ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2025 року
м. Київ
справа № 523/9594/16-ц
провадження № 61-593св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Досковський Віталій Геннадійович, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси у складі судді Кисельова В. К. від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., від 19 листопада 2024 року і виходив з такого.
Зміст заявлених позовних вимог
1. 11 липня 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю.
2. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивували свої вимоги тим, що з
1995 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_1, який є інвалідом-дитинства.
3. Позивачі зазначали, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 червня 2001 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, ОСОБА_3 набув у приватну власність
квартиру АДРЕСА_1 . На підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 червня 2003 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули у спільну часткову власність квартиру
АДРЕСА_2 .
4. 21 вересня 2004 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3, з одного боку, та ПП "Прогрес-Риелтор" було укладено договір інвестування № БАЛ-1-52, предметом якого було інвестування коштів у будівництво кв.
АДРЕСА_3 . Відповідно до умов договору інвестування
№ БАЛ-1-52 від 21 вересня 2004 року розмір першого інвестиційного внеску, який мав бути сплачений після підписання договору, становив 85 % від суми договору, що складало 121 547, 75 грн.
5. На підставі договору купівлі-продажу 19 жовтня 2004 року було продано належну ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві власності у рівних частках квартиру АДРЕСА_2 за суму, еквівалентну
24 000, 00 доларів США, що станом момент укладення угоди згідно з курсом НБУ дорівнювало 127 440, 00 грн. Отримані від продажу зазначеної квартири кошти, які належали ОСОБА_2 та її синові ОСОБА_1, були використані для оплати першого інвестиційного внеску за договором інвестування № БАЛ-1-52 від 21 вересня 2004 року. Решту інвестиційних внесків за договором інвестування у розмірі 15 % вартості квартири були сплачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за спільні кошти під час проживання однією сім`єю.
6. 25 червня 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності, яким засвідчено, що квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_3 в рівних частках кожному на праві спільної часткової власності.
7. ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, зокрема у період з
2004 по 2009 роки, вважалися членами сім`ї.
8. За наведених обставин, ОСОБА_2 вважала, що квартира
АДРЕСА_3 є її ОСОБА_2,
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільною власністю, оскільки була набута за спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а також за кошти, отримані від продажу спільної квартири
АДРЕСА_2 .
9. Позивачі вказували, що істотне значення для визначення часток у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_3 мають вказані обставини участі співвласників у грошових витратах за договором інвестування № БАЛ-1-52 від 21 вересня 2004 року. Сплата першого інвестиційного внеску у розмірі 85 % суми договору інвестування була здійснена нею та її сином ОСОБА_1 за рахунок грошових коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_2, що обумовлює належність позивачам частки у розмірі 85/200 (або 17/40) частин квартири кожному.
10. Сплата інших 15 % суми інвестиційного договору була здійснена нею та ОСОБА_3 із спільних коштів, отриманих ними за час проживання однією сім`єю, що обумовлює розмір її з ОСОБА_3 часток у квартирі в розмірі 15/200 (або 3/40) частин кожному.
11. Приймаючи до уваги наведені вище доводи, з урахуванням приписів
пункту 2 частини другої статті 372 ЦК України розмір часток співвласників у
квартирі АДРЕСА_3, виходячи з грошових внесків кожного члена сім`ї, на думку позивачів, має дорівнювати: ОСОБА_2 - 20/40 (17/40 + 3/40) або 1/2 частина квартири; ОСОБА_1 - 17/40 частин квартири; ОСОБА_3 - 3/40 частин квартири.
12. Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили позов задовольнити, визнати квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 77,8 кв. м, житловою площею 40,7 кв. м, спільною сумісною власністю ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
13. Визначити частки сторін у праві спільної сумісної власності на квартирі АДРЕСА_2, а саме:
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 17/40 частин квартири;
- у власності ОСОБА_3 залишити 3/40 частини квартири.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
14. Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.
15. Визнано квартиру
АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 .
16. У порядку визначення часток у спільній сумісній власності визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 17/40 частин квартири АДРЕСА_3 ; визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/40 частини квартири АДРЕСА_3 .
17. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 85 % вартості спірної квартири оплачена за спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Водночас, 15 %вартості квартири сплачені за спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Таким чином, квартира АДРЕСА_3 в цілому належить на праві спільної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Оскільки частки співвласників у спільній власності не визначені, ОСОБА_1 як співвласник майна в правовстановлюючих документах не зазначений, а тому існує певна невизначеність з обсягом прав співвласників у спільному майні.
18. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
19. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення.
20. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що після отримання грошових коштів за продаж квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали право самостійно розпорядитись ними, оскільки їх отримали за належну малолітньому 1/2 частку квартири
АДРЕСА_2, а тому факт внесення вказаних коштів у рахунок придбання квартири
АДРЕСА_3 не створює спільну сумісну власність батьків та дитини на вищевказане майно.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
21. Постановою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року залишено без змін.
22. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки 09 жовтня 2004 року відповідач ОСОБА_4 подарував за нотаріально посвідченим договором малолітньому на той час сину ОСОБА_1 1/2 частину належної йому особисто квартири АДРЕСА_1, що в свою чергу свідчить про збереження прав малолітнього на той час ОСОБА_5 . Позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 здійснили продаж квартири АДРЕСА_2 . Позивачка ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_3 .
Узагальнені доводи касаційної скарги
23. 03 січня 2025 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Досковський В. Г.,звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси
від 02 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 19 листопада 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
24. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18, від 20 листопада 2024 року у справі № 373/2163/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини першої статті 175, частини першої статті 177 Сімейного кодексу України, частини першої статті 717 Цивільного кодексу України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
25. Заявник вважає, що при вирішенні спору суд першої інстанції, з висновком якого погодися й апеляційний суд, не врахував, що дарування ОСОБА_3 частки у праві власності на належну йому квартиру на користь малолітнього
сина хоча і стало формальним приводом для отримання дозволу на продаж майна дитини, проте в будь-якому випадку в силу частин першої, другої статті 717 ЦК України таке дарування було безоплатним і не створило обов`язок обдарованої дитини вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, зокрема не потягнуло за собою перехід права власності від дитини до батька на грошові кошти, отриманні від продажу майна дитини. Відчуження батьками дитини належного їй нерухомого майна не позбавляє таку дитину права власності на отримані від продажу належної йому частини грошові кошти. Під час вирішення спору судами, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, було неправильно застосовано положення статей 175, 177, 178 СК України, статей 368, 717 ЦК України.
26. Згідно з доводами касаційної скарги, висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведеності використання коштів, отриманих від продажу майна дитини, для оплати інвестиційного внеску за квартиру, яка є предметом спору, є незаконними, оскільки судами було встановлено, що сплата інвестиційного внеску за договором інвестування була здійснена у тому числі за рахунок продажу квартири, яка належала неповнолітній дитині. Позивачі у повному обсязі обґрунтували походження коштів, на підставі яких було придбано спірну квартиру. В свою чергу відповідач не надав належних доказів на підтвердження тих обставин, що ним було внесено кошти на оплату 85 % вартості квартири.
27. У касаційній скарзі заявник посилається на те, що пред`явлення позивачами позову про визначення часток у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру без реального поділу майна в натурі є законним та ефективним способом захисту.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
28. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 -
ОСОБА_6 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачі не довели порушення їхніх прав з боку відповідача. Під час відчуження належної малолітньому ОСОБА_1 1/2 частини квартири його права порушено не було, оскільки відповідач йому подарував 1/2 належної йому квартири. Суди правильно встановили, що на виконання договору інвестування № БАЛ-1-52 від 21 вересня 2004 року на рахунок ПП "Прогрес-Риелтор" ОСОБА_3 було внесено кошти, які йому належали особисто, докази протилежного відсутні. Обставини, встановлені у справі № 523/19214/13-ц, спростовують доводи позивачів про наявність підстав для задоволення позовних вимог, суперечать їхнім доводам у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29. З 1995 року по травень 2010 року позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Під час спільного проживання, ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_1 .
30. Зазначені обставини не заперечувались відповідачем ОСОБА_4 та були встановлені рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 квітня 2017 року у справі № 523/9451/15-ц за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання батьківства.
31. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 08 червня 2003 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, відповідачу ОСОБА_3 на праві власності належала квартира
АДРЕСА_1 .
32. Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 червня 2003 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, на праві спільної часткової власності в рівних частках мали квартиру АДРЕСА_2 .
33. 19 серпня 2004 року, реалізовуючи намір позивачів покращити умови проживання та придбати іншу квартиру, вони вирішили продати вищевказану квартиру, у зв`язку з чим відповідач ОСОБА_3, діючи від імені
ОСОБА_2, отримав від ОСОБА_7 в рахунок часткової оплати вартості квартири суму, еквівалентну 2 400 доларів США, а загальна вартість квартири, за яку покупець погодився її придбати, становила суму, еквівалентну
24 000 доларів США. При оформленні договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_7 зобов`язалась доплатити продавцям суму, еквівалентну
21 600 доларів США.
34. 21 вересня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали з ПП "Прогрес-Риелтор" договір інвестування № БАЛ-1-52, предметом якого було інвестування грошей у будівництво квартири АДРЕСА_3 .
35. Того ж дня, 21 вересня 2004 року, ОСОБА_2 звернулась до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради з заявою про надання згоди на відчуження частки квартири, належної її малолітньому сину
ОСОБА_1, в тому числі, у зв`язку з укладенням договору інвестування будівництва двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_4 .
36. 30 вересня 2004 року Приморською районною державною адміністрації Одеської міської ради, з урахуванням рекомендації ради опіки та піклування Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради
від 22 вересня 2004 року, було надано дозвіл ОСОБА_2 на вчинення правочину щодо відчуження 1/2 частки квартири
АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_2, за умови одночасного придбання ним 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
37. 09 жовтня 2004 року ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Савіною К. П., р/н 3-2901, продала ОСОБА_7 належну їм квартиру АДРЕСА_2 за 35 011 грн.
38. У той же день, 09 жовтня 2004 року відповідач ОСОБА_4 подарував за нотаріально посвідченим договором малолітньому на той час ОСОБА_1 1/2 частину належної йому особисто квартири АДРЕСА_1 .
39. 25 червня 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності, яким було засвідчено, що квартира АДРЕСА_3 належить
ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_3 в рівних частках кожному на праві спільної часткової власності.
40. Розмір першого інвестиційного внеску, який мав бути сплачений після підписання договору інвестування № БАЛ-1-52 від 21 вересня 2004 року, становив 85 % від суми договору, що складало 121 547, 75 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
41. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
42. Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
43. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
44. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
45. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
46. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
47. Частиною дев`ятою статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
48. Згідно із частиною першою статті 175 СК України майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.
49. Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
50. За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
51. Діти мають право на виділ у натурі майна, що є у спільній сумісній власності батьків і дітей. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), діти, які мають право на виділ частки із майна у натурі, мають право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
52. Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
53. Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
54. Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
55. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
56. Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
57. Частинами першою, третьою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
58. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
59. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частина четверта статті 368 ЦК України).
60. Згідно із частинами першою-третьою статті 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
61. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
62. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує.
63. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
64. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
65. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
66. У справі № 523/19214/13-ц суди відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, про визнання удаваним договору про інвестування від 21 вересня 2004 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_3 з одного боку та ПП "Прогрес-Риелтор" з іншого боку в частині визначення інвестором ОСОБА_3 ; визнання укладеним 21 вересня 2004 року договору про інвестування між ОСОБА_1, від імені якого діяла мати ОСОБА_2, та ПП "Прогрес-Риелтор" на правах співінвестора; визнання недійсним свідоцтва про право власності від 25 червня 2009 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради на квартиру АДРЕСА_3 в частині передання квартири у власність ОСОБА_3 ; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 .
67. Судові рішення у вказаній справі мотивовані тим, що дозвіл, наданий ОСОБА_2 на вчинення правочину щодо відчуження 1/2 частки квартири
АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_1, за умови одночасного придбання 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, є правомірним. Суди дійшли висновку, що житлові права малолітньої особи порушені не були, дитина житла позбавлена не була. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність відповідного дозволу органу опіки та піклування на відчуження 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 за умови придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_3, позивачкою не надано.
68. Матеріалами цієї справи підтверджено, що 09 жовтня 2004 року ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та імені сина ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу, продала ОСОБА_7 належну їм квартиру АДРЕСА_2 за 35 011 грн.
69. У той же день, 09 жовтня 2004 року відповідач ОСОБА_4 подарував сину ОСОБА_1 1/2 частину належної йому особисто квартири АДРЕСА_1 .
70. 25 червня 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності, яким було засвідчено, що квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках кожному на праві спільної часткової власності.
71. Презумпцію спільності права власності подружжя на майно у цій справі не спростовано.
72. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
73. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
74. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
75. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи підстави позову й вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи позивачів та подані ними докази, дійшов достатньо обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки позивачами не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на квартиру та не доведено, що ОСОБА_3 було порушено права неповнолітнього
ОСОБА_8 .
76. Окрім зазначеного, інвестиційний договір щодо квартири АДРЕСА_3 було укладено 21 вересня 2004 року. Доказів того, що усі кошти, вирученні від продажу квартири АДРЕСА_2 були витрачені на купівлю нової квартири АДРЕСА_3 матеріали справи не містять. Розмір першого інвестиційного внеску, який мав бути сплачений після підписання договору, становив 85 % від суми договору, що складало 121 547, 75 грн. Водночас, ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
77. За встановлених обставин, враховуючи зміст та вимоги заявлених позовних вимог, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог. Такі висновки судів ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам процесуального закону.
78. Слід також зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
79. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.
80. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі.
81. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
82. Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду