченої ст. 284 ч. 1 п. 4 КПК України, яка є нереабілітуючою,
при тому, що ОСОБА_6 не надавав суду згоду на закриття кримінального провадження щодо нього, оскільки не вважає себе винуватим у вчиненні вказаного злочину і бажає реабілітації в цій частині обвинувачення.
Вважає, що закриття кримінального провадження без згоди ОСОБА_6 є таким,
що порушує конституційні засади на справедливий суд та право кожного громадянина, який притягується до кримінальної відповідальності, на застосування належної правової процедури, в тому числі вважатися невинуватим у вчиненні злочину доки вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Звертає увагу, що в іншій справі, яка стосуються одних і тих же подій, суд відмовив у задоволенні аналогічного клопотання прокурора про закриття кримінального провадження щодо іншої особи, в тому числі з огляду на те, що декриміналізація діяння, передбаченого ст. 375 ч. 2 КК України, є нереабілітуючою підставою.
Вказує, що апеляційний суд не звернув увагу на зазначені порушення, не перевірив
та не надав вичерпних відповідей на доводи поданої апеляційної скарги ОСОБА_6,
чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасника судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи захисника про передчасне закриття місцевим судом кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 27 ч. 5, ст. 375 ч. 2 КК України, у зв`язку
з визнанням ст. 375 цього Кодексу неконституційною відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 є обґрунтованими з огляду на таке.
Презумпція невинуватості є не лише обов`язковим елементом реалізації конституційного права на судовий захист, без якого справедливий судовий розгляд неможливий, а й важливою конституційною гарантією, яка потребує справедливого судового розгляду й ефективного судового захисту. Зазначене обумовлює потребу в забезпеченні особі можливості висловлювати позицію стосовно своєї невинуватості, доводити цю позицію в судовому порядку, інакше будуть порушені основні засади судочинства, зокрема визначені ст. 129 ч. 2 Конституції України,
як-от: рівність усіх учасників судового процесу перед законом
і судом (пункт 1); змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів
і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3). Вказані основні засади судочинства є також загальними засадами кримінального провадження
(ст. 7 ч. 1 пункти 3, 15 КПК України).
Необґрунтоване кримінальне переслідування є посяганням на гарантоване
ст. 28 Конституції України право кожного на повагу до його гідності (частина перша), тому держава зобов`язана забезпечити можливість реабілітації особи після закриття кримінального провадження, тобто відновлення її честі, доброго імені, репутації, які постраждали у зв`язку з висунутою їй підозрою чи обвинуваченням щодо вчинення кримінального правопорушення, а також гарантувати перевірку
в судовому порядку законності й обґрунтованості кримінального переслідування
та ухвалених під час його здійснення процесуальних рішень, про що зазначає Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022.
Закриття кримінального провадження стосовно особи без її на те згоди
та подальшого ефективного судового захисту залишає сумнів у невинуватості особи і унеможливлює реабілітацію особи після такого закриття, що призводить до порушення права особи на судовий захист.
Держава зобов`язана забезпечити завершення кримінального провадження щодо особи в разі набрання чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою. Однак принцип презумпції невинуватості обумовлює необхідність створення таких механізмів юридичного регулювання щодо завершення кримінального провадження, які убезпечать
від сумнівів у винуватості особи у вчиненні такого діяння, яке вважалось кримінальним правопорушенням до його декриміналізації.
Статтею 284 частиною 1 пунктом 4 КПК України (до моменту його виключення
на підставі Закону від 01 грудня 2022 року № 2810-IX) було визначено підставу
для обов`язкового й автоматичного закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування, якщо набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою, зокрема шляхом ухвалення прокурором постанови про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного. Тобто правомірною (легітимною) метою такого припису статті 284 КПК України було припинення кримінального переслідування стосовно особи
за діяння, яке перестало бути суспільно небезпечним і більше не було злочином відповідно до законодавства про кримінальну відповідальність, що за загальним правилом виключало продовження кримінального провадження й узгоджувалося
з принципами зворотної дії в часі більш м`якого кримінального закону. Водночас закриття кримінального провадження має бути здійснене з дотриманням
як указаних принципів, так і інших конституційних принципів та прав, зокрема принципу презумпції невинуватості, прав на повагу до людської гідності, на судовий захист.
Підстави для закриття кримінального провадження з огляду на спричинені ними юридичні наслідки для особи, стосовно якої відбувається таке закриття, в теорії права та правозастосовній практиці прийнято класифікувати як реабілітуючі
та нереабілітуючі.
Водночас у сталій судовій практиці підставу для закриття кримінального провадження, яка була визначена ст. 284 ч. 1 п. 4 КПК України, не прийнято відносити до реабілітуючих підстав, оскільки це спричиняє несприятливі наслідки для репутації особи, стосовно якої відбулося таке закриття.
Особі, стосовно якої закрито кримінальне провадження за визначеною нереабілітуючою підставою, має бути гарантоване право на ефективний судовий захист, що полягає в можливості звернутися до суду щодо перевірки та оцінки законності й обґрунтованості ухвалених у кримінальному провадженні процесуальних рішень, у яких зафіксовано висунуту стосовно особи підозру, обвинувачення у кримінальному правопорушенні.
Крім цього, згідно з принципом верховенства права надання згоди особою
на закриття стосовно неї кримінального провадження у зв`язку з декриміналізацією діяння обов`язкове, оскільки це є умовою реалізації її права викласти свою позицію стосовно власної невинуватості - бути почутою судом. Відсутність такої можливості не забезпечує дотримання основних конституційних засад, які поширюються
й на кримінальне провадження, а саме рівності перед судом і законом, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом
їх переконливості, а отже призводить до порушення права на судовий захист.
Тобто, закриття стосовно особи кримінального провадження за нереабілітуючою підставою, визначеною ст. 284 ч. 1 п. 4 КПК України, яка містила у собі формулювання "вчинене особою", фактично вказує на беззаперечну винуватість такої особи у вчиненні діяння, яке до його декриміналізації вважалось кримінальним правопорушенням. Тим самим декриміналізація діяння не спростовує причетності такої особи до вчинення кримінального правопорушення в минулому та не усуває закономірних загроз її репутації.
Враховуючи наведене, особа повинна мати можливість реалізувати у суді своє право на судовий захист, оскільки до реабілітуючих підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення,
що їй інкримінується, тобто зокрема і шляхом ухвалення щодо неї виправдувального вироку.
Так, при встановленні судом під час судового розгляду провадження підстав для закриття кримінального провадження згідно з пунктом 4 ч. 2 ст. 284 КПК України і при цьому якщо особа наполягає на ухваленні виправдувального вироку чи заперечує проти закриття кримінального провадження суд повинен встановити: чи мала місце подія кримінального правопорушення, чи міститься в діянні обвинуваченого склад кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване органами досудового розслідування. Лише у випадку доведення того, що особа вчинила діяння і кримінальна відповідальність за це діяння скасована, у суду будуть наявні підстави для закриття кримінального провадження за зазначеною нормою.
Якщо ж під час судового розгляду встановлено підстави для ухвалення виправдувального вироку та набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, суд повинен керуватися абзацом першим частини 7 статті 284 КПК України.
Проте наведене вище залишилось поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи.
Отже, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування таких рішень.
За таких обставин, ухвали судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_6 підлягають скасуванню із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції,
а касаційна скарга захисника - задоволенню.
При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, справу розглянути відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд