ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3675/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Омельченко Д. В. (адвокат),
відповідача - Поляк О. О. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коммодум"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 2 131 500,00 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Коммодум" (далі - ТОВ "Коммодум", Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом", відповідач, скаржник) про стягнення 2 131 500,00 грн заборгованості.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 14.01.2019 № 53-129-01-19-0133, в частині здійснення оплати поставленої позивачем продукції.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 (суддя Привалов А. І.) позов Товариства задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 2 131 500,00 грн та 31 972,50 грн витрат по сплаті судового збору. Також місцевий господарський суд відмовив відповідачу у задоволенні заяви про відстрочення виконання судового рішення.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 (колегія суддів: Сітайло Л. Г., Буравльов С. І., Шапран В. В.) апеляційну скаргу АТ "НАЕК "Енергоатом" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 - без змін. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладено на скаржника. Стягнуто з АТ "НАЕК "Енергоатом" на користь товариства 6 500,00 грн витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі АТ "НАЕК "Енергоатом", з посиланням на порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення 6 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у апеляційній інстанції; ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 2, частини першої статті 56, частин першої, другої статті 126 та статей 236, 237 ГПК України, "шляхом висловлення однозначної позиції Суду у розумінні визначення поняття "неминучість та необхідність понесення судових витрат".
4.1.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України відповідач зазначає про те, що суд апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального права, не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
4.1.4. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції у вирішенні питання розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу не врахував, що означена справа не є справою значної складності та не потребувала значних зусиль у формуванні правової позиції. Витрати позивача на професійну правничу допомогу не були неминучими та необхідними, оскільки представництво в суді могло здійснюватися особисто директором або штатними юристами товариства у порядку самопредставництва. Позивач скористався своїм правом на професійну правничу допомогу керуючись виключно власними фінансовими можливостями та за власним бажанням, а тому такі витрати не можуть бути відшкодовані за рахунок відповідача, оскільки такі витрати не відповідають критерію неминучості та дійсної необхідності.
4.1.5. З огляду на наведене, скаржник вважає, що постанова суду апеляційної інстанцій, в частині стягнення з відповідача 6 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, є такою, що не відповідає вимогам статей 236, 237 ГПК, оскільки суд апеляційної інстанцій не належним чином дослідив обставини справи, які мають суттєве (вирішальне) значення для ухвалення законного та справедливого рішення у справі.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційного господарського суду - без змін.
4.2.2. У відзиві Товариство вказує про те, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу пропущений, у зв`язку з чим додатково зазначає про подання Суду заяви про продовження строку на подання відзиву. Однак, означеної Товариством заяви Суд не подано. Вказаної заяви також не виявилось у додатках відзиву про, що відділом забезпечення функціонування автоматизованого документообігу складений акт від 12.03.2025 № 32.1-14/ 106.
4.2.3. За змістом частин першої та другої статті 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
4.2.4. Згідно з частиною четвертою статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
4.2.5. Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2025 встановлено, зокрема, що Товариство має право подати відзив на касаційну скаргу до 04.03.2025.
4.2.6. Верховний Суд зазначає, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється судом та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку.
4.2.7. З огляду на те, що відповідної заяви Товариство у строки, визначені в ухвалі Суду від 17.02.2025 не подало, а також з огляду на відсутність поданого Товариством клопотання про поновлення строку на подання відзиву (з відповідними доказами на обґрунтування причини пропуску строку), Суд залишає без розгляду, поданий Товариством відзив на касаційну скаргу та не надає оцінку викладеним у ньому доводам.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
5.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
6.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції виключно в частині розподілу судових витрат у справі. В іншій частині судове рішення попередньої інстанції учасниками справи не оскаржується та у касаційному порядку не переглядається.
6.4. Скаржник вказує на необхідність формування висновку Верховного Суду у застосуванні положень застосування положень частини першої статті 2, частини першої статті 56, частин першої, другої статті 126 та статей 236, 237 ГПК України.
6.5. У контексті доводів касаційної скарги Суд вважає за необхідне підкреслити, що норми права, означені скаржником у вказаних постановах, є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від предмету доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин.
6.6. Суд зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
6.7. За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
6.8. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
6.9. Розподіл витрат на професійну правничу допомогу у господарській справі здійснює суд, який ухвалював судове рішення у справі, відповідно до вимог 129, 126 ГПК України.
6.10. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
6.11. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (абзац 2 частини другої статті 126 ГПК України).
6.12. Згідно з частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
6.13. Практична реалізація принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України) відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
6.14. Частина восьма статті 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
6.15. Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог частини восьмої статті 129, статті 221 ГПК України.
6.16. У питанні документального підтвердження надання правової (правничої) допомоги та розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, Верховний Суд звертається до таких правових позицій:
- розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (пункт 6.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19);
- "29. Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
30. Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності", пункти 29-30 постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 (на яку посилається скаржник);
- "Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи" (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23);
- нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19);
- "критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення", пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22;
- "Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
6.17. Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
6.18. Зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що позивач заявив до стягнення з відповідача 6 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
6.19. Обґрунтовуючи ці вимоги, позивач надав суду:
- копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.12.2020 № 10-12/20, укладеного між адвокатом Омельченко Діаною Володимирівною та ТОВ "Коммодум" (замовник), за умовами якого адвокат зобов`язується за завданням замовника надати останньому адвокатські послуги, а замовник - оплатити зазначені послуги; вартість послуг, що надаються адвокатом з цим договором буде визначена в акті приймання-передачі наданих послуг, що є невід`ємною частиною даного договору;
- акт приймання-передачі наданих послуг, підписанням якого сторони підтвердили, що адвокат у строк та на умовах встановлених договором надав замовнику послуги з правової допомоги на загальну суму 6 500,00 грн, зокрема: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу - 4 000,00 грн; участь у судовому засіданні - 2 500,00 грн;
- звіт (опис) 22.10.2024 про надані послуги з правової допомоги № 1, який містить перелік наданих виконавцем послуг.
6.20. У свою чергу, відповідач під час розгляду справи апеляційним господарським судом 31.10.2024 подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якому зазначав, зокрема, що складність справи є незначною, а тому витрати позивача на професійну правничу допомогу не були неминучими та необхідними. Із посиланням на те, що положення частини першої, другої статті 126 ГПК України не встановлюють безумовного обов`язку покладення судових витрат на професійну правничу допомогу на відповідача просив суд апеляційної інстанції такі витрати покласти на позивача.
6.21. Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача означених витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції, дослідив зазначені докази і доводи сторін, надав оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат. Зокрема, їх співмірності зі складністю справи, часом, об`єктивно необхідним адвокату на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування за рахунок відповідача понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу в повному обсязі, а саме в сумі 6 500,00 грн.
6.22. Відхиляючи доводи відповідача зазначені у клопотанні суд апеляційної інстанції виходив із того, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) часу, який витрачений на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Суд зазначив про те, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, які мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
6.23. Надавши оцінку доводам відповідача, які наведені у клопотанні про зменшення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем того, що розмір заявлених та позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 6 500,00 грн є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), або є штучно завищеним. Судом, натомість, встановлено, що дії представника позивача були спрямовані на прагнення до якнайшвидшого вирішення спору, розмір витрат на професійну правничу допомогу належним чином підтверджений, обґрунтований та пропорційний до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, специфіку спірних правовідносин.
6.24. Отже, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що судом апеляційної інстанції досліджені надані позивачем докази, здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу позову, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності, з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України.
6.25. У контексті наведеного та доводів відповідача стосовно того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу не були неминучими та необхідними Суд зазначає, що право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване нормами статті 131-2 Конституції України, положеннями ГПК України та відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
6.26. Зокрема, статті 2, 16 ГПК України гарантують всім учасникам право користуватися правничою допомогою та право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
6.27. Стаття 13 ГПК України визначає здійснення судочинства на засадах змагальності та рівні права учасників справи щодо здійснення ними всіх процесуальних прав та обов`язків.
6.28. Посилання скаржника на те, що справа не є справою значної складності та не потребувала значних зусиль у формуванні правової позиції, а отже позивач не мав необхідності залучати до представництва у справі адвоката є виключно суб`єктивною думкою позивача та не є підставою вважати обґрунтованими доводи скаржника стосовно порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, в аспекті поставлених ним перед Верховним Судом питань.
6.29. Суд вважає, що довільне тлумачення скаржником положень статті 56 ГПК України не може обмежувати позивача у можливості скористатися своїм правом на професійну правничу допомогу, а також не може свідчити про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права у вирішенні питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності їх критеріям реальності, дійсності, обґрунтованості та розумності.
6.30. Верховний Суд наголошує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
6.31. За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
6.32. При цьому Суд в контексті спірних правовідносин зазначає, що у розумінні положень ГПК України та статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "неминучість та обґрунтованість" має розумітися оцінка судом включених заявником до розрахунку заявлених до відшкодування за рахунок іншої сторони витрат, з огляду на обсяг прав та обов`язків такої особи, як учасника справи, які визначені нормами ГПК України при перегляді в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
6.33. У цьому випадку має бути встановлено, що за цих конкретних обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумним та виправданим.
6.34. Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформації щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
6.35. Разом з тим у частинах четвертій - шостій, сьомій, дев`ятій статті 129 ГПК України визначено випадки, коли суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
6.36. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними у частинах п`ятій - сьомій, дев`ятій статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
6.37. Водночас Суд враховує, що, як за текстом клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, так і за текстом касаційної скарги відповідач не доводить, що визначені позивачем послуги не відповідають критеріям обґрунтованості, реальності (дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зокрема, що надання таких послуг не було необхідним, виходячи з конкретних обставин цієї справи та перебігу її судового розгляду.
6.38. Відповідач, як у клопотанні про зменшення розміру судових витрат, так і у касаційній скарзі не наводить жодних обґрунтованих аргументів для такого зменшення, не вказує на не співмірність витрат зі складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим часом, а також ціною позову, не зазначає жодних заперечень стосовно здійсненої судом оцінки наявних в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у заявленому до стягнення розмірі, або невідповідності критеріям розумності, необхідності, пропорційності. Тобто, у цій частині скаржник не вказує, що судом апеляційної інстанції допущено порушення статей 126,129 ГПК України щодо застосування цих критеріїв.
6.39. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваного судового рішення за доводами касаційної скарги не виявив порушень приписів статей 56, 126, 129, 236, 237 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом апеляційної інстанції незаконного і необґрунтованого рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права.
6.40. Порушень судом апеляційної інстанції статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судом апеляційної інстанції оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
6.41. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.
6.42. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, а відтак підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в цій частині відсутні.
6.43. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив і не обґрунтував.
6.44. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.