ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2025 року
м. Київ
справа № 127/27447/22
провадження № 51 - 4473 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022020040000403за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадина України, уродженця м. Красний Лиман Донецької області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 263, ч. 3 ст. 307 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2024 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:-за ч. 2 ст. 263 КК на строк 2 роки; - за ч. 3 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки. На підставі частин 5, 7 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з дня затримання 10 вересня 2022 року по 16 вересня 2022 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, та цілодобовий домашній арешт з 17 вересня 2022 року по 3 лютого 2023 року включно з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у носінні кастетів без передбаченого законом дозволу (ч. 2 ст. 263 КК) та незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту психотропних речовин, якщо предметом таких дій були особливо небезпечні психотропні речовини в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 307 КК), за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду -без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Зазначає, що без належної оцінки апеляційного суду залишились доводи сторони обвинувачення про безпідставне визнання місцевим судом пом`якшуючими обставинами-щире каяття та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин. Вказує, що судом першої інстанції при призначенні покарання належним чином не враховано особу засудженого, який хоч і є особою раніше не судимою, однак вчинив два епізоди кримінальних правопорушень, одне з яких, а саме за ч. 3 ст. 307 КК є особливо тяжким, що ставить під сумнів можливість застосування положень ст. 69 КК. Зазначає, що поза увагою апеляційного суду залишились доводи прокурора про те, що застосування одних і тих самих пом`якшуючих обставин при призначенні остаточного покарання із застосуванням статей 69, 75 КК суперечить практиці Верховного Суду. Вказує, що поза увагою суду апеляційного суду також залишились доводи сторони обвинувачення про те, що засуджений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК не тільки через певне важке матеріальне становище, але й з мотивів жаги до наживи та легких грошей, знаючи, що його дії несуть безпосередню шкоду життю та здоров`ю людей. Зазначає, що в порушення вимог ст. 419 КПК апеляційний суд не навів належних мотивів на спростування вищенаведених доводів сторони обвинувачення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити. Засуджений та його захисник заперечували проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 263 КК та ч. 3 ст. 307 КК у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.
Щодо доводів прокурора, викладених у його касаційній скарзі, про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого ОСОБА_7 внаслідок м`якості, то колегія судів дійшла наступного висновку.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
За змістом ст. 69 КК призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного.
Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з вироку, при призначенні ОСОБА_7 місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів відповідно до ст. 12 КК, фактичні обставини кримінального провадження, особу засудженого, який раніше не судимий, є особою молодого віку, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Також суд врахував відношення обвинуваченого до своїх дій, а саме те, що він щиро кається та жалкує про вчинене, завіряє суд, що подібне більше не повториться. Обставинами, які згідно ст. 66 КК пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та вчинення кримінальних правопорушень внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин. Крім цього, відповідно до положень ч. 2 ст. 66 КК, при призначенні покарання суд визнав такими, що його пом`якшують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, а саме, визнання вини засудженим та вчинення злочину вперше. Обставин, які, згідно ст. 67 КК обтяжують покарання, судом, з урахуванням положень ст. 337 КПК, не встановлено.
Вирішуючи питання про наявність достатніх підстав для застосування положень статті 69 КК, суд, дотримуючись загальних принципів, встановлених законом, щодо призначення покарання, врахував дані про особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має молодий вік, характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, також суд врахував обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, визнання вини та вчинення злочину вперше, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Зазначені обставини, місцевий суд визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів та свідчать про усвідомлення обвинуваченим вчинених злочинів та щире розкаяння.
Врахувавши викладене суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням вимог ст. 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції вказаної частини статті та без конфіскації майна.
Ці ж самі обставини слугували мотивом суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки.
Разом з тим, при вирішенні питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням суду потрібно належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Суд має обґрунтувати можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи. Зокрема суд, звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, не навів у вироку обставин, які б у сукупності із вже зазначеними при застосуванні ст. 69 КК, вказували на можливість застосувати до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК.
Не погоджуючись із вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій із наведенням відповідних аргументів ставив питання про його скасування, в тому числі і в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК, та ухвалення нового вироку через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Однак, суд апеляційної інстанції погодившись із рішенням місцевого суду в частині звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, хоч і дослідив дані про особу ОСОБА_7, проте залишив поза увагою доводи прокурора щодо безпідставного застосування судом першої інстанції ст. 75 КК, їх ретельно не перевірив, а прийняте рішення в цій частині належним чином не мотивував.
З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора підлягає до задоволення частково, ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження - призначенню до нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
У ході нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, й ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК, маючи на увазі те, що призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд