ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2025 року
м. Київ
справа № 235/1783/23
провадження № 51-4009км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Тирасполь, Республіки Молдова, раніше не судимої,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 2 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на неї низку обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 22 травня 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу засудженої - без задоволення.
За обставин, викладених у вироку місцевого суду, 07 серпня 2023 року близько 05:00, більш точного часу не встановлено, ОСОБА_6, порушуючи вимоги законодавства України, що регулюють обіг психотропних речовин на території України, перебуваючи на території залізничного вокзалу в м. Дніпрі, на асфальті виявила згорток, усередині якого були три зіппакети: два з яких містили особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - 4-ММС
(4-метилметкатинон) та один зіппакет який містив психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін.
У цей час, розуміючи, що у вказаних зіппакетах знаходиться психотропна речовина, у ОСОБА_6 раптово виник умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання цих психотропних речовин для особистого вживання у великих розмірах, без мети збуту.
Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, ОСОБА_6 поклала зазначені три зіппакети, до кишені шортів, таким чином незаконно придбала та надалі зберігала ці зіппакети із психотропними речовинами при собі.
07 серпня 2023 року близько 07:00 ОСОБА_6 на таксі їхала до м. Краматорська Донецької області через блокпост ЗС-006, де її зупинили працівники поліції для перевірки документів. Під час перевірки документів та огляду вказаного вище транспортного засобу під заднім сидінням було виявлено три зіппакети з речовиною, зовні схожою на наркотичну.
Через це, на місце події було викликано слідчо-оперативну групу Покровського РУП ГУНП в Донецькій області.
Далі в період з 10:33 до 11:01 за участю ОСОБА_6 було проведено огляд місця події (салону автомобіля) і виявлено під заднім сидінням та вилучено три зіппакети: два з яких містили особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - 4-ММС (4-метилметкатинон) і один зіппакеті містив психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін, які ОСОБА_6 незаконно придбала, зберігала та перевозила для особистого вживання, без мети збуту.
Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої, просить змінити рішення судів попередніх інстанцій, призначивши їй покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн.
Указує на те, що суд першої інстанції неналежним чином урахував ступінь суспільної небезпеки, тяжкість учиненого правопорушення та особу засудженої, яка не має судимостей, на обліку нарколога чи психіатра не перебуває, характеризується посередньо, на утриманні є неповнолітня дитина, має стабільний дохід, що свідчить про можливість сплатити штраф, повністю визнала вину, висловила щирий жаль щодо вчиненого, відсутність обставин, які б обтяжували покарання. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття.
Крім того, на думку касатора, суд першої інстанції, порушуючи вимоги ст. 314-1 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК), не виніс ухвали про складання досудової доповіді стосовно ОСОБА_6, інформація якої могла мати суттєве значення під час призначення покарання останній.
Звертає увагу, що прокурор у обвинувальній промові зазначив про можливість застосування до ОСОБА_6 у межах санкції ч. 2 ст. 309 КК покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян(51 000 грн), проте суд першої інстанції призначив більш суворе покарання, чим, на думку захисника, погіршив становище засудженої та вийшов за межі обвинувачення.
Просить урахувати, що засуджена разом із неповнолітнім сином мешкає у м. Одесі, яке піддається ракетним обстрілам, і через покладені на неї обов`язки позбавлена можливості змінити місце проживання.
Уважає, що суд першої інстанції порушив приписи статей 50, 65, 370 КПК, а апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, не виправив допущених ним помилок та проігнорував їх, залишив поза увагою низку обставин, які мають значення під час призначення покарання, та не зазначив переконливих мотивів, чому неможливо досягти мети покарання призначенням штрафу в межах санкції ч. 2 ст. 309 КК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце касаційного розгляду провадження повідомлені належним чином, заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду провадження не подавали.
Від захисника ОСОБА_7 та засудженої ОСОБА_6 надійшли клопотання про розгляд провадження за їх відсутності.
Засуджена у своєму клопотанні просить касаційну скаргу захисника задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено, та кваліфікацію вчиненого за ч. 2 ст. 309 КК ніхто не оскаржує, тому Верховним Судом не перевіряються.
Разом із тим доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частинами 1, 2 ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, зокрема суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на вказану мету та принципи справедливості, співмірності й індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що суду, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_6 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії нетяжких, особу засудженої, яка раніше не судима, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, за місцем мешкання характеризується посередньо, має на утриманні неповнолітнього сина 2007 року народження. Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_6, відповідно до ст. 66 КК суд визнав активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.
На підставі цих даних у їх сукупності, ураховуючи активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання із застосуванням приписів ст. 75 КК з іспитовим строком, тобто не пов`язане з позбавленням волі.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного засудженій покарання, взяв до уваги усі обставини, які були враховані районним судом, та дійшов висновку, що апеляційна скарга засудженої про зміну покарання на більш м`яке (з 2 років позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК звільненої від відбування покарання з випробуванням на штраф у розмірі 51 000 грн) задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_6 жодного документа про підтвердження свого офіційного доходу не надала.
Перевіряючи у касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання ОСОБА_6, Верховний Суд установив, що дійсно засуджена не надала під час розгляду кримінального провадження ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді жодних документів на підтвердження можливості сплатити такий штраф, який більш ніж у 7, 5 разів перевищує розмір мінімальної заробітної плати станом на 2023 рік (7100 грн) та більш ніж у 6 разів станом на травень 2024 року ( 8000 грн).
Крім того, хоча доводи захисника в касаційній скарзі перекликаються із доводами, що були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, однак адвокат додав до касаційної скарги документи для підтвердження наявності доходу у засудженої, проте, ці документи підтверджують лише те, що ОСОБА_6 є фізичною особою - підприємцем та платником єдиного податку (третьої групи). З таких документів, зокрема податкової декларації, видно, що обсяг доходу за звітний період (І квартал) становить 167 100 грн, при цьому не вказано отриманий прибутку, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства, тобто надлишок надходжень над витратами ресурсів із цього доходу, жодних інших документів на підтвердження наявних збережень чи заощаджень, з яких засуджена могла б сплатити штраф у розмірі 51 000 грн, Суду не надано.
Варто зауважити, що іспитовий строк ОСОБА_6 призначено в середній його тривалості - 2 роки. Крім того, звільнення від відбування покарання з випробуванням має умовний характер, тобто призначений захід примусу не застосовується за умови виконання покладених обов`язків протягом іспитового строку.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, відповідно до ст. 413 КПК є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Статтею 414 КПК визначено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Отже, з огляду на викладене вище, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим унаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання, про що доречно зазначили суди як першої, так і апеляційної інстанцій.
Стосовно доводів касатора щодо призначення покарання судом першої інстанції, суворішого, ніж просив прокурор в обвинувальній промові, колегія суддів зазначає таке.
Так, виходячи з загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК), загальних засад кримінального провадження (ст. 7 КК), положень ст. 129 Конституції України тощо, суд призначає покарання у межах санкції статті Особливої частини КК, відповідно до положень Загальної частини цього кодексу, враховуючи особу винного, її матеріальний стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання і за власним переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному дослідженні доказів у справі, при цьому думка однієї зі сторін кримінального провадження чи його учасників не є вирішальною.
Тому, Суд не вбачає будь-яких порушень допущених місцевим судом, у цій частині.
Щодо доводів захисника про незабезпечення складення досудової доповіді як можливості впливу на призначене судами покарання, то колегія суддів уважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.
За приписами статей 314 та 314-1 КПК доручення органу пробації скласти досудову доповідь є правом суду, яке обмежується винятковими випадками, коли складання такої досудової доповіді є обов`язковим.
Така доповідь для суду має рекомендаційний характер, яку він може врахувати виходячи зі своїх дискреційних повноважень.
Крім того, захисник у касаційній скарзі не навів, які саме обставини залишилися поза увагою суду внаслідок відсутності такої досудової доповіді та як відомості, що могли бути отримані з неї, могли вплинути на призначення покарання засудженій з урахування конкретних обставин кримінального провадження.
З урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, особи винної, Суд вважає, що відсутність досудової доповіді в цьому провадженні не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, адже відсутність досудової доповіді в цьому випадку разом із відсутністю обставин, які могли бути залишені поза увагою суду і не враховані під час призначення покарання, не може вплинути на ухвалене судом рішення таким чином, щоб досягти протилежного результату.
Отже, твердження касатора про доцільність доручення представнику органу пробації зібрати додаткові дані про особу засудженої є необґрунтованими, а сукупність відомостей, які були в розпорядженні суду, дозволила призначити ОСОБА_6 міру примусу, що є адекватною характеру вчинених нею дій та їх небезпечності.
Таким чином, вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим і відповідає вимогам статей 370, 374 КПК,а ухвала апеляційного суду й вимогам ст. 419 КПК, Суд не бачить підстав для скасування або зміни судових рішень, а тому касаційна скарга захисника засудженої не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд