ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 678/502/20
провадження № 51-4098 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7, а також прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 07 серпня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014240180000077, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1, раніше судимої вироком Богунського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2012 року за ч. 3 ст. 307 КК України до покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі статей 75, 76 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.
Цим же вироком ОСОБА_7 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та виправдано її, оскільки не доведено, що це кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченою.
На підставі ч. 1 ст. 71, 72 КК України шляхом переведення менш суворого покарання в більш суворий призначено ОСОБА_7 остаточне покарання шляхом часткового приєднання невідбутої частину покарання за вироком Богунського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2012 року і визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.
Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 07 серпня 2024 року вирок суду першої інстанції змінено. Звільнено ОСОБА_7 від покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України на підставі ст. 49, ч. 5 ст.74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. В іншій частині вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2024 року залишено без змін.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду ОСОБА_7 визнано винуватою в тому, що 23 січня 2014 року під час санкціонованого обшуку житла та іншого володіння за місцем проживання останньої за адресою: АДРЕСА_2, було виявлено та вилучено особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, маса якого в перерахунку на суху речовину становить 386,1 г, обіг, якого згідно зі Списком № 1 Таблиці Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою КМ України № 770 від 06.05.2000 заборонено, який ОСОБА_7 незаконно придбала і зберігала без мети збуту.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 також обвинувачувалася в незаконному збуті особливо небезпечних наркотичних засобів, вчиненому повторно, проте її виправдано, оскільки не доведено, що це кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченою та судові рішення в частині виправдання в касаційному порядку не оскаржуються.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і закрити кримінальне провадження в зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.
Вважає обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України не доведеним. Наводить доводи про порушення, на його думку, права на захист ОСОБА_7 в зв`язку з тим, що після призначення їй захисника ОСОБА_9 27 березня 2020 року, слідчий 30 березня 2020 року провів допит ОСОБА_7 без участі захисника. Наводить доводи щодо недопустимості деяких доказів. Зазначає, що суд першої інстанції, в порушення ст. 285 КПК України, не роз`яснив ОСОБА_7, що на момент судового розгляду закінчилися строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та безпідставно не звільнив її від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України.
У касаційній скарзі прокурор просить змінити вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій і виключити з резолютивної частини вироку посилання на призначення ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі статей 71, 72 КК України. Вказує, що апеляційний суд в мотивувальній частині ухвали, обґрунтовуючи звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України, зазначив про необхідність виключення з вироку застосування положень ст. 71, 72 КК України, проте в резолютивній частині рішення про це помилково не прийняв.
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу і просив її задовольнити. Також вважав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню касаційну скаргу прокурора.
Прокурор ОСОБА_5, яка брала участь у касаційному розгляді підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та просила її задовольнити. Касаційну скаргу захисника вважала необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому воно безумовно повинно відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
У статті 419 КПК України наведено чітку вимогу про те, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
У касаційній скарзі захисник не погоджується з засудженням ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, посилаючись на відсутність в її діях, на його думку, складу вказаного правопорушення. Проте аналогічні за змістом і вимогами доводи захисник наводив у своїй апеляційній скарзі на вирок суду першої інстанції та вони були предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано залишені без задоволення.
Так, суд першої інстанції за наслідком розгляду даного провадження дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України. При цьому, перевірив всі посилання захисника про відсутність в діях ОСОБА_7 складу зазначеного кримінального правопорушення, про недопустимість, на його думку, деяких доказів та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Не погодившись з вироком суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій ставив питання про його скасування і закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7, оскільки вважав, що в діях останньої відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України. Крім того, захисник наводив доводи щодо допущених, на його думку, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, зокрема, в зв`язку з тим, що після призначення ОСОБА_7 захисника ОСОБА_9 27 березня 2020 року, слідчий 30 березня 2020 року провів її допит без участі захисника. Обґрунтовував недопустимість доказів: - протоколу обшуку від 23 січня 2014 року, оскільки вважав, що обшук проведено не уповноваженою на те особою, а також протоколу проведення слідчого експерименту від 30 березня 2020 року, в зв`язку з тим, що в протоколі не вказано про участь понятих у проведенні слідчої дії.
Проте такі твердження захисника перевіркою матеріалів кримінального провадження свого підтвердження не знайшли.
Як убачається зі справи, апеляційний суд ретельно перевірив всі наведені захисником в апеляційній скарзі доводи і дав на них обґрунтовані відповіді, з детальним описом всіх зазначених захисником доводів. Вказаний суд не встановив порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б давали підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції з наведених у скарзі захисника мотивів.
З обґрунтованими в ухвалі апеляційного суду висновками щодо визнання доводів сторони захисту безпідставними погоджується і колегія суддів, а нових доводів, які б свідчили, що цю справу розглянуто з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону у касаційній скарзі захисника не наведено. Постановлена за результатами апеляційного розгляду ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Що стосується посилань захисника про порушення, на його думку, вимог ст. 285 КПК України, в зв`язку з тим, що суд першої інстанції, не роз`яснив ОСОБА_7 про закінчення строків давності, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України та безпідставно не звільнив її від кримінальної відповідальності, то вони є безпідставними та апеляційним судом застосовано вказані положення кримінального закону і обґрунтовано звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання, а не відповідальності.
Колегія суддів вважає рішення апеляційного суду в цій частині правильним та звертає увагу, що саме в зв`язку з необхідністю застосування положень ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України на вирок суду першої інстанції також подавав апеляційну скаргу прокурор, в якій просив його змінити, звільнивши ОСОБА_7 від покарання та виключивши посилання на застосування статей 71, 72 КК України при призначенні остаточного покарання.
Апеляційний суд визнав обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора та правильно їх задовольнив. Проте як убачається зі змісту ухвали, приймаючи рішення про зміну вироку, в мотивувальній частині ухвали, обґрунтував звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України і зазначив про необхідність виключення з вироку застосування положень статей 71, 72 КК України, проте в резолютивній частині рішення про це помилково не прийняв.
Тому вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в цій частині підлягають зміні, рішення про визначення ОСОБА_7 остаточного покарання із застосуванням положень статей 71, 72 КК України підлягає виключенню, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК України, Суд