ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 278/4465/22
провадження № 61-1598св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної військової адміністрації,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство "Бердичівське лісове господарство", правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Кононенко Алла Анатоліївна, на постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С.,
Шевчук А. М., від 17 грудня 2024 року, і виходив з такого.
Короткий зміст заявлених позовних вимог та заперечень на них
1. У грудні 2022 року заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство "Бердичівське лісове господарство", правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки.
2. Свої вимоги прокурор мотивував тим, що наказом ГУ Держгеокадастру в Житомирській області № 1315-УБД від 17 листопада 2020 року "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Станишівської сільської ради, орієнтовною площею 1,4 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
3. У подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області № 1758-УБД від 04 грудня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0769, площею 1,3575 га, була передана ОСОБА_1 у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.
4. 14 грудня 2020 року ОСОБА_1 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .
5. Прокурор вважав, що земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0769 відноситься не тільки до земель лісогосподарського призначення, а й до земель оборони.
6. 17 лютого 2023 року прокурором Житомирської окружної прокуратури - процесуальним керівником у кримінальному провадженні № 42022062020000207 від 20 грудня 2022 року за частиною першою
статті 367 КК України винесено постанову про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, яким надано доступ до частини матеріалів кримінального провадження, а саме матеріалів лісовпорядкування ДП "Житомирський військовий лісгосп", зокрема до копій проєкту організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирський військовий лісгосп" 2013 року, плану лісонасаджень ДП "Житомирський військовий лісгосп" Зарічанське лісництво 2010 року, проєкту організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирське військове лісове господарство" 2011 року.
7. Під час розгляду господарським судом справи № 906/684/21 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир звернувся до ДП "Зарічанське лісове господарство" із зустрічним позовом про заборону ведення лісового господарства на земельних ділянках Міністерства оборони України.
8. В ході розгляду цієї справи встановлено, що ДП "Зарічанське лісове господарство" здійснює користування лісовими насадженнями на території загальною площею 12 812, 5 га, що складається, в тому числі, і з 5 126, 4 га площ Зарічанського лісництва в межах кварталів та кадастрових номерів земельних ділянок. Окрім того, встановлено, що ці лісові насадження знаходяться на землях оборони. Судами досліджувався державний акт на право постійного користування серії ЯЯ № 073506 від 21 вересня 2005 року, яким передано ДП "Івано-Франківське ліспромкомбінат" Міністерства оборони України (Шепетівський військовий лісгосп) на праві постійного користування 491,1265 га земель для ведення лісового господарства на території Зарічанської сільської ради Житомирського району. Площа земель повністю охоплюється площею, що використовувалася Зарічанським лісництвом ДП "Зарічанське лісове господарство" на території Зарічанської сільської ради.
9. ДП "Зарічанське лісове господарство" не має оформлених у встановленому законом порядку прав постійного користування земельними ділянками за державними актами серії ЯЯ № 073507, 073505, 073508, 073506, 073509, 074003, здійснює господарську діяльність на землях оборони без врахування режиму цих територій та без дотримання порядку, встановленого Законом України "Про використання земель оборони".
10. З урахуванням викладеного та заяви про зміну підстав позову, прокурор просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Житомирській області № 1758-УБД від 04 грудня 2020 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1822082500:01:000:0769 площею 1,3575 га; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 1822082500:01:000:0769, що знаходиться в адміністративних межах Станишівської сільської ради Житомирського району на користь Житомирської обласної військової адміністрації.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
11. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області
від 23 січня 2024 року у задоволенні позову заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної військової адміністрації відмовлено.
12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги не підлягають до задоволення за недоведеністю, оскільки прокурор не надав беззаперечних доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, право користування якими має ДП "Бердичівське лісове господарство". Підстави вважати, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду відсутні. Прокурором не підтверджено, що спірна земельна ділянка накладається на іншу земельну ділянку, яка належить до земель лісового фонду.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
13. Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2024 рокуапеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 січня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Житомирської обласної військової адміністрації земельну ділянку, площею 1,3575 га, з кадастровим номером 1822082500:01:000:0769, яка знаходиться в адміністративних межах Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення передана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, тобто з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства, ГУ Держгеокадастру в Житомирській області не було наділене повноваженнями щодо розпорядження нею. Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади означає, що держава як власник свою волю на відчуження цього нерухомого майна не виявляла, що є правовою підставою для витребування вказаної земельної ділянок у кінцевого набувача ОСОБА_2 .
15. Також апеляційний суд зауважив, що права покупця у випадку витребування на користь третьої особи товару на підставах, що виникли до продажу товару, підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого статтею 661 ЦК України. Витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
Узагальнені доводи касаційної скарги
16. 07 лютого 2025 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат
Кононенко А. А., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року та залишити в силі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 січня 2024 року.
17. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/9811/14-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 278/1283/14-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Заявниця вважає, що апеляційний суд, задовольняючи позов прокурора у частині витребування спірної земельної ділянки, не перевірив добросовісність останнього набувача, що порушує її право на мирне володіння своїм майном, яке охороняється нормами національного та міжнародного права.
19. Зазначає, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку з порушеннями, допущеними іншими особами в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар
20. Заявницястверджує, що прокурор неправильно визначив державний орган в інтересах якого поданий позов, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Прокурор просив витребувати земельну ділянку на користь Житомирської обласної військової адміністрації, що є неможливим, оскільки військова адміністрація не є розпорядником земель оборони. Прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.
21. Згідно з доводами касаційної скарги, посилання прокурора на матеріали лісовпорядкування 2010 року є помилковими, оскільки ДП "Житомирський військовий лісгосп" вже отримані державні акти на землю, які є чинними. Видачі останніх передувало виготовлення нових матеріалів лісовпорядкування за 2010 рік.
22. Заявниця також зазначає, що апеляційним судом при винесенні оскаржуваної постанови проігноровано обставини реорганізації ДП "Івано-Франківський лісокомбінат Міністерства оборони України", зокрема те, що земельна ділянка, яка перебувала в останнього на праві користування, не передавалася за розподільчим балансом ДП "Бердичівське лісове господарство".
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23. Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 278/4465/22.
24. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25. 13 червня 2018 року ДП "Житомирський військовий лісгосп перейменовано на ДП "Зарічанське лісове господарство".
26. У подальшому прийнято рішення про припинення ДП "Зарічанське лісове господарство" шляхом його реорганізації, а саме - шляхом приєднання до
ДП "Бердичівське лісове господарство".
27. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року залучено до участі у справі Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" як правонаступника третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ДП "Бердичівське лісове господарство".
28. Наказом ГУ Держеокадастру у Житомирській області від 17 листопада 2020 року № 1315-УБД ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розміром 1,4000 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Житомирського району, за межами населених пунктів Станишівської сільської ради.
29. Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 04 грудня 2020 року № 1758-УБД затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (01.03) ОСОБА_1 на території Житомирського району, за межами населених пунктів Станишівської сільської ради. Надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1,3575 га, кадастровий номер: 1822082500:01:000:0769, для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Житомирського району, за межами населених пунктів Станишівської сільської ради.
30. 14 грудня 2020 року ОСОБА_1 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. 14 грудня 2020 року та зареєстрований в реєстрі за № 15276.
31. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 304203815, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис № 21674123 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, площею 1,3575 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0769, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55695907 від 14 грудня 2020 року.
32. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 21 вересня
2005 року на підставі розпорядження Житомирської районної державної адміністрації від 06 січня 2005 року № 7, Державному підприємству Івано-Франківського ліспромкомбінату МО України (Шепетівський військовий лісгосп) надано у постійне користування земельну ділянку, площею 491,1265 га, яка розташована на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області та призначена для ведення лісового господарства.
33. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор надав висновок експертів за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою у кримінальному провадженні № 12020065020001289
від 20 грудня 2021 року № 6203-6213/21-21. У вказаному висновку, зокрема, зазначено, що на підставі проведеного дослідження встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0769 накладається на землі, що згідно з матеріалами лісовпорядкування передані у постійне користування ДП "Житомирський військовий лісгосп" Зарічанське лісництво для ведення лісового господарства.
34. Окрім того, до позовної заяви долучено проєкти організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирське військове лісове господарство" Міністерства оборони України та план лісонасаджень ДП "Житомирський військовий лісгосп" Зарічанське лісництво.
35. Згідно з проєктом організації 2013 року, встановлено, що
ДП "Житомирський військовий лісгосп" було створене у 2009 році, раніше територія лісгоспу була підпорядкована Шепетівському військовому лісгоспу, до якого увійшли декілька лісництв, у тому числі й Зарічанське.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
36. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
37. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
39. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
40. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
41. Частиною першою статті 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
42. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
43. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
44. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
45. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
46. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).
47. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
48. До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України).
49. Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
50. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
51. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
52. Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також статтями 56, 57 ЗК України.
53. Про зазначене вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53).
54. У цій справі прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, перебуває у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для її витребування на користь держави.
55. Вирішуючи спір, апеляційний суд дослідив державний акт на право постійного користування серії ЯЯ № 073506 від 21 вересня 2005 року, яким передано ДП "Івано-Франківський ліспромкомбінат" Міністерства оборони України (Шепетівський військовий лісгосп) на праві постійного користування 491,1265 га земель для ведення лісового господарства на території Зарічанської сільської ради Житомирського району.
56. Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги в якості письмового доказу висновок експертів за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою у кримінальному провадженні
№ 12020065020001289 від 20 грудня 2021 року № 6203-6213/21-21. Експертами встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1822082500:01:000:0769 накладається на землі, що згідно з матеріалами лісовпорядкування передані в постійне користування ДП "Житомирський військовий лісгосп" Зарічанське лісництво для ведення лісового господарства.
57. Матеріали справи також містять проєкти організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирське військове лісове господарство" Міністерства оборони України та план лісонасаджень ДП "Житомирський військовий лісгосп" Зарічанське лісництво. Згідно з проєктом організації 2013 року, ДП "Житомирський військовий лісгосп" було створене у 2009 році, раніше територія лісгоспу була підпорядкована Шепетівському військовому лісгоспу, до якого увійшли декілька лісництв, у тому числі й Зарічанське. Площа лісів у квадратах 4-6, 9-12 у розмірі 491,1 га віднесена до Зарічанської сільської ради Житомирського району.
58. Досліджені судом апеляційної інстанції письмові докази підтверджуються, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, призначена для ведення лісового господарства, а тому була незаконно передана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
59. Вказаних обставин відповідачами не спростовано.
60. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
61. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.
62. Верховний Суд сформував сталу практику у подібних спорах за позовами прокурора щодо витребування на користь держави (територіальної громади) земельних ділянок лісового фонду, отриманих з порушенням приписів законодавства та відчужених на користь третіх осіб.
63. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
64. Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57),
від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).
65. Власник з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада
2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року
у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року у справі
№ 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року
у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року у справі
№ 910/18214/19 (пункт 9.47)).
66. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
67. У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
68. Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі
№ 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
69. Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
70. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
71. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
72. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора, суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду незаконно вибула з володіння держави, а право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_1, який фактично відразу (за декілька днів) відчужив її на користь ОСОБА_2, дійшов правильного висновку, що порушене право держави підлягає відновленню шляхом витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави спірної земельної ділянки, площею 1,3575 га, з кадастровим номером 1822082500:01:000:0769, яка знаходиться в адміністративних межах Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області.
73. Матеріали справи не містять доказів використання спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Отримавши у власність земельну ділянку 04 грудня 2020 року, площею 1,3575 га, з кадастровим номером 1822082500:01:000:0769, ОСОБА_1 здійснив її відчуження 14 грудня 2020 року ОСОБА_2, що спростовує мету отримання земельної ділянки її первісним набувачем.
74. У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України) (див.: пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження
№ 14-235цс18); пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження
№ 14-256цс18); пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208ц 18), пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року
у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18)).
75. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
76. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).
77. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).
78. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі
статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
79. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених
у статті 388 ЦК України.
80. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.
81. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
82. На необхідності оцінювати критерії добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року
у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі
№ 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі
№ 925/1351/19).
83. Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень
статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц),
а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).
84. Частково задовольняючи позов прокурора та ухвалюючи рішення про витребування спірної земельної ділянки від ОСОБА_2 на користь держави в особі Житомирської обласної військової адміністрації, суд апеляційної інстанції здійснив оцінку добросовісності останнього набувача, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
85. Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що заволодіння приватними особами земельними ділянками зі спеціальним статусом (лісогосподарського призначення, вкритими багаторічними земельними насадженнями) всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Особа, якій виділялася земельна ділянка, могла і повинна була знати про те, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. У спірних правовідносинах загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки, яка розміщена посеред лісового масиву, за цільовим призначенням для гарантування безпеки довкілля переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку.
86. Відповідачка при придбанні земельної ділянки за 27 150 грн у продавця, який декілька днів до того набув і зареєстрував право власності, не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка перебуває у лісовому масиві, вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів. Окрім зазначеного, спірна земельна ділянка не могла використовуватися і не використовувалася з метою ведення сільського господарства.
87. Витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
88. Слід також врахувати, що права покупця у випадку витребування на користь третьої особи товару на підставах, що виникли до продажу товару, підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого статтею 661 ЦК України, на що звернув увагу апеляційний суд.
89. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскарженій постанові апеляційного суду
(з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, апеляційним судом надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції .
90. Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню апеляційного суду на предмет його законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов цілком обґрунтованих висновків про часткове задоволення позовних вимог.
91. Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, на які заявниця послалася в обґрунтування доводів касаційної скарги.
92. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду