ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 296/8522/23
провадження № 51-4941 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Житомирського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023060400001807, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Волосівка Чуднівського району Житомирської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 20 березня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286-1 КК України до основного покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 цього Кодексу у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк
3 роки.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
Житомирський апеляційний суд, задовольнивши частково апеляційну скаргу прокурора, скасував вказаний вирок у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок від 09 жовтня 2024 року, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286-1 КК України покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді обмеження волі на 1 рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на
3 роки.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з дня прибуття ОСОБА_7 до установи виконання покарання у виді обмеження волі.
В решті вирок залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що він 11.06.2023, близько 00 год 20 хв., в порушення вимог пункту 2.9 а) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "Ford Focus", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по проїзній частині вул. Гоголівська у м. Житомирі, зі сторони вул. Вокзальна в напрямку вул. Івана Мазепи.
Рухаючись зазначеним транспортним засобом по другорядній дорозі водій ОСОБА_7 у порушення вимог п. 16.11 ПДР, на перехресті вулиць Гоголівська та Східної у м. Житомирі, не надав дорогу автомобілю "Volkswagen Passat", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, який рухався по вул. Східна зі сторони вул. Київська в напрямку вул. Бориса Тена, що у
м. Житомирі, разом з трьома пасажирами, внаслідок чого допустив зіткнення керованого ним транспортного засобу із вказаним автомобілем.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля "Volkswagen Passat" ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пункту 16.11 ПДР знаходиться у причинному зв`язку зі створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що сукупність обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_7, та істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, дають підстави для призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу. Разом з цим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок місцевого суду в частині застосування положень ст. 69 КК України, своїх висновків належним чином не мотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості рішення суду, обмежившись лише перерахуванням доводів, покладених в основу свого рішення, та загальним формулюванням про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого злочину. Крім того, вказаний суд повною мірою не врахував дані про особу ОСОБА_7, зокрема, молодий вік, відсутність попередніх судимостей, сімейний стан, а також наявність позитивних характеристик та місця роботи (працює водієм, що є єдиним джерелом доходу); тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів; наявність пом`якшуючих покарання обставин, - визнання провини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування шкоди, примирення з потерпілим; відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також думку потерпілого, який у суді першої інстанції засвідчив, що будь-яких претензій до обвинуваченого не має та просив суворо не карати.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просила залишити її без задоволення.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно положень ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 286-1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У ст. 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Як убачається з матеріалів провадження, приймаючи рішення про скасування вироку місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 більш м`якого виду покарання, ніж передбачено законом, у виді штрафу та призначаючи покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді обмеження волі, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції формально послався у вироку та не надав належної оцінки тяжкості вчиненого злочину, характеру та обставинам його вчинення, а також наслідкам.
За приписами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. В поєднанні з обставинами, які пом`якшують покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування положень ст.69 КК України. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені у справі обставини в своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
У вироку апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування положень ст. 69 КК України, який при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування заподіяної шкоди, відсутність обтяжуючих покарання обставин та судимостей, думку потерпілого, який просив не позбавляти обвинуваченого волі, наявність місця роботи, позитивну характеристику, сімейний стан, його молодий вік, що в своїй сукупності вказує про обґрунтованість призначення більш м`якого виду покарання ніж передбачено санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що призначаючи ОСОБА_7 на підставі ст. 69 КК України покарання у вигляді штрафу місцевий суд в повній мірі не врахував тяжкість вчиненого злочину, характер та обставини його вчинення, а також наслідки, а саме те, що обвинувачений допустив грубе порушення правил дорожнього руху знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, тому дійшов висновку, що покарання у виді штрафу за своїм видом є явно несправедливим через м`якість та відповідно не слугуватиме його виправленню та попередженню вчинення таких злочинів, як обвинуваченим так і іншими особами.
Зі змісту оскаржуваного вироку слідує, що вказаний суд при призначенні
ОСОБА_7 покарання врахував особу винного, який раніше не судимий, зайнятий суспільно корисною працею, вину визнав повністю, позитивно характеризується, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не є особою з інвалідністю та його молодий вік.
До обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд відніс щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відшкодування заподіяної шкоди. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на позицію потерпілого ОСОБА_8, який претензій до обвинуваченого не має, просив не позбавляти його волі, та, водночас, обґрунтовано зазначив, щопозиція потерпілого щодо призначення обвинуваченому виду та розміру покарання, не є визначальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
Зважаючи на наведені обставини щодо особи ОСОБА_7 у їх сукупності, фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, а також обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання, на думку колегії суддів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу більш м`якого виду основного покарання, який не зазначено в санкції вказаної статті, - обмеження волі та додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а покарання ОСОБА_7 призначено з дотриманням положень статей 50, 65 КК України.
Колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатися явно несправедливим через його суворість.
Разом з тим, доводи касаційної скарги сторони захисту щодо ігнорування апеляційним судом висновків Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зокрема, викладених в ухвалі від 13 березня 2023 року (справа № 166/511/22, провадження № 51-1513 ск23) в частині застосування норм права за аналогічних обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки призначення покарання охоплюється поняттям судової дискреції та є індивідуальним з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд