ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/11352/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,
за участю секретаря судового засідання - Рєзнік А. В.,
представників:
позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" - Пушинського М. В., Сібілєва М. А.,
відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" - Підлипенського М. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 (колегія суддів: Сітайло Л. Г. (головуюча), Буравльов С. І., Шапран В. В.), рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 (суддя Пукшин Л. Г.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про стягнення 3 095 400,00 грн,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" (далі - позивач, ТОВ "Газойлтехнопайп") подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - відповідач, ТОВ "Оператор ГТС України") 3 095 400,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач виконав зобов`язання за договором про закупівлю послуг від 14.12.2022 № 4600006885 (далі - договір від 14.12.2022), тому відповідач як бенефіціар за банківською гарантією від 05.12.2022 № 30082 не мав підстав для стягнення банківської гарантії та зобов`язаний повернути позивачу як принципалу отримані від АТ "Комерційний банку "Глобус"" (далі - банк-гарант) в якості забезпечення виконання договору 3 095 400,00 грн відповідно до п. 10.9.6 договору та ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон № 922-VIII).
Господарський суд міста Києва:
- у рішенні від 13.11.2024 позов задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 3 095 400,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав обумовлені договором від 14.12.2022 роботи в повному обсязі і відповідач прийняв їх без зауважень, тому у ТОВ "Оператор ГТС України" відсутнє право на задоволення вимог за банківською гарантією та наявний обов`язок повернути забезпечення виконання договору відповідно до п. 10.9.6 договору та ст. 27 Закону № 922-VIII, незважаючи на неналежне виконання позивачем договору в частині дотримання строків здійснення робіт.
При цьому суд зважив на правову позицію Верховного Суду, зокрема, у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23;
- у додатковому рішенні від 11.12.2024 заяву ТОВ "Газойлтехнопайп" про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині заяви відмовив.
Стягуючи на користь позивача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу замість заявлених 50 000,00 грн, місцевий господарський суд виходив з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів та кількості підготовлених представником позивача документів, реальності та розумності наданих адвокатом послуг, крім того, врахував доводи відповідача у заяві про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Північний апеляційний господарський суд у постанові від 27.01.2025 рішення суду першої інстанції від 13.11.2024 та додаткове рішення від 11.12.2024 залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду як про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 3 095 400,00 грн банківської гарантії, так і про необхідність присудження до стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Оператор ГТС України", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі рішення по суті спору, а також додаткове рішення суду першої інстанції, залишене без змін апеляційним господарським судом, прийняти нове рішення про відмову ТОВ "Газойлтехнопайп" у задоволенні позову та про відмову в покладені на відповідача судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката позивача.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень по суті спору за пп. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказує, що:
- суди не врахували правових висновків Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 щодо питання застосування ст. 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 546, 560, 562, 564, 566, 568, 627, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в результаті чого неправильно розтлумачили та застосували до спірних правовідносин ст. 27 Закону № 922-VIII у сукупності з п. 10.9.6 договору від 14.12.2022 з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23;
- слід відступити від застосованих судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у пп. 5.52- 5.54 постанови від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, у тому числі про те, що невиконання учасником-переможцем умов договору має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, оскільки вони зроблені без урахування правового механізму банківської гарантії, правової позиції Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 стосовно правової природи банківської гарантії та її ролі у правовідносинах між принципалом, гарантом та бенефіціаром, а також з помилковим ототожненням поняття "забезпечення" та "сума". На переконання скаржника в цій частині суть банківської гарантії як заходу забезпечення зобов`язання полягає у тому, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником, яким є його невиконання та/або неналежне виконання, а отже, доцільним є висновок про те, що з огляду на припинення існування забезпечення виконання договору про публічну закупівлю внаслідок його неналежного виконання повернення банківської гарантії є неможливим. При цьому відповідач не заявляє відповідного клопотання в порядку ст. 302 ГПК України.
Також скаржник в частині обраного позивачем способу захисту зазначає, що умовами договору від 14.12.2022 не передбачено права принципала на отримання суми відповідальності гаранта перед бенефіціаром навіть по виконанню забезпеченого договору, окрім як з підстав наявності протиправного пред`явлення бенефіціаром вимоги гаранту, яке за висновками Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 є порушенням бенефіціара перед принципалом та підставою для застосування ст. 1212 ЦК України. За відсутності такого порушення правові підстави для поновлення права позивача відсутні, а тому судові рішення про задоволення позовних вимог не відповідають приписам ч. 1 ст. 2 ГПК України.
Оскаржуючи додаткове рішення суду першої інстанції, залишене без змін апеляційним судом, відповідач посилається на те, що:
- подана позивачем додаткова угода № 04/09 до договору про надання правової допомоги від 17.10.2023 № 17.10-1, в якій наявний перелік наданих адвокатом послуг, складена 04.09.2024, тобто до постановлення судом першої інстанції рішення по суті спору від 13.11.2024;
- суди попередніх інстанцій не зважили на правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, внаслідок чого стягнули на користь позивача суму витрат на професійну правничу допомогу за відсутності доказів на підтвердження складу та обсягу наданих послуг, а також кількості часу, фактично витраченого адвокатом.
Верховний Суд в ухвалі від 27.02.2025 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
07.03.2025 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив доводи касаційної скарги, вказав на неподібність правовідносин у справі, яка розглядається, до правовідносин у справі Верховного Суду № 910/17772/20, просив закрити касаційне провадження у справі, відкрите з підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, на підставі п. 5 ст. 296 цього Кодексу, та відмовити у задоволенні касаційної скарги, поданої з підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки скаржник не довів необхідності відступу від правових висновків Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 у подібних правовідносинах, застосованих судами попередніх інстанцій при вирішенні спору по суті.
21.03.2025 відповідач подав до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача, врахувавши заперечення позивача у відзиві на касаційну скаргу та додаткові пояснення відповідача, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 05.12.2022 ТОВ "Газойлтехнопайп" (принципал) та АТ КБ "Глобус" (банк-гарант) уклали договір про надання гарантії (гарантія виконання) № 30082/ЮГ-22, відповідно до п. 1.1 якого договір регулює правовідносини сторін щодо надання банком-гарантом гарантії виконання договору з метою забезпечення належного виконання принципалом умов договору, що укладається за результатами процедури закупівлі "Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Розвадів)" згідно з оголошенням про заплановану закупівлю № UA-2022-11-08-014371-а, розміщеним на вебпорталі уповноваженого органу, що проводилася ТОВ "Оператор ГТС України".
У договорі банківської гарантії принципал та банк-гарант, зокрема, передбачили, що:
- гарантійним випадком є невиконання / неналежне виконання принципалом перед бенефіціаром основного зобов`язання, а саме: невиконання та/або неналежне виконання принципалом взятих на себе договірних зобов`язань згідно з договором про закупівлю відповідно до основного зобов`язання (п. 1.2);
- надана гарантія є безумовною, безвідкличною та надається у вигляді електронного документа, підписаного КЕП, з накладеною кваліфікованою електронною печаткою банка-гаранта (п. 1.3);
- сума і валюта гарантії - 3 095 400,00 грн; строк дії гарантії - з 05.12.2022 до 17.02.2024 (пп. 2.1, 2.2).
05.12.2022 банк-гарант в якості забезпечення виконання ТОВ "Газойлтехнопайп" умов договору видав банківську гарантію № 30082 у розмірі 3 095 400,00 грн, згідно з якою бенефіціаром є ТОВ "Оператор ГТС України" або АТ "Державний експортно-імпортний банку України", принципалом - ТОВ "Газойлтехнопайп".
У банківській гарантії банк безумовно зобов`язався сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії в розмірі 3 095 400,00 грн протягом п`яти банківських днів після одержання паперового оригіналу першої письмової вимоги бенефіціара, оформленої належним чином, та/або SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара, без необхідності обґрунтувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв`язку з невиконанням / неналежним виконанням принципалом зобов`язань за основним договором.
Повернення принципалу банківської гарантії (її ануляція) відбувається шляхом надіслання бенефіціаром на електронну та/або поштову адресу банка-гаранта (з дотриманням вимог законодавства щодо КЕП), та/або поштову адресу принципала повідомлення про ануляцію банківської гарантії.
14.12.2022 ТОВ "Оператор ГТС України" (замовник) та ТОВ "Газойлтехнопайп" (підрядник) за результатами відкритих торгів уклали договір про закупівлю послуг, згідно з п. 1.1 якого підрядник за завданням замовника зобов`язується на свій ризик надати послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу на ГРС Розвадів), а замовник - прийняти та оплатити такі роботи.
У договорі сторони погодили, зокрема, такі умови:
- загальна вартість виконуваних робіт, що є ціною договору (додаток № 2), становить 61 231 608,79 грн (ПДВ 20 % - 10 205 268,13 грн) (п. 3.1 у редакції додаткової угоди від 19.12.2023 № 1);
- підрядник зобов`язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати укладення договору (п. 4.1);
- датою закінчення виконаних підрядником робіт вважається дата їх прийняття замовником в порядку підписання сторонами актів приймання виконаних робіт (пп. 4.3, 5.1);
- роботи вважаються прийнятими замовником в повному обсязі шляхом підписання замовником та підрядником без зауважень останнього акта приймання виконаних робіт та за умови наявності підписаних всіх актів приймання виконаних робіт за договором (п. 6.18);
- відповідно до умов п. 6 р. VI тендерної документації процедури закупівлі по предмету закупівлі "Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Розвадів)" згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі № UA-2022-11-08-014371-а, оприлюдненого на вебпорталі уповноваженого органу 08.11.2022, підрядник зобов`язується надати замовнику не пізніше дати укладення цього договору для забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 3 095 400,00 грн, що становить 5 % ціни договору (п. 10.9.1);
- термін дії гарантії - до 17.02.2024 (п. 10.9.3 );
- у разі невиконання (неналежного виконання) підрядником своїх зобов`язань за цим договором замовник має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами договору та чинним законодавством України, на умовах, визначених гарантією (п. 10.9.5);
- забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі", за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку) згідно з умовами договору протягом п`яти банківських днів з дня настання таких обставин.
Повернення забезпечення виконання договору здійснюється шляхом направлення відповідного листа (повідомлення) підряднику або банку-гаранту у разі надання підрядником забезпечення виконання договору у вигляді оригіналу банківської гарантії в паперовій формі. Повернення забезпечення виконання договору, наданого у вигляді електронної банківської гарантії, здійснюється шляхом направлення відповідного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на адресу банка-гаранта. Моментом належного виконання зобов`язання замовника щодо повернення оригіналу гарантії є дата, зазначена на відповідному супровідному листі (повідомленні) замовника (п. 10.9.6);
- договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 395 календарних днів. В частині гарантійних зобов`язань договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п. 11.1).
Суди попередніх інстанцій також з`ясували, а сторони не заперечили, що позивач обумовлені договором від 14.12.2022 роботи виконав у повному обсязі, хоча й деякі з них з порушенням строків виконання, а відповідач прийняв роботи без зауважень та заперечень щодо обсягу та якості, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт за листопад та грудень 2023 року, січень та березень 2024 року, а також протоколом від 29.04.2024 технічної наради з питань виконання умов договору від 14.12.2022, де зазначено, що на підставі перерахованих відмінностей між фактичним об`ємом виконаних робіт та договірною ціною було підсумовано, що відповідно до договору заплановані роботи в частині монтажу та налагодження основного технологічного обладнання і трубопроводів, благоустрою на ГРС Розвадів Бібрського ЛВУМГ підрядник виконав у повному обсязі згідно з умовами дійсного договору; претензій до підрядної організації в частині виконаних робіт немає.
Разом з тим за встановлених у справі обставин 31.01.2024 відповідач (бенефіціар) звернувся до банка-гаранта зі SWIFT-вимогою про сплату 3 095 400,00 грн за банківською гарантією від 05.12.2022 № 30082, про що банк-гарант того ж дня повідомив позивача (принципала) та просив перерахувати кошти у вказаному розмірі на рахунок банку, що згідно з платіжною інструкцією № 103 позивач виконав 31.07.2024.
Посилаючись на неправомірність стягнення відповідачем банківської гарантії за виконаним в повному обсязі договором у розмірі 3 095 400,00 грн з огляду на умови п. 10.9.6 договору від 14.12.2022 та приписи ст. 27 Закону № 922-VIII, позивач (принципал) звернувся до суду з цим позовом до відповідача (бенефіціара), які суди задовольнили в повному обсязі.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Ураховуючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зауважує, що спір у цій справі виник між позивачем (принципалом) та відповідачем (бенефіціаром) з договору від 14.12.2022 і саме позивач за встановлених у справі обставин перерахував на користь банка-гаранта грошові кошти у розмірі 3 095 400,00 грн.
При цьому за змістом договору банківської гарантії від 05.12.2022 № 30082/ЮГ-22 саме позивач як принципал зобов`язався відшкодувати банку-гаранту, зокрема, належну до сплати бенефіціару суму (пп. 3.3, 6.3). Крім того, у разі настання гарантійного випадку та виконання банком-гарантом своїх гарантійних зобов`язань банк-гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала і у випадку, якщо сума, сплачена банком-гарантом на користь бенефіціара, не відповідає умовам гарантії (п. 7.1).
Колегія суддів звертається до правових висновків Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, де зазначено, що боржник (принципал) має право звернутися до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами ст. 1212 ЦК України (п. 56); принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави з огляду на відсутність боргу принципала (п. 59).
Отже, позивач як принципал має право пред`явити позов про стягнення з відповідача як бенефіціара коштів, сплачених банком-гарантом. Вказаний спосіб захисту прав принципала (боржника) дозволяє ефективно та вичерпно врегулювати цивільно-правовий спір з учасниками спірних правовідносин, тому у цьому випадку судові рішення ухвалені без порушень ч. 1 ст. 2 ГПК України, відповідно до якої завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (подібний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 04.02.2025 у справі № 910/18874/23).
Суд наголошує, що за відсутності основного зобов`язання (припинення виконанням з інших підстав, недійсність тощо) принципал має право вимагати від бенефіціара грошові кошти, одержані ним внаслідок виплати за гарантією.
Враховуючи предмет та підстави позову доведенню у справі, яка розглядається, підлягають факти: 1) сплати гарантом коштів на користь бенефіціара; 2) відсутності достатньої правової підстави для набуття бенефіціаром цих коштів, зокрема, якщо основне зобов`язання не було порушене принципалом (боржником).
Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, розглядаючи подібний спір за позовом товариства як принципала до товариства як бенефіціара про стягнення банківської гарантії на підставі ст. 27 Закону № 922-VIII за відсутності настання гарантійного випадку (порушення принципалом зобов`язання за договором про публічні закупівлі, забезпеченого гарантією), враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.05.202024 у справі № 910/17772/20, виснував, що у таких спорах до правовідносин сторін підлягає застосуванню не лише ЦК України (ст.ст. 546, 547, 548, 560, 561, 562, 566, 563) та ГК України (ст. 200), а і спеціальний закон - Закон № 922-VIII, відповідно до ч. 2 ст. 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю:
1) після виконання переможцем процедури закупівлі / спрощеної закупівлі договору про закупівлю;
2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі / спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;
3) у випадках, передбачених ст. 43 цього Закону;
4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин (п. 5.52).
Вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб`єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, тоді як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору (п. 5.53).
При цьому невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (п. 5.54).
Отже, за висновками Верховного Суду у названій справі підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання позивачем (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання. Водночас відповідач (бенефіціар) не позбавлений права вжити передбачених законом та договором заходів задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання постачальником своїх договірних зобов`язань (п. 5.60).
У справі, яка розглядається, суди з`ясували погодження сторонами у договорі від 14.12.2022: строків виконання робіт протягом 365 календарних днів з моменту підписання правочину - до 14.12.2023; строку дії договору 395 календарних днів - до 13.01.2024. Термін банківської гарантії - до 17.02.2024.
У додатку № 3 до договору "Графік виконання робіт" визначено, що: (1) обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації здійснюється в строк 120 днів - до 13.04.2023; (2) виготовлення / придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні електромонтажні роботи - в строк 300 днів, тобто до 10.10.2023; (3) пусконалагоджувальні роботи - в строк 365 днів, тобто до 14.12.2023.
Враховуючи що акти приймання виконаних будівельних робіт підписані сторонами у листопаді та грудні 2023 року, січні та березні 2024 року, суди попередніх інстанцій правильно вказали на порушення позивачем обумовлених строків виконання робіт, втім факту невиконання підрядником робіт суди не з`ясували, а, навпаки, встановили виконання позивачем зобов`язань за основним договором в повному обсязі, прийняття відповідачем виконаних робіт без зауважень та заперечень, що підтверджується як актами приймання виконаних будівельних робіт, так і протоколом від 29.04.2024 технічної наради з питань виконання умов договору від 14.12.2022, та не заперечується, зокрема, відповідачем, у тому числі в касаційній скарзі.
Крім того, за умовами п. 10.9.6 договору від 14.12.2022 забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених ст. 27 Закону № 922-VIII, за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку) згідно з умовами договору протягом п`яти банківських днів з дня настання таких обставин.
З огляду на викладене, враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, суди попередніх інстанцій, здійснивши оцінку змісту договору від 14.12.2022, правомірно задовольнили позов та дійшли обґрунтованого висновку, що умови п. 10.9.6 передбачають повернення відповідачем забезпечення виконання договору після виконання позивачем зобов`язань в повному обсязі протягом п`яти банківських днів з дня прийняття робіт, натомість підставою для неповернення забезпечувальної суми є саме невиконання позивачем умов договору (нездійснення підрядником дій, які складають зміст зобов`язання, чого суди не встановили), а не неналежне його виконання.
Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень по суті спору за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 (пп. 5.52- 5.54) та звертає увагу, що під відступленням від висновку Верховного Суду в контексті підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого, або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.
Відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміна суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Водночас з огляду на наведене скаржник у касаційній скарзі вмотивовано не обґрунтував необхідності відступу від правових висновків, викладених Верховним Судом у пп. 5.52- 5.54 постанови від 25.09.2024 у подібній справі № 910/12114/23, в аспекті існування об`єктивних підстав для цього саме у справі, яка розглядається.
Мотивуючи необхідність відступу від висновків Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, скаржник насамперед не погоджується з ухваленою судом касаційної інстанції постановою у названій справі, адже веде мову про вади такої постанови, які, на його думку, свідчать про наявність підстав для відступу від уже сформованих у пп. 5.52- 5.54 висновків суду касаційної інстанції у справі № 910/12114/23 з огляду на правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 та ігнорування судом касаційної інстанції умов договору про закупівлю в частині, що стосується забезпечення виконання.
Разом з тим такі доводи відповідача не пов`язані з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, а зводяться до незгоди скаржника з ухваленою судом касаційної інстанції постановою від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, що не може бути розцінене як належне обґрунтування необхідності для відступу від уже сформованих висновків Верховного Суду.
Наведене унеможливлює скасування оскаржуваних у справі, яка розглядається, судових рішень по суті спору з підстави касаційного оскарження за п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.