ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 755/7081/19
провадження № 51-3275 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у кримінальному провадженні № 12019100040001240 за обвинуваченням
ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тетіїв Київської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2024 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Зараховано у строк відбування покарання строк перебування його під вартою з 14 лютого по 25 липня 2019 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вироком суду встановлено, що 13 лютого 2019 року, приблизно о 16:00 годині, потерпілий ОСОБА_8, який є власником квартири АДРЕСА_2, приїхав до свого сина ОСОБА_7 з метою обговорення питання подальшого проживання останнього в цій квартирі. Однак ОСОБА_7 двері не відчиняв, тому власник квартири ОСОБА_8 викликав працівників аварійної служби, які в присутності представників патрульної служби відчинили вхідні двері квартири.
Після цього потерпілий зайшов у квартиру, де у нього виник словесний конфлікт з ОСОБА_7, під час якого обвинувачений схопив потерпілого за одяг та потягнув на кухню, де останній, намагаючись захиститися, відчуваючи реальну небезпеку для свого здоров`я, схопив ніж зі столу. Між чоловіками розпочалася обоюдна бійка, під час якої у обвинуваченого ОСОБА_7 виник злочинний умисел на нанесення потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.
Реалізуючи цей умисел, обвинувачений перехопив своїми руками руку потерпілого, в якій був ніж, та, утримуючи в своїх руках руку потерпілого з ножем, наніс йому умисні удари лезом цього ножа в живіт та грудну клітину. В результаті цих дій потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 на ст. 124 КК України та призначити покарання у межах санкції цієї статті, не пов`язане з позбавленням волі. Зазначає, що кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України є хибною, оскільки ініціатором конфлікту був потерпілий, у якого в руках був ніж та який був дуже роздратований, а тому обвинувачений відчував реальну небезпеку та знаходився у стані необхідної оборони. Ці обставини були проігноровані судами обох попередніх інстанцій, що призвело до неправильної кваліфікації дій обвинуваченого.
Позиції інших учасників судового провадження
Обвинувачений ОСОБА_7 надіслав до суду касаційної інстанції пояснення до касаційної скарги свого захисника, де описує власну версію події.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав свою скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
У касаційній скарзі захисник, крім іншого, вказує на неповноту та однобічність судового розгляду, не погоджується із встановленими судом фактичними обставинами справи та висловлює власну версію події. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й за змістом ст. 433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тобто, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, наведене не є компетенцією суду касаційної інстанції.
У той же час це було предметом належної перевірки судів нижчих інстанцій.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За результатами розгляду доводів, наведених захисником у касаційній скарзі, які стосуються передбачених ч. 1 ст. 433 КПК України питань, колегія суддів дійшла висновку, що вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам ст. 370 КПК України за критеріями законності, обґрунтованості і вмотивованості.
Відповідно до ст. 94 цього Кодексу суд за своїм внутрішнім переконанням досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Під час розгляду цього кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень вказаної норми процесуального закону, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції.
Дослідивши усі надані докази, суд зазначив, що вина обвинуваченогоповністю доведена показаннями обвинуваченого та потерпілого, які пояснили, що між ними відбулася сварка, яка переросла в бійку, під час якої потерпілий отримав тілесні ушкодження. Обставини сварки, знаряддя та механізм нанесення тілесних ушкоджень (обвинувачений схопив руку потерпілого з ножем, якою завдав ударів) ніким не заперечуються.
Згідно висновку судово-медичної експертизи, потерпілий ОСОБА_8 отримав проникаюче колото-різане поранення грудної клітини справа, непроникаюче колото-різане поранення грудної клітини в ділянці грудини, проникаючі колото-різані поранення живота з ушкодженням селезінки, тонкої кишки, брижі тонкої кишки, в лівому підребер`ї, колото-різану рану м`яких тканин лівої потиличної ділянки. Характер та морфологія виявлених ушкоджень свідчить, що вони утворилися внаслідок одинадцяти травматичних дій гострим предметом, якому притаманні колюче-ріжучі властивості (по типу клинка ножа). Враховуючи їх характер та локалізацію, суд дійшов переконливого висновку, що ці тілесні ушкодження не могли утворитися при умовах на які вказує потерпілий при проведенні слідчого експерименту, а тому суд критично поставився до його показань, що тілесні ушкодження він отримав випадково під час штовханини.
За таких же мотивів суд не взяв до уваги і протокол проведення слідчого експерименту із обвинуваченим.
У касаційній скарзі захисник не оспорює висновків суду щодо належності та допустимості доказів, а також про те, що протиправні дії скоєно ОСОБА_7, однак вважає що дії його підзахисного кваліфіковані неправильно, оскільки вбачає у його діях наявність необхідної оборони.
Згідно ст. 36 цього Кодексу необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Таке перевищення меж необхідної оборони тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, передбачених у ст.ст. 118, 124 КК України.
Стаття 124 КК України передбачає відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння, визначене ст. 124 КК України, характеризується заподіянням шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспільно небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту. Обов`язковою умовою кваліфікації за цієї нормою закону є обстановка вчинення злочину - перебування винного під час вчинення цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.
При встановленні наявності чи відсутності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення необхідної оборони, серед іншого, належать - наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність. Ще одним елементом є наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільно-небезпечного посягання. Тобто, у особи існує право на захист правоохоронюваних інтересів лише протягом часу, коли вона перебуває у стані необхідної оборони. У разі, якщо такий стан закінчився, то право на необхідну оборону припиняється.
У разі коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
Ретельно перевіривши всі обставини події, проаналізувавши докази, суди попередніх інстанцій встановили, що з боку потерпілого не було такого суспільно-небезпечного посягання на життя та здоров`я обвинуваченого, яке би вимагало від останнього заподіяння одинадцяти ударів ножем. При цьому суд першої інстанції встановив, що обвинувачений ОСОБА_7 під час словесного конфлікту схопив потерпілого за верхній одяг та потягнув на кухню. У відповідь потерпілий ОСОБА_8 схопив ніж, який знаходився на столі кухні. Тобто, згідно встановлених судом фактичних обставин справи, початкові активні фізичні дії вчинив саме обвинувачений, а потерпілий у відповідь схопив ножа. При цьому, це був не той ніж, який він приніс із собою, а ніж, який лежав на кухні, куди його затягнув обвинувачений. Також слід врахувати, що обвинувачений за віком є молодшим, ніж потерпілий, а тому мав перевагу за фізіологічними даними. За обставинами справи, така перевага дозволила обвинуваченому силою захопити руку потерпілого, в якій останній тримав ніж. Отримавши таким чином контроль над цією рукою, обвинувачений заподіяв 11 тілесних ушкоджень вказаним ножем.
Заперечення стороною захисту кількості ударів спростовується висновками судово-медичної експертизи, де чітко розписано, що потерпілий ОСОБА_8 отримав 11 травматичних дій колюче-ріжучим предметом, внаслідок чого має проникаючі колото-різані поранення грудної клітини справа, непроникаюче колото-різане поранення грудної клітини в ділянці грудини, проникаючі колото-різані поранення живота з ушкодженням селезінки, тонкої кишки, брижі тонкої кишки, в лівому підребер`ї, колото-різану рану м`яких тканин лівої потиличної ділянки.
У той же час судами встановлено відсутність ознак необхідної оборони в діях обвинуваченого. Хоча потерпілий під час конфлікту і кинувся на обвинуваченого, проте такі його дії не становили реальну загрозу життю або здоров`ю.
У висновку судово-медичної експертизи обвинуваченого ОСОБА_7 вказано, що у нього виявлено рубець на долонній поверхні 1-го пальця правої кисті та ділянки загоєння шкіри на передпліччі та долоні, а також садно на правій гомілці. Наведене не дає суду підстав вважати, що ОСОБА_7 відчував зі сторони свого батька реальну загрозу. А тому він, цілеспрямовано використовуючи ніж та завдаючи ним удар в область розташування життєво важливих органів, не перебував у стані необхідної оборони. Суди правильно встановили, що вчинення таких дій засудженим свідчить про те, що через сварку він був агресивним і бажав заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, тобто діяв із відповідним умислом. Враховуючи наведене, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України відповідає встановленим судом фактичним обставинам провадження.
Покарання призначене ОСОБА_7 відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення нових злочинів.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду та визнав доводи сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ст. 124 КК України неприйнятними. Ці висновки суд касаційної інстанції вважає переконливими.
Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника і визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.