ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року
м. Київ
справа № 369/2038/22
провадження № 51-4043 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021111380000894, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Республіки Казахстан, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина Турецької Республіки, уродженця м. Астрахань російської федерації, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 вересня 2023 року засуджено:
- ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України звільнено його від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю на 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України;
- ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України звільнено його від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю на 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирішено питання речових доказів у провадженні.
Вироком Київського апеляційного суду від 23 травня 2024 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено свій, яким призначено: ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна; ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.
Зараховано ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у строк відбутого покарання термін їх попереднього ув`язнення. В решті вирок суду залишено без змін.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими та засуджено за те, що вони, 16 листопада 2021 року близько 04:00 год, діючи спільно та за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою (матеріали відносно якої виділено в окреме провадження), з метою заволодіння чужим майном, проникли до будинку, що за адресою: АДРЕСА_2, де штовхнувши потерпілу ОСОБА_10 на підлогу, застосували відносно неї фізичне насильство, зокрема, нанесли щонайменше 8 ударів кулаками в область голови, спричинивши останній легкі тілесні ушкодження та таким чином подолавши опір потерпілої, вимагали надати інформацію про місцезнаходження грошових коштів, які знаходяться у будинку, після чого заволоділи її майном.
Водночас, подолавши опір потерпілої ОСОБА_10, ОСОБА_7 тримав потерпілу ОСОБА_11 на підлозі іншої кімнати будинку, погрожуючи їй при цьому предметом зовні схожим на пістолет, який остання сприйняла як вогнепальну зброю, а ОСОБА_8, погрожуючи предметом зовні схожим на пістолет наблизився до потерпілого ОСОБА_12, однак в цей момент останній з метою самозахисту застосував до ОСОБА_8 власну зброю, тим самим припинив протиправні дії ОСОБА_8, ОСОБА_7 та невстановленої досудовим розслідуванням особи (матеріали відносно якої виділено в окреме провадження), після чого вони з місця вчинення злочину зникли, викраденим майном розпорядилися на власний розсуд та таким чином заподіяли матеріальну шкоду потерпілим на загальну суму 624,15 грн.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в частині призначеного покарання, застосувати положення ст. 69 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років кожному і звільнити їх від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Захисник не погоджується з призначеним засудженим апеляційним судом покаранням, посилаючись на його суворість. Вважає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, дійшов необґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із застосуванням інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 під час касаційного розгляду вважала, що підстав для задоволення касаційних вимог захисника немає та просила залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інкримінованому їм кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 3 ст. 187 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
У касаційній скарзі захисник не погоджується з призначеним ОСОБА_7 та ОСОБА_8 апеляційним судом покаранням та вважає його таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
За змістом ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного.
У кожному випадку застосування ст. 69 КК України суд зобов`язаний у своєму рішення зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.
У цій справі, як видно з її матеріалів, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, дані про особи: ОСОБА_8, який за місцем тимчасового проживання характеризувався позитивно, на спеціальних обліках не перебував, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх доньок, 2011 та 2008 року народження, визнав обставинами, що пом`якшують покарання - щире каяття, добровільне відшкодування завданих збитків; ОСОБА_7, який раніше не судимий, за місцем тимчасового проживання характеризувався позитивно, на спеціальних обліках не перебував, визнав обставинами, що пом`якшують покарання - щире каяття, добровільне відшкодування завданих збитків, та дійшов висновку, що наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дають можливість призначити ОСОБА_8 та ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 187 КК України.
Одночасно, приймаючи до уваги, що виправлення засуджених можливе без відбування покарання, врахувавши обставини вчиненого злочину, щире каяття засуджених, їх позитивні характеристики, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, наявність на утриманні неповнолітніх дітей у ОСОБА_8, а також відсутність претензій з боку потерпілих, місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Саме таке покарання, на переконання суду першої інстанції, відповідало вимогам ст. 65 КК України та було достатнім для виправлення та попередження вчинення засудженими нових злочинів.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за апеляційною скаргою прокурора, який не погодився з призначеним судом першої інстанції покарання та просив його скасувати і ухвалити новий вирок, визнав слушними доводи прокурора про те, що приймаючи рішення про призначення покарання на підставі ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленою санкцією ч. 3 ст. 187 КК України та про звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції встановив наявність одних і тих же обставин, що пом`якшують покарання засуджених та таким чином допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, місцевим судом не було враховано належним чином тяжкості скоєного злочину, який є особливо тяжким, і обставин його вчинення, а саме те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8, з невстановленою досудовим розслідування особою, за попередньою змовою, незаконно проникли до будинку потерпілих, застосувавши фізичне насильство, а саме щонайменше 8 ударів в область голови потерпілої ОСОБА_10, погрожуючи, при цьому, предметом зовні схожим на пістолет, вимагали надати інформацію про місцезнаходження грошових коштів.
Крім того, поза увагою суду залишилось те, що засуджені не працюють, не одружені, за місцем тимчасового проживання характеризуються посередньо, а не позитивно, як безпідставно зазначив суд першої інстанції у вироку, ОСОБА_7 зареєстрований на тимчасово окупованій території, ОСОБА_8 є громадянином іншої держави.
За таких обставин, апеляційний суд виснував, що призначення засудженим покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, зі звільненням їх від відбування покарання з випробуванням, в повній мірі не відповідає тяжкості та обставинам скоєного, а також даним про особу кожного, а тому не може бути визнане необхідним і достатнім для їх виправлення, перевиховання та попередження вчинення ними нових злочинів.
З призначеним апеляційним судом ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покаранням погоджується також колегія суддів та вважає, що саме таке покарання відповідатиме меті покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
Переконливих доводів про необхідність призначення менш суворого покарання засудженим та наявності підстав для його пом`якшення із застосуванням положень ст. 69 КК України та звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, у касаційній скарзі захисника не наведено, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених внаслідок суворості, підстав не вбачається. При тому, що як убачається з матеріалів кримінального провадження, на даний час ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебувають у розшуку, що свідчить про відсутність у них бажання стати на шлях виправлення.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог захисника слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд