ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2025 року
м. Київ
справа № 501/426/22
провадження № 61-14403св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державне підприємство "Науково-дослідний
проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом", відокремлений структурний підрозділ "Українське вантажне бюро" державного підприємства "Науково-дослідний
проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - незалежна профспілка працівників морського торгового порту "Чорноморськ",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства "Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом" на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, у складі судді Пушкарського Д. В., від 06 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., від 03 вересня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного підприємства "Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України з дослідним виробництвом" (далі - ДП "УкрНДІМФ"), відокремленого структурного підрозділу "Українське вантажне бюро" ДП "УкрНДІМФ" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що, починаючи з 08 листопада 2021 року, вона була відсторонена від роботи на підставі розпорядження
від 02 листопада 2021 року, відповідно до якого з 08 листопада 2021 року на період дії карантину працівники, які не мають щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, відсторонюються від роботи.
3. Вказану причину відсутності на роботі ОСОБА_1 вважала поважною, оскільки відсторонений працівник не може бути звільнений на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
4. Однак наказом відповідача від 09 грудня 2021 року № 20 вона була звільнена з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).
5. Також звертає увагу, що вона є членом незалежної профспілки працівників МТП "Чорноморськ", однак відповідач перед звільненням до вказаної профспілки не звертався.
6. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ відокремленого структурного підрозділу "Українське вантажне бюро" ДП "УкрНДІМФ" від 09 грудня 2021 року № 20 в частині її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України;
- поновити її на роботі у відокремленому структурному підрозділі "Українське вантажне бюро" ДП "УкрНДІМФ"на посаді сторожа з умовами праці, які діяли на день звільнення;
- стягнути з ДП "УкрНДІМФ" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 грудня 2021 року до ухвалення рішення суду.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
7. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 06 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 03 вересня 2024 року, позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ відокремленого структурного підрозділу "Українське вантажне бюро" ДП "УкрНДІМФ" від 09 грудня
2021 року № 20 в частині звільнення ОСОБА_1 з підприємства на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі у відокремленому структурному підрозділі "Українське вантажне бюро" ДП "УкрНДІМФ" на посаді сторожа, з умовами праці, які діяли на день звільнення.
Стягнуто з ДП "УкрНДІМФ" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 10 грудня 2021 по 06 листопада 2023 року в сумі 138 000 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що при виборі дисциплінарного стягнення роботодавець не врахував, що позивачка, починаючи з 08 листопада 2021 року, була відсторонена від роботи, а тому не могла бути звільнена за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті
40 КЗпП України, що свідчить про незаконність оскарженого наказу
від 09 грудня 2021 року № 20, наявність підстав для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі
138 000 грн, який обрахований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
9. Також суди встановили, що під час звільнення позивачки роботодавець допустив порушення порядку накладення дисциплінарного стягнення, оскільки не відібрав у працівника пояснення та не ознайомив з наказом про звільнення.
10. Крім того, вважаючи доведеним факт того, що ОСОБА_1 є членом незалежної профспілки працівників морського торгового порту "Чорноморськ", суди вказали, що відповідач не звертався до профспілки з відповідним поданням про надання згоди на розірвання трудового договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. У касаційній скарзі ДП "УкрНДІМФ" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про відмову в позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
12. У жовтні 2024 року ДП "УкрНДІМФ" подало касаційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 06 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року.
13. Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у січні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 12 липня
2015 року у справі № 6-703цс15, від 19 жовтня 2016 року у справі
№ 6-2801цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 5 частини першої, пунктами 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на преюдиційні обставини, які встановлені у справі № 501/5194/21 за позовом ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження відповідача від 02 листопада 2021 року в частині відсторонення
ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати, в задоволенні якого відмовлено, оскільки матеріали справи не містили доказів, які б підтверджували факт відсторонення позивачки.
17. Вказує, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку запитати письмове пояснення від працівника не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
18. Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували членство ОСОБА_1 у профспілці.
19. Крім того апеляційний суд не звернув уваги, що суд першої інстанції не повідомив відповідачів про призначення справи до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Обставини справи, встановлені судами
20. Із 2014 року ОСОБА_1 працювала у відокремленому структурному підрозділі "Українське вантажне бюро" ДП "УкрНДІМФ" на посаді сторожа.
21. 02 листопада 2021 року начальник підрозділу видав розпорядження № 1, відповідно до якого з 08 листопада 2021 року, на період дії карантину, працівники, які не мають щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відсторонюються від роботи.
22. 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 та інші працівники склали акт, в якому зазначили, що начальник підрозділу ДП "УкрНДІМФ" ОСОБА_2 не допускає позивачку до робочого місця для виконання посадових обов`язків, вимагаючи медичну інформацію.
23. 30 листопада 2021 року ОСОБА_1, поштою направила на ім`я керівника відокремленого структурного підрозділу письмове обґрунтування відмови від щеплення, яке було отримане 07 грудня 2021 року.
24. 09 грудня 2021 року відповідач прийняв наказ № 20 "Про звільнення ОСОБА_1" за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.
25. Суди встановили, що ОСОБА_1 є членом незалежної профспілки працівників морського торгового порту "Чорноморськ", що підтверджено зокрема випискою з протоколу № 2 засідання Президії профспілки
від 09 лютого 2022 року.
26. Рішенням № 2 засідання президії незалежної профспілки працівників морського порту "Чорноморськ" від 09 лютого 2022 року відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку із порушенням роботодавцем вимог статей 40, 43, 149 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
27. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
28. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
29. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
30. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
31. Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
32. Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один
з таких заходів стягнення догана або звільнення.
33. Згідно із статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
34. Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
35. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
36. Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.
37. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
38. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
39. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.
40. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 02 листопада
2021 року начальник відокремленого структурного підрозділу "Українське вантажне бюро" ДП "УкрНДІМФ" видав розпорядження № 1, відповідно до якого з 08 листопада 2021 року, на період дії карантину працівники, які не мають щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відсторонюються від роботи.
41. Із вказаним розпорядженням під підпис ознайомлено, зокрема, і ОСОБА_1 .
42. 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 разом іншими працівниками скали акт про недопущення їх до робочих місць.
43. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що починаючи з 08 листопада 2021 року, ОСОБА_1 була недопущена до роботи.
44. Проте, наказом від 09 грудня 2021 року відповідач звільнив позивачку з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.
45. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що звільнення за прогул відстороненого від роботи працівника є незаконним, а тому наявні підстави для скасування наказу відповідача від 09 грудня 2021 року № 20 в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлення позивачки на роботі.
46. Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
47. Доводів щодо неправильності розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу касаційна скарга не містить.
48. Посилання ДП "УкрНДІМФ" в касаційній скарзі на судове рішення у справі № 501/5194/21, яким відмовлено у задоволенні позову
ОСОБА_1 про скасування розпорядження № 1 від 02 листопада
2021 року в частині її відсторонення від роботи, не спростовує висновків судів в оскаржених судових рішеннях.
49. У розглядуваній справі суди мали в першу чергу перевірити поважність причин відсутності позивачки на роботі та дотримання відповідачем процедури звільнення.
50. Суди, в межах своїх повноважень, з`ясувавши обставини справи та оцінивши надані сторонами докази, встановили, що позивачка була відсутня на роботі з поважних причин, а роботодавцем порушена процедура звільнення.
51. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
52. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
53. Звернення ОСОБА_1 з позовом у справі № 501/5194/21 лише додатково підтверджує що вона добросовісно вважала, що є відстороненою від роботи з 08 листопада 2021 року і саме з цим пов`язана її відсутність на роботі.
54. Встановивши відсутність прогулу, суди врахували порушення роботодавцем порядку накладення дисциплінарного стягнення та ненадання згоди профспілкою на звільнення ОСОБА_1 як додаткові, а не самостійної підстави для задоволення позову.
55. Щодо забезпечення відповідачу можливості брати участь у розгляді справи та доводити свої заперечення перед судом, колегія суддів враховує, що розгляд справи з вирішення трудового спору в суді першої інстанції тривав понад півтора роки, відповідач подавав відзив на позов, письмові докази та користувався послугами адвоката.
56. Апеляційний суд забезпечив розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
57. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
58. З урахуванням встановлених обставин висновки судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору не суперечать висновкам, викладеним у викладених у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, на які заявник посилався у касаційній скарзі.
59. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
60. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду