ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2025 року
м. Київ
справа № 380/3566/24
адміністративне провадження № К/990/45504/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/3566/24
за позовом ОСОБА_1
до Львівської обласної прокуратури
про визнання протиправною бездіяльності
за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року (головуючий суддя: Коморний О.І.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року (головуючий суддя: Матковська З.М., судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати заробітної плати з врахуванням надбавки за вислугу років;
- зобов`язати Львівську обласну прокуратуру здійснити донарахування та виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату на суму: 805,12 грн;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку по невиплаченій заробітній платі з 15 вересня 2023 року до дня ухвалення судового рішення;
- зобов`язати Львівську обласну прокуратуру здійснити донарахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористаний 171 день відпустки у розмірі обчисленому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з врахуванням надбавки за вислугу років;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за компенсацію за невикористаний 171 день відпустки у розмірі обчисленому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з врахуванням надбавки за вислугу років з 15 вересня 2023 року до дня фактичного розрахунку;
- зобов`язати Львівську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку, обчисленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 15 вересня 2023 року до дня фактичного розрахунку;
- зобов`язати Львівську обласну прокуратуру видати ОСОБА_1 довідку про складові заробітної плати станом на 14 вересня 2023 року із зазначенням розміру належного посадового окладу, надбавки за вислугу років, чинної заробітної плати за відповідною посадою прокурора.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", ОСОБА_1 з 14 вересня 2023 року звільнено з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Львівської області.
Після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності) було здійснено перерахунок та 15 листопада 2023 року надано позивачу документи про виплату заробітної плати де ненараховано та невиплачено, на думку позивача, частину заробітної плати у вигляді надбавки за вислугу років за відпрацьований день 14 вересня 2023 року, також при розрахунку компенсації за невикористану відпустку було враховано лише оклад без врахування надбавки за вислугу років, та незаконно ненараховано та невиплачено вихідну допомогу при звільненні.
Вважаючи свої трудові права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду за їхнім захистом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року, позов задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплаті ОСОБА_1 заробітної плати з врахування надбавки за вислугу років;
зобов`язано Львівську обласну прокуратуру здійснити перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за 14 вересня 2023 року із врахуванням посадового окладу та надбавки за вислугу років та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум;
зобов`язано Львівську обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 перерахунок компенсації за невикористаний 171 день відпустки у розмірі обчисленому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з врахуванням надбавки за вислугу років та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум;
зобов`язано Львівську обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 №100 з врахуванням надбавки за вислугу років;
стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі: 400144,74 грн;
зобов`язано Львівську обласну прокуратуру сформувати та видати ОСОБА_1 довідку про складові заробітної плати станом на 14 вересня 2023 року із зазначенням розміру належного посадового окладу, надбавки за вислугу років, чинної заробітної плати за відповідною посадою прокурора;
стягнуто на користь ОСОБА_1 з Львівської обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань 25 000 грн (двадцять п`ять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.
В решті вимог про стягнення витрат на правову допомогу в сумі: 25 000 грн відмовлено.
До того ж, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі: 10000 (десять тисяч) гривень.
Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заробітна плата прокурора повинна визначатись Законом України "Про прокуратуру", а не листом Офісу Генерального прокурора № 21-2139вих-5030КВ-23 від 12 жовтня 2023 року, оскільки листи не є ні нормативно-правовими актами, ні актами індивідуальної дії, які можуть регулювати такі правовідносини.
До того ж, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до виплати прокурору незалежно від проходження ним атестації належить посадовий оклад та надбавка за вислугу років як невід`ємні складові заробітної плати.
З урахуванням цього висновку, суди попередніх інстанцій вирішили решту позовних вимог, які перебували у фактичній залежності від підтвердження неправомірності ненарахування на користь позивача надбавки за вислугу років та включення цієї надбавки до розрахункової бази таких виплат як компенсації за невикористані дні відпусток, вихідної допомоги при звільненні, а також слугували підґрунтям до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу на них.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів
У листопаді 2024 року Львівська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:
- неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо регулювання спірних правовідносин в аспекті включення надбавки за вислугу років до заробітної плати прокурора, який не був переведений у порядку, визначеному Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX.
Верховний Суд ухвалою від 9 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні, оскільки суди попередніх інстанцій розглянули справу з дотриманням норм матеріального і процесуального права. До того ж, позивач просить Суд стягнути на його користь понесені судові витрати.
Відповідач подав до Суду клопотання про заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 наказом керівника Львівської обласної прокуратури №1603к від 13 вересня 2023 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 14 вересня 2023 року звільнено з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Львівської області.
Відповідно до протоколу засідання комісії з установлення стажу роботи, вислуга років складає 25 років 8 місяці 27 дні.
Як встановлено з довідки про складові заробітної плати від 21 липня 2023 року із зазначенням посадового окладу в розмірі: 5730 грн, надбавки за вислугу років (40%) - 2292 грн, чинна заробітна плата за відповідною посадою прокурора становить: 9359,00 грн.
Згідно із розрахунковим листом за вересень 2023 року, виплата заробітної плати за 14 вересня 2023 в сумі: 272,86 грн, вислуга років - 109 грн.
Конституційним Судом України 13 вересня 2023 року ухвалено рішення №8-р(II)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX.
На запит позивача від 10 листопада 2023 року, відповідач листом від 15 листопада 2023 року надіслав розрахунковий листок за жовтень 2023 року, в якому відображено належні нарахування та виплати на виконання Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023, стосовно заробітної плати за період до Вашого звільнення (14 вересня 2023 року) та компенсації за невикористаний 171 день відпустки, та довідку про складові заробітної плати від 15 листопада 2023 року №21-260вих-23.
Згідно із довідкою про складові заробітної плати станом на 14 вересня 2023 року ОСОБА_1, заробітна плата становить :
- посадовий оклад 48000,00 грн;
- надбавка за вислугу років (40%) - -;
Всього 48000,00 грн.
Відповідно до розрахункового листа за жовтень 2023 року, виплата заробітної плати за 14 вересня 2023 в сумі: 2012,85 грн, вислуга років - мінус 109 грн.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - "Закон").
Відповідно до статті 1 Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі - "Закон №113-IX") запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Як зазначено у Пояснювальній записці до проєкту цього закону основна мета Закону №113-IX - створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базована на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.
Такої мети мало бути досягнуто через кадрове перезавантаження органів прокуратури в спосіб атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах обійняти посаду прокурора в будь-якому органі прокуратури.
У пункті 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього).
Відповідно до частини п`ятої статті 7 Закону єдність системи прокуратури України забезпечено єдиними засадами організації й діяльності прокуратури, єдиним статусом прокурора, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів, фінансуванням прокуратури лише з Державного бюджету України (пункти 1-4).
Прокурорів, у межах реалізації їхніх повноважень, наділено єдиним юридичним статусом незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України або адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі (абзац перший частини другої статті 15 Закону).
Аналогічні висновки містить рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(11)/2023.
Також Конституційний Суд України зазначив, що прокурори сприяють здійсненню правосуддя в межах повноважень, якими їх наділено відповідно до статті 131-1 Конституції України. Вони виконують свої обов`язки на професійній основі, мають юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України або адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі. Єдиний порядок набуття статусу прокурора, наділення прокурорів однаковим обсягом гарантій незалежності, сукупність повноважень та обов`язків прокурора свідчить про єдиний юридичний статус усіх прокурорів.
Так заробітна плата прокурора визначена статтею 81 Закону України "Про прокуратуру".
Частиною 2 цієї статті визначено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (частина третя статті 81 Закону).
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури становить 1600 грн на місяць.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури - 1,2 (частина четверта статті 81 Закону).
Посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у розмірі - для заступника керівника обласної прокуратури - 1,3 посадового окладу прокурора обласної прокуратури (пункт 8 частини п`ятої статті 81 Закону).
Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України ( частина сьома статті 81 Закону).
Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року визнано неконституційною норму Закону України від 19 вересня 2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" стосовно оплати праці прокурорів та слідчих, у тому числі військових прокуратур, згідно з постановою Кабінету Міністрів України до їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної, окружної прокуратури.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної в цьому рішенні:
- прокурори до атестації і прокурори після її проходження мають єдиний юридичний статус, тобто однаковий обсяг гарантій незалежності;
- оплата праці прокурорів має визначатися відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру";
- гарантії прокурорів потребують забезпечення на рівні з гарантіями суддів, закріпленими Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (згідно із частиною 10 статті 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат).
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - "Порядок №100", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Абзацом першим пункту 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
В абзаці першому пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до абзацу третього пункту 4 Порядку №100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 7 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 9 грудня 2024 року касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги відповідача, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.
Основним доводом касаційної скарги Львівської обласної прокуратури є її незгода із необхідністю нарахування позивачеві надбавки за вислугу років. Вирішення цього питання тягне за собою висновок щодо (не)правомірності неврахуванням цієї надбавки при розрахунку компенсації невикористаних днів відпустки, виплати вихідної допомоги, а також можливості стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги Львівська обласна прокуратура наполягає на тому, що розрахунок оплати праці прокурорів до проходження атестації з 13 вересня 2023 року та з урахуванням вимог рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2023, визначено в наступних розмірах:
прокурорам регіонального рівня на рівні посадового окладу прокурора обласної прокуратури;
прокурорам рівня місцевих прокуратур на рівні посадового окладу прокурора окружної прокуратури;
без встановлення надбавок, в тому числі за вислугу років.
На думку відповідача, до спірних правовідносин в контексті обрахунку заробітної плати прокурорам, які не пройшли атестацію та фактично не виконували повноваження за посадою, потрібно застосовувати за аналогією із гарантіями для суддів, положення визначені частиною десятою статті 135 Закону України "Про статус суддів", які не здійснюють правосуддя, тобто без доплат до посадового окладу.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на те, що заробітна плата прокурора повинна визначатись Законом України "Про прокуратуру", а не листом Офісу Генерального прокурора №21-2139вих-5030КВ-23 від 12 жовтня 2023 року. Лише пряма вказівка у законі може змінювати порядок нарахування заробітної плати прокурору.
Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема, у зв`язку із відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статті 81 Закону України "Про прокуратуру" у частині нарахування заробітної плати працівникам прокуратури, які не пройшли атестацію і фактично не виконують у повному обсязі роботу прокурора, з виплатою щомісячної надбавки за вислугу років з 13 вересня 2023 року, після визнання Конституційним Судом України неконституційним абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, у подібних правовідносинах.
Поряд із цим, Верховним Судом, після відкриття провадження у цій справі, аналізувались подібні правовідносини у постанові від 5 грудня 2024 року у справі №380/28500/23, висновки у якій належить врахувати вирішуючи цей спір.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд виходив з того, що Законом України №113-IX від 19 вересня 2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" запроваджено реформування системи органів прокуратури.
У пункті 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього).
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (друге речення абзацу третього).
Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 у справі № 3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23) за конституційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II ";Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності), зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, визнане неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У зазначеному рішенні, Конституційний Суд України констатував, що конституційні повноваження прокуратури в поєднанні з її інституційним місцем у системі правосуддя наближують функціонування прокуратури до європейських стандартів, насамперед в аспекті зміцнення ролі цієї інституції як важливого елементу системи кримінального правосуддя, що обумовлює потребу в наданні прокурорам гарантій незалежності законом, щоб забезпечити функціонування дієвої системи правосуддя, яка спроможна захистити права і свободи людини.
Врегулювання законом, а не підзаконним актом питань матеріального, соціального, пенсійного забезпечення прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури, що інакше призведе до недодержання принципу поділу влади.
Конституційний Суд України зазначив, що наділення Кабінету Міністрів України повноваженням урегульовувати питання винагороди прокурорів не можна визнати таким, що відповідає конституційній вимозі щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
З набранням чинності Законом №113-IX питання винагороди прокурорів, які пройшли атестацію та яких переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, регулює Закон, а питання винагороди тих прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, - підзаконний нормативний акт - постанова Кабінету Міністрів України.
Тож, оспорювані приписи Закону № 113-IX визначають відмінне від установленого статтею 81 Закону регулювання оплати праці прокурорів, що свідчить про відмінність у підході законодавця до питання винагороди прокурорів, а отже, про неоднакове ставлення до прокурорів попри те, що їх наділено єдиним юридичним статусом за обсягом гарантій забезпечення їх незалежності як невіддільного складника цього статусу.
Конституційний Суд таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, визнав не виправданою та вказав на її дискримінаційність.
Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX суперечить частині другій статті 24 Конституції України.
Отже, з огляду на визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, після ухвалення Конституційним Судом рішення № 8-р(II)/2023, на прокурорів, в тому числі які не завершили процедуру атестації, розповсюджуються положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" в контексті визначення розміру винагороди прокурорів.
Так, частиною першою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Тобто, згідно із означеною нормою закону заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, зокрема, і надбавки за вислугу років, а тому із 13 вересня 2023 року Львівська обласна прокуратура, зважаючи на рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2023, повинна здійснювати нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 з урахуванням складових, визначених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру".
Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, який на день ухвалення Конституційним Судом України рішення № 8-р(II)/2023 продовжував обіймати посаду прокурора Львівської області та відносився до прокурорів, які до проходження атестації продовжують обіймати посади в регіональній чи місцевих прокуратурах Львівської області, із 13 вересня 2023 року заробітна плата нараховувалась на підставі статті 81 Закону України "Про прокуратуру", розрахована на основі посадового окладу прокурора обласної прокуратури без надбавок, у тому числі за вислугу років.
До того ж, судами встановлено право позивача на виплату надбавки за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу, що також не ставиться під сумнів відповідачем.
Наведені обставини у взаємозв`язку із нормами закону, які регулюють спірні правовідносини, дають підстави стверджувати, що у період з 13 вересня 2023 року заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася у меншому розмірі, ніж встановлено Законом України "Про прокуратуру".
Зважаючи на такі висновки Верховного Суду, позиція Львівської обласної прокуратури щодо здійснення обрахунку заробітної плати позивача у спірний період на підставі листа Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року №21-2139вих-503 ОКВ-23, у якому зазначено про розрахунок її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років, за аналогією із гарантіями суддів, закріпленими Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а саме згідно з частини десятої статті 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат, не ґрунтується на нормах закону та є неправомірною.
За таких обставин наявні правові підставі стверджувати, що Львівська обласна прокуратура допустила протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу заробітної плати, а суди попередніх інстанцій вирішили цю частину спірних правовідносин із дотриманням належного застосування норм матеріального права.
Така позовна вимога як здійснення перерахунку компенсації за невикористані дні відпусток з урахуванням надбавки за вислугу років перебуває у прямому взаємозв`язку із підтвердженням права ОСОБА_1 на виплату такої надбавки, а тому Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій у цій частині вимог.
Стосовно виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, в тому числі з урахуванням надбавки за вислугу років, варто зауважити, що питання виплати вихідної допомоги звільненим прокурорам неодноразово вже вирішувалось Верховним Судом.
Законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
У той же час приписами Закону України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" доповнено статтю 40 КЗпП України частиною четвертою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Отже, частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з цим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №520/4500/21, від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20, та інших, і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.
Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", ОСОБА_1 з 14 вересня 2023 року звільнено з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Львівської області.
Положенням статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
На день звільнення Львівською обласною прокуратурою позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність у ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку аргументам сторін і дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Доводи скаржника не спростовують цього висновку й не дають підстав для скасування чи зміни рішень, які оскаржуюються.
Зважаючи на викладене, у задоволенні касаційної скарги належить відмовити.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а судові рішення, які оскаржуються, - без змін.