ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 208/1752/21
провадження № 51-3618км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021040160000088, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановлено іспитовий строк 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Крім того, вирішено долю речових доказів та витрат у провадженні.
17 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання та ухвалив новий вирок, за яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановлено іспитовий строк 2 роки.
За вироком суду 25 січня 2021 року о 17:05 ОСОБА_7, керуючи технічно справним легковим автомобілем "Toyota RAV4", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по просп. Тараса Шевченка в м. Кам`янському Дніпропетровської області, з боку вул. Медичної в напрямку просп. Свободи. Під час руху в районі будинку № 1/11 по вул. Медичній та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, по якому здійснювала рух пішохід ОСОБА_8, ОСОБА_7 проявив злочинну самовпевненість і, порушуючи пункти 16.2 та 18.1 Правил дорожнього руху, швидкість руху не знизив, заходи гальмування своєчасно не застосував та допустив наїзд керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_8, яка перетинала проїзну частину дороги справа наліво за напрямком руху автомобіля в темпі спокійного кроку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року та призначити новий розгляд в апеляційному суді у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Не погоджується з рішенням апеляційного суду про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Рішення апеляційного суду уважає таким, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК. Посилається на те, що рішення про позбавлення його права керувати транспортними засобами не сприяє його виправленню, однак значно впливає на його життя та інтереси його дружини, яка є особою з інвалідністю з дитинства, має проблеми з опорно-руховим апаратом, і використовуючи транспортний засіб він допомагає їй пересуватися в просторі. Звертає увагу Суду, що його дружина не має водійського посвідчення і до позбавлення його права керування транспортними засобами він здійснював її перевезення, чим допомагав задовольняти їй власні життєві потреби.
Заперечує обґрунтованість доводів сторони обвинувачення стосовно того, що довідку про інвалідність його дружина отримала для уникнення ОСОБА_7 справедливого покарання, оскільки дружина має відповідні вади здоров`я з дитинства.
Наголошує, що має стаж водіння з 1989 року і право керування транспортними засобами всіх категорій, крім А1, А та Т, а тому призначення додаткового покарання призводить до того, що в разі мобілізації він не зможе бути корисним для захисту держави як водій.
Звертає увагу, що відшкодував усі витрати на лікування та моральну шкоду, постійно підтримує потерпілу. Вважає, що в цьому провадженні необхідно було б надати перевагу думці потерпілої, яка в суді не наполягала на призначенні додаткового покарання, просила не карати суворо та повідомила суд про те, що вона сама просила відвезти її додому з місця ДТП без виклику поліції, а не думці прокурора, який наполягав на призначенні додаткового покарання.
Крім того, засуджений, в контексті вимог поданої ним касаційної скарги, звертає увагу на доводи апеляційної скарги захисника щодо залишення без розгляду клопотання потерпілої про проведення стосовно неї судової медичної експертизи, щодо невідкриття матеріалів провадження ОСОБА_9, якого також було визнано потерпілим у провадженні.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник просили задовольнити касаційну скаргу.
Прокурор вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів виходить із такого.
Як визначено положеннями ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду щодо встановлених фактичних обставин вчиненого ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються, їх правильність й обґрунтованість не заперечуються.
Що стосується доводів засудженого про недотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 50, 65 КК та необґрунтоване призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами то колегія суддів дійшла такого висновку.
Указані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд перевірив вирок місцевого суду за відповідними доводами сторони захисту про недоведеність винуватості обвинуваченого, а також на предмет дотримання положень статей 50, 65 КК за доводами прокурора, який вимагав скасування вироку у зв`язку з м`якістю призначеного покарання та ухвалення нового вироку. Суд апеляційної інстанції погодився з видом і розміром основного покарання, призначеного ОСОБА_7, визнав, що таке покарання є необхідним і достатнім для досягнення його мети. Водночас апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а рішення місцевого суду про незастосування додаткового покарання визнав неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду щодо необхідності призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає можливість застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер стосовно його застосування, і вирішення цього питання законодавець відніс до дискреційних повноважень суду, реалізація яких залежить від конкретних обставин кримінального провадження.
Верховний Суд у справах про злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту послідовно виходить із того, що під час призначення як основного, так і додаткового покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та конкретні обставини здійснених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, за наявності - вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх), обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, особу винного тощо саме в контексті того, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Як установили суди, унаслідок злочинної самовпевненості ОСОБА_7 порушив два пункти Правил дорожнього руху, потерпілій ОСОБА_8 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Погоджуючись із доводами прокурора, апеляційний суд виходив із того, що місцевий суд не в повній мірі зважив на характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, обставини та наслідки його вчинення, не звернув належної уваги на той факт, що потерпілій було завдано тяжких тілесних ушкоджень.
З огляду на обставини, враховані апеляційним судом, його висновок про необхідність призначення ОСОБА_7 додаткового покарання є вмотивованим і обґрунтованим.
Разом із тим, призначаючи додаткове покарання у максимальному розмірі, визначеному санкцією ч. 2 ст. 286 КК, апеляційний суд належним чином не зважив на позицію потерпілої, яка повідомила, що обвинувачений після ДТП запропонував доправити її в лікарню, однак вона попросила його відвезти її додому, що той і зробив. Вказала, що не знала, що вдарилася головою і не вважала, подію, що трапилася, якоюсь важливою, вже вдома відчула себе погано. ОСОБА_7 увесь час матеріально допомагав із лікуванням, повністю сплатив матеріальну та моральну шкоду, ніяких претензій до нього не має, просила його суворо не карати.
Крім того, апеляційний суд не зважив повною мірою на всі встановлені в цьому провадженні обставини, які стали підґрунтям до призначення основного покарання в розмірі, наближеному до мінімального.
Колегія суддів вважає, що сукупність встановлених у цьому провадженні обставин, наведених у вироках місцевого суду та суду апеляційної інстанції, свідчить про можливість досягнення мети покарання у разі призначення додаткового покарання в розмірі, визначеному в ч. 2 ст. 286 КК, на строк один рік.
Позицію потерпілої під час розгляду провадження в місцевому суді, де вона повідомляла, що ОСОБА_7 увесь час матеріально допомагав із лікуванням, повністю сплатив матеріальну та моральну шкоду від цієї події, також указувала, що ніяких претензій до ОСОБА_7 не має, і просила останнього суворо не карати, суд касаційної інстанції бере її до уваги в сукупності з усіма обставинами кримінального провадження в контексті їх достатності до висновку про можливість досягнення мети покарання, визначеноїприписами статей 50, 65 КК. Наведене узгоджується з правозастосовними позиціями Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27 вересня 2023 року у справі № 694/954/21 (провадження № 51-3504км23).
Відшкодування шкоди потерпілій не є безумовною підставою до того, щоб не призначати додаткового покарання за вказане кримінальне правопорушення, а є однією з тих обставин, що беруться до уваги щодо визначення виду та розміру покарання, необхідного, серед іншого, для досягнення мети попередження вчиненню таких злочинів іншими особами за аналогічних обставин.
До того ж у цьому провадженні думка потерпілої стала підґрунтям до застосування положень ст. 75 КК стосовно звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням.
Колегія суддів також відхиляє посилання засудженого на неможливість застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з огляду на стан здоров`я його дружини. Хвороба члена родини, на яку посилається сторона захисту, не встановлює заборони до застосування зазначеного додаткового покарання та не є підставою вважати, що призначення такого покарання, є явно несправедливим через суворість.
Також є безґрунтовними доводи засудженого де він вказує, що позбавлення його права керувати транспортними засобами зробить його не корисним для захисту держави в разі мобілізації. Такі твердження засудженого не підкріплені жодним документом, який би свідчив, що ОСОБА_7 придатний для проходження військової служби, залучений до Збройних Сил України для виконання завдань, які пов`язані із необхідністю керувати транспортними засобами, містив дані про наявність у нього військово-облікової спеціальності, пов`язаної з керуванням транспортними засобами.
Доводи засудженого про те, що позбавлення його права керувати транспортними засобами перешкодить йому в разі необхідності евакуюватися з прифронтової території, де проживає його родина, не заслуговують на увагу, оскільки в разі погіршення ситуації в м. Кам`янському у зв`язку зі збройною агресією рф, що вимагатиме вжиття заходів для евакуації, останній не буде позбавлений можливості керувати транспортним засобом навіть без наявності в нього відповідного права, оскільки такі його дії, за наявності ознак крайньої необхідності, визначених в ст. 39 КК, не є протиправними, про що суд касаційної інстанції щодо оцінки аналогічних доводів зазначав і раніше у постанові від 07 листопада 2023 року (справа № 336/5442/19, провадження № 51-4391км23).
Що стосується доводів засудженого, де він указує, що погоджується з доводами апеляційної скарги свого захисника про невідкриття в порядку ст. 290 КПК потерпілому ОСОБА_9 відповідних матеріалів, про те, що місцевий суд не розглянув клопотання про проведення експертизи стосовно потерпілої, то Суд враховує, що апеляційний суд дав оцінку таким доводам, однак у касаційній скарзі відсутнє обґрунтоване спростування його мотивів і висновків у цій частині, яке би спиралося на приписи матеріального і процесуального законів.
Так, апеляційний суд перевірив доводи щодо залишення поза увагою клопотання потерпілої про проведення стосовно неї судової медичної експертизи та зазначив, що відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 листопада 2022 року матеріали цього кримінального провадження передані до провадження судді ОСОБА_10, який ухвалою від 27 грудня 2022 року постановив розпочати судовий розгляд кримінального проводження з початку. В подальшому ні потерпіла ОСОБА_8, ні її представник не зверталися до суду з клопотанням про проведення стосовно неї повторної судової медичної експертизи. За відсутністю в цьому судовому провадженні такого клопотання апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що немає підстав до застосування судом за власною ініціативою приписів статей 242, 332 КПК.
Стосовно посилання захисника про невідкриття матеріалів провадження ОСОБА_9, який був допитаний в якості потерпілого, але в обвинувальному акті не був вказаний як такий, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано шкоди. У цьому кримінальному провадженні єдиною особою, якій завдано фізичної шкоди, є ОСОБА_8, яка і є потерпілою. Сина потерпілої ОСОБА_9 було допитано під час досудового розслідування як потерпілого, проте за відсутності підстав до застосування приписів абз. 1 ч. 6 ст. 55 КПК, не виникає підґрунтя до виконання вимог ст. 290 КПК із такою особою.
Отже, обставини, на які посилається засуджений, містять належні підстави до зміни оскарженого вироку та пом`якшення додаткового покарання до одного року. На переконання суду касаційної інстанції призначене ОСОБА_7 основне і додаткове покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним вчиненому злочину, і не є явно несправедливим унаслідок суворості.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд