ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
справа № 359/13177/21
провадження № 61-16136св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2022 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль") про визнання незаконним та скасування наказу
про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона працює на посаді диспетчера відділу планування розкладу служби планування та оперативного управління в ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".
Підпунктом 1.1 наказу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" від 08 грудня
2021 року № 11-07/1-1538/п її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до дати надання начальнику служби планування та оперативного управління документа, що підтверджує факт проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (в тому числі документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини проти COVID-19) або документа встановленої форми про одужання особи від COVID-19 із підтвердженням можливості відтермінування профілактичних щеплень проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань
до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом здоров`я.
ОСОБА_1 вважала, що цим наказом її відсторонено від виконання посадових обов`язків незаконно та необґрунтовано, оскільки в Україні проводяться клінічні випробування лікарських засобів, метою яких є встановлення або підтвердження їх ефективності та безпечності. Такі випробування можуть проводитися
у лікувально-профілактичних закладах, які визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Участь повнолітньої дієздатної особи у проведенні клінічних випробувань лікарських засобів здійснюється виключно у добровільному порядку. Відомості щодо стану її
здоров`я (включаючи інформацію стосовно вакцинації, медичних експериментів та будь-якого медичного втручання) складають медичну таємницю, яка захищається законом, і розголошення якої є правом, а не обов`язком.
Крім того, зазначала, що жоден документ не відносить її професію або
організацію, в якій вона працює, до тих категорій, діяльність яких може призвести до зараження людей та (або) поширення інфекційних хвороб. Коронавірусна хвороба (COVID-19) не класифікована як інфекційна. На законодавчому рівні не встановлено порядок відсторонення від роботи працівників, які відмовились від щеплень, або від надання відомостей щодо щеплень.
Отже, у роботодавця відсутні правові підстави примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до
дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби, або від надання відомостей щодо щеплень. У демократичному суспільстві імунізація має бути доступною, але не примусовою і найвищою цінністю є здоров`я та захист прав людей.
Вважала, що ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" мало правові механізми для переведення її на дистанційну роботу, а відсторонення від роботи є втручанням
у приватне та професійне життя, що охоплює також і питання захисту честі
та репутації, що є несумісним зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини
та основоположних свобод.
Також ОСОБА_1 вважала її відсторонення від роботи таким, що порушує гарантовані як нормами міжнародного права, так і нормами національного законодавства, право на працю та справедливу винагороду за працю.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним та скасувати підпункт 1.1 наказу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" від 08 грудня 2021 року №11-07/1-1538/п про відсторонення її від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати;
- зобов`язати ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" поновити умови
її трудового договору шляхом допуску її на робоче місце та не перешкоджання виконувати трудові обов`язки на посаді диспетчера відділу планування розкладу служби планування та оперативного управління ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль";
- визнати незаконною невиплату заробітної плати та стягнути з ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на її користь середню заробітну плату з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1 602,04 грн (середньомісячної
24 831,62 грн) за весь час незаконного відсторонення від роботи.
Суди розглядали справу неодноразово.
Короткий зміст рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 як працівник підприємства, яке належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, та водночас підприємства, яке має стратегічне значення для економіки
і безпеки держави, на підставі пунктів 4, 6 Переліку професій, виробництв
та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України
від 04 жовтня 2021 року № 2153, підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2.
17 листопада 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надати у строк до 12 год 06 грудня 2021 року документ, який підтверджує факт проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (в тому числі, документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини проти COVID-19) або документ встановленої форми про одужання особи від COVID-19 із підтвердженням можливості відтермінування профілактичних щеплень проти COVID-19, або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Одночасно, ОСОБА_1 було попереджено, що у випадку ненадання вказаних документів з 09 грудня 2021 року вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.
Службовою запискою від 07 грудня 2021 року № 21-10-370 начальника служби планування та оперативного управління, на підставі якого був виданий оспорюваний наказ, встановлено, що станом на 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 не надала документ, який підтверджує проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 або документ встановленої форми про одужання особи від COVID-19 із підтвердженням можливості відтермінування профілактичних щеплень проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що відсторонення позивачки
від роботи здійснено з дотриманням вимог статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та частини другої статті 12 Закону України
"Про захист населення від інфекційних хвороб".
Постановою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано підпункт 1.1 наказу від 08 грудня 2021 року
№ 11-07/1-1538/п ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати.
Стягнуто з ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 92 918,32 грн.
Закрито провадження в частині позовних вимог про зобов`язання поновити умови трудового договору шляхом допуску ОСОБА_1 до роботи та не перешкоджання їй виконувати трудові обов`язки.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконним відсторонення
від роботи, суд першої інстанції залишив поза увагою, що застосування
до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання контактувати з іншими людьми. Суд
не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби
у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що обіймаючи посаду диспетчера відділу планування розкладу служби планування та оперативного управління, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", відвідувачів аеропорту. ЇЇ відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в ДП "Міжнародного аеропорту "Бориспіль", всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). На час відсторонення будь-які питання щодо можливості забезпечення виконання позивачкою трудових обов`язків дистанційно не обговорювалися. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.
З огляду на допуск ОСОБА_1 до роботи з 01 березня 2022 року, що нею не заперечувалося, провадження у справі в частині вимог про зобов`язання поновити умови трудового договору шляхом допуску до роботи та не перешкоджання ОСОБА_1 виконувати трудові обов`язки закрито.
Постановою Верховного Суду від 12 червня 2023 року касаційну скаргу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково розглянув цю справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2022 року
в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про зобов`язання поновити умови трудового договору шляхом допущення до роботи та не перешкоджання виконувати трудові обов`язки скасовано. Провадження у справі в частині вирішення вказаних позовних вимог закрито.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 як працівник підприємства, яке належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, та водночас підприємства, яке має стратегічне значення для економіки
і безпеки держави, на підставі пункту 4 та пункту 6 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року, підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2. 17 листопада 2021 року ОСОБА_1 повідомлена про необхідність надати у строк до 12 год 06 грудня 2021 року документ, який підтверджує факт проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (в тому числі, документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини проти COVID-19) або документ встановленої форми про одужання особи від COVID-19 із підтвердженням можливості відтермінування профілактичних щеплень проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Одночасно, ОСОБА_1 була попереджена, що у випадку ненадання вказаних документів з 09 грудня 2021 року вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати.
Службовою запискою № 21-10-370 від 07 грудня 2021 року начальника служби планування та оперативного управління, на підставі якої виданий оспорюваний наказ, встановлено, що станом на 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 не надала документ, який підтверджує проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 або документ встановленої форми про одужання особи від COVID-19 із підтвердженням можливості відтермінування профілактичних щеплень проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. З огляду на це суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду в цій частині про те, що відсторонення позивачки від роботи здійснено з дотриманням статті 46 КЗпП України та частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Щодо закриття провадження в частині зобов`язання поновити умови трудового договору шляхом допущення до роботи та не перешкоджання позивачці виконувати трудові обов`язки апеляційний суд виходив з того, що відсутній предмет спору, оскільки позивачка допущена до роботи з 01 березня 2022 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1, засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відсторонюючи її від роботи, відповідач
не обґрунтував необхідність такого відсторонення тим, що вона створювала загрози, які б вимагали вжиття такого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, та неправомірно позбавив її заробітку.
Крім того, відсторонюючи її від роботи, відповідач у наказі не послався на наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, тобто до її відсторонення.
Провадження у суді касаційної інстанції
01 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частині другої статті
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 працює в ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на посаді диспетчера відділу планування розкладу служби планування та оперативного управління.
Наказом генерального директора ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
від 16 листопада 2021 року № 01-07-59 "Про необхідність виконання вимог
про обов`язкове щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом "SARS-Cov-2" повідомлено керівникам структурних підрозділів про необхідність у строк до 19 листопада 2021 року довести до відома підпорядкованих працівників шляхом ознайомлення їх під особистий підпис
зі змістом цього наказу вимоги законодавства щодо проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та відсторонення працівників і державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових щеплень.
17 листопада 2021 року ОСОБА_1 ознайомлена з наказом від 16 листопада 2021 року № 01-07-59.
ОСОБА_1 не надала ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" документ щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
На підставі наказу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" від 08 грудня 2021 року № 11-07/1-1538/п ОСОБА_1 відсторонена від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, документу встановленої форми про одужання від COVID-19 із підтвердженням можливості відтермінування профілактичного щеплення проти COVID-19.
З 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який слугував підставою для відсторонення працівників ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", зокрема і ОСОБА_1, та її допущено до роботи.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З урахуванням вимог статті 400 ЦПК України та меж касаційного оскарження в касаційному порядку справа переглядається лише в частині вирішення судами першої та апеляційної інстанцій позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи та про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за період відсторонення. В іншій частині касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження рішення судів, а тому касаційний суд не переглядає рішення судів у частині закриття провадження у справі.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині в повній мірі не відповідає з огляду на таке.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 9 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Згідно зі статтею 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта-шоста статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом МОЗ України від 4 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України,
частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення").
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
Згідно із пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції
№ 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".
Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.
Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку посилається заявниця в касаційній скарзі.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: "нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо".
Крім того, у цій постанові вказано, що "Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів".
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).