ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 705/6905/23
провадження № 51-4922 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Черкаського апеляційного суду від 03 вересня 2024 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023250320001075, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Балта Одеської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 квітня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку у законну силу залишено у виді тримання під вартою.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 08 липня 2023 року.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено, стягнуто на її користь з
ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 500 000 гривень.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення, речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Вироком Черкаського апеляційного суду від 03 вересня 2024 рокувирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано таухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено за ч. 1 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
В іншій частині вирок суду залишено без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 02.07.2023, близько 11 год 30 хв, перебуваючи із раніше знайомою йому ОСОБА_9 у лісопосадці поблизу перехрестя з круговим рухом в напрямках с. Кочержинці, с. Громи та м. Умань, на автошляху Т0202 Могилів-Подільський-Ямпіль-Бершадь-Умань, в ході конфлікту з останньою, який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, протиправно, керуючись раптово виниклим умислом, спрямованим на позбавлення життя ОСОБА_9, з використанням предмету, що володіє властивостями плаского колюче-ріжучого предмету і має гостру ріжучу кромку (лезо), наніс потерпілій не менше двох ударів у передню частину грудної клітки, внаслідок чого, спричинив останній тяжкі тілесні ушкодження, в результаті чого ОСОБА_9 померла на місці.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду змінити, призначивши ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Стверджує, що апеляційний суд, в порушення загальних засад призначення покарання, в повній мірі не врахував дані про особу ОСОБА_7, а також безпідставно не врахував при ухваленні вироку обставину, що пом`якшує покарання, - щире каяття, внаслідок чого оскаржуваний вирок є необґрунтованим та незаконним.
Крім того зазначає, що ухвалюючи свій вирок в частині збільшення міри покарання, вказаний суд не зазначив у чому полягає явна невідповідність та несправедливість покарання призначеного місцевим судом.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 касаційну скаргу підтримали.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги, просила вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 1
ст. 115 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України у обсязі, узгодженому сторонами кримінального провадження.
Зі змісту скарги захисника вбачається, що вона порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Статтями 50і 65 ККУкраїни передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у даній правовій нормі дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до положень ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.
Як убачається з вироку, апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою потерпілої, з урахуванням цінності суспільних відносин, на які вчинено посягання, а саме життя людини, а також тяжкості наслідків у вигляді смерті особи, що має незворотний характер, та враховуючи обставини вчиненого злочину із використанням колюче-ріжучого предмету, не погодився з призначеним судом першої інстанції ОСОБА_7 покаранням у виді позбавлення волі на строк 8 років, яке наближене до мінімального покарання, визначеного санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, вказавши, що воно не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, що потягло за собою призначення надто м`якого покарання.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, обираючи вид та розмір покарання, крім вищенаведеного, врахував поведінку обвинуваченого після вчиненого кримінального правопорушення, який залишив місце події, сховав знаряддя вбивства, до затримання про події вчиненого злочину правоохоронні органи не повідомляв, матеріальної та моральної шкоди потерпілій не відшкодував.
Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про безпідставне визнання місцевим судом щирого каяття в якості обставини, що пом`якшує покарання.
Під щирим каяттям слід розуміти, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненні певному кримінального правопорушення, щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Відтак, призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд обґрунтовано не визнав щире каяття як обставину, щопом`якшує покарання, вказавши, що в матеріалах провадження відсутні дані на підтвердження вчинення останнім зазначених дій, про що вказувала і потерпіла ОСОБА_8, як в апеляційній скарзі, так і в суді апеляційної інстанції.
За наведених вище обставин, які характеризують особу обвинуваченого, а також ступеня тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років.
З урахуванням викладеного, на переконання колегії суддів, призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 ККУкраїни, та є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Отже, касаційним судом не встановлено підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість.
Вирок суду апеляційної інстанції достатньо вмотивований та відповідає вимогам
ст. 420 КПКУкраїни.
Оскільки призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, тому вирок апеляційного суду необхідно залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд