ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 990/309/24
провадження № 11-66заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2025 року (судді Стеценко С. Г., Стрелець Т. Г., Бевзенко В. М., Тацій Л. В., Кравчук В. М.,) у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), у якому просив:
- визнати дії ВРП щодо використання наявної в матеріалах кримінального провадження інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування, під час здійснення дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_2 від 02 травня 2022 року № М- 6/11/7-22 щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1., протиправними та такими, що порушують вимоги частини третьої статті 14, статей 222, 257 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), статей 8 та 19 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на розгляді ВРП перебуває дисциплінарна справа щодо нього як судді Окружного адміністративного суду міста Києва, а саме справа за дисциплінарною скаргою ОСОБА_2 від 02 травня 2022 року № М-6/11/7-22.
У продовження своїх доводів вказує, що ухвала Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 17 квітня 2024 року № 1137/3дп/15-24 (про відкриття дисциплінарного провадження) містить у собі відомості, які свідчать про долучення до матеріалів відповідної дисциплінарної справи окремих даних та власне копій матеріалів кримінального провадження, у тому числі інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування. З наведеного вбачається, що ВРП у межах здійснення дисциплінарного провадження щодо позивача за скаргою ОСОБА_2 від 02 травня 2022 року № М-6/11/7-22 використовуються матеріали низки кримінальних проваджень за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, зокрема, позивачем.
З посиланням на частину третю статті 14 КПК України зазначає про те, що заборона використання інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування, стосується будь-якого поширення такої інформації за межами здійснення кримінального провадження та, відповідно, його учасників. Поширення відомостей досудового розслідування з будь-якою іншою метою, у тому числі з метою їх долучення до матеріалів дисциплінарного провадження, на думку позивача, є протиправним. Відтак є протиправним і використання таких відомостей у межах здійснення ВРП дисциплінарного провадження.
Отже, здійснюючи опрацювання дисциплінарної скарги, ВРП, на думку позивача, порушила визначений законом порядок її розгляду, що має прямим наслідком порушення прав та інтересів ОСОБА_1 щодо здійснення дисциплінарного провадження у виключній відповідності до визначених законом процедур.
Таким чином, позивач вважає, що порушення визначених у КПК України правил поводження з інформацією, отриманою внаслідок втручання у спілкування, шляхом протиправного її поширення / використання безпосередньо порушило право позивача на повагу до приватного життя і таке втручання не відповідає вимогам "якості закону", а тому не є правомірним у розумінні статті 8 Конвенції.
Рух справи у суді першої інстанції та короткий зміст рішення суду, яке оскаржується
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання суду документа, що підтверджує сплату судового збору, згідно з яким судовий збір зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України або ж навести доводи та надати докази, які підтверджують наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.
Окрім того, з метою вирішення питання проможливість відкриття провадження у справі, колегією, визначеною Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою в порядку, встановленому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), цією ж ухвалою витребувано у ВРП ухвалу Третьої дисциплінарної палати ВРП від 17 квітня 2024 року № 1137/3дп/15-24, якою відкрито дисциплінарну справу щодо судді Окружного адміністративного суду м.Києва ОСОБА_1., та лист Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) від 13 лютого 2024 року № 0412-303/4190.
11 жовтня 2024 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків адміністративного позову, до якої позивач додав платіжне доручення, що підтверджує сплату судового збору за подання позову в цій справі.
11 жовтня 2024 року від відповідача надійшли додаткові пояснення. Разом з тим, відповідач не виконав ухвали суду в частині витребування доказів.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі № 990/309/24 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін на 11 листопада 2024 року.
Окрім того, цією ухвалою повторно витребувано у ВРП ухвалу Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 17 квітня 2024 року № 1137/3дп/15-24, якою відкрито дисциплінарну справу щодо судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_1., та лист Головного підрозділу детективів НАБУ від 13 лютого 2024 року № 0412-303/4190, та інші документи, що містять інформацію щодо предмета доказування у справі.
30 жовтня 2024 року надійшов відзив на позовну заяву, до якого було долучено ухвалу Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 17 квітня 2024 року № 1137/3дп/15-24 та інші документи.
05 листопада 2024 року на підставі отриманих від ВРП відомостей, які містить ухвала Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 17 квітня 2024 року № 1137/3дп/15-24, суддя Ханова Р. Ф. заявила самовідвід у справі № 990/309/24.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 листопада 2024 року заяву судді Ханової Р. Ф. про самовідвід у розгляді справи задоволено. Відведено суддю Ханову Р. Ф. від розгляду справи № 990/309/24. Розпорядженням в.о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл позовної заяви у справі № 990/309/24.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 листопада 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С. Г., судді Стрелець Т. Г., Бевзенко В. М., Тацій Л. В., Кравчук В. М.
30 жовтня 2024 року від ВРП також надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в якому відповідач просить закрити провадження у справі № 990/309/24 за позовом ОСОБА_1 до ВРП, посилаючись на те, що дії члена ВРП, які полягають у здійсненні дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді, не можуть бути самостійним предметом судового оскарження, доки ВРП не прийме відповідне рішення, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 лютого 2025 року задовольнив клопотання ВРП про закриття провадження та закрив провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 238 КАС України.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що оскільки рішення про відкриття дисциплінарної справи не підлягає оскарженню, то, відповідно, й усі дії, які передували прийняттю такого рішення, в тому числі й дії щодо використання наявної в матеріалах кримінального провадження інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування, під час здійснення дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_2 від 02 травня 2022 року № М-6/11/7-22 щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1., не можуть бути самостійним предметом оскарження.
Ухвала вмотивована і тим, що процедурні етапи дисциплінарного провадження не мають самостійних наслідків для судді, адже є проміжними етапами процедури дисциплінарного провадження.
Підсумовуючи наведене та враховуючи відсутність на момент звернення до суду із цим позовом рішення у дисциплінарній справі щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, зважаючи на те, що ухвала про відкриття дисциплінарної справи щодо судді та дії ВРП при прийнятті такої ухвали, не можуть бути самостійним предметом оскарження в судовому порядку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з вимогами, які не підлягають розгляду в суді.
Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2025 року, у якій просить скасувати зазначене судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що судове рішення не відповідає вимогам КАС України у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків суду обставинам справи; неправильністю застосування норм матеріального права чи порушенням процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
На думку позивача, суд першої інстанції, висновуючи про непорушення його прав та законних інтересів оскаржуваними діями ВРП, не надав оцінки (проігнорував) наведеним у позовній заяві доводам.
Зазначає, що порушення КПК України, зокрема правил поводження з інформацією, отриманою внаслідок втручання у спілкування, шляхом її поширення / використання безпосередньо порушило його право на повагу до приватного життя і таке втручання не відповідає вимогам ʼякості закону", а тому не є правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Разом із цим вказує про те, що порушення, про які йдеться в апеляційній скарзі, є прямим порушенням статті 126 Конституції України та статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ), внаслідок чого ВРП також порушено гарантії щодо забезпечення його незалежності як судді.
Наголошує ОСОБА_1 на тому, що порушення відбулися вже на етапі здійснення дисциплінарного провадження і вони фактично вже призвели до порушення його прав та законних інтересів.
Позиція відповідача щодо апеляційної скарги
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, а тому просить залишити скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач вказав на правильність висновків суду першої інстанції та зазначив про правомірність використання ВРП матеріалів кримінального провадження, які надійшли на запит члена ВРП, при здійсненні дисциплінарного провадження.
Зокрема, відповідач зазначає про те, що звертаючись до суду особа повинна обґрунтувати, в чому саме полягає порушення її прав та інтересів. Однак, на думку ВРП, позивач не вказав, в чому саме полягає порушення його прав у спірних правовідносинах.
Також відповідач наголосив на тому, що Дисциплінарною палатою ВРП дисциплінарне провадження відносно позивача було здійснено в межах і у спосіб визначений чинним законодавством, а його доводи про свавільне втручання в права та їх порушення з боку державного органу є безпідставними та необґрунтованими.
Рух апеляційної скарги
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 лютого 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2025 року, а ухвалою від 05 березня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) за наявними у справі матеріалами на 20 березня 2025 року.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетятка та Шереметьєв проти України").
ЄСПЛ у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" констатував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП визначені у статті 266 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Згідно із частиною сьомою статті 266 КАС України на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, законами № 1798-VIII та № 1402-VIII.
На підставі частини десятої статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
В Україні діє ВРП, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора (пункт 3 частини першої статті 131 Конституції України).
Законом № 1402-VIII врегульовано порядок дисциплінарного провадження щодо судді.
Частиною першою статті 107 Закону № 1402-VІІІ передбачено, право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників.
За приписами статті 108 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Ради у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.
Частинами другою, третьою статті 42 Закону № 1798-VIII передбачено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.
Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону № 1402-VІІІ, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Статтею 43 Закону № 1798-VIII передбачено, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, - залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.
Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати.
Водночас на підставі пункту 23-7 розділу ІІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів ВРП, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1798-VIII рішення про відкриття дисциплінарної справи оскарженню не підлягає.
Право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою (частина друга статті 52 Закону № 1798-VIII).
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 звернувся до ВРП із дисциплінарною скаргою на неналежну поведінку судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1, яку за наслідками автоматизованого розподілу справи між членами ВРП було передано члену Третьої Дисциплінарної палати ВРП Кандзюбі О. В. для проведення попередньої перевірки.
Під час підготовки до розгляду об`єднаної дисциплінарної справи доповідачем Кандзюба О. В. витребував інформацію та копії процесуальних документів, які спростовують або підтверджують обставини вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарних проступків.
Органом досудового розслідування (НАБУ) листом від 13 лютого 2024 року № 0412-303/4190 до ВРП надіслано окремі матеріали кримінального провадження, у тому числі відскановані матеріали кримінального провадження у 220 томах. Вказаним листом старший детектив - заступник керівника Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів В. Шмітько надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування під час здійснення дисциплінарного провадження.
У, передбаченому статтею 43 Закону № 1402-VІІІ з урахуванням пункту 23-7 розділу ІІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII, порядку член Дисциплінарної палати (доповідач) Кандзюба О. В. здійснив попередню перевірку поданої ОСОБА_2 скарги, за результатом якої підготував відповідний висновок та вніс пропозицію про відкриття дисциплінарної справи щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 .
За результатами попередньої перевірки скарги ОСОБА_2 ухвалою від 17 квітня 2024 року № 1137/3дп/15-24 Третя Дисциплінарна палата ВРП відкрила дисциплінарну справу щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 .
У цій справі позивач оскаржує дії ВРП щодо використання наявної в матеріалах кримінального провадження інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування, під час здійснення дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_2 від 02 травня 2022 року № М-6/11/7-22 щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 .
В аспекті спірних правовідносин слід зазначити, що при судовому оскарженні дій та рішень суб`єктів владних повноважень потрібно розмежовувати ті, що лише фіксують певні юридичні факти, проте не створюють правових наслідків безпосередньо і, відповідно, не порушують прав, та ті, що самостійно породжують правові наслідки для особи.
У першому випадку, такі дії та рішення здебільшого носять проміжний або процедурний характер і зазвичай фіксують певну стадію (етап) адміністративної процедури, що закінчується остаточним рішенням, іноді - зверненням до суду з позовом.
Іншим випадком є дії та рішення суб`єкта владних повноважень, які безпосередньо впливають на права, свободи та обов`язки особи, і відповідно самостійно породжують правові наслідки для неї.
Таким чином, критерієм розмежування актів / дій, які можуть бути оскаржені до суду, є їхні правові наслідки. Якщо такі наслідки настають, відповідний акт чи дії можуть бути самостійним предметом судового оскарження.
Повертаючись до суті спору, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач предметом оскарження визначив дії ВРП, вчинені під час проведення попередньої перевірки скарги щодо дисциплінарного проступку судді та під час вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, які слугували підставою для відкриття дисциплінарної скарги.
Як зазначалось вище, частиною третьою статті 42 Закону № 1798-VIII визначено етапи (стадії) дисциплінарного провадження щодо суддів.
Зазначене дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_1 перебувало на стадії попередньої перевірки, яка включає: вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи.
Тобто попередня перевірка дисциплінарної скарги та пов`язані з цим дії є лише першим та проміжним етапом у процедурі дисциплінарного провадження, за яким слідують інші етапи, зокрема за наслідком останнього вирішується питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, після якого безпосередньо настають правові наслідки для судді.
Отже, дії, які оскаржує позивач, є проміжними в процедурі дисциплінарного провадження та носять процедурний характер, а тому вони не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки безпосередньо не зумовлюють самостійних правових наслідків для позивача і, відповідно, не породжують для нього права на судовий захист.
Одночасно з наведеним, потрібно звернути увагу на те, що такі позовні вимоги ОСОБА_1 [про визнання протиправними дій ВРП щодо використання наявної в матеріалах кримінального провадження інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування, під час здійснення дисциплінарного провадження] фактично спрямовані на оскарження діяльності щодо постановлення Третьою Дисциплінарною палатою ВРП ухвали про відкриття дисциплінарної справи від 17 квітня 2024 року № 1137/3дп/15-24.
Водночас аналіз положень Закону № 1798-VIII та КАС України однозначно дають підстави вважати про неможливість оскарження ухвали про відкриття дисциплінарної справи до суду. Тобто таке рішення Дисциплінарної палати не може бути окремим предметом судового розгляду.
Аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду вже викладала в постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 9901/312/20.
Покладена в основу позовних вимог у цій справі фактична незгода позивача з ухвалою Дисциплінарної палати, якою відкрито дисциплінарну справу, не створює для останнього можливості її перегляду в судовому порядку, в тому числі обставин, покладених в основу її змісту, в силу імперативної законодавчої заборони на таке оскарження.
У контексті наведеного Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду обґрунтовано виснував, що усі дії, які передували прийняттю рішення про відкриття дисциплінарної справи, в тому числі й дії щодо використання наявної в матеріалах кримінального провадження інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування, під час здійснення дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_2 від 02 травня 2022 року № М-6/11/7-22 щодо судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1., не можуть бути самостійним предметом оскарження.
При цьому поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно не зазначив, до юрисдикції якого суду належить вирішення цієї справи.
Доводи позивача про порушення відповідачем положень КПК України, а саме правил поводження з інформацією, отриманою внаслідок втручання у спілкування, стосуються питань щодо вирішення дисциплінарної скарги по суті, а тому Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості надавати їм оцінку через їх передчасність у межах заявлених вимог.
Також Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання ОСОБА_1 про відсутність у нього права в разі оскарження рішення Дисциплінарної палати, прийнятого за наслідками розгляду відповідної дисциплінарної скарги, аргументувати свою позицію обставинами, які є оскаржуваними в цій справі, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях позивача та власному розумінні положень статті 52 Закону № 1798-VIII.
Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.