ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 199/484/21
провадження № 61-5310св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Альфа-Банк",
третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Куценко Юлія Михайлівна, на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 грудня 2022 року у складі судді Машкевич К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Альфа-Банк", третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Личук Тарас Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус Івано-Франківського МНО) Личук Т. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 03 жовтня 2022 року виконавчий напис від 31 жовтня 2020 року № 4879, який вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Личуком Т. В. про звернення стягнення за кредитним договором від 20 вересня 2006 року № 085/М/74-6 з ОСОБА_1 на користь АТ "Альфа-Банк" визнав таким, що не підлягає виконанню. Стягнув з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 362 грн.
31 жовтня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Куценко Ю. М. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі.
Заява обґрунтована тим, що суд першої інстанції не вирішив питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу. Позивач в позовній заяві зазначав, що очікує понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу - 12 500 грн, остаточно визначить розмір витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судом рішення з наданням протягом п`яти днів доказів на підтвердження розміру понесених позивачем витрат.
Рішення по справі винесено за відсутності позивача та його представника, а тому лише 24 жовтня 2022 року представник позивача в підсистемі "Електронний суд" отримав його копію. Отже, останній день строку надання позивачем доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням приписів частини третьої статті 124 ЦПК України - 31 жовтня 2022 року.
На дату ухвалення рішення позивач сплатив адвокату 17 000 грн (01 вересня 2021 року - 2 500 грн; 10 грудня 2021 року - 3 000 грн; 29 вересня 2022 року - 3 000 грн; 31 жовтня 2022 року - 8 500 грн). Станом на дату подання цієї заяви позивач мав ще сплатити адвокату винагороду у розмірі 5 000 грн.
Позивач просив суд:
- визнати причини пропуску строку подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу поважними;
- поновити позивачу строк на подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.
- ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з АТ "Альфа-Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17 500 грн;
- здійснити розгляд даної заяви за відсутності позивача та його представника.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Голосіївський районний суд м. Києва ухвалою від 26 грудня 2022 року, яку Київський апеляційний суд постановою від 07 березня 2023 року залишив без змін, заяву про ухвалення додаткового рішення залишив без розгляду.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу були подані з порушенням строків, передбачених частиною восьмою статті 141 ЦПК України, за відсутності поважних причин для поновлення такого строку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Куценко Ю. М., посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Голосіївського районного суду м. Києва.
23 травня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник в касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що в частині восьмій статті 141 ЦПК України встановлено строк для подання доказів розміру судових витрат, а не заяви про розподіл судових витрат. Своєчасне подання заяви про розподіл судових витрат є умовою для подання доказів після ухвалення рішення. Позивач дотримав умову подання доказів після ухвалення рішення.
Положення статті 141 ЦПК України не передбачають неможливості поновлення строку для подання доказів розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Отже, відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України може бути поновлений судом.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не зазначив про відмову позивачу у поновленні строку на подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 270 ЦПК України не передбачено процесуального порядку залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення.
Позивач не мав можливості передбачити, що саме 03 жовтня 2022 судом буде ухвалено судове рішення у справі. Про ухвалення рішення представнику позивача стало відомо лише 24 жовтня 2022 року. Тільки після отримання рішення між позивачем та адвокатом 28 жовтня 2022 року було підписано акт приймання-передачі наданих послуг.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частина перша статті 15 ЦПК України визначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до статей 134, 137, 141 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Згідно із частинами другою та третьою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на професійну правничу допомогу, викладеною у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15.
Відповідно до статті 120 ЦПК України строки в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, шостої, сьомої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причину його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулась із відповідною заявою.
Отже, згідно із положеннями статті 126, частини восьмої статті 141 ЦПК України у випадку неподання доказів витрат протягом визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку заява про розподіл судових витрат, зроблена стороною до закінчення судових дебатів у справі, повинна залишатися судом без розгляду, якщо причини пропуску цього строку не є поважними.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18 містяться висновки про те, що аналіз норм статті 126, 137, 141 ЦПК України вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду. Водночас потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.
У позовній заяві позивач зазначив, що поніс судові витрати у розмірі сплаченого судового збору та очікує понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу.
18 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій визначив, що орієнтовна сума судових витрат на професійну правничу допомогу, які він очікує понести, становить 12 500 грн, з остаточним визначенням розміру витрат за видами наданої у справі такої правової допомоги та їх кількістю (т. 1 а. с. 186).
01 червня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03 жовтня 2022 року 14:30 год.
30 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Куценко Ю. М. подала заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника (т. 2 а. с. 51, 52).
03 жовтня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив рішення про задоволення позову та стягнув судовий збір з відповідача на користь позивача.
Отже, як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач зобов`язаний був надати суду докази понесення таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення, тобто до 10 жовтня 2022 року.
Зазначене узгоджується із вказаними нормами права та усталеною судовою практикою (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
31 жовтня 2022 року, тобто поза межами визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку, представник позивача - адвокат Куценко Ю. М. надала суду першої інстанції докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, які позивач сплатив у зв`язку з розглядом справи, в сумі 17 500 грн.
При цьому заявник подав заяву про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, для подання доказів понесених судових витрат.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, проаналізувавши подані заявником докази та обставини справи, дійшли до висновку, що підстави для поновлення пропущеного процесуального строку відсутні. Зокрема, суди встановили, що заявник не вжив належних заходів для подання відповідних доказів у межах визначеного законом строку, хоча мав можливість завчасно подати документи або направити їх поштою.
Крім того, суди врахували, що судове засідання, на якому було ухвалене рішення у справі, відбулося без участі сторін на підставі поданої заяви представника позивача про розгляд справи за її відсутності. Отже, позивач та його представник були обізнані про можливі наслідки такого процесуального рішення і мали дотримуватися вимог законодавства щодо строків подання доказів понесених судових витрат.
З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що заявник не довів наявності поважних причин для поновлення строку, а тому відповідне клопотання не підлягало задоволенню.
Отже, доводи касаційної скарги щодо неможливості передбачити дату ухвалення судового рішення не можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку, оскільки позивач заздалегідь знав про призначення судового засідання на 03 жовтня 2022 року.
Натомість, доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість подати відповідні документи у п`ятиденний строк після ухвалення рішення, позивач не надав. Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано залишили без розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення, оскільки докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу були подані з порушенням строків, передбачених частиною восьмою статті 141 ЦПК України, за відсутності поважних причин для поновлення такого строку.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що статтею 270 ЦПК України не передбачено процесуального порядку залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення, оскільки суд залишив подану позивачем заяву на підставі частини восьмої статті 141 ЦПК України, якою безпосередньо передбачено, що у разі неподання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом встановленого строку відповідна заява залишається без розгляду.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.