ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 366/1608/23
провадження № 61-10231св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Іванківська селищна рада, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року у складі судді Слободян Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2023 року керівник Вишгородської окружної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, звернувся до суду із позовом до Іванківської селищної ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду.
2. Позов обґрунтовано тим, що рішенням 50 сесії V скликання Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області від 30 серпня 2010 року № 374 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 25 га.
3. На підставі цього рішення 24 грудня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯИ № 442372 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:03:003:0005 площею 0, 25 га.
4. В подальшому 05 січня 2011 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Турчак С. М. за реєстраційним номером 17, відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 53774779 від 27 серпня 2020 року).
5. Однак за матеріалами лісовпорядкування 1973, 1993, 2003 та 2014 років спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 1 кварталі Жеревського лісництва філії "Іванківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України".
6. Право постійного користування ДСГП "Ліси України" як правонаступника ДП "Іванківське лісове господарство" на спірну земельну ділянку підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
7. Згідно з інформацією філії "Іванківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" від 28 березня 2023 року за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 15, 22 та 25 виділах 1 кварталу Жеревського лісництва та має такі таксаційні характеристики: склад - садиба; особливі захисні лісові ділянки, лісові ділянки, що прилягають до забудованих територій, біполярна; 4 береза звичайна, 2 дуб звичайний, 2 сосна звичайна, 3 вільха чорна вік - 34, середня висота - 12 м, середній діаметр - 20 см, запас на 1 га - 40 м кубічних.
8. ДП "Іванківське лісове господарство" в липні 2016 року та повторно в лютому 2019 року із залученням спеціалістів Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання здійснено вивчення виявлених випадків накладення земельних ділянок, які перебувають у приватній власності громадян, на землі лісового фонду та встановлено, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДП "Іванківське лісове господарство" в 1 кварталі Жеревського лісництва.
9. Позивач вказував, що спірна земельна ділянка незаконно передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДСГП "Ліси України", як правонаступника ДП "Іванківське лісове господарство", без виключення її з Державного лісового фонду, тобто спірним рішення Розважівської сільської ради, яка відвела спірну земельну ділянку у приватну власність без згоди землекористувача, без вилучення ділянки з постійного користування, без зміни цільового призначення, без розроблення і затвердження в установленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
10. Внаслідок прийняття спірного рішення та реєстрації права приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну земельну ділянку власник Іванківська селищна рада та землекористувач ДСГП "Ліси України" позбавлені можливості розпоряджатись і користуватись нею.
11. Враховуючи вищевикладене просив суд:
усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області № 374 від 30 серпня 2010 року в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;
усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора № 53774779 від 27 серпня 2020 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:03:003:0005;
усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3222084200:03:003:0005 шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12. Рішенням Іванівського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що прокурором пред`явлено негаторний позов про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку, а не віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, тому суди дійшли висновку про обрання прокурором неефективного способу захисту у спірних правовідносинах, оскільки спірна земельна ділянка зареєстрована за відповідачем, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
14. У липні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.
18. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-50цс15, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14, від 01 березня 2018 року у справі № 911/2049/16, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 369/1777/13-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 805/2857/17-а, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17 та справі № 911/3574/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 287/167/18-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 31 березня 2021 року у справі № 360/1998/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/2155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами не враховано, що віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогоподарського призначення було встановлено у справі № 366/3242/17.
20. Прокурор вказує, що матеріалами справи підтверджено те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222084200:03:003:0005 відносить до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" як правонаступника ДП "Іванівське лісове господарство".
21. Також прокурор посилався на те, що у спорах щодо захисту прав на землю визнання незаконним та скасування (визнання недійсним) рішень органів влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками є ефективним способом захисту. Зазначає, що прокурором обрано правильний спосіб захисту порушених інтересів держави шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
22. Крім того, правове обґрунтування обраного прокурором способу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах ґрунтується на тому, що належність спірної ділянки лісогосподарського призначення на праві титульного володіння держави, за обставин відсутності будь-якого волевиявлення на її відчуження з боку уповноважених органів, свідчить про те, що єдиним ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України.
23. Зазначає, що суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстави обрання неналежного способу захисту, самоусунулися від дотримання принципу jura novit curia.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
24. У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25. Згідно зі списком громадян, яким видаються державні акти на право власності на земельні ділянки, розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради, ОСОБА_1 передано у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0, 2500 га. Площа ділянки знаходиться під будівлями та іншими угіддями для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (11 та 12 колонки списку).
26. На підставі спірного рішення 24 грудня 2010 року управлінням Держкомзему у Іванківському районі ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 443372 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 площею 0, 2500 га у межах згідно з планом, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094504014. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3222084200:03:003:0005.
27. 05 січня 2011 року ОСОБА_1, від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С. М. від 27 грудня 2010 року за реєстровим №5701 діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_2, від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С.М. від 29 грудня 2010 року за реєстровим №5760 діяв ОСОБА_5, уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С. М., який зареєстровано в реєстрі за № 17, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність спірну земельну ділянку, яка належала ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 442372, виданого 24 жовтня 2010 року Управлінням Держкомзему у Іванківському районі Київської області ГУ Держкомзему у Київській області Державного комітету України із земельних ресурсів на підставі Оскаржуваного рішення Розважівської сільської ради.
28. Відповідно до протоколу другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року з розгляду проекту організації розвитку лісового господарства Іванківського держлісгоспу Київської області на 2004-2013 роки проведено поділ території держлісгоспу на лісництва, їх площу в межах адміністративних районів, зміну площі за між обліковий період в порівнянні із земельним балансом і державним обліком лісів, та встановлено, що загальна площа Іванківського держлісгоспу за даними земельного балансу станом на 01 січня 2004 року становить 43622 га з яких, серед інших, площа Жеревського лісництва становить 6366 га.
29. Згідно з протоколом другої лісовпорядної наради від 22 травня 2015 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП "Іванківський лісгосп" Київської області, затвердженого начальником Київського обласного та по м. Києву управління лісового господарства від 22 червня 2015 року на 2015-2024 роки, проведено поділ території лісогосподарського підприємства на лісництва в межах адміністративних районів і зміні площ за минулий ревізійний період, та встановлено, що за даними теперішнього, попереднього, державного обліку лісів та земельного балансу станом на 01 січня 2014 року загальна площа лісгоспу становить 43622 га з яких, серед інших, площа Жеревського лісництва становить 6366 га.
30. Отже, загальна площа Жеревського лісництва в період 2004-2024 років не змінювалась.
31. Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28 жовтня 2022 року № 945 припинено ДП "Іванківське лісове господарство".
32. Пунктом 8 цього наказу визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником ДП "Іванківське лісове господарство".
33. Наказом ДСГП "Ліси України" від 09 січня 2023 року № 245 за філією "Іванківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09 січня 2023 року № 62 "Про затвердження передавального акту державного підприємства "Іванківське лісове господарство".
Позиція Верховного Суду
34. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
35. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
36. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
37. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
38. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
39. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
40. У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка відносить до земель лісового фонду, а тому пред`явлення негаторного позову є належним способом захисту порушеного права.
41. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
42. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
43. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
44. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
45. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
46. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).
47. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
48. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).
49. В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є обʼєктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
50. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
51. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
52. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
53. Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.
54. Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.
55. Як вказувалось вище, пред`являючи позов, та під час розгляду справи прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та на те, що пред`явлення негаторгого позову є належним способом захисту.
56. Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
57. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
58. Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).
59. Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.
60. З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
61. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
62. Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
63. Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірних земельних ділянок, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірних земельних ділянок та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
64. Таким чином, встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, право власності на яку зареєстроване за відповідачем, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки.
65. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
66. З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо обрання неналежного способу захисту порушеного права.
67. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшли обґрунтованих висновків, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельними ділянками.
68. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
69. Посилання заявника на неврахуванню судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц тощо (щодо застосування принципу jura novit curia - "суд знає закони"), відхиляються колегією суддів, оскільки посилання заявника на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а фактичні обставини у наведених заявниками як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
70. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини "Гусєв проти України" від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
71. Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.
72. Наведене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22.
73. Також колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що судами не враховано, що віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду встановлено у справі № 366/3242/17, оскільки, як вказувалось вище, звертаючись до суду із позовом, прокурором обрано неналежним спосіб захисту.При цьому суд касаційної інстанції у справі № 366/3242/17 наголошував прокурору на тому, що належним способом захисту є звернення до суду із позовом про витребування земельної ділянки.
74. Крім того, доводи заявника про обґрунтованість вимог щодо визнання незаконним та скасування (визнання недійсним) рішень органів влади є помилковими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у справі № 922/614/19 зазначила "50. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. 51. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права".
75. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
76. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
77. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду