ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
справа № 645/5455/23
провадження № 61-7919св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Немишлянська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2024 року під головуванням Алтухової О. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2024 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., Маміної О. В., у справі за позовом Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про відшкодування шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2023 року Немишлянська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 солідарно на користь Харківської міської ради шкоду, заподіяну самовільним зайняттям земельної ділянки загальною площею 0,27 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 577 432,60 грн.
В обґрунтування вимог вказувала, що під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018221050000054 від 05 травня 2018 року за частиною другою статті 197-1 КК України встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 самовільно без розробки та погодження проєкту, отримання дозволу на початок будівельних робіт, здачі об`єктів до експлуатації провели реконструкцію належної їм квартири шляхом будівництва житлової прибудови та мансарди, а також збудували надвірні споруди. У результаті реконструкції квартири АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,27 га збудовано двоповерховий житловий будинок: літ. "АА-2" загальною площею 96,2 кв. м; житловий будинок з мансардою літ. "АБ-1" загальною площею 96,7 кв. м; житловий будинок з мансардою літ. "АВ-1" загальною площею 337, 6 кв. м. Надвірні споруди літ. "А-Д" - альтанка, літ. "Я" - льох. Право власності на вказані об`єкти нерухомості зареєстровано за відповідачами на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2012 року.
Самовільно зайнята відповідачами земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 63101138500:01:001:0029, не є сформованою, будь-яких рішень щодо виділення її у власність чи користування відповідачам Харківською міською радою не приймалося, що виключає можливість реєстрації права власності/користування на неї за відповідачами.
Згідно з інформацією Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради відповідно до проєкту землеустрою щодо зміни і встановлення межі міста Харкова, погодженого рішенням 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про погодження проєкту землеустрою щодо зміни і встановлення межі міста Харкова" від 25 квітня 2012 року № 700/12 та рішенням 13 сесії Харківської обласної ради 6 скликання "Про подання Харківської обласної ради до Верховної Ради України щодо зміни і встановлення межі міста Харкова" від 21 червня 2012 року № 456-V1, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138500:01:001:0029, розташована в межах м. Харкова та належить до земель комунальної форми власності.
Разом з тим, земельна ділянка з кадастровим номером 6310138500:01:001:0029 відноситься до земель державної форми власності з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту для експлуатації залізничних колій, виробничих, складських, допоміжних адміністративних будівель та споруд.
Таким чином, частина земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1, поруч з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138500:01:001:0029 знаходиться у санітарно-захисній зоні земель залізничного транспорту.
Відповідачі не обліковуються як платники земельного податку та орендної плати за спірну земельну ділянку. Інформація щодо нарахування та сплати за землю відсутня. Станом на 01 вересня 2021 року інформація про укладені договори оренди землі до контролюючого органу не надходила.
Більш того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказана вище земельна ділянка не надавалася у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як на момент винесення вказаного рішення, так і на теперішній час. Наразі вона залишається несформованою.
Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 всупереч вказаним вимогам законодавства, за відсутності рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки у власність чи користування, договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, здійснили самовільне зайняття вказаної земельної ділянки шляхом незаконного будівництва житлових будівель з надвірними спорудами з одночасним огородженням парканом земельної ділянки площею 0,27 га для їх обслуговування, чим спричинено шкоду інтересам Харківської міської територіальної громади.
У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 подав до суду клопотання про закриття провадження, яке мотивовано тим, що оскільки будівлі, які знаходяться на начебто самовільно зайнятій земельній ділянці, а саме двоповерховий житловий будинок, як і сама земельна ділянка, використовуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у господарській діяльності як фізичними особами-підприємцями (далі - ФОП), за яку вони отримували прибутки, що також підтверджено прокурором, то правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими. Просив закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Фрунзенський районний суд м. Харкова ухвалою від 01 лютого 2024 року провадження у цій справі закрив, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що у даному випадку по суті виник спір між Харківською міською радою з однієї сторони та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як суб`єктами господарювання з іншої сторони, пов`язаний із здійсненням відповідачами підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, а тому позов у цій справі має розглядатись у порядку господарського судочинства.
Харківський апеляційний суд постановою від 14 травня 2024 року апеляційну скаргу Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради залишив без задоволення.
Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, оскільки між Харківською міською радою з однієї сторони та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як суб`єктами господарювання з іншої сторони існує спір, пов`язаний із здійсненням відповідачами підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, у зв`язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2024 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що вказаний позов спрямований на стягнення шкоди, заподіяної Харківській міській територіальній громаді злочином, передбаченим частиною другою статті 197-1 КК України, шляхом самовільного зайняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,27 га, у тому числі, за рахунок земель санітарно-захисної зони, а не з приводу речового права на земельну ділянку, що виник між Харківської міської радою, ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 як суб`єктами господарювання.
Суб`єктом цивільної відповідальності за шкоду, завдану злочином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 можуть бути лише як фізичні особи, незалежно від наявності статусу ФОП.
Кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як фізичними особами та виразилося в усвідомленій поведінці щодо безпідставного, безоплатного зайняття та використання земельної ділянки комунальної форми власності, чим спричинена шкода Харківській міській територіальній громаді, що виключає між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та Харківською міською територіальною громадою в особі Харківської міської ради господарських правовідносин, що є вирішальною ознакою для віднесення спору до господарської юрисдикції на підставі статті 20 ГПК України.
Посилається на висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 611/507/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 10 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Фрунзенського районного суду м. Харкова.
31 липня 2024 року цивільна справа № 645/5455/23 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
На території зазначеної земельної ділянки знаходиться двоповерховий житловий будинок літ "АА-2" загальною площею 96,2 кв. м, житловий будинок з мансардою літ. "АБ-1" загальною площею 96,7 кв. м, житловий будинок з мансардою літ. "АВ-1" загальною площею 337,6 кв. м, надвірні споруди: літ. "АД2 - альтанка, літ. "Я" - льох.
Право власності на вказані об`єкти нерухомості зареєстровано за відповідачами на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2012 року (справа № 2033/1737/2012).
Два двоповерхові будинки, будівлі та споруди використовуються у комерційній діяльності з надання послуг міні-готель "Wood-Cottage" згідно з класифікацією видів цільового призначення земель 03.38 "Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування".
За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є ФОП з 11 серпня 2005 року, види діяльності: 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 16.10 лісопильне та стругальне виробництво; 96.02 надання послуг перукарнями та салонами краси; 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.75 роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приладдями в спеціалізованих магазинах.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є ФОП з 24 березня 2021 року, види діяльності: 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 10.85 виробництво готової їжі та страв, 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 56.21 постачання готових страв для подій, 56.29 постачання інших готових страв, 96.09 падання інших індивідуальних послуг, н. в. і. у.
Здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 підтверджується також податковими деклараціями платника єдиного податку - ФОП, квитанціями про реєстрацію податкових декларацій, відомостями про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини другої статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади.
Згідно з пунктом "в" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частини перша, друга статті 93 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вказані правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) та від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) зазначено, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Суди встановили, що за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані як ФОП.
Видами економічної діяльності ОСОБА_1 визначені 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 16.10 лісопильне та стругальне виробництво; 96.02 надання послуг перукарнями та салонами краси; 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.75 роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приладдями в спеціалізованих магазинах.
Видами економічної діяльності ОСОБА_2 визначені 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 10.85 виробництво готової їжі та страв, 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 56.21 постачання готових страв для подій, 56.29 постачання інших готових страв, 96.09 надання інших індивідуальних послуг, н. в. і. у.
Відомості про припинення ними підприємницької діяльності відсутні.
Як вбачається з акта обстеження земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 19 січня 2022 року № 10-ДК/16/АО/10/01/-22 вказана земельна ділянка за класифікацією видів цільового призначення відноситься до земель 03.38 "Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування".
Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши, що між Харківською міською радою з однієї сторони та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як суб`єктами господарювання з іншої сторони існує спір, пов`язаний із здійсненням відповідачами підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, дійшли обґрунтованого висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, у зв`язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 686/1411/19, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/5573/21.
Доводи касаційної скарги про те, що цей спір не відноситься до господарської юрисдикції спростовується наведеними вище обставинами, з урахуванням зазначених висновків викладених в постановах Верховного Суду.
Посилання заявника на висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 611/507/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц колегія судів відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.