ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 369/6681/22
провадження № 61-16892св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2023 року у складі колегії суддів Кулікової С. В., Музичко С. Г., Болотова Є. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми авансу за попереднім договором купівлі-продажу квартири.
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У липні 2022 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми авансу за попереднім договором купівлі-продажу квартири.
Києво-Святошинський районний суд Київської області заочним рішенням від 17 травня 2023 року у складі судді Фінагеєвої І. О. позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 150,00 дол. США - авансовий платіж за попереднім договором від 02 лютого 2020 року та 186,24 дол. США - 3 % річних, нарахованих внаслідок прострочення повернення авансового платежу.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 150,00 дол. США - авансовий платіж за попереднім договором від 02 лютого 2020 року та 186,24 дол. США - 3 % річних, нарахованих внаслідок прострочення повернення авансового платежу.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 585,80 грн на відшкодування сплаченого судового збору.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 585,80 грн на відшкодування сплаченого судового збору.
Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 15 вересня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2023 року у цивільній справі № 369/6681/22 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми авансу за попереднім договором купівлі-продажу квартири відмовив.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, 10 жовтня 2023 року ОСОБА_3 надіслав апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд ухвалою від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без руху.
Запропонував особі, яка подала апеляційну скаргу, усунути зазначені недоліки апеляційної скарги шляхом подання на адресу Київського апеляційного суду документа про сплату судового збору на суму 4 757,4 грн. Надав строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали.
06 листопада 2023 року ОСОБА_3 подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги до якої додав копію квитанції про сплату судового збору на суму 1 590 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 07 листопада 2023 року продовжив строк для усунення недоліків апеляційної скарги та встановив строк 10 днів з моменту отримання копії ухвали для усунення вказаних в ній недоліків, а саме доплати 3 167,40 грн судового збору.
15 листопада 2023 року ОСОБА_3 подав до Київського апеляційного суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги та клопотання про відстрочку сплати судового збору посилаючись на майновий стан.
Київський апеляційний суд ухвалою від 17 листопада 2023 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відстрочку сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2023 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2023 року визнав неподаною та повернув.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що скаржник до апеляційної скарги та до клопотання про відстрочку сплати судового збору не долучив належних та допустимих доказів на підставі яких можна було б прийти до висновку про відстрочку сплати судового збору.
Окрім іншого у встановлені в ухвалі Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року строки, недоліки апеляційної скарги не усунено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Києво-Святошинського районного суду Київської області.
07 жовтня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що розмір судового збору перевищує 5 % розміру річного доходу ОСОБА_3 за 2022 рік. Майновий стан скаржника не дозволяє сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги. Щодо ОСОБА_3 відкрито справу (№ 910/10936/23) про неплатоспроможність фізичної особи та 7 виконавчих проваджень.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
З матеріалів справи відомо, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2023 року позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення авансу за попереднім договором купівлі-продажу квартири задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 4 150 дол. США авансового платежу, 186,24 дол. США 3 % річних та по 1 585,80 грн судового збору.
Ухвалою суду від 15 вересня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення відмовлено.
10 жовтня 2023 року він подав апеляційну скаргу з вимогою скасувати рішення та передати справу до Дніпровського районного суду м. Києва.
25 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд залишив скаргу без руху, надавши 10 днів для сплати 4 757,4 грн судового збору.
06 листопада 2023 року ОСОБА_3 подав заяву про усунення недоліків, додавши квитанцію на 1 590 грн.
07 листопада 2023 року суд продовжив строк ще на 10 днів для доплати 3 167,40 грн.
15 листопада 2023 року ОСОБА_3 подав заяву про усунення недоліків та клопотання про відстрочку сплати судового збору, посилаючись на майновий стан.
Київський апеляційний суд ухвалою від 17 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнав неподаною та повернув.
Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Згідно із частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України "Про судовий збір").
З матеріалів справи відомо, що скаржник до апеляційної скарги та до клопотання про відстрочку сплати судового збору не долучив належних та допустимих доказів на підставі яких можна було б прийти до висновку про відстрочку сплати судового збору.
Зокрема, скаржник не долучив документів, які б підтверджували його фінансовий стан, відсутність доходів, наявність значних витрат або інші обставини, що унеможливлюють сплату судового збору у встановлений строк.
У строк, визначений ухвалою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року, скаржник не усунув виявлені недоліки апеляційної скарги, зокрема не здійснив доплату судового збору у повному обсязі. Відповідно, вимоги суду щодо належного оформлення апеляційної скарги залишилися невиконаними.
У рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2025 року № 2-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" вказано, що "Конституційний Суд України виходить із того, що згідно з приписами Основного Закону України, юридичними позиціями Конституційного Суду України, що є співвідносними з приписами Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини, право на судовий захист, зокрема в аспекті доступу до суду касаційної інстанції, не є абсолютним. Сплата судового збору як одна з умов доступу до суду не суперечить суті права на судовий захист, гарантованого частиною першою статті 55 Основного Закону України. Приписами закону може бути встановлений обов`язок зі сплати судового збору. Водночас ці приписи закону мають бути чіткими та зрозумілими за змістом, мати правомірну мету та відповідати вимозі домірності. Важливим складником принципу верховенства права (правовладдя) є принцип домірності, додержання якого вимагає, зокрема, встановлення справедливого балансу між публічним та приватним інтересами. У державі, керованій правовладдям, реалізація права на доступ до суду має залежати насамперед від суті спору та інших значущих обставин, що пов`язані з питаннями права у справі, й не має залежати першочергово або винятково від фінансових можливостей сторони юридичного спору".
Положення Закону України "Про судовий збір" не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
З урахуванням наведених обставин та відповідно до положень статей 185, 357 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, не виконала вимоги ухвали суду від 25 жовтня 2023 року щодо усунення недоліків апеляційної скарги.
Зокрема, незважаючи на наданий судом строк, ОСОБА_3 не усунув виявлені недоліки, зокрема не здійснив повну сплату судового збору або не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість його клопотання про відстрочку платежу. Відсутність відповідних доказів унеможливлює прийняття позитивного рішення щодо надання відстрочки та фактично свідчить про невиконання особі, яка подала апеляційну скаргу, процесуальних обов`язків.
Враховуючи зазначене, а також положення чинного процесуального законодавства, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанцій, що у зв`язку з невиконанням вимог ухвали від 25 жовтня 2023 року апеляційна скарга підлягає визнанню неподаною та поверненню особі, яка подала апеляційну скаргу.
При цьому слід наголосити, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 705/6188/23, від 04 грудня 2024 року у справі № 227/3059/20.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.