ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/634/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача - Мазура О.Г.,
відповідача - Бондара Ю.М.,
третьої особи - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Буяна Романа Анатолійовича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 (головуючий суддя - Мельник О.В., судді: Гудак А.В., Олексюк Г.Є.) та додаткову ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 (суддя Політика Н.А.)
у справі №918/634/24
за позовом фізичної особи-підприємця Буяна Романа Анатолійовича
до Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради,
про стягнення заборгованості в сумі 100 155,13 грн, розірвання договору оренди та повернення нежитлового приміщення,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст обставин справи
1. Фізична особа-підприємець Буян Роман Анатолійович (далі також - ФОП Буян Р.А.) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Кантар" (далі також - ВТОВ "Кантар"), в якій просив:
- стягнути з ВТОВ "Кантар" на користь ФОП Буяна Р.А. заборгованість у сумі 100 155,13 грн, з яких: 88 218,93 грн - основний борг, 9 244,05 грн - пеня, 1 449,64 грн - інфляційних втрат та 1 242,51 грн - 3% річних;
- розірвати договір оренди нежитлового приміщення, затверджений рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.10.2008 у справі №11/95, в редакції додаткового договору від 25.04.2016 №2071, споруди площею 94,6 кв.м за адресою м. Рівне, вул. Чорновола, 74-Г;
- зобов`язати ВТОВ "Кантар" повернути нежитлове приміщення, площею 94,6 кв.м, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Чорновола, 74-Г, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 748832856101, шляхом виселення та передачі ФОП Буяну Р.А. по акту прийому-передачі у трьохденний термін.
2. 04.10.2024 до Господарського суду Рівненської області надійшло клопотання позивача про залишення позову без розгляду, в якому останній просить позов ФОП Буяна Р.А. до ВТОВ "Кантар" про стягнення заборгованості в сумі 100 155,13 грн, розірвання договору оренди та повернення нежитлового приміщення залишити без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК).
3. Господарський суд Рівненської області ухвалою від 07.10.2024 у справі №918/634/24 позов ФОП Буяна Р.А. до ВТОВ "Кантар", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, про стягнення заборгованості в сумі 100 155,13 грн, розірвання договору оренди та повернення нежитлового приміщення залишив без розгляду.
4. 14.10.2024 на адресу суду першої інстанції надійшла заява ВТОВ "Кантар" про прийняття додаткового рішення у справі №918/634/24, в якій останній просив стягнути з Буяна Р.А на користь ВТОВ "Кантар" 43 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
5. В обґрунтування вчинення позивачем необґрунтованих дій заявник зазначав, що на момент звернення з цим позовом у нього не існувало жодної заборгованості по орендній платі, яка є предметом розгляду, а тому в позивача були відсутні підстави для звернення до суду з цим позовом. Відтак, в результаті незаконних та неправомірних дій позивача до відповідача, було заявлено безпідставні вимоги. Такі дії позивача стали підставою отримання відповідачем професійної правничої допомоги, яка згідно з договором про надання правничої (допомоги) від 23.07.2024 надавалась Адвокатським об`єднанням "Істина".
6. 18.10.2024 від позивача надійшли заперечення на заяву про прийняття додаткового рішення, в яких позивач вказував на те, що заявлені до компенсації витрати на надання правової допомоги в розмірі 43 500 грн є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, у зв`язку з чим просить суд зменшити розмір витрат на надання професійної правничої допомоги до 6 000 грн.
7. 21.10.2024 від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначав, що розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; заява про прийняття додаткового рішення підлягає до задоволення в повному обсязі.
8. Господарський суд Рівненської області додатковою ухвалою від 21.10.2024 у справі №918/634/24, яку Північно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 03.12.2024, заяву ВТОВ "Кантар" про прийняття додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув з ФОП Буяна Р.А. на користь ВТОВ "Кантар" 35 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
9. Задовольняючи частково заяву відповідача про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду. При цьому суд зауважив, що відповідною нормою не вимагається наявність у позивача протиправної мети при вчиненні таких дій, або наявність умислу на вчинення протиправних дій. Зазначена норма наділяє відповідача відповідним правом за умови, якщо закриття провадження або залишення позову без розгляду стало наслідком необґрунтованих дій позивача, тобто таких дій, які призвели до відповідного результату - залишення позову без розгляду.
10. З огляду на фактичні обсяги наданих стороні послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів у суді під час розгляду цієї справи, враховуючи принцип диспозитивності та змагальності, з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, їх співмірністю зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на їх виконання, та обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для сторони, а також враховуючи клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача на його користь 35 000 грн.
11. Апеляційний суд, у свою чергу, зауважив, що:
(1) клопотання позивача про залишення позову без розгляду не містить викладення мотивів вчинення відповідних дій, зокрема відсутнє зазначення будь-яких причин чи підстав його подання, а лише вказано норми процесуального права, якими керувався позивач;
(2) подаючи відповідне клопотання, право на що надано йому відповідними положеннями ГПК, позивач повинен розуміти наслідки подання такої заяви, у тому числі й право відповідача на компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку з залишенням позову без розгляду на підставі частини п`ятої статті 130 ГПК;
(3) неприпустимою є правова ситуація, за якої учасники справи понесли витрати, пов`язані з розглядом справи, які по своїй суті є збитками суб`єкта господарювання, правовою особливістю яких є те, що вони можуть бути відшкодовані виключно через процесуальний порядок розподілу судових витрат в межах відповідного судового спору, однак відсутній був би правовий механізм їх відшкодування (розподілу);
(4) по своїй суті залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 ГПК і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду, породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована, знову ж таки за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути;
(5) під необґрунтованими діями позивача слід розуміти сам факт подання клопотання про залишення позову без розгляду, яким останній фактично визнав передчасність пред`явлення позову до відповідача, а отже, необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
12. ФОП Буян Р.А. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та додаткову ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 у справі №918/634/24 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення.
13. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 20.09.2023 у справі №910/3063/23, від 25.04.2024 у справі №903/1079/23, від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, від 20.06.2023 у справі №925/1372/21, від 11.05.2023 у справі №921/811/21, від 25.04.2023 у справі №924/341/22, від 07.04.2023 у справі №679/1125/18, щодо застосування статей 126, 129, 130 ГПК.
14. Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) відповідач не довів вчинення позивачем необґрунтованих дій, тоді як відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК доведення відповідачем такої обставини є обов`язковою передумовою для компенсації понесених відповідачем витрат;
(2) фактично відповідач вважає, що необґрунтованими діями позивача є сам факт звернення останнього з позовом;
(3) суд першої інстанції не надав жодної оцінки запереченням позивача в частині необґрунтованих дій позивача, а апеляційний суд такими діями вважав сам факт подання клопотання про залишення позову без розгляду;
(4) суди не врахували, що заявлені до компенсації витрати в розмірі 43 500 грн є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони;
(5) витрати з підготовки заперечень на заяву про зміну підстав позову в розмірі 6 000 грн не підлягають відшкодуванню з огляду на імперативні приписи статті 161 ГПК, відповідно до яких суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним;
(6) в частині відповідності витрат на надання правової допомоги ринковим цінам необхідно врахувати, що між сторонами був наявний спір у справі №918/721/23, під час розгляду якої позивач поніс витрати на надання правової допомоги в сумі 6 000 грн (5 000 грн за підготовку відзиву та 1 000 за участь в судовому засіданні), розмір яких відповідач заперечував, подавши клопотання про їх зменшення;
(7) суд першої інстанції мав прийняти судове рішення не у формі ухвали, а у формі додаткового рішення, та визначити порядок набрання законної сили та виконання, аналогічний до регулювання передбаченого ГПК для додаткових рішень;
(8) суд апеляційної інстанції фактично змінив та доповнив власними висновками мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції, проте жодним чином не відобразив це в резолютивній частині своєї постанови;
15. ВТОВ "Кантар" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін. Стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 5 000 грн.
16. За твердженнями відповідача:
(1) подання позовної заяви та відкриття провадження судом потребувало від відповідача здійснення захисту своїх інтересів та спонукало до вчинення процесуальних дій, які не були б реалізовані за відсутності позовної заяви;
(2) подання відзиву на позовну заяву, заперечень на клопотання позивача та надання доказів є реалізацією принципу змагальності сторін в судовому процесі;
(3) залишення судом позову без розгляду за заявою позивача є свідомою дією позивача, яку відповідач не міг передбачити і вчинення цієї дії позивачем не нівелює наслідків отримання відповідачем правничої допомоги, яка фактично була надана та потребує оплати. Залишення позову без розгляджу за заявою позивача також є свідченням необґрунтованості дій позивача;
(4) з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Сиди від 08.06.2022 у справі №357/380/20, як у відповідача, так і у суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала позовну заяву, оскільки така особа реалізує своє право на судовий розгляд, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності про залишення позову без розгляду, усвідомлюючи наслідки своїх дій;
(5) неприпустимою є правова ситуація, за якої учасники справи понесли витрати, пов`язані з розглядом справи, які по своїй суті є збитками суб`єкта господарювання, правовою особливістю яких є те, що вони можуть бути відшкодовані виключно через процесуальний порядок розподілу судових витрат в межах відповідного судового спору, однак відсутній був би правовий механізм їх відшкодування (розподілу), що є нонсенсом у правовій державі;
(6) розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, а також позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення нежитлового приміщення, значення справи для сторін.
17. У відзиві відповідач зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які він очікує понести та поніс, складає 5 000 грн. Доказами на підтвердження цих витрат є копія договору про надання правничої (правової) допомоги від 28.01.2025 та копія акта прийому-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 02.02.2025.
18. ФОП Буян Р.А. подав клопотання, яке по суті є письмовими поясненнями, в яких позивач навів свої заперечення стосовно позиції відповідача, викладеної у відзиві на касаційну скаргу, та щодо заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 5 000 грн. За змістом прохальної частини позивач просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 та додаткову ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.10.2024 у справі №918/634/24 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення. У разі відмови в задоволенні касаційної скарги - зменшити розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 2 000 грн.
Позиція Верховного Суду
19. Предметом касаційного оскарження є додаткова ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою апеляційного суду, якою частково задоволено заяву відповідача про прийняття додаткового рішення та стягнено з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 130 ГПК .
20. Відповідно до частини першої статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
21. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГПК).
22. В силу приписів частини першої статті 126 ГПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
23. Стаття 129 ГПК регламентує загальні правила розподілу судових витрат.
24. Верховний Суд акцентує, що положення статей 126, 129 ГПК є загальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
25. Разом з тим у статті 130 ГПК встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, а саме випадків, коли судове рішення по суті спору не приймається (у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду).
26. Відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
27. Норми частини п`ятої статті 130 ГПК є проявом реалізації правила відшкодування судових витрат у випадку, коли судове вирішення спору по суті не відбулося і відсутня сторона, на користь якої ухвалене судове рішення.
28. При цьому за змістом цієї норми однією із умов для компенсації відповідачу, здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, є необґрунтовані дії позивача, що і зумовили відповідні витрати під час розгляду справи та пов`язані з цим розглядом.
29. Тобто стягнення (з позивача) компенсації понесених (відповідачем) витрат, в тому числі і витрат на правничу допомогу у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
30. Така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №925/1372/21, від 11.05.2023 у справі №921/811/21, від 25.04.2023 у справі №924/341/22, на неврахування висновків в яких вказує скаржник у цій справі).
31. Водночас, оскільки частина п`ята статті 130 ГПК не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №905/460/21.
32. Отже, у разі залишення позову без розгляду, відповідач, посилаючись на частину п`яту статті 130 ГПК, може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
33. При цьому відповідачу необхідно довести, а суду при вирішенні питання про компенсацію таких витрат - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, але не виключно:
- чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов;
- чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору;
- чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та - інтересів відповідача;
- чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 24.03.2021 у справі №922/2157/20, від 21.01.2020 у справі №922/3422/18, від 26.04.2021 у справі №910/12099/17, від 19.04.2021 у справі №924/804/20, від 04.05.2023 у справі №910/5911/22.
34. Отже, у цій справі відповідачу потрібно було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були вчинені під час розгляду справи та в чому вони проявлялися.
35. У свою чергу, суди мали перевірити доводи відповідача щодо необґрунтованості дій позивача, пов`язаних із поданням позову та його розглядом, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів позивача тощо.
Близька за змістом позиція наведена у постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №921/357/20.
36. Як вбачається з матеріалів справи, у заяві про ухвалення додаткового рішення відповідач - ВТОВ "Кантар" з посиланням на норми частини п`ятої статті 130 ГПК в обґрунтування необґрунтованості дій позивача зазначив, що оскільки на момент звернення позивача з цим позовом до суду у відповідача не існувало жодної заборгованості по орендній платі, що є предметом розгляду цієї справи, то у позивача відсутні були й підстави для звернення з цим позовом до суду. В результаті незаконних та неправомірних дій позивача до відповідача було заявлено безпідставні вимоги. Очевидно, що під критеріями необґрунтованості дій позивача можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.
37. Водночас, вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат, понесених у зв`язку із наданням правничої допомоги, суди не встановили чи довів відповідач, які саме необґрунтовані дії позивача були вчинені під час розгляду справи та в чому вони проявлялися, тобто не встановили обставин щодо того, які саме дії позивача під час розгляду цієї справи були необґрунтовані, що в силу частини п`ятої статті 130 ГПК є однією з умов для стягнення з позивача компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи.
38. Суд першої інстанції обмежився лише зазначенням про те, що відповідною нормою не вимагається наявність у позивача протиправної мети при вчиненні таких дій або наявність умислу на вчинення протиправних дій. Суд зауважив, що зазначена норма наділяє відповідача відповідним правом за умови, якщо закриття провадження або залишення позову без розгляду стало наслідком необґрунтованих дій позивача, тобто таких дій, які призвели до відповідного результату - залишення позову без розгляду, проте не конкретизував, які саме дії позивача як необґрунтовані призвели до залишення його позову без розгляду.
39. Апеляційний суд допущену судом першої інстанції помилку не виправив, а в контексті необґрунтованості дій позивача зазначив лише, що (1) по своїй суті залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 ГПК і є свідченням необґрунтованості дій позивача, який реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження, однак в послідуючому фактична необхідність цього була нівельована знову ж таки за наслідками диспозитивної реалізації позивачем своїх прав щодо залишення позову без розгляду, на що за будь-яких обставин відповідач не міг вплинути; (2) під необґрунтованими діями позивача слід розуміти сам факт подання клопотання про залишення позову без розгляду, яким останній фактично визнав передчасність пред`явлення позову до відповідача, а отже необґрунтованість вчинення ним відповідної процесуальної дії.
40. Наведе свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з позивача відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно для задоволення (часткового задоволення) заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення.
41. Верховний Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи (у цьому випадку при розгляді заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення та вирішенні питання про компенсацію витрат на правничу допомогу) є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та надання їм юридичної оцінки. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
42. Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
43. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини стосовно того, які саме необґрунтовані дії позивача були вчинені під час розгляду справи та в чому вони проявлялися, перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи за заявою відповідача про прийняття додаткового рішення щодо відшкодування відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК судових витрат на новий розгляд до суду першої інстанції.
44. Під час нового розгляду справи за заявою відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат судам необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, надати належну і вичерпну оцінку діям позивача під час судового розгляду на предмет наявності ознак необґрунтованості в розумінні частини п`ятої статті 130 ГПК та в залежності від встановленого і відповідно до вимог чинного законодавства прийняти рішення з належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого рішення.