ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 990/371/24
провадження № 11-3заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
розглянула в порядку письмового провадження за наявними матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2024 року (судді Бившева Л. І., Олендер І. Я., Юрченко В. П., Гончарова І. А., Ханова Р. Ф.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Українив особі Верховної Ради України, Президента України про визнання неконституційним прожиткового мінімуму та його перерахунок, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до держави України в особі Верховної Ради України (далі - ВРУ), Президента України про визнання неконституційним прожиткового мінімуму та його перерахунок, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначає про порушення державою Україною в особі органів державної влади його конституційних прав у частині встановленого розміру прожиткового мінімуму. У контексті наведеного вказує на необхідність визнання низки законів та підзаконних нормативно-правових актів такими, що не відповідають Конституції України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 грудня 2024 року відмовив у відкритті провадження за цим позовом ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Ключовим аргументом відмови у відкритті позовного провадження суд першої інстанції визнав те, що хоча позовні вимоги ОСОБА_1 і сформульовані як вимоги до ВРУ та Президента України, однак фактично стосуються конституційності законів та інших нормативно-правових актів. Разом з тим юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України (далі - КСУ). Крім того, ВРУ, здійснюючи законотворчу діяльність, не виконує владних управлінських функцій, а тому її дії / бездіяльність у цьому процесі не можуть підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції. З огляду на це заявлений у цій справі позов у частині позовних вимог, що стосуються конституційності законів та інших нормативно-правових актів, та вимог щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
5. Крім того, надаючи оцінку доводам позивача в частині вимог про стягнення завданої йому майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір у цій частині стосується виключно його майнового права, передбаченого, зокрема, статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому між сторонами відсутній публічно-правовий спір. Суд зазначив, що позивач не вказує, якими актами, діями або бездіяльністю відповідачів, прийнятими (вчиненими, допущеною) у ході здійснення останнім саме управлінських функцій, було порушено його права, свободи чи інтереси, з огляду на що вказані позовні вимоги про стягнення шкоди не підлягають розгляду окремо в порядку адміністративного судочинства.
6. На виконання положень частини шостої статті 170 КАС Українисуд першої інстанції роз`яснив позивачу, що за правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) його вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі
7. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, за змістом якої просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2024 року, повернути справу на повторний розгляд та вирішити його спір по суті.
8. Позивач вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам матеріального права та є таким, що ухвалене з порушенням процесуального права. На думку позивача, суд, коли виносив ухвалу від 11 грудня 2024 року про відмову у відкритті провадження, обмежив його право на звернення до суду, право на належний захист та справедливий суд. Наполягає на тому, що висновок суду першої інстанції про те, що спір за його позовом не є публічно-правовим і тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є хибним.
9. Передусім доводить, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду помилково відмовив у відкритті провадження у цій справі в частині вимог про стягнення майнової та моральної шкоди, тим самим створивши, на його погляд, ситуацію з невизначеністю щодо підсудності цього спору. Оспорюване судове рішення у цій справі, як він вважає, суперечить судовому рішенню у справі № 752/18742/22 (за його позовом до Пенсійного фонду України про встановлення факту та відшкодування шкоди), в якій суд першої інстанції (Голосіївський районний суд м. Києва) закрив провадження у справі, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а Київський апеляційний суд залишив це рішення без змін.
10. Вважає, що спір у справі, що розглядається, є публічно-правовим з огляду на те, що стороною в цьому спорі є суб`єкти владних повноважень, які, на переконання позивача, порушують його права, а тому згідно зі статтею 19 КАС України цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
11. Також указує на те, що його позовні вимоги стосуються не конституційності законів, а визнання протиправною бездіяльності відповідачів, якою порушуються його конституційні права, зокрема, на достатній життєвий рівень.
12. На думку позивача, відмовляючи у розгляді справи, суд перешкоджає його доступу до відшкодування шкоди, що є прямим порушенням статті 56 Конституції України. Вказав, що суд, відмовляючи у відкритті провадження, не вказав жодної підстави щодо відсутності адміністративної підсудності та не перекваліфікував справу за іншою юрисдикцією (кримінальною).
Рух апеляційної скарги
13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 лютого 2025 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 26 лютого 2025 року призначила розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на 20 березня 2025 року.
Короткий зміст викладених у відзиві на апеляційну скаргу доводів
14. ВРУ подала відзив на апеляційну скаргу, в якому погодилась із наведеними в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2024 року підставами відмови у відкритті провадження та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
15. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення, та виснувала, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
16. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
17. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
18. На підставі правил пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).
19. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
20. Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до ВРУ законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
21. Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції КСУ; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
22. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
23. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначені статтею 266 КАС України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності (крім конституційності) постанов ВРУ, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
24. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України ВРУ, які прийнято І вчинено / допущено у правовідносинах, у яких Президент України чи ВРУ реалізує свої владні (управлінські) функції І повноваження та які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду.
25. У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
26. Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
27. При розмежуванні підсудності адміністративних справ про оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ та Президента України визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а також правовий статус останнього у спірних правовідносинах.
28. Стаття 75 Конституції Українивстановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ. Визначення ВРУ єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Повноваження ВРУ реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України під час сесій на її засіданнях (стаття 91 Конституції України).
29. Згідно з пунктом 3 статті 85 Основного Закону Українидо повноважень ВРУ належить прийняття законів. При цьому, здійснюючи законотворчу діяльність, ВРУ не виконує владні управлінські функції, які можуть бути предметом оскарження.
30. Відповідно до пунктів 29, 30, 31 статті 106 Конституції України Президент України підписує закони, прийняті ВРУ; має право вето щодо прийнятих ВРУ законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд ВРУ; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
31. За статтею 93 Конституції України Президентові України належить право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.
32. У мотивувальній частині Рішення від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 КСУ вказав, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об`єктом судового конституційного контролю.
33. КСУ у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
34. Наведене вище дає підстави для висновку, що нормами КАС України регламентується порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів, а тому до підсудності Верховного Суду як суду першої інстанції віднесено лише ті спори щодо оскарження актів (дій чи бездіяльності) ВРУ та Президента України, які виникають у правовідносинах, де ВРУ та Президент України реалізовують свої владні повноваження (крім законодавчої діяльності).
35. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зміст позовних вимог, з якими ОСОБА_1 звернувся у цій справі до Верховного Суду, які, як можна зрозуміти з наведених позивачем формулювань, стосуються конституційності законів та інших нормативно-правових актів, що визначають рівень пенсії, зазначені вище вимоги процесуального закону, погоджується з твердженням суду першої інстанції, що заявлений у цій справі позов у частині позовних вимог не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
36. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що згідно зі статтею 147 Конституції України КСУ вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
37. Згідно із статтею 50 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136- VІІІ "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VІІІ) формами звернення до КСУ є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.
38. Статтею 91 Закону № 2136-VІІІ визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
39. Зі змісту вказаних норм слідує, що визнання законів, інших актів або їх окремих положень неконституційними, після чого вони втрачають чинність, належить до повноважень КСУ.
40. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
41. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відмову у відкритті провадження у цій справі у зазначеній частині вимог.
42. Вимоги ОСОБА_1 у позовній заяві стосуються неконституційності законів та інших нормативно-правових актів, однак він не заявляв спірних вимог, до яких потрібно було застосувати названі ним закони. Суд першої інстанції цих законів теж не застосував, тому відповідно до вимог частини четвертої статті 7 КАС України не мав підстав після винесення рішення звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до КСУ подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції цього суду.
43. Суд першої інстанції також правомірно не зазначив, у порядку якого судочинства має розглядатись такий спір, оскільки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, треба тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції Українив ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду судами загальної юрисдикції.
44. Така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати від 22 березня 2018 року в справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 та від 26 лютого 2019 року у справі № 9901/787/18.
45. У відповідь на доводи апелянта про обмеження його права на доступ до суду Велика Палата насамперед звертає увагу на те, що ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
46. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
47. Велика Палата вважає, що законодавчі обмеження можливості оскарження діяльності суб`єктів владних повноважень не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки така діяльність, зокрема ВРУ та Президента України, може бути оскаржена в суді, якщо вона допущена у правовідносинах, у яких ВРУ та Президент України реалізують свої владні (управлінські) функції.
48. Натомість у справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно визначив, що позовні вимоги спрямовані на те, аби за судовим присудом спонукати ВРУ до законотворчої діяльності або главу держави, зокрема, використати своє право законодавчої ініціативи. Тобто сфокусовані на ті їхні функції і повноваження, які не є формою вираження владної публічної управлінської діяльності, і через це на них не поширюється юрисдикція загальних судів.
49. У зв`язку із цим Велика Палата не погоджується з доводами апеляційної скарги про незабезпечення судом першої інстанції конвенційних прав позивача.
50. Що ж до заявленої позивачем вимоги про стягнення завданої йому майнової та моральної шкоди, то суд першої інстанції слушно зауважив, що відповідно до приписів частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
51. Ураховуючи те, що між сторонами відсутній публічно-правовий спір, оскільки позивач не вказує, яким актом, дією або бездіяльністю відповідача, прийнятим (вчиненою) у ході здійснення останнім саме управлінських функцій, було порушено його права, свободи чи інтереси, ці позовні вимоги не підлягають розгляду окремо в порядку адміністративного судочинства.
52. Аналогічний підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 9901/70/19 та в ухвалах Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі №990/313/23, від 13 березня 2024 року у справі № 990/65/24.
53. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що, відмовляючи у відкритті провадження в цій справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, суд першої інстанції не роз`яснив позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд його справи, оскільки ухвалою Касаційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року позивачу роз`яснено, що за правилами частини першої статті 19 ЦПК України його вимога про відшкодування майнової шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
54. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
55. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
56. Таким чином, Касаційний адміністративний суд в ухвалі від 11 грудня 2024 року дійшов обґрунтованого висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів як на такий, що не стосується захисту прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а стосується виключно його майнового права, передбаченого, зокрема, статтею 22 ЦК України, та про відсутність підстави для відкриття провадження у цій справі також у частині вимог щодо відшкодування шкоди.
57. У запереченні на відзив відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1, серед іншого, заявив клопотання про звернення до КСУ для отримання роз`яснень щодо таких питань, необхідних для встановлення підсудності цієї справи: чи є дії, пов`язані з порушенням статей 27, 28, 46, 48, 49 Конституції України, а саме, зменшення пенсій, невиплата пенсій, підробка документів, в контексті зазначеної справи суспільно небезпечними діяннями, які підпадають під ознаки злочинів, передбачених статтями 109, 115, 367, 442, 175, 185, 358 Кримінального кодексу України (зокрема, стосовно можливої підробки бюджету та геноциду громадян України); чи є такі діяння службовою халатністю або недбалістю державних службовців, які не підпадають під кримінальну відповідальність, а мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства; чи є зменшення пенсій, невиплата пенсій та/або крадіжка державних коштів в контексті зазначеної справи порушенням статей 19, 8, 22 Конституції України, яке вимагає встановлення суспільної небезпеки діяння судом. Однак, зважаючи на зміст спірних правовідносин, їх правове регулювання та підстави вирішення такого клопотання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки наведені норми не застосовувалися до спірних правовідносин ані відповідачами, ані судами першої та апеляційної інстанцій.
58. При цьому клопотання позивача про відкладення розгляду справи № 9901/10/25 та продовження розгляду справи № 990/362/24 після отримання роз`яснень від Конституційного Суду України не підлягають розгляду у цій справі, а можуть бути заявлені безпосередньо у справах № 9901/10/25 та № 990/362/24.
59. Стосовно клопотання позивача, викладеного у запереченні на відзив на його апеляційну скаргу про виклик свідків, то воно також не підлягає задоволенню, оскільки в цьому випадку розгляд справи по суті не здійснюється.
60. Крім того, щодо вимог позивача, викладених у його клопотанні, поданому 17 березня 2025 року, слід зазначити, що, як можна зрозуміти з їх змісту, вони сформульовані як нові вимоги, які підлягають розгляду судом першої інстанції, а за правилами частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для задоволення вимог вказаного клопотання, позаяк вони не є такими, що заважають здійснювати розгляд цієї справи.