ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 496/5853/21
провадження № 51-3331км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 17 квітня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 травня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Щербинівки м. Дзержинська Донецької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, жителя цього АДРЕСА_2,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
За вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 17 квітня 2023 року, залишеним без змін 30 травня 2024 року Одеським апеляційним судом, ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Вирішено цивільні позови, питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Як установив суд, 26 вересня 2021 року приблизно о 20:50, керуючи автомобілем марки "Тoуоtа Аuris" (д.р.н. НОМЕР_1 ), рухаючись із с. Єлизаветівки в напрямку автодороги М-05 Київ-Одеса, ОСОБА_7 усупереч вимогам дорожніх знаків 2.1 "Дати дорогу", 5.7.1 "Виїзд на дорогу з одностороннім рухом", п. 1.5, підпунктів "б", "д" п. 2.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) під час розвороту ліворуч не пропустив мотоцикл "Yamaha rh 12/а" (д.р.н. НОМЕР_2 ), унаслідок чого допустив зіткнення з цим транспортним засобом. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій мотоцикла ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) змінити судові рішення і звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Суть доводів скаржника зводиться до того, що призначене засудженому покарання, яке належить відбувати реально, є несправедливим через суворість. На думку захисника, суди попередніх інстанцій повною мірою не врахували всіх пом`якшуючих обставин й даних про особу засудженого, котрий визнав провину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував завдані збитки, позитивно характеризується, попри незадовільний стан здоров`я та пенсійний вік працює, має на утриманні пристарілу матір. Вважає, що наведене в сукупності, відсутність обтяжуючих захід примусу обставин та висновки органів пробації зумовлюють застосування до ОСОБА_7 інституту умовного звільнення відповідно до положень ст. 75 КК.
На касаційну скаргу представник потерпілих - адвокат ОСОБА_9 подав заперечення, в яких ідеться про справедливість призначеного засудженого покарання та законність ухвалених судових рішень.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило. Захисник ОСОБА_6 та представник потерпілих ОСОБА_9 поінформували про здійснення касаційного розгляду без їхньої участі.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор заперечив обґрунтованість вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, викладені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, колегія суддів вважає, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК та правильність вирішення цивільних позовів у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника про надмірну суворість призначеного ОСОБА_7 заходу примусу не можна визнати прийнятними.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Обираючи ОСОБА_7 захід примусу, місцевий суд дотримався окреслених законодавчих положень.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд відповідно до ст. 65 КК урахував необережну форму вини й ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що за класифікацією (ст. 12 КК) належить до категорії тяжких; особу обвинуваченого, котрий раніше не судимий, є пенсіонером, позитивно характеризується, на спеціальних обліках не перебуває, добровільно намагався надати посильну матеріальну допомогу потерпілій. Обставинами, що пом`якшують покарання, було визнано щире каяття та активне сприяння ОСОБА_7 розкриттю злочину, наявність на утриманні матері, похилого віку, та часткову (в невеликому розмірі) компенсацію завданої шкоди. Натомість обтяжуючих обставин суд не встановив.
Не залишилася поза увагою суду й доповідьоргану пробації про можливість виправлення ОСОБА_7 без позбавлення волі. Оцінюючи вказану позицію, суд вирішив, що вона не є достатньо вагомою в ситуації в цій справі з огляду на конкретні фактичні обставини й характер допущених порушень ПДР.
Зваживши на все зазначене, необоротність наслідків ДТП - смерть людини, думку потерпілої сторони, суд із додержанням принципу індивідуалізації призначив ОСОБА_7 основне покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК і вмотивовано визнав неможливим застосування ст. 75 цього Кодексу.
У розумінні згаданої норми матеріального права, її застосування допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого та досягнення мети заходу примусу є можливим без відбування покарання.
Таким чином справедливість заходу примусу законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця, пом`якшуючими обставинами та класифікацією злочинів, а й із суспільною небезпечністю конкретних діянь, а також із метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з фактичних обставин цього кримінального провадження, грубого порушення ОСОБА_7 ПДР, необоротності наслідків злочину, компенсації засудженим попри тривалий проміжок часу з дня події лише незначної частини завданої шкоди, указані в касаційній скарзі відомості про особу засудженого не зумовлюють обов`язкової зміни вироку і застосування інституту умовного звільнення. Водночаспитання про звільнення особи від покарання за хворобою може бути вирішено в порядку виконання вироку за правилами п. 6 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК.
Отже, правових підстав вважати, що застосоване за вироком суду до ОСОБА_7 передбачене законом обмеження прав і свобод неспівмірне з учиненим та є явно несправедливим через суворість, немає.
Крім того, доводи захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, необхідність застосування інституту умовного звільнення були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Цей суд у змагальній процедурі ретельно їх перевірив і вмотивовано з наведенням положень закону, якими він керувався, та підстав прийняття рішення, обґрунтовано відхилив апеляційні вимоги сторони захисту.
Зміст ухвали апеляційного суду відповідає ст. 419 КПК.
Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкову зміну вироку й ухвали, на зазначеній у скарзі підставі, у ході розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
Тому подану захисником ОСОБА_6 касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів