ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/1986/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Краснов Є. В.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 і 2) Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 (суддя Мельниченко І. Ф.)
і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 (головуючий суддя Мороз В. Ф., судді Верхогляд Т. А., Чередко А. Є.)
у справі № 904/1986/22
за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1"
до 1) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 і 2) Дніпровської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 - 1) Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради і 2) Виконавчий комітет Дніпровської міської ради
про визнання недійсним договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності та усунення перешкод у доступі і користуванні допоміжними приміщеннями,
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Нестеченко Д. С., Должникова В. В., відповідача-2 - Семчук Н. В.)
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.03.2025 № 32.2-01/355, у зв`язку із відпусткою судді Могила С. К. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №904/1986/22, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Краснов Є. В.,
ВСТУП
1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку звернулося з позовом до фізично особи-підприємця і міської ради, посилаючись на те, що вони незаконно розпорядилися допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку та чинять перешкоди мешканцям у користуванні їх майном.
2. Суди відмовили в задоволенні позовних вимог, однак, з різних мотивів. Так, місцевий господарський суд вважав, що права об`єднання співвласників не порушені, оскільки відчуження спірного майна відбулося до створення об`єднання. Суд апеляційної інстанції, навпаки, дійшов висновку що об`єднання співвласників має право на звернення з позовом для захисту прав мешканці будинку, водночас, дійшов висновку про обрання позивачем неналежного і неефективного способу захисту.
3. За результатом розгляду касаційної скарги фізичної особи-підприємця, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за цією скаргою на підставі частини 5 статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4. За результатом розгляду касаційної скарги об`єднання співвласників, Верховний Суд не вбачає підстав не погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у об`єднання права на звернення з цим позовом до суду. Водночас, вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що єдиними належним і ефективним способом захисту є вимога про витребування майна, про що детально зазначено далі.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
5. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" (далі - позивач, ОСББ) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач-1, Підприємець) та Дніпровської міської ради (далі - відповідач-2, Рада) (з урахуванням заяви від 05.09.2023 про зміну предмета позову) про:
1) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.06.1998 №667/н, укладеного між Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (продавець) та ОСОБА_1. (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С. В. за реєстровим № 2084 (далі - Договір від 12.06.1998);
2) визнання недійсним свідоцтва про право власності на 57/100 частини приміщення магазину від 24.10.2000, яке посвідчує, що в житловому будинку літ. А 4 вбудоване приміщ. магазину - прим. №1 (поз. 1,2); прим. 2 (поз. 1-3); коридор І1-3 загальн. площею 89,5 кв.м, який розташований в АДРЕСА_1, дійсно належить ОСОБА_1. на праві приватної власності, яке видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та зареєстроване в ДМБТІ в реєстровій книзі 16НФ за реєстровим № 854-36 (замість договору купівлі-продажу від 18.03.1997);
3) визнання недійсним свідоцтва про власність від 26.06.1998 за реєстраційним № 1496 в житловому будинку А-4 на нежитлові приміщення: в підвалі приміщення №(поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв.м; сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв.м; на першому поверсі приміщення І1-3 загальною площею 12,7 кв.м - загальною площею по об`єкту 66,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, видане Комітетом комунального майна ДМР м. Дніпропетровська ОСОБА_1 відповідно до розпорядження від 08.06.1998 № 598рр та Договору від 12.06.1998;
4) скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, І1-3, X, номери записів про право власності: № 17505280 та № 16971795 за ОСОБА_1. із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 804061412101;
5) усунення позивачеві перешкод з боку ОСОБА_1. у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4: у підвалі сходовою клітиною І-1 заг. площею 13,7 кв.м, приміщенням № X - загальною площею по підвалу 107,8 кв.м; на першому поверсі приміщенням І1-3 загальною площею 12,7 кв.м шляхом надання безперешкодного доступу до вищевказаних приміщень та демонтажу незаконно зведених стін до цих приміщень: у підвалі до сходової клітини І-1 та приміщення № X; на першому поверсі до приміщення І1-3, яке є наскрізним проходом з двору будинку до проспекту Д. Яворницького для здійснення обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення; відновити у підвалі зруйновану сходову клітину І-1 заг. площею 13,7 кв.м.
6. Звертаючись з цим позовом до суду, позивач вказує про те, що Договір від 12.06.1998 сторонами укладено виключно відносно допоміжних приміщень житлового будинку, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1
7. Вказане нерухоме майно, на момент продажу, на думку позивача, не належало та не могло належати продавцеві (Департаменту комунальної власності Дніпропетровської міської ради) в силу закону.
8. В обґрунтування вимоги щодо визнання недійсними свідоцтв про право власності від 26.06.1998 та від 24.10.2000, позивач вказує про те, що у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують право власності за іншою особою - ОСОБА_1., він позбавлений можливості реалізувати своє право власності на спірне майно, а отже, останній вважає, що інтереси позивача підлягають захисту саме шляхом визнання як договору, так і вказаних свідоцтв, - недійсними.
9. Вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) щодо скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, І1-3, X, за ОСОБА_1. із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач обґрунтовує проведенням відповідачем-1 реконструкції магазину попри заборону, та вказує, посилаючись на норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", про обов`язок державного реєстратора, зокрема, здійснювати перевірку документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
10. Вимоги щодо усунення перешкод позивачеві з боку відповідача-1 у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями, позивач обґрунтовує тим, що на даний час мешканці будинку позбавлені можливості користуватися на першому поверсі - наскрізним проходом через під`їзд, частиною сходової клітки І1-3, підвалом X, що розташовані у першому під`їзді та сходовою кліткою І-1 до підвалу в цьому під`їзді, для здійснення обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення.
Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень
11. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 у задоволенні позову відмовлено.
11.1. Місцевий господарський суд виходив із того, що в даному випадку йдеться про оскарження договору, який було укладено (у 1998 році) до фактичного утворення позивача - ОСББ (дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 16.06.2016), що, в свою чергу, унеможливлює висновок про порушення таким договором прав позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків.
11.2. Установивши, що спірний договір не порушує прав позивача, господарський суд не вбачав підстав для перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства, зважаючи, що відсутність порушення прав та законних інтересів ОСББ є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові щодо визнання недійсним Договору від 12.06.1998.
11.3. З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним Договору від 12.06.1998, суд не знайшов підстав і для задоволення вимог позивача про визнання недійсними свідоцтв про право власності від 26.06.1998 та від 24.10.2000, які є похідними вимогами від вимоги про визнання договору недійсним.
11.4. Також, суд дійшов висновку, що скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язане з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. За таких обставин, зважаючи, що позовна заява не містить вимог про визнання права власності, у суду відсутні підстави для задоволення вказаної вимоги позивача.
11.5. Окрім того, суд дійшов висновку, що приміщення, придбані ОСОБА_1 за Договором від 12.06.1998, не мали статусу допоміжних приміщень. Надані відповідачем докази свідчать про те, що власником спірного майна є відповідач-1. З огляду на що, суд не знайшов підстав і для задоволення позовних вимог про усунення позивачеві перешкод з боку ОСОБА_1. у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4.
12. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.11.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення залишене без змін.
12.1. Надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а також доводам сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що більш вірогідними видаються обставини того, що спірне майно, а саме: частина підвалу № X (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв.м, сходова клітина 1-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м, загальною площею по об`єкту 66,3 кв. м в житловому будинку А-4 по АДРЕСА_1 є саме допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та є спільною сумісною власністю усіх співвласників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аніж протилежні твердження відповідачів, покладені в основу оскаржуваного рішення, що такі не мають статусу допоміжних приміщень, а є нежитловими приміщеннями.
12.2. Також, апеляційний суд вказав на те, що висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивач не є особою, права якої порушуються оспорюваним правочином, - є помилковими та такими, що не узгоджуються з законодавчими нормами та практикою Європейського суду з прав людини як джерела права. Не взявши до уваги висновки Верховного Суду, господарський суд надто формалізовано підійшов до встановлення обставин наявності / відсутності порушеного права позивача й відповідно його можливості оскаржувати Договір від 12.06.1998, позаяк не врахував, що позов у цій справі подано на захист права власності співвласників будинку, а не ОСББ, як окремої юридичної особи.
12.3. Водночас, суд апеляційної інстанції вказав, що з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 73344175 від 18.11.2016 вбачається, що ОСОБА_1. на підставі свідоцтва про право власності від 24.10.2000, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, належить 57/100 частин приміщення магазину (номер запису про право власності 17505280), та на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2016, серія та номер 1379 (номер запису про право власності 16971795), 43/100 частини вказаного приміщення магазину, загальною площею 89,5 кв.м, за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1.
12.4. У період з 2018 по 2021 ОСОБА_1 здійснено реконструкцію магазина-приміщення.
12.5. Так, за замовленням ОСОБА_1 відповідно до робочого проєкту "Реконструкція магазину з приєднанням нежитлового приміщення, як технічне за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1", виконаним ТОВ "Проект Сіті Центр", розпочато реконструкцію магазину (прим. 1, 2, І1-3) з приєднанням нежитлового приміщення Х по АДРЕСА_1, м. Дніпро.
12.6. Повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровано в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, ДП 061182671567 від 24.09.2018, зареєстровано Центром надання адміністративних послуг м. Дніпро за № 301029-064743-321-04-2018 від 25.09.2018.
12.7. Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровано управлінням державного будівельного контролю Дніпровської міської ради 23.02.2021 №ДП101210223540, та Центром надання адміністративних послуг м. Дніпра вх. №301003-003587-321-64ДН 25.02.2021.
12.8. Згідно з технічним паспортом на групу нежитлових приміщень № 1 по АДРЕСА_1 від 03.02.2021, у результаті проведеної відповідачем реконструкції магазину-приміщення, в розділі "Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна" зареєстровано відповідні зміни, якими змінено загальну площу з 89,5 кв.м на 197,3 кв.м та адресу місцезнаходження - з Дніпропетровська область, м. Дніпро, АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, І1-3 на Дніпропетровська область, м. Дніпро, АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, І1-3, Х.
12.9. 10.03.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно зазначеного магазина-приміщення в розділі "Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна" зареєстровано відповідні зміни, якими змінено загальну площу з 89,5 кв.м на 197,3 кв.м та адресу місцезнаходження - з Дніпропетровська область, м. Дніпро, АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, 11-3 на Дніпропетровська область, м. Дніпро, АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, 11-3, Х. Вказаному об`єкту нерухомого майна присвоєно унікальний реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 804061412101.
12.10. 12.03.2021 на підставі поданої відповідачем Декларації про готовність об`єкта в експлуатацію серії ДП № 101210223540, виданою Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н. В. внесено зміни до права власності на об`єкт нерухомого майна - магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м, розташований за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1, приміщення 1, 2, 11-3, Х.
12.11. Тобто, внаслідок переобладнання та реконструкції спірні допоміжні приміщення будинку АДРЕСА_1 в м. Дніпрі увійшли до складу новоствореного об`єкта нерухомого майна - магазину-приміщення відповідної конфігурації, загальною площею 197,3 кв.м.
12.12. Таким чином, встановивши, що спірні приміщення вибули із власності позивача, право власності на них було зареєстроване за іншою особою (відповідачем-1), з яким у позивача не існує жодних юридичних відносин; в подальшому згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації ДП № 101210223540 спірні допоміжні приміщення переобладнано / реконструйовано та зареєстровано як магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 804061412101); в результаті за відповідачем-1 зареєстровано право власності на вказаний новостворений об`єкт нерухомого майна, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав у спірних правовідносинах є подання віндикаційного позову. Вказане стало підставою для зміни мотивів рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Касаційні скарги
13. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Підприємець звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову в частині, якою змінено мотивувальну частину рішення, скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі. У решті рішення залишити без змін.
14. Не погодившись із рішенням і постановою суду, ОСББ звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги Підприємця
15. У касаційній скарзі Підприємець погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, водночас, не погоджується з мотивами такої відмови (обрання неналежного та неефективного способу захисту).
16. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин закон, який не підлягав застосуванню - положення ч.2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", та дійшов помилкового висновку, що на спірні нежитлові приміщення поширюється право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного житлового будинку, що призвело до необґрунтованої зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.
17. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін.
18. Відповідач-1 вказує на те, що суд апеляційної інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, про те, що установивши, що спірний договір не порушує права позивача, господарський суд не вбачає підстав для перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства та є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.
19. Також посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц про те, що підтвердження речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до принципу реєстраційного підтвердження таких прав.
Узагальнені доводи касаційної скарги ОСББ
20. У касаційній скарзі позивач зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги у цій справі не відповідають вимогам щодо належності та ефективності способів захисту, зроблений без урахування особливого статусу позивача у цій справі та специфіки правового режиму допоміжних приміщень житлових будинків, що визначені законодавством. Вказує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги того, що позов у цій справі подано на захист права власності співвласників будинку, а не ОСББ як окремої юридичної особи.
21. Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.09.2018 у справі № 925/39/18, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 13.09.2019 у справі № 344/4760/15-а.
22. Також, скаржник вказує на те, що не може реалізувати своє законне право спільної сумісної власності та право користування та розпоряджання майном у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем, тому права та інтереси позивача підлягають захисту у спосіб, що визначено останнім, а саме шляхом визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтв про право власності.
23. Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 15.06.2021 у справі № 910/8926/20, від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22, від 15.09.2021 у справі № 916/2713/20, від 18.02.2021 у справі № 918/655/20, від 14.02.2024 у справі № 461/107/18, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 31.05.2023 у справі № 922/1406/21, від 20.08.2024 у справі № 916/3951/21.
24. Окрім того, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/48/20, щодо застосування положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Позиція інших учасників справи
25. Підприємець подав відзив, у якому не погоджується з касаційною скаргою ОСББ, вважає її безпідставною і необґрунтованою. У відзиві відповідач-1 погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у спірних правовідносин належним та ефективним способом захисту є подання віндикаційного позову. Також звертає увагу на необхідність застосування позовної давності до вимог позивача. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення - залишити без змін.
26. Рада подала відзив, у якому також не погоджується з касаційною скаргою ОСББ. Вказує, що доводи касаційної скарги є помилковими і необґрунтованими. Погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірні нежитлові приміщення не мали статусу допоміжних, а також про те, що позивач не довів наявності свого порушеного права. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
27. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Щодо касаційної скарги Підприємця
28. Постанова суду апеляційної інстанції у справі оскаржуються відповідачем-1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
29. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
30. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
31. При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
32. Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
33. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
34. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
35. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
36. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
37. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається відповідач-1 у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається, з огляду на таке.
38. Так, у справі № 910/15262/18 предметом розгляду були вимоги товариства про визнання недійсним, укладеного між відповідачами договору управління майном з усіма змінами, а також стягнення з відповідачів збитків, що завдані їх незаконними діями. Позивач наголошував на тому, що він є суборендарем майна, яке арештоване та передане за спірним договором в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА). Товариство посилалося на те, що управитель майна фізично перешкоджає у доступі до орендованого майна позивачеві та примушує його перестати виконувати свої зобов`язання за діючим договором суборенди та укласти новий договір оренди, без припинення попереднього договору, за завищеними ставками та на інший термін. Зазначене, на думку позивача свідчило про те, що оспорюваний договір порушує його право на користування орендованим нерухомим майном.
39. Суди відмовили в задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що режим використання спірного майна в даному випадку встановлений статтями 19, 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", а права позивача (як суборендаря активів), в силу зазначених статей є обмеженими, та є наслідками застосованих заходів забезпечення кримінального провадження в результаті накладення арешту та передачі активів в управління АРМА ухвалою суду, що вказує на безпідставність доводів позивача щодо порушення права користування останнього. В результаті, враховуючи встановлені обставини та норми права, які регулюють спірні правовідносини, суди дійшли висновку про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушені відповідачами і ним не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання оспорюваного правочину недійсним, а тому і підстави для задоволення позову у даному випадку відсутні.
40. У справі № 910/6091/19 іноземне підприємство оскаржувало додатковий договір до договору управління майном, укладеного відповідачами у відповідності до вимог Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", яким продовжено строк дії договору управління майном, посилаючись на те, що відповідний додатковий договір підлягає визнанню нікчемним, оскільки суперечить статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" та є недійсним у силу вимог закону.
41. Суди відмовили в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що підприємством не було надано суду належних та допустимих доказів порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення додаткового договору, оскільки відповідно до частини 8 статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" повернення активів власнику здійснюється лише за наявності скасування арешту прийнятих в управління активів. Водночас підприємством не доведено порушення АРМА та Товариством норм чинного законодавства, яке б стало підставою для визнання недійсним додаткового договору.
42. Наведене свідчить, що постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, на які посилається скаржник, стосувалися правовідносин, які виникли у зв`язку із передачею арештованого майна в управління АРМА, а висновки суду касаційної інстанції щодо недоведення позивачами наявності своїх порушених прав оспорюваними правочинами стосуються питання застосування приписів Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".
43. Разом з тим, спір у цій справі, яка розглядається, виник у зв`язку із зверненням ОСББ з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та свідоцтв про право власності, скасування реєстрації права власності та усунення перешкод у доступі і користуванні допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку. При цьому, висновок апеляційного суду (з якими не погоджується скаржник) стосовно наявності підстав у ОСББ звертатися з позовом з метою захисту прав та /або інтересів співвласників житлового будинку стосується питання застосування приписів Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку". Більше того, відповідні висновки суду апеляційної інстанції мотивовані посиланнями на відповідну практику Верховного Суду (справи № 910/11948/18, № 910/5529/19, № 522/22450/13-ц), що скаржник ніяким чином не коментує і не спростовує.
44. Таким чином, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваному судовому рішенні у справі № 904/1986/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, на які посилається скаржник, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
45. У справі № 653/1096/16-ц міська рада звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просила визнати відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселити їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язати знятися з реєстраційного обліку.
46. Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, на яку посилається скаржник, свідчить про відмінність предмета спору, фактичних обставин, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права в цих справах і справі, яка розглядається, що свідчить про очевидну неподібність правовідносин. Звідси, посилання відповідача-1 на вказану постанову не свідчить про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду в частині надання оцінки наявності / відсутності порушених прав та законних інтересів позивача, оскільки вони (висновки) стосуються установлених судами фактичних обставин у кожній конкретній справі, що формують зміст спірних правовідносин, які в даному випадку, як уже зазначено, не є подібними.
47. Декларативним також є посилання скаржника на справу № 662/397/15-ц, в якій фізичні особи звернулися до суду з позовом до банку про відшкодування майнової шкоди. Позовні вимоги в ній обґрунтовані тим, що кожен з позивачів уклав з ПАТ "Райффайзен банк Аваль" договори вкладу, однак працівники банку як посадові особи вчинили розкрадання їх коштів, що підтверджується вироком суду, у зв`язку із чим позивачі зазнали майнової та моральної шкоди, яку просили стягнути з банку в судовому порядку на підставі статей 22, 1166, 1172, 1192 ЦК України. Наведене переконливо свідчить про те, що в наведеній справі № 662/397/15-ц правовідносини є очевидно неподібними до правовідносин цієї справи № 904/1986/22. Більше того, скаржник цитує загальний висновок із зазначеної постанови, який стосується обов`язку суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін, водночас таке цитування не містить аналізу подібності правовідносин у наведеній справі та справі, яка розглядається, а відповідні доводи відповідача-1 зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, до необхідності переоцінки обставин, а також до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції за наслідками такої оцінки.
48. Разом з тим, скаржник не врахував, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
49. Окрім того, відповідні доводи відповідача-1 не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою частиною 2 статті 287 ГПК України.
50. Підсумовуючи все зазначене колегія суддів звертає увагу скаржника на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 287 ГПК України. Зазначене має наслідком закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємця з цієї підстави.