ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/926/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,
секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Політичної партії "Європейська солідарність"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 (Смирнова Ю. М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 (Алданова С. О. - головуючий, судді Корсак В. А., Євсіков О. О.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ"
до Політичної партії "Європейська солідарність"
про стягнення 3 839 582,50 грн,
(у судове засідання з`явився представник скаржника Левченко В. В.),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" (далі - ТОВ "Підприємство "Київ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Політичної партії "Європейська солідарність" (далі - ПП "Європейська солідарність") про стягнення 3 839 582,50 грн, з яких 557 419,35 грн заборгованості зі сплати орендних платежів, 1 107 934,67 грн інфляційних втрат, 183 545,14 грн 3% річних, 103 586,57 грн пені та 1 887 096,77 грн неустойки за неправомірне користування нерухомим майном.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлових приміщень № к-132 від 25.07.2017 в частині оплати передбачених цим правочином платежів та повернення орендованого приміщення у встановлений строк. Відповідач не оплатив 557 419,35 грн орендних платежів за період з01.04.2023 по 03.07.2023, 1 107 934,67 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення з жовтня 2019 року по грудень 2023 року, 183 545,14 грн 3% річних за загальний період прострочення з 14.08.2021 по 15.01.2024, 103 586,57 грн пені за загальний період прострочення з 11.04.2023 по 04.01.2024 та 1 887 096,77 грн неустойки за період з 07.07.2023 по 15.01.2024.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що запровадження карантинних обмежень, пов`язаних із протиепідемічними заходами задля запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, вплинуло на можливість відповідача, як орендаря, використовувати орендоване майно як офісні приміщення політичної партії, тобто з обумовленою договором оренди метою. Відтак, на переконання відповідача, в силу положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), від сплати орендної плати за період з квітня 2023 року по червень 2023 року, а також з 01.07.2023 по 03.07.2023 та штрафних санкцій відповідач має бути звільнений. Крім того відповідач, з посиланням на статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 99% за період з жовтня 2019 року по 15.01.2024 (з урахуванням рішень суду у справах № 910/13704/21 та № 910/4719/23). Також відповідач вказав, що нарахування штрафних санкцій за період з жовтня 2019 по 15.01.2024 є безпідставними з огляду на положення статті 617 ЦК України, а позовні вимоги щодо стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за неправомірне користування орендованим приміщенням за період з 07.07.2023 по 15.01.2024 є необґрунтованими з огляду на недоведеність позивачем підстав для її нарахування. Крім цього, відповідач вважає справедливим встановлення вартості оренди в розмірі 100 грн на місяць на весь період дії в Україні воєнного стану.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 25.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ", як орендодавцем, та Партією "Блок Петра Порошенка "Солідарність" (правонаступником якої є Політична партія "Європейська солідарність"), як орендарем укладено договір оренди нежитлових приміщень № к-132 (скорочено - Договір; Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в пункті 1.2 даного договору, а орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати орендодавцю орендну плату (п. 1.1).
Нежитлові приміщення, що передаються в оренду за даним договором: 266 кв.м на першому поверсі будівлі (літера "М") та 35 кв.м на другому поверсі будівлі (літера "М"), загальною площею 301,0 кв.м, розташовані на першому та другому поверхах будівлі (літера "М"), яка знаходиться за адресою: вул. Лаврська, 16, м. Київ (п. 1.2 Договору).
Приміщення належать орендодавцю на праві приватної власності (п. 1.4 Договору).
Пунктом 2.1 Договору оренди встановлено, що орендодавець передає орендарю приміщення у користування на підставі акту приймання-передачі нежитлових приміщень, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною договору.
Цей договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками. Договір діє до 31.06.2018 (п. 4.1 Договору).
Строк оренди приміщень за даним договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та закінчується 31.07.2018 (п. 4.2 Договору).
Згідно з п.5.1 договору протягом трьох робочих днів по закінченню строку оренди, визначеного п.4.1, орендар зобов`язаний повернути позивачу приміщення, а останній - прийняти їх на підставі акту приймання-передачі, що підписується сторонами.
У п.п. 6.1, 6.2 Договору визначено, що орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями за даним договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у розмірі 183,06 грн з ПДВ за 1 кв.м приміщень на місяць. Загальна сума місячної орендної плати, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщенням, визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного у п.6.1 договору на площу приміщення, що вказана у п. 1.2 договору, та становить 55 101,06 грн з ПДВ.
Орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 6331020 "Фінансування статутної діяльності політичних партій" (п. 6.3 Договору оренди).
Відповідно до п.п. 6.5, 6.14 Договору орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені позивачем у письмовій формі) за кожний поточний місяць не пізніше 10 числа кожного місяця, протягом якого відповідачем використовувалися приміщення на підставі даного договору. В інших випадках, не вказаних у договорі, розмір орендної плати, встановлений цим договором, може бути змінений за взаємною домовленістю сторін, про що сторони підписують відповідну додаткову угоду до цього договору.
Пунктом 7.3.3 Договору передбачено право орендодавця відмовитись від договору або вимагати дострокового розірвання договору у випадках, передбачених договором та чинним законодавством України, а п. 7.4.3 договору - зобов`язання орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
У випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення (п. 8.3 Договору).
Пунктом 8.4 Договору оренди визначено, що у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Сторони домовились, що відповідач не несе відповідальності за порушення строків оплати за договором, якщо воно мало місце у зв`язку з неперерахуванням Національним агентством з питань запобігання корупції на рахунок орендаря коштів, виділених з державного бюджету на фінансування статутної діяльності політичних партій, та про зазначені обставини відповідач письмово повідомив позивача (п. 8.6 Договору).
Відповідно до п.п. 9.1, 9.2 Договору оренди всі зміни до даного договору вносяться за згодою сторін шляхом укладання додаткових угод у письмовій формі. Зміни до договору набирають чинності з моменту їх підписання та скріплення печатками сторін, якщо інше не встановлено в самій додатковій угоді.
Орендодавець має право в односторонньому порядку відмовитись від договору та вимагати повернення приміщень у разі порушення орендарем строку сплати орендної плати та/або комунальних платежів, встановлених договором, більше ніж на 30 (тридцять календарних днів (незалежно від часткової сплати). У цьому випадку орендодавець надсилає на адресу орендаря письмове повідомлення про дострокове припинення цього договору у зв`язку з порушенням орендарем строків оплати орендних та інших платежів, передбачених договором (п. 9.4).
Пунктом 9.9 Договору визначено, що про дострокове розірвання договору сторона письмово повідомляє іншу сторону шляхом вручення повноважному представнику іншої сторони відповідного повідомлення особисто в руки під розпис або шляхом надсилання такого повідомлення листом з рекомендованим повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження сторони, визначеної договором. Датою повідомлення про дострокове розірвання дії договору вважається дата вручення відповідного повідомлення під розпис представнику відповідної сторони. У випадку, коли повідомлення про дострокове розірвання договору надсилалося рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням про вручення, датою повідомлення про дострокове розірвання дії договору вважається дата його отримання одержувачем (однією із сторін).
У разі дострокового розірвання договору орендар зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дати припинення договору звільнити приміщення та повернути їх орендодавцеві (п. 9.12 Договору).
Відповідно до акта приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.07.2017 орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 301,0 кв. м, розташовані на першому та другому поверсі будівлі (літ. "М"), що знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16.
Додатковою угодою № 1 від 19.07.2018 сторони продовжили строк дії договору до 31.07.2019.
Додатковою угодою № 02 від 13.11.2018 сторони зменшили загальну площу орендованих приміщень до 266,0 кв. м.
Згідно акта приймання-передачі (повернення) приміщень від 30.11.2018 було повернуто з оренди приміщення загальною площею 35,0 кв. м.
Додатковою угодою №03 від 21.12.2018 погоджено нову ціну орендної плати - 336,00 грн за 1 кв.м на місяць. Загальна сума місячної орендної плати встановлена в розмірі 89 376,00 грн.
15.10.2019 між сторонами укладено додаткову угоду № 04, за якою з 01.11.2019 було збільшено загальну площу орендованих приміщень з 266 кв.м до 450 кв.м та збільшено з вказаної дати орендну плату до 400,00 грн за 1 кв.м на місяць. Загальна сума орендної плати встановлена у розмірі 180 000,00 грн з ПДВ.
01.11.2019 між сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі нежитлових приміщень, відповідно до якого позивач додатково передав, а відповідач - прийняв у тимчасове платне користування зазначені приміщення загальною площею 184 кв.м за вказаною адресою.
28.11.2019 між сторонами укладено додаткову угоду № 05, за умовами якої з вказаної дати припинено дію п.п. 6.15, 6.16 договору, що регулювали надання послуг з утримання орендованого приміщення та порядок розрахунків за ці послуги.
Додатковою угодою від 03.12.2019 № 05/01 продовжено строк оренди до 31.12.2021 включно.
Додатковими угодами від 01.04.2020 № 06, від 30.04.2020 № 07, від 27.05.2020 № 08, від 22.06.2020 № 09, від 23.07.2020 № 10, від 31.12.2020 № 11 у період з 01.04.2020 по 31.01.2021 встановлено розмір орендної плати з 01.04.2020 - 200,00 грн за 1 кв.м, загальна сума оренди за місяць - 90 000,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 24.02.2022 № 12 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.03.2022 по 31.05.2022 (включно) щомісячно загальна сума орендної плати за договором становить 100,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 19.05.2022 № 13 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.06.2022 по 31.08.2022 (включно) щомісячно загальна сума орендної плати за договором становить 100,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 30.08.2022 № 14 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.09.2022 по 30.09.2022 (включно) орендна плата, що підлягає сплаті орендарем за користування за 1 (один) кв.м приміщень на місяць становить 200,00 грн з ПДВ, а загальна сума місячної орендної плати становить 90 000,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 26.09.2022 № 15 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.10.2022 по 31.10.2022 (включно) загальна сума місячної орендної плати становить 90 000,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 28.10.2022 № 16 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.11.2022 по 30.11.2022 (включно) загальна сума місячної орендної плати становить 90 000,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 28.11.2022 № 17 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.12.2022 по 31.12.2022 (включно) загальна сума місячної орендної плати становить 90 000,00 грн з ПДВ.
Додатковою угодою від 28.12.2022 № 18 сторони дійшли взаємної згоди про те, що в період з 01.01.2023 по 31.01.2023 (включно) загальна сума місячної орендної плати становить 90 000,00 грн з ПДВ.
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
При цьому, відповідач протягом дії договору оренди нежитлових приміщень № к-132 від 25.07.2017 свої зобов`язання зі сплати орендної плати належним чином не виконував. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 910/13704/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 та постановою Верховного Суду від 22.02.2023, а також рішенням Господарського суду міста Києва від 24.08.2023 у справі № 910/4719/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024, стягнуто з відповідача на користь позивача, зокрема, заборгованість зі сплати орендної плати за вказаним договором.
29.06.2023 позивачем було надіслано на адресу відповідача лист за вих. № 109 від 26.06.2023, в якому позивач зазначив, що починаючи з листопада 2019 року по сьогоднішній день (тобто вже понад три роки) відповідачем порушуються зобов`язання зі сплати платежів за договором оренди нежитлових приміщень № к-132 від 25.07.2017, внаслідок чого з урахуванням положень п. 9.4 Договору, позивач заявив про односторонню відмову від договору оренди нежитлових приміщень № к-132 від 25.07.2017 з 03.07.2023, вимагав звільнити орендовані приміщення в строк до 06.07.2023 включно та повернути їх за актом приймання-передачі (повернення) приміщень шляхом його підписання. Вказаний лист отримано відповідачем 03.07.2023.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі № 910/12350/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024, за позовом Політичної партії "Європейська солідарність" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" про визнання недійсним одностороннього правочину (повідомлення за вих. № 109 від 26.06.2023) в позові відмовлено повністю. Встановлено, що умовами договору погоджено право орендодавця на односторонню відмову від договору, а враховуючи порушення відповідачем строку сплати орендної плати більше ніж на 30 календарних днів, одностороння відмова позивача від договору, що викладена у листі за вих. № 109 від 26.06.2023 є правомірною, що свідчить про те, що спірний договір оренди є розірваним в односторонньому порядку з 03.07.2023.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2024 у справі № 910/926/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025, позов задоволено.
Рішення судів аргументовані тим, що протягом всього спірного періоду, зокрема й під час дії карантинних обмежень та воєнного стану, відповідач використовував орендовані нежитлові приміщення, що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками за спожиту ним електричну енергію, теплову енергію та воду. Наявними у матеріалах справи доказами також підтверджується здійснення державного фінансування статутної діяльності відповідача у спірний період.
Відповідач не довів повного припинення ним діяльності у період карантину, у тому числі, внаслідок відсутності доступу до майна, тоді як позивач у цей період забезпечив відповідачу доступ до орендованого майна, що підтверджується, зокрема, фактом споживання відповідачем комунальних послуг в орендованих приміщеннях у спірний період. За таких обставин, підстави для звільнення відповідача від внесення орендних платежів за період з 01.04.2023 по 03.07.2023 в порядку частини шостої статті 762 ЦК України відсутні.
Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретно щодо правовідносин між ТОВ "Підприємство "Київ" та ПП "Європейська солідарність" за Договором оренди. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 та довести наявність відповідних форс-мажорних обставин.
Крім того, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004 із змінами, місто Київ, де власне і знаходиться орендоване відповідачем майно, до таких територіальних громад не віднесено.
Судами не встановлено обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.
У рішенні Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі № 910/12350/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 констатовано, що укладений між сторонами договір оренди є розірваним з 03.07.2023. Отже, факт розірвання укладеного між сторонами договору оренди з 03.07.2023, підтверджується рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, за участі тих самих сторін, а тому відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню. Згідно з п. 9.12 Договору у разі дострокового розірвання договору орендар зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дати припинення договору звільнити приміщення та повернути їх орендодавцеві.
Оскільки належних та допустимих доказів передання відповідачем орендованих приміщень позивачу у строк до 07.07.2023, як це передбачено умовами укладеного між сторонами Договору, до матеріалів справи не подано, наявні підстави для стягнення з відповідача 1 887 096,77 грн неустойки за неправомірне користування приміщенням за період з 07.07.2023 по 15.01.2024.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. ПП "Європейська солідарність" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.2. Скаржник стверджує, що відсутній висновок щодо застосування частини шостої статті 762 ЦК України у контексті приписів пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції, чинній з 02.04.2020), згідно з яким, з моменту встановлення карантину, і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу. Отже, відповідач звільняється від сплати орендних платежів за період з квітня 2023 року по червень 2023 року включно, оскільки в нього не було змоги використовувати орендовані приміщення через карантинні обмеження.
Відповідач хоч є юридичною особою, не є суб`єктом, який здійснює підприємницьку діяльність та отримує від неї прибуток. Усі кошти, які отримує Відповідач внесками на підтримку діяльності та фінансування з державного бюджету. За використання цих коштів політичні партії звітують до Національного агентства з питань запобігання корупції. Відповідач орендував приміщення для реалізації мети своєї діяльності, а саме сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян. Однак, суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не дослідили статутну діяльність Відповідача, внаслідок чого дійшли помилкових висновків щодо можливості стягнення орендної плати з Відповідача в повному обсязі.
Крім того, відповідач звільняється від штрафних санкцій за несвоєчасну сплату за оренду у зв`язку з форс-мажорними обставинами, від відшкодування штрафних санкцій за Договором на увесь період дії воєнного стану в Україні.
Заявник також вважає, що наявні об`єктивні обставини необхідності зменшення штрафних санкцій щодо Відповідача на 99 %. При цьому для вирішення питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій Відповідач звертає увагу суду на правові позиції Верховного Суду викладені у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач посилається на те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 910/10904/23 висновків щодо застосування положень статті 785 ЦК України та статей 76-78 ГПК України і всупереч наведеним висновкам, вважали, що договір розірваний за ініціативою орендодавця в односторонньому порядку з 03.07.2023.
Стосовно підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України заявник стверджує, що суди не дослідили належним чином лист від 26.06.2023 № 109, в частині можливості односторонньої відмови Позивача від Договору оренди, не встановили порядок дій Позивача і Відповідача у випадку відмови від Договору оренди, не встановили факт чи було укладено між сторонами додаткову угоду про відмову від Договору.
4.2. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. У зв`язку із перебуванням судді Случа О. В. на лікарняному, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025, для розгляду справи визначено колегію суддів Волковицька Н. О., Мачульський Г. М., Могил С. К. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
Як слідує із оскаржених рішень, суди попередніх інстанцій встановили, що протягом всього спірного періоду, зокрема й під час дії карантинних обмежень та воєнного стану, відповідач використовував орендовані нежитлові приміщення, що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками за спожиту ним електричну енергію, теплову енергію та воду. Наявними у матеріалах справи доказами також підтверджується здійснення державного фінансування статутної діяльності відповідача у спірний період. Відповідач не довів повного припинення ним діяльності у період карантину, у тому числі, внаслідок відсутності доступу до майна.
Саме зважаючи на вказані обставини, суди не вбачали підстав для звільнення відповідача від внесення орендних платежів за період з 01.04.2023 по 03.07.2023 в порядку частини шостої статті 762 ЦК України відсутні.
Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані, зокрема, на юридичній рівності їх учасників.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про політичні партії в Україні" від 05.04.2001 № 2365-III (далі - Закон № 2365-III) політична партія - це зареєстроване згідно із законом добровільне об`єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
За змістом частини першої статті 3 Закону № 2365-III політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку.
Політичні партії є рівними перед законом (частина перша статті 4 Закону № 2365-III).
Відповідно до частини другої статті 14 Закону № 2365-III політичні партії є неприбутковими організаціями. Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань мають право володіти, користуватися та розпоряджатися рухомим і нерухомим майном, коштами, обладнанням, транспортом, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можуть орендувати (мати на іншому праві користування) необхідне рухоме та нерухоме майно.
Характер діяльності політичних партій не передбачає одержання прибутку, натомість спрямований на досягнення визначених законом соціальних результатів.
Водночас чинне законодавство не передбачає особливостей застосування частини шостої статті 762 ЦК України залежно від виду юридичної особи.
Частина шоста статті 762 ЦК України не встановлює жодних винятків та/або особливостей її застосування, які були б пов`язані зі статусом наймача. Якщо наймачем є юридична особа, для цілей частини шостої статті 762 ЦК України немає значення, чи є вона суб`єктом підприємницької діяльності або ж є неприбутковою організацією, зокрема політичною партією. Таким чином, законодавець не диференціює умови застосування частини шостої статті 762 ЦК України залежно від виду юридичної особи, її організаційно-правової форми, мети діяльності тощо.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 910/13704/21, від 16.04.2024 у справі № 910/4719/23 у подібних правовідносинах між тими ж сторонами. У зв`язку із цим, колегія суддів не убачає підстав для додаткового формування висновки щодо застосування статті 762 ЦК України.
Тобто, доводи скаржника щодо необхідності іншого застосування приписів статті 762 ЦК України до спірних правовідносин не відповідають вже наявним висновкам Верховного Суду, а суди попередніх інстанцій, зважаючи на факти користування відповідачем спірним приміщенням, обґрунтовано не вбачали підстав для звільнення відповідача від обов`язку сплати орендних платежів.
Крім того, пунктом 14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції, чинній з 02.04.2020) було передбачено, що з моменту встановлення карантину, введеного постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 цього Кодексу.
Законом України від 16.06.2020 № 692-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19" пункт 14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено в редакції, відповідно до якої з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
У випадку, визначеному абзацом 1 цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.
Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користування майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.
Норми пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції, чинній з 16.07.2020, тобто на час виникнення спірних орендних правовідносин) взагалі не передбачають звільнення орендарів від внесення орендної плати в період дії карантину, який було скасовано постановою КМУ від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Аналогічну позицію з тих же підстав і між тими ж сторонами викладено у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 910/925/24, а тому відсутні підстави для формування висновку щодо застосування норм частини шостої статті 762 та пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції, чинній з 02.04.2020), які втратили чинність з 16.07.2020 (після набрання чинності Закону від 16.06.2020 № 692-ІХ і викладення вказаного пункту в іншій редакції) та не регулюють спірні правовідносини, пов`язані з невиконанням Орендарем обов`язку зі сплати орендної плати в період з 01.04.2023 року по 03.07.2023.
За таких обставин, підстава оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла підтвердження.
5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
Заявник стверджує, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 910/10904/23, якою скасовані рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 у справі № 910/10904/23 про задоволення позову ТОВ "Підприємство "Київ" про виселення ПП "Європейська солідарність" з орендованого майна (із нежитлових приміщень загальною площею 1674,27 м2, розташованих на першому поверсі будівлі (літ. "Н"), що знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16), та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в цій зазначив, що: "дата розірвання договору за ініціативою орендодавця в односторонньому порядку саме з 03.07.2023, та, як наслідок, і вирішення питання щодо виселення Відповідача із орендованого останнім приміщення, є передчасними, зробленими без належного з`ясування істотних обставин, що мають значення для розгляду заявлених у цій справі позовних вимог.
У такий спосіб, для правильного вирішення цієї справи господарським судам необхідно встановити чи був дотриманий Позивачем порядок одностороннього розірвання договору, якщо так, то яким пунктом договору повинен був керуватись Позивач під час такого розірвання…".
Отже, вказані аргументи Верховного Суду свідчать передусім про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи та передчасність зроблених ними висновків щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог про виселення Партії, які стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, але аж ніяк не про формування Верховним Судом висновку щодо застосування конкретної норми матеріального права (частини другої статті 785 ЦК України), яка регулює спірні правовідносини (в частині нарахування Орендодавцем неустойки в розмірі подвійної орендної плати за невиконання Орендарем обов`язку з повернення Приміщення після припинення договору оренди від 15.10.2019).
Однак колегія суддів зауважує, що, виходячи зі змісту положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та/або постанови суду апеляційної інстанції є застосування останнім норми матеріального чи процесуального права без урахування висновку щодо застосування цієї норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Стосовно визначення, що саме вважати правовим висновком Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що чинний ГПК України оперує поняттям "висновок" у різних значеннях, зокрема таких, як: умовивід суду; висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також викладений у постанові Верховного Суду висновок по суті позовних вимог, вимог апеляційної або касаційної скарги; складова резолютивної частини судового рішення.
За змістом статей 314, 315 ГПК України, постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку, складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а в резолютивній частині відповідний висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог.
З огляду на викладене висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах якраз і є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.
Аналогічні висновки викладено в пунктах 48- 51 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2024 про повернення справи № 911/1095/22 Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
З урахуванням доктринального тлумачення поняття "висновок щодо застосування норми права" можна виснувати, що Верховний Суд має повноваження щодо перевірки того, чи наявний взагалі в постанові (постановах), на які посилається скаржник, висновок щодо застосування норми права, тоді як аналіз того, чи є висновок саме висновком щодо застосування норми права, можна визначити за такими критеріями:
1) висновок щодо застосування норми права повинен містити посилання на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права;
2) такий висновок повинен не буквально повторювати норму права, а розширювати чи тлумачити її зміст, або усувати законодавчу прогалину;
3) висновок повинен бути абстрактним та універсальним, тобто застосовним до інших випадків у подібних правовідносинах;
4) висновок щодо застосування норми права необхідно відрізняти від правової оцінки суду.
Отже, враховуючи наведені вище критерії визначення висновку щодо застосування норми права, викладене в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 910/10904/23 саме лише посилання на передчасність висновків судів попередніх інстанцій, щодо дати розірвання договору за ініціативою орендодавця в односторонньому порядку саме з 03.07.2023, означає, що вказане посилання не слід ототожнювати із самостійним висновком Верховного Суду щодо застосування норми права як таке, що по-перше, взагалі не містить посилання як на конкретну норму матеріального або процесуального права, а по-друге, не містить того, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права (у розумінні частини другої статті 315 ГПК України).
Зазначене посилання є виключно правовою оцінкою Верховним Судом висновків судів попередніх інстанцій в контексті неповноти недослідження ними обставин справи в їх сукупності, яка (неповнота) власне й зумовила передчасність висновку судів про обґрунтованість позовних вимог Товариства в справі № 910/10904/23.
Таким чином, в зазначеній постанові колегія суддів не формулювала самостійних висновків щодо застосування статті 785 ЦК України, якою регулюються спірні орендні правовідносини у справі яка переглядається, а лише зазначила про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, колегія суддів зауважує, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі № 910/12350/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 констатовано, що укладений між сторонами договір оренди є розірваним з 03.07.2023. Як вірно зауважили суди попередніх інстанцій, факт розірвання укладеного між сторонами договору оренди з 03.07.2023, підтверджується рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, за участі тих самих сторін.
5.5. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
За змістом пункту 4 частини другої статті 287 та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою касаційного оскарження є недослідження судом зібраних у справі доказів, однак за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
В обґрунтування вказаної підстави скаржник посилається на те, що суди не дослідили належним чином лист від 26.06.2023 № 109.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 287 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Однак, як зазначено вище, підстави оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли підтвердження.
У свою чергу, наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.
Водночас, Суд звертає увагу на те, що касаційна інстанція не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а її повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
Суд зауважує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
5.6. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування оскаржених рішень.