ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 642/6315/16
провадження № 51-72км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 42016220000000542, за обвинуваченням
ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ленінський районний суд м. Харкова вироком від 20 січня 2022 рокувизнав
ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 365 КК
та виправдав у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо: запобіжного заходу; цивільного позову; скасування арешту майна.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 в тому, що він, будучи особою, яка обіймала посаду старшого інспектора Холодногірського ВП ГУНП
в Харківській області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта поліції,
будучи співробітником правоохоронного органу та виконуючи повноваження представника влади, 05 лютого 2016 року приблизно о 16:30, перебуваючи біля помешкання ОСОБА_7 ( АДРЕСА_2 ), висловив останньому необхідність визнання ним винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2
ст. 317 КК. Отримавши відмову від ОСОБА_7, з метою демонстрації своєї переваги, бажаючи шляхом насильства принизити людську гідність, діючи у порушення службових обов`язків та чинного законодавства, ОСОБА_6 штовхнув
ОСОБА_7 на землю та явно виходячи за межі наданих йому службових повноважень, перевищуючи їх, умисно порушив норми чинного законодавства, якими встановлено порядок та межі застосування заходів фізичного впливу, необґрунтовано застосував фізичне насильство до ОСОБА_7, а саме умисно завдав потерпілому не менше десяти ударів ногами у голову та інші частини тіла, внаслідок чого заподіяв синці та садно на обличчі (легкі тілесні ушкодження), закритий поздовжній косий перелом середньої фаланги п`ятого пальця лівої руки зі зміщенням з крововиливом м`яких тканин пальця (тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я).
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 09 жовтня 2024 рокувирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що апеляційний суд безпідставно погодився з місцевим судом щодо визнання неналежними доказами даних,
що містяться в протоколах пред`явлення для впізнання за фотографіями та слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8, оскільки явку цього свідка не було забезпечено як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.
Зауважує, що інформацію отриману під час слідчого експерименту не можна ототожнювати з показаннями, які особа надає безпосередньо, а тому не дивлячись на те, що в судах обох інстанцій не вдалося допитати свідка ОСОБА_8, стверджує, що фактичні дані, отримані за результатами проведення цієї слідчої дії є належними доказами, що узгоджується з практикою Верховного Суду.
Крім того, прокурор стверджує, що апеляційний суд безпідставно погодився
з висновками районного суду про відхилення протоколу слідчого експерименту
за участю свідка ОСОБА_8, через те, що до матеріалів кримінального провадження не долучено копії його паспорта. Зазначає, що положеннями КПК не передбачено такої вимоги.
У зв`язку з цим вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився
з місцевим судом про визнання висновку судово-медичного експерта від 11 липня
2016 року № 3703-ая/16, згідно з яким можливість утворення тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого ОСОБА_7, за обставин та механізмом, на які вказував свідок ОСОБА_8 під час слідчого експерименту не виключена.
Крім того, звертає увагу, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що місцевий суд, за наявності суперечливих доказів, не обґрунтувавши своєї позиції, вибірково взяв до уваги одні та відкинув інші. Зокрема, стверджує, що механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, описаний ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10
та ОСОБА_11 під час проведення з ними слідчих експериментів 31 березня
2021 року суперечить сукупності інших доказів у справі.
Зазначає, що суд не надав належної правової оцінки протиріччям між висновком експерта від 30 червня 2021 року № 09-875/2021, який складено, зокрема,
з урахуванням вихідних даних з протоколів проведення слідчих експериментів
від 31 березня 2021 року, та іншими доказами, зокрема висновками
експерта, наданими у ході досудового розслідування та показаннями експерта ОСОБА_12 .
Вважає, що висновок експерта від 10 червня 2024 року № 83 за результатами проведення комісійної судово-медичної експертизи, отриманий під час апеляційного перегляду, не усунув суперечностей щодо механізму спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, оскільки у ньому вказано, що обидві версії (сторін захисту та обвинувачення) спричинення тілесних ушкоджень на обличчі ОСОБА_7 могли
мати місце. Однак, на переконання прокурора, експерт необґрунтовано надав
перевагу механізму, описаному ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та
ОСОБА_11 під час проведення з ними слідчих експериментів 31 березня
2021 року.
Також, прокурор зазначає, що показання ОСОБА_7 щодо обставин спричинення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_6 підтверджуються іншими доказами, зокрема: даними, збереженими на диску з аудіозаписом розмови ОСОБА_8
з черговим поліцейським; показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (поліцейських, які прибули на місце події за викликом ОСОБА_8 ); свідків
ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
У цьому контексті відзначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив прокурору в дослідженні диску з аудіозаписом розмови ОСОБА_8 з черговим поліцейським по лінії "102". Також, вважає, що суд необґрунтовано поставив під сумнів показання свідків ОСОБА_13 й ОСОБА_14 щодо наявності на місці події плям червоного кольору, схожих на кров. Натомість не надано критичної оцінки показанням ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 й ОСОБА_11, які підтримують дружні стосунки, а навпаки ці дані покладено в основу виправдання ОСОБА_6 .
Крім того, зазначає, що суд необґрунтовано визнав недостовірними показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16, посилаючись на те, що вони є цивільною дружиною та двоюрідним братом потерпілого, відповідно. Водночас, суд апеляційної інстанції погоджуючись з такою оцінкою показань свідків, безпосередньо їх не допитав.
На переконання касатора, апеляційний суд, усупереч приписам статей 370, 419 КПК, погодившись з висновками суду першої інстанції про визнання неналежними та недопустимими доказів, ретельно не перевірив та не спростував доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, у тому числі шляхом повторного дослідження доказів, які, на думку прокурора, безпідставно були визнані судом першої інстанції неналежними та недопустимими і якими підтверджується винуватість ОСОБА_6 .
Захисник ОСОБА_17 подав заперечення, у яких просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5, надавши відповідні пояснення,підтримала в повному обсязі касаційну скаргу.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши доводи в касаційній скарзі, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги. Водночас він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, з огляду на наведені положенняпроцесуального закону суд касаційної інстанції
є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями
412-414 цього Кодексу.
Статтею 370 КПК регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, викладеної в постановах
від 21 жовтня 2021 року у справі № 310/590/18 (провадження № 51-3866 км 21),
від 22 вересня 2022 року у справі № 642/7357/16-к (провадження № 51-5288 км 21),
від 08 лютого 2024 року у справі № 759/309/21 (провадження № 51-3768 км 23),
суд апеляційної інстанції практично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження та оцінки доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен з них вичерпну відповідь (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 125/2485/15-к, від 02 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к та інші).
Однак апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження щодо
ОСОБА_6 цих вимог не дотримався, оскільки істотні доводи прокурора залишив без переконливих мотивованих відповідей.
Так, за результатами судового розгляду обвинувального акта стосовно
ОСОБА_6 вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 20 січня
2022 року його визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2
ст. 365 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності в діянні
складу кримінального правопорушення.
Мотивуючи свій висновок, суд зазначив, що під час події, яка відбувалася 05 лютого 2016 року, ОСОБА_6, будучи співробітником правоохоронного органу - старшим інспектором Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області та виконуючи службові повноваження, діючи правомірно в межах законів та інших нормативно-правових актів, якими встановлено порядок і межі застосування заходів фізичного впливу, ураховуючи конкретну ситуацію та характер правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, разом з іншими співробітниками поліції за згодою керівництва здійснював превентивні заходи з метою виявлення та затримання групи осіб, які згідно з отриманою інформацією могли бути причетні до вчинення вказаного правопорушення, що підтвердили у своїх показаннях ОСОБА_11,
ОСОБА_18, ОСОБА_10, ОСОБА_9 і ОСОБА_19 . Водночас ОСОБА_6
в цій конкретній ситуації не перевищував наданих йому службових повноважень,
а намагався, схопивши за рукав куртки, затримати ОСОБА_7, який на нерівній слизькій ділянці, утоптаній снігом з обледеніннями, підсковзнувся і впав обличчям вниз (що не заперечував потерпілий), при цьому ОСОБА_6 також утратив рівновагу та впав зверху на потерпілого, унаслідок чого останній отримав травматичні ушкодження. Отже, місцевий суд дійшов переконання, що вказані дії ОСОБА_6 не свідчать про його умисне діяння, направлене на перевищення ним службових повноважень і неправомірне застосування фізичного насильства, а такі дії жодним чином не ображали особисту гідність потерпілого.
Водночас суд дійшов висновку, що показання ОСОБА_7 про застосування до нього фізичного насильства та його умисне побиття ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження доказами, оскільки не лише ОСОБА_6 заперечував застосування фізичного насильства, але й всі допитані судом свідки-очевидці події,
з якими також було проведено слідчі експерименти, спростували показання потерпілого.
Також суд визнав неналежними доказами протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотографіями й слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8, оскільки сторона обвинувачення не забезпечила явку в судове засідання цього свідка для його безпосереднього допиту, що, на переконання цього суду, позбавляє сторону захисту можливості провести його допит та унеможливлює його ідентифікацію як очевидця події. У зв`язку з цим визнано недопустимими дані висновку судово-медичного експерта від 11 липня 2016 року № 3703-ая/16, яким встановлено можливість утворення тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_7 за механізмом їх заподіяння, повідомленим свідком ОСОБА_8 під час слідчого експерименту.
Зважаючи на вказане вище, для перевірки обставин кримінального провадження
і показань ОСОБА_6, потерпілого, свідків та інших доказів місцевий суд
у порядку, передбаченому положеннями ст. 333 КПК, доручив проведення слідчих експериментів і призначив додаткову судово-медичну експертизу.
За результатами проведення вказаних процесуальних дій, суд, пославшись на висновок судово-медичного експерта від 30 червня 2021 року № 09-875/2021, указав,
що виявлені на обличчі ОСОБА_7 тілесні ушкодження утворилися в результаті його падіння та контакту обличчя з поверхнею автомобільної колії з обледенінням,
а перелом середньої фаланги п`ятого пальця лівої кисті міг утворитися від здавлення ступнею ОСОБА_6 в момент необережного падіння, перебуваючи на нерівній обледенілій автомобільній колії. Зауважив, що цей висновок об`єктивно підтверджує фактичні обставини події, яка сталася 05 лютого 2016 року, і не суперечить
механізму утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 за обставин, указаних ОСОБА_6 та свідками ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10 під
час судового розгляду та проведення за їх участі слідчих експериментів 31 березня 2021 року.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що не може визнати достовірними доказами показання свідка ОСОБА_15, адже вона є співмешканкою ОСОБА_7,
та свідка ОСОБА_16, який є двоюрідним братом потерпілого та особисто не був очевидцем подій.
Ураховуючи наведене, суд виправдав ОСОБА_6 за висунутим йому обвинуваченням, оскільки, на переконання суду, було вичерпано всі можливості отримання додаткових доказів, а досліджені під час судового розгляду докази не підтверджують обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_6 .
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_6 винуватим за ч. 2 ст. 365 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному
порядку, погодився з висновками місцевого суду щодо необхідності виправдання ОСОБА_6, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими. Заразом
поза належною увагою цього суду залишилися доводи прокурора, викладені
на спростування висновків, покладених на обґрунтування виправдувального вироку.
Так, прокурор в апеляційній скарзі зауважував про необґрунтоване визнання неналежними доказами протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотографіями та слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8, через те що цього свідка не було допитано під час судового розгляду, а також визнання недопустимим висновку судово-медичного експерта від 11 липня 2016 року № 3703-ая/16. Водночас прокурор звертав увагу колегії суддів на те, що вказані протоколи слідчих дій за участю свідка ОСОБА_8 та висновок експерта відповідно до ст. 84 КПК є окремими (самостійними) доказами.
Верховний Суд уважає ці доводи прокурора слушними з огляду на таке.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові об`єднаної палати від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення слідчого експерименту, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь підозрюваного, свідка в проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Отримання від підозрюваного, обвинуваченого, свідка відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням установленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК
є документом.
З огляду на приписи ч. 1 ст. 95 КПК, де визначено сутнісні ознаки показань,
у системному зв`язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, якщо їх надано під час допиту.
Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності дослідження показань, речей і документів суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де показання особи та протокол слідчого експерименту за її участю є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 КПК. Таким чином, зважаючи на зміст кримінальних процесуальних норм, об`єднана палата відзначила, що показання та протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами наведеної вище статті.
Однак у цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції залишив поза увагою згаданий вище правовий висновок, а також доводи апеляційної скарги прокурора про те, що протокол слідчого експерименту є окремим самостійним процесуальним джерелом доказів, який суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.
У цьому контексті Суд також уважає обґрунтованими доводи прокурора щодо безпідставного визнання неналежним доказом протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_8 .
Так, за змістом ст. 228 КПК пред`явлення особи для впізнання - це самостійна слідча дія, яку проводять з метою встановлення тотожності, подібності або відмінності наданої для спостереження і сприйняття особи з тими, яких свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав як очевидець за певних обставин розслідуваної події. Про проведення пред`явлення до впізнання складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу.
Приписами ч. 6 ст. 228 КПК визначено, що за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками з додержанням вимог, зазначених у частинах 1 і 2 цієї статті. Зокрема, перед пред`явленням особи для впізнання слідчий, прокурор повинен з`ясувати, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу.
Отже, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками також є окремим самостійним джерелом доказів, що не було враховано судом апеляційної інстанції.
Визнавши вказані вище протоколи слідчого експерименту та пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_8 неналежними доказами через те, що під час судового розгляду не вдалося допитати цього свідка, апеляційний суд не з`ясував та не зазначив у своєму рішенні, яким чином на законність отримання цих доказів та правильність їх результатів вплинуло те, що свідка не було допитано в судовому засіданні, оскільки, як уже зазначалося в цій постанові, такі докази не слід ототожнювати з показаннями. Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, до протоколів пред`явлення для впізнання та слідчого експерименту було долучено відеозаписи, на яких зафіксовано фактичні дані за результатами проведення вказаних слідчих дій, де чітко видно особу свідка, який показує та розказує обставини спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.
Однак колегія суддів, погоджуючись із тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_8, оскільки його не вдалося допитати в судах першої та апеляційної інстанцій, дійшла суперечливого висновку щодо неможливості встановлення особи цього свідка саме як ОСОБА_8, який на відеозаписі бере участь у слідчому експерименті, через те що до матеріалів кримінального провадження не долучено копії його паспорта.
Отже, порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85, 86, 87 КПК свідчили про необхідність визнання вказаних вище доказів недопустимими або неналежними, суд апеляційної інстанції не зазначив.
Тобто апеляційний суд належним чином не з`ясував та не мотивував, наскільки істотно ці обставини (неможливість допиту свідка ОСОБА_8 у ході судового розгляду) можуть впливати на правильність сприйняття цих доказів та їх оцінку під час ухвалення судового рішення.
Таким чином, Верховний Суд уважає, що висновок апеляційного суду про неналежність протоколів слідчого експерименту та пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_8, що призвело до визнання недопустимим доказом висновку експерта від 11 липня 2016 року № 3703-ая/16, зроблено без ґрунтовного аналізу й оцінки та є передчасним.
Крім того, прокурор стверджував, що суд ухвалив виправдувальний вирок, обґрунтувавши своє рішення показаннями виправданого, даними, отриманими
в ході проведення 31 березня 2021 року слідчих експериментів з ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а також висновком експерта за результатами проведення додаткової судово-медичної експертизи від 30 червня
2021 року № 09-875/2021.
У цьому аспекті зазначав про суперечності між проведеною за клопотанням сторони захисту експертизою (висновок експерта від 30 червня 2021 року № 09-875/2021)
та іншими доказами, зокрема: показаннями потерпілого ОСОБА_7, висновками фахівця з питань судово-медичної експертизи, висновками експертів від 08 липня
2016 року № 3414-ая/16, від 11 липня 2016 року № 3702-ая/16 та 3703-ая/16, протоколом слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_8, показаннями експерта ОСОБА_12 тощо. Ураховуючи викладене, прокурор зазначав про необґрунтовану відмову місцевого суду в проведенні комісійної судово-медичної експертизи, яка,
на його переконання, мала б усунути суперечності в кримінальному провадженні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання прокурора та призначив комісійну судово-медичну експертизу ОСОБА_7, за результатами якої складено висновок експерта від 10 червня 2024 року № 83, згідно з яким обидві версії (сторін захисту та обвинувачення) щодо механізму заподіяння тілесних ушкоджень
на обличчі ОСОБА_7 могли мати місце, тобто вони могли бути заподіяні
як унаслідок однократної ударної взаємодії ділянкою спинки носа з тупим предметом, що можливо як під час удару пальцями руки людини, стиснутими в кулак, чи ногою людини у взутті або іншим предметом, так і під час удару об такий предмет у результаті падіння на площині обличчям донизу, вірогідно, на рельєфну поверхню.
Колегія суддів, пославшись на згаданий висновок експерта, відкинула фактичні
дані, що містяться у протоколах слідчих експериментів за участю потерпілого
ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8 щодо механізму заподіяння тілесних ушкоджень. Цей суд також зазначив, що дані, повідомлені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під час проведення вказаних слідчих дій, різняться між собою щодо обставин заподіяння ОСОБА_6 ударів ОСОБА_7, зокрема щодо місця розташування
ОСОБА_6 в момент завдання ударів потерпілому.
Водночас Верховний Суд звертає увагу, що апеляційний суд у мотивувальній частині ухвали допустив суперечливі висновки, оскільки визнав протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8 неналежним доказом та в той же час надав цьому протоколу критичну оцінку разом з протоколом слідчого експерименту за участю потерпілого.
На переконання прокурора, експерт необґрунтовано надав перевагу механізму заподіяння тілесних ушкоджень, описаному ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 під час слідчих експериментів 31 березня 2021 року, мотивуючи це лише тим, що зазначена ОСОБА_7 та ОСОБА_8 кількість ударів (близько 10), їх характер утворення (ногами у взутті), не відповідають характеру та кількості виявлених тілесних ушкоджень.
Отже, як видно з дослідженого апеляційним судом висновку експерта від 10 червня 2024 року № 83, експерт досліджував два варіанти розвитку події. За варіантом, який колегія суддів визнала достовірним, ОСОБА_6 намагався, схопивши за рукав куртки, затримати ОСОБА_7, який на нерівній слизькій ділянці підсковзнувся і впав обличчям вниз, а ОСОБА_6 також втратив рівновагу та впав зверху на потерпілого, унаслідок чого останній отримав ушкодження.
Водночас в ухвалі суду апеляційної інстанції відсутні докладні мотиви, з яких виходила колегія суддів, погоджуючись із версією сторони захисту щодо механізму заподіяння тілесних ушкоджень, викладеного, зокрема, у слідчих експериментах від 31 березня 2021 року, та відхилення даних, що містяться в тому числі: в показаннях потерпілого, які, на переконання сторони обвинувачення, підтверджуються даними протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_7, показаннями свідків ОСОБА_14
і ОСОБА_13 (працівників поліції, які прибули за викликом ОСОБА_8 ), ОСОБА_15 та ОСОБА_16, протоколами слідчого експерименту та пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_8, повідомленням ОСОБА_8 на лінію "102", а також висновками експертів, отриманими в ході досудового слідства.
Апеляційний суд, на думку колегії суддів Верховного Суду, не надав ретельної оцінки версії сторони обвинувачення щодо обставин події з огляду на позицію потерпілого, який протягом кримінального провадження стверджував, що до нього підбіг ОСОБА_6, який був у формі працівника поліції, збив його з ніг (він упав обличчям донизу на сніг) і завдав приблизно десяти ударів ногами в голову, внаслідок чого в нього на обличчі були гематоми та розбитий ніс. Також указував, що один удар було завдано по пальцю руки, який було зламано.
Сторона обвинувачення наполягала, що саме ця версія події є достовірною та підтверджується фактичними даними, що містяться в джерелах доказів, наданих прокурором під час судового провадження.
Проте, суд апеляційної інстанції, хоча й отримав висновок експерта від 10 червня
2024 року № 83 за результатами проведення комісійної судово-медичної експертизи
ОСОБА_7, не усунув суперечностей щодо встановлення фактичних обставин кримінального провадження.
Сукупність указаних обставин свідчить про необґрунтованість ухвали апеляційного суду, а мотивація його висновків є непереконливою та містить суттєві суперечності.
Отже, суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками місцевого суду, допустив порушення приписів статей 370, 404, 419 КПК, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а також вплинуло на висновки щодо невинуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та на правильність застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.
Ураховуючи наявність зазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, з огляду на недопустимість вирішення наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, переваги одних доказів над іншими, застосування того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів позбавлена можливості перевірити інші доводи касаційної скарги прокурора,
у зв`язку з чим скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене, усунути вказані порушення і, за встановлення відповідних підстав, повторно дослідити докази у справі та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий
і публічний розгляд його справи протягом розумного строку незалежним
і безстороннім судом, установленим законом, який встановить обґрунтованість
будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже, під час нового апеляційного перегляду суду необхідно вжити заходів, передбачених кримінальним процесуальним законом, для своєчасного розгляду цього кримінального провадження, яке було розпочате у 2016 році.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд