ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 924/580/13 (924/384/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
скаржника - адвокат Думітращук В.А.
ТОВ "К2М" - Ткачук Ю.Г.
АТ"Державний експортно-імпортний банк України" - адвокат Грицик А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
від 17.12.2024
у складі колегії суддів: Павлюк І.Ю. (головуючого), Грязнова В.В., Розізнаної І.В.
та на рішення Господарського суду Хмельницької області
від 16.09.2024
у складі судді Грамчука І.В.
у справі № 924/580/13 (924/384/23)
за заявою засновника Приватного підприємства "Ларго" гр. ОСОБА_1
до Південно-західної універсальної товарної біржі; Товариства з обмеженою відповідальністю "К2М"; Приватного підприємства "Ларго" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Чернецької А.А.
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"; приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Шульга Тетяни Анатоліївни
про визнання недійсними результатів аукціону з продажу нерухомого майна Приватного підприємства "Ларго", що складається з виробничо-складського, побутового приміщення (медпункт) загальною площею 2 438,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Озерна, 16/1А переможцю аукціону Товариству з обмеженою відповідальністю "К2М", що проведений 23.08.2019 року Південно-західною універсальною товарною біржею; визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого 15.10.2019 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Шульга Т.А., зареєстрованого в реєстрі за № 693, укладеного між Приватним підприємством "Ларго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "К2М"; скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: номер відомостей про речове право: 33677035, Тип речового права: право власності Дата, час державної реєстрації: 15.10.2019 16:42:10, Державний реєстратор: приватний нотаріус Шульга Тетяна Анатоліївна, Хмельницький міський нотаріальний округ, Хмельницька обл., Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49171558 від 15.10.2019 16:58:51, приватний нотаріус Шульга Тетяна Анатоліївна, Хмельницький міський нотаріальний округ, Хмельницька обл. Свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажу майна, в провадженні у справі про банкрутство, серія та номер: 694, виданий 15.10.2019, видавник: Приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Шульга Т.А. Розмір частки: 1 Власники: Товариство з обмеженою відповідальністю "К2М", країна реєстрації: Україна, Тип об`єкта: виробничо-складське, побутове приміщення (медпункт) загальною площею 2438,8 кв. м, об`єкт житлової нерухомості: Ні Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 2438.8 Адреса: Хмельницька обл., м. Хмельницький, вулиця Озерна, будинок 16/1 А
у межах справи № 924/580/13 про банкрутство приватного підприємства "Ларго",-
ВСТАНОВИВ:
1. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 29.05.2013 порушено провадження у справі № 924/580/13 про банкрутство приватного підприємства "Ларго".
2. Постановою суду від 01.04.2014 приватне підприємство "Ларго" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
3. 06.04.2023 до Господарського суду Хмельницької області надійшла заява власника/засновника Приватного підприємства "Ларго" гр. ОСОБА_1 до Південно-західної товарної біржі та ТОВ "К2М" про визнання недійсними результатів аукціону з продажу нерухомого майна боржника, визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого 15.10.2019 приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Шульгою Т.А., скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 16.09.2024 у позові відмовлено.
5. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
6. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Рух касаційної скарги
7. 07.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 07.01.2025 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 та на рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.09.2024 у справі № 924/580/13 (924/384/23), яка сформована в системі "Електронний суд" 07.01.2025.
8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі № 924/580/13 (924/384/23) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Васьковського О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025.
9. Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2025, серед іншого, відкрито касаційне провадження у справі № 924/580/13 (924/384/23) за касаційною скаргою ОСОБА_1 від 07.01.2025 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 та на рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.09.2024; призначено розгляд касаційної скарги на 11.03.2025 о 10:30 год. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань № 330.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.
10. Не погоджуючись з ухваленою постановою, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу в якій останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
11. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
11.1 Апеляційним судом порушено норму процесуального права - п.2 ч.1 ст. 275 ГПК України, п.4 ч.1 ст. 277 ГПК України, ч.4 ст. 277 ГПК України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (мотивувальну частину) у випадку порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Фактично апеляційний суд, звертаючи увагу на необхідність подання Позивачем нового позову з тих самих підстав, з тим самим предметом (по суті спору), до тих самих сторін, не змінивши рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, процесуально позбавив Позивача у доступі до правосуддя.
11.2 Апеляційний суд, відмовляючи в задоволені позову з підстав неефективного способу захисту, не врахував всіх обставин та характеру правовідносин у даній справі та не звернув увагу, що Позивач не є власником нерухомого майна, не є стороною оспорюваного правочину. При цьому, висновок у постанові Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, на яку посилається суд апеляційної інстанції, зроблений у контексті неефективності обраного прокурором способу захисту порушених прав держави у правовідносинах, що очевидно не є подібними до спірних правовідносин у цій справі.
11.3 Апеляційним судом порушено положення ст. 16 Цивільного Кодексу України, ст. 5 ГПК України та невраховані правові висновки Верховного Суду в частині наявності у суду всіх повноважень щодо захисту інтересу, за яким Позивач звернувся до суду виходячи із суті позовних вимог та прагнення позивача.
11.4 Судом апеляційної інстанції не враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 вказала, що визнання недійсними у судовому порядку результатів оспорюваного аукціону та укладеного за його наслідком договору купівлі-продажу майна боржника є достатнім способом захисту порушених прав боржника та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
11.5 Апеляційний суд не врахував, що за правовими висновками Великої Палати
Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то факт володіння другими може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
11.6 за відсутності доказів отримання ПП "Ларго" 1 623 280,00 грн, апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про те, що у випадку задоволення позову без застосування реституції буде мати місце втручання у право власності відповідача-2 ТОВ "К2М". Такий висновок апеляційного суду не відповідає правовій позиції, викладеній у Постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 910/15043/21 (910/13122/22).
11.7 Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою те, що переможець аукціону ТОВ "К2М" не позбавлений можливості заявити позовну вимогу до ПП "Ларго" про стягнення коштів за визнаним судовим рішенням недійсним договором купівлі-продажу у випадку, коли після внесення змін до Державного реєстру, що є поверненням у власність ПП "Ларго" нерухомого майна, ПП "Ларго" не буде виконаний обов`язок щодо повернення ТОВ "К2М" сплачених товариством коштів.
11.8 Судами попередніх інстанцій не враховано наявності порушень визначення складу суду, а тому позов підлягав повторному автоматизованому розподілу між суддями, які приймали участь у розподілі 06.04.2023.
11.9 Судами першої та апеляційної інстанцій було порушено положення ст. 58, 59 Закону про банкрутство та не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.06.2024 у справі № 903/880/15 (903/971/21) щодо обов`язковості вказання вірних ідентифікуючих ознак нерухомого майна, від 11.06.2019 у справі № 920/1316/14, від 01.09.2021 у справі № 922/719/16, від 11.06.2019 року у справі № 920/1316/14, від 01.09.2021 року у справі № 922/719/16.
11.10 Судами попередніх інстанцій не враховано, що організатор аукціону неправомірно допустив до участі в аукціоні другого учасника - ОСОБА_2
11.11 Судами попередніх інстанцій не враховано, що аукціон проведений із порушенням статті 64 та 66 Закону про банкрутство, судами порушені зазначені статті та не застосовано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 927/640/16).
11.12 Судами у цій справі порушено положення ст. 62 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та не застосували Постанову Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 914/1875/16, де зазначено, що недотримання організатором приписів щодо фіксації аукціону технічними засобами, що за своєю сутністю є порушенням вимог законодавства при його проведенні, яке впливає на права та законні інтереси сторін та забезпеченого кредитора у справі про банкрутство (оскільки без належної фіксації аукціону технічними засобами неможливо встановити реальність проведення торгів і чи було продано майно боржника на конкурсній основі).
12. Представник скаржника в судовому засіданні 11.03.2025 підтримала касаційну скаргу з підстав викладених у ній.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
13. ТОВ "К2М" та АТ Державний експортно-імпортний банк України подано відзиви на касаційну скаргу в яких останні просять відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
14. Представники ТОВ "К2М" та АТ Державний експортно-імпортний банк України" в судовому засіданні 11.03.2025 заперечили проти касаційної скарги з підстав викладених у відзивах.
Розгляд клопотань Верховним Судом
15. У касаційній скарзі скаржником викладено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
16. Вказане клопотання мотивовано, зокрема, тим, що є необхідність відступлення шляхом конкретизації пп.268, 292, 293 та 294 (в їх системному тлумачені) Постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, а саме: конкретизувати, що у випадку визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу нерухомого майна зацікавленою особою (не стороною правочину), з метою відновлення попереднього становища відчужувача нерухомого майна позивач (не сторона правочину) може заявляти вимогу про скасування державної реєстрації права власності набувача, що є достатнім для ефективного захисту, який гарантований приписами ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
17. Представник скаржника в судовому засіданні 11.03.2025 підтримала вказане клопотання.
18. Представники ТОВ "К2М" та АТ Державний експортно-імпортний банк України" в судовому засіданні 11.03.2025 заперечили проти вказаного клопотання.
19. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла наступних висновків.
20. Відповідно до частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
21. У вказаному клопотанні скаржник не зазначає про необхідність відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
22. Колегія суддів Верховного Суду, під час розгляду цієї справи, також не вбачає підстав для відступлення від будь-якого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів, палати чи об`єднаної палати.
23. Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
24. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №161/2238/18).
25. При цьому, у суду відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно клопотання скаржника, оскільки у вказаному клопотанні, всупереч усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду, не обґрунтовано та не наведено кількісного та якісного вимірів з урахуванням яких можливо було б оцінити наявність чи відсутність виключної правової проблеми у цьому випадку.
26. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відмовляє в задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав викладених у ньому.
Позиція Верховного Суду
27. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
28. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
29. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
30. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що судом не встановлено обставин, які б дійсно підтверджували порушення законодавства, що допущені замовником аукціону під час його підготовки та які б вплинули на його результати та продаж майна банкрута за найвищою ціною. Докази на підтвердження зворотного позивачем не надано. Позивачем не доведено належними і допустимими доказами вплив неточностей у розміщеному оголошенні щодо другого повторного аукціону продажу майна банкрута змісту оголошень щодо попередніх аукціонів без визначення переможця, на результати аукціону та, відповідно, порушення прав і законних інтересів гр. ОСОБА_1 укладенням договору купівлі-продажу нерухомого майна ПП Ларго із переможцем аукціону ТОВ "К2М". Відсутні також підстави для задоволення вимог заяви гр. ОСОБА_1 у частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих за результатами проведеного аукціону, оскільки визнання недійсними у судовому порядку результатів оспорюваного аукціону та укладеного за його наслідком договору купівлі-продажу майна боржника є достатнім способом захисту порушених прав боржника та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
31. Залишаючи вказане рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, із наступного.
31.1 За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
31.2 Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів.
31.3 Тож особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами спору.
31.4 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 виснувала, що у правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи, зокрема:
- якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство майно боржника перебуває у власності боржника, то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону;
- якщо за результатами аукціону з переможцем укладено договір купівлі-продажу то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції (у випадку повернення майна, що перебуває у власності переможця аукціону);
- якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство відчужено майно, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.
31.5 Отже, у правовідносинах з повернення майна, відчуженого на аукціоні у справі про банкрутство, для вирішення питання, кому належить право на пред`явлення позову і з якими саме вимогами (про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу чи про витребування майна), передусім необхідно з`ясовувати такі фактичні обставини як: у кого перебуває у власності майно на момент виникнення спору; чи був боржник власником відчуженого на аукціоні майна; хто є останнім набувачем майна; скільки разів це майно було відчужено до того, як воно потрапило у володіння до останнього набувача та відповідно, у який спосіб позивач має захистити саме своє право у разі його порушення.
31.6 Нерухоме майно, яке було предметом аукціону, передане покупцю - Товариству з обмеженою відповідальністю "К2М", що підтверджується Актом про передання права власності на нерухоме майно, що є предметом продажу на аукціоні згідно із протоколом про проведення аукціону № 23/08/19-16А від 23.08.2019 (а.с. 184, т. 3). Також відповідно до Інформаційної довідки № 327566463 від 30.03.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності на вищевказане нерухоме майно належить Відповідачу-2 - Товариству з обмеженою відповідальністю "К2М".
31.7 Отже, з огляду на встановлені обставини справи про те, що за результатами Аукціону з переможцем укладено Договір купівлі-продажу, оскільки суд не встановив, що майно було передано третім особам, та з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, належним та ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів Аукціону й укладеного з переможцем аукціону Договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції.
31.8 У п. 43 постанови від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила попередні висновки, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (п. 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (п. 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність дослідження підстав для визнання недійсними Аукціону та Договору як оспорюваного правочину (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (п. 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (п. 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (п. 8.18)).
31.9 З урахуванням вищезазначеного, оскільки позивач у цій справі не заявляв до суду вимогу про застосування наслідків виконання недійсного правочину, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним, оскільки не призведе до відновлення титульного володіння боржника спірним майном.
31.10 Щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих за результатами проведеного аукціону, суд апеляційної інстанції покликався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19: "268. Згідно із частиною третьою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент нового розгляду справи судами) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком: - державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, - відповідні права чи обтяження припиняються (абзац 2); - державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, - відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав (абзац 3). 269. Звідси, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними результатів аукціону та укладених з переможцем аукціону договорів купівлі-продажу майна боржника, права та обтяження, а саме право власності боржника та обтяження іпотекою майна боржника, повертаються у попередній стан. 270. За наведеного, визнання недійсними у судовому порядку результатів оспорюваного аукціону та укладеного за його наслідком договору купівлі-продажу майна боржника є достатнім способом захисту порушених прав боржника та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. подібний висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 712/4755/21)".
32. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає вказані висновки суду апеляційної інстанції передчасними з огляду на наступне.
33. Згідно правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.
34. У вказаній постанові зазначено, що абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви у вказаній справі) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
35. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ "Мегабанк", заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майновідомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
36. З наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно може бути розцінена судом як належний спосіб захисту порушеного права за наявності одночасно двох умов: 1) якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб; 2) якщо чинна на момент подання позовної заяви редакція статті 26 Закону № 1952-IV передбачає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі, зокрема, судового рішення, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону у відповідній редакції) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
37. Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
38. Всупереч наведеному, зазначаючи про те, що обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним, оскільки не призведе до відновлення титульного володіння боржника спірним майном, судом апеляційної інстанції не досліджено наявності або відсутності одночасно двох умов, зазначених у пункті 36 цієї постанови, необхідних для встановлення обставин ефективності / неефективності та належності / неналежності обраного позивачем способу захисту, а саме скасування державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
39. Також, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що дослідження та вирішення судом першої інстанції заявлених позовних вимог по суті не призвело до неправильного вирішення спору, а тому, на думку суду апеляційної інстанції, відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.
40. Щодо вказаних висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.
41. Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
42 Згідно частини четвертої статті 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
43. Разом з тим, дійшовши висновку про правильність рішення суду першої інстанції про відмову у позові, суд апеляційної інстанції послуговувався мотивами які є концептуально відмінними від тих, із яких виходив суд першої інстанції, не переглянувши при цьому такі висновки суду першої інстанції по суті та не надавши оцінки доказам та фактичним обставинам у справі, покладеним в основу вказаного рішення суду першої інстанції.
44. У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
45. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
46. Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
47. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
48. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
49. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
50. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, п. 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II).
51. У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
52. Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
53. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
54. Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
55. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
56. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
57. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
58. З огляду на викладене, дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним та не змінивши при цьому мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову по суті із встановленням відповідних обставин справи, суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції, що має наслідком набрання вказаним рішенням законної сили, що в свою чергу, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в цьому випадку не відповідає принципу правової певності.
59. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
60. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
61. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
62. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій таким вимогам закону не відповідає.
63. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
64. Вказані вимоги судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не були дотримані.
65. З огляду на викладене, аргументи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.
66. Разом з тим, у своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
67. При цьому, з огляду на те, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про передчасність висновків суду апеляційної інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним, а також про необхідність дослідження наявності або відсутності одночасно двох умов, зазначених у пункті 36 цієї постанови, необхідних для встановлення обставин ефективності / неефективності та належності / неналежності обраного позивачем способу захисту, передчасним в цьому випадку буде розгляд судом касаційної інстанції інших аргументів зазначених скаржником у касаційній скарзі щодо суті прийнятого судами попередніх інстанцій рішень, правильності або неправильності застосування судами норм права при прийнятті рішень, оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції, надаючи оцінку вказаним аргументам, до надання вказаним обставинам відповідної оцінки судом апеляційної інстанції в межах розгляду зазначеної апеляційної скарги в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, буде діяти не як суд встановлений законом.
68. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
69. Згідно частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
70. З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що Суд дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права - статей 236, 277 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та про необхідність скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
71. При новому розгляді суду необхідно повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення.
72. Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, то розподіл судових витрат, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,