?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/3775/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 (колегія суддів: Радіонова О. О., суддя Істоміна О. А., суддя Медуниця О. Є.,) та рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 (суддя Сальнікова Г. І.) у справі
за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова до відповідачів: 1) Харківської міської ради, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт", 4) фізичної особи-підприємця Хлистуна Сергія Анатолійовича, про скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення майна,
за участі:
прокурора - Цимбалістого Т. О.,
представника відповідача-1, 2 - Василенко І. Ю.,
представника відповідача-3, 4 - Омельченко О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів: Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна), фізичної особи-підприємця Хлистуна Сергія Анатолійовича (далі - ФОП Хлистун С. А.) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентестейт" (далі - ТОВ "Рентестейт"), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 42 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.08.2018 № 5624-В-СБ, укладений між Управлінням комунального майна та ФОП Хлистуном С. А., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 215, з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно;
- витребувати у ТОВ "Рентестейт" на користь територіальної громади міста Харкова нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв. м, розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5".
2. Позовні вимоги обґрунтовано незаконним вибуттям спірних нежитлових приміщень з власності Харківської міської територіальної громади шляхом проведення приватизації, а саме, викупу орендарем зазначеного майна з порушенням вимог діючого на той час приватизаційного законодавства, що є підставою для задоволення позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 26.10.2017 між Управлінням комунального майна (орендодавець) та ФОП Хлистуном С. А. (орендар) укладений договір оренди № 4185, на підставі якого в останнього в оренді перебували нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, 121а-2 загальною площею 48,1 кв. м в житловому будинку, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5", та знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс".
4. Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 25.10.2017 № 698 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Право комунальної власності на нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1332694263101.
5. 20.11.2017 ФОП Хлистун С. А. звернувся до Управління комунального майна із листом, у якому просив дозволити приватизацію нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5" загальною площею 48,1 кв. м.
6. Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.
7. Відповідно до пункту 42 додатку до вказаного рішення приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем ФОП Хлистуном С. А. підлягають нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5", загальною площею 48,1 кв. м.
8. 16.08.2018 між Харківською міською радою (продавець) та ФОП Хлистуном С. А. (покупець) укладений договір купівлі-продажу № 5624-В-С нежитлових приміщень підвалу № 121а-1, № 121а-2 в житловому будинку літ. "В-5", загальною площею 48,1 кв. м, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 12, відповідно до якого ФОП Хлистун С. А. приватизував шляхом викупу орендовані ним за договором оренди від 26.10.2017 № 4185 нежитлові приміщення.
9. Згідно з актом прийому-передачі від 13.09.2018 № 5624-В-С продавець передав, а покупець прийняв продані 16.08.2018 шляхом викупу нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, № 121а-2 в житловому будинку літ. "В-5" загальною площею 48,1 кв. м, розташовані за адресою: м. Харків, просп. Науки, буд. 12, яким також засвідчено факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.
10. Крім того, на підставі акта прийому-передачі нерухомого майна до статутного капталу б/н від 10.04.2019 право власності на нежитлові приміщення підвалу № 121а-1, № 121а-2, загальною площею 48,1 кв. м., розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5", перейшло до ТОВ "Рентестейт".
11. 12.04.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис № 46441767 про державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно за ТОВ "Рентестейт".
12. На обґрунтування позовних вимог Прокурор вказує, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято з порушенням вимог статті 345 ЦК України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
13. В позовній заяві Прокурор вказує на те, що в звіті про оцінку нерухомого майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, відсутні. Орендарем до органу приватизації не подавались документи, передбачені пунктом 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
14. Як наслідок, Прокурор вважає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а тому відповідне рішення Харківської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним, а нежитлові приміщення підлягають витребуванню на користь територіальної громади міста Харкова.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
15. 24.09.2024 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, про відмову у позові.
16. Судові рішення мотивовані відсутністю передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)") умов для здійснення приватизації шляхом викупу, а отже незаконністю пункту 42 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".
17. Суди попередніх інстанцій зазначили, що договір купівлі-продажу від 16.08.2018 № 5624-В-С укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки предметом даного договору є нерухоме майно комунальної форми власності, щодо якого обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади, а тому наявні правові підстави для визнання цього договору недійсним на підставі частини першої статті 203 ЦК України та частини першої статті 215 ЦК України, як такого, що укладений з порушенням норм діючого законодавства, а втручання держави, в цьому випадку, є обґрунтованим.
18. Проте в позові відмовлено у зв`язку з пропуском Прокурором позовної давності.
19. Крім іншого, суди дійшли висновку, що задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави та Харківської міської територіальної громади, а отже, така вимога є неефективним способом захисту права Харківської міської територіальної громади.
20. В частині вимоги про витребування майна, то в її задоволенні відмовлено, оскільки така вимога є похідною від попередніх двох позовних вимог Прокурора.
Короткий зміст касаційної скарги
21. Прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
22. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, викладених у касаційній скарзі, щодо застосування приписів статті 261 ЦК України в частині початку перебігу позовної давності та поважності причин її пропуску.
23. Зокрема, скаржник звертає увагу на не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимоги прокурора до відповідача-4 про витребування майна, який ґрунтується на помилковому висновку про те, що вимога про витребування майна (віндикаційний позов) не має самостійних підстав, а є похідною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення позовної вимоги про скасування рішення, в задоволенні якої судами відмовлено з огляду на пропуск позовної давності.
24. Посилаючись на підставу касаційного оскарження, що передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування спеціальної скороченої позовної давності, з урахуванням положень абзацу 2 пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 18.01.2018 "Про приватизацію державного і комунального майна".
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
25. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Рентестейт" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на дотриманні судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки їх висновки повністю відповідають правовим позиціям Верховного Суду.
26. ТОВ "Рентестейт, з посиланням на постанови Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 922/243/22 та від 18.10.2023 у справі № 922/239/22, зазначає про те, що з моменту набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269 (з 07.03.2018) позовна давність для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.
27. Як наслідок, відповідач-3 вважає, що строк на оскарження договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.08.2018 № 5624-В-С сплив 07.05.2019, бо збігається із закінченням 3-х місяців від дати набуття чинності ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Харкова від 06.02.2019 у кримінальному провадженні № 42017221080000002.
Позиція Верховного Суду
28. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
29. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).
30. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України).
31. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
32. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
33. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
34. Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
35. Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).
36. Разом з тим, саме застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.
37. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
38. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
39. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
40. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
41. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.
42. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.
43. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
44. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
45. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
46. Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
47. У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
48. Оспорювання ж рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, також не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване; подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.
49. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).
50. Оскільки на підставі пункту 42 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.08.2018 № 5624-В-СБ, зазначене рішення в частині приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ФОП Хлистуном С. А. нежитлових приміщень підвалу № 121а-1, 121а-2 загальною площею 48,1 кв. м, що розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, просп. Науки, літ. "В-5", вичерпало свою дію виконанням.
51. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вимога про визнання недійсним пункту додатку до рішення не є ефективним способом захисту права територіальної громади міста Харкова Прокурором, у зв`язку з чим відмовили у її задоволенні через обрання позивачем неналежного способу захисту.
52. Водночас, оскільки Прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади. Відповідно всі інші способи захисту (у тому числі вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу) є неналежними.
53. Оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних по суті висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.02.2018 № 1008/18, але з інших підстав, ніж ті, що наведені у цій постанові.
54. Відтак у задоволенні заявлених у цій справі позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу слід відмовити з підстав обрання Прокурором неналежного способу захисту, що виключає необхідність застосування до таких вимог позовної давності.
55. Разом з цим, звертаючись з позовом у цій справі, Прокурор заявляв позовну вимогу про витребування у ТОВ "Рентестейт" на користь територіальної громади міста Харкова нежитлових приміщень підвалу № 121а-1, 121а-2, загальною площею 48,1 кв. м, розташованих в житловому будинку за адресою: м. Харків, просп. Науки, 12, літ. "В-5".
56. Зі змісту поданого позову вбачається, що позовні вимоги Прокурора спрямовані на захист права власності територіальної громади на нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору зареєстровано за ТОВ "Рентестейт" на підставі акта прийому-передачі нерухомого майна б/н від 10.04.2019 до статутного капталу відповідача-3, тому позовна вимога Прокурора про витребування майна є віндикаційним позовом, що, в свою чергу, є належним та ефективним способом захисту прав.
57. Наведеним спростовуються висновки судів попередніх інстанцій про те, що вимога Прокурора про витребування від ТОВ "Рентестейт" на користь Харківської міської територіальної громади (в особі Харківської міської ради) нежитлових приміщень підвалу не має самостійних підстав, а є похідною вимогою в співвідношенні з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу та пункту додатку до рішення, оскільки в розумінні частини першої статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 922/3838/21, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
58. Колегія суддів додатково звертає увагу на те, що віндикаційний позов - це вимога не вододіючого власника до незаконного володільця про витребування майна, та для задоволення такого позову не потрібно визнавати недійсними рішення органів місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, а також оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна, про що зазначалось раніше.
59. Отже, задоволення вимоги про витребування майна не ставиться у залежність від задоволення вимоги, зокрема, про визнання договору недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.
60. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
61. Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
62. Судами попередніх інстанцій встановлені обставини порушення відповідачем-1 вимог закону про приватизацію під час прийняття оспорюваного рішення про приватизацію об`єкта оренди шляхом викупу, а також факт укладання на підставі цього рішення договору купівлі-продажу.
63. Зокрема, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ФОП Хлистуном С. А. здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за договором оренди від 26.10.2017, суди дійшли до обґрунтованого висновку про незаконність пункту 42 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18, що обумовлено відсутністю передбачених пунктом 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" умов здійснення приватизації шляхом викупу.
Такий висновок судів відповідає правовій позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
64. За таких обставин, оскільки договір купівлі-продажу від 16.08.2018 № 5624-В-С укладений на виконання рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18, яке прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що свідчить про його недійсність.
65. Такі обставини можуть бути достатніми підставами для задоволення віндикаційного позову, проте лише за умови встановлення судом факту недобросовісності набуття відповідачем-3 та відповідачем-4 права власності на спірне майно.
66. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.
67. Водночас суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили обставин справи щодо добросовісності набуття відповідачем-4 спірного майна в процесі приватизації та щодо добросовісності набуття відповідачем-3 права власності на спірні нежитлові приміщення на підставі акту прийому-передачі нерухомого майна б/н від 10.04.2019 до статутного капталу від Хлистуна С. А. Тобто суди не розглянули спір по суті в частині позовної вимоги, яка опосередковує віндикаційний позов.
68. Відсутність у Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України процесуальної можливості з`ясовувати та встановлювати фактичні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи в частині позовних вимог про витребування майна на новий розгляд до суду першої інстанції.
69. Що стосується доводів ТОВ "Рентестейт" про те, що позовна давність за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.08.2018 становить три місяці та на момент звернення Прокурора з позовом до суду сплив, то колегія суддів вважає, що надання висновків щодо застосування до спірних правовідносин скороченої позовної давності є передчасним, оскільки такі доводи відповідача-3 мають бути оцінені судами під час нового розгляду справи.
70. При цьому колегія суддів нагадує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Отже, до вирішення питання застосування позовної давності суди мають розглянути спір по суті стосовно позовної вимоги про витребування майна.
71. З урахуванням наведеного підстави для формування Верховним Судом висновку щодо застосування положень абзаца 2 пункта 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 18.01.2018 "Про приватизацію державного і комунального майна" (стосовно скороченої позовної давності) відсутні.