ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 192/857/19
провадження № 51-4113 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040570000060, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Волоське Дніпровського району Дніпропетровської області, зареєстрованої в АДРЕСА_1, жительки АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 23 березня 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що це кримінальне правопорушення вчинено нею.
У вироку суд вирішив долю речових доказів.
Дніпровський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду й ухвалив новий вирок від 30 травня 2024 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватою за ч. 1 ст. 186 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу в редакції Закону від 08 квітня 2014 року № 1183-VІІ.
Також у вироку апеляційний суд вирішив долю речових доказів і розподілив процесуальні витрати.
Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватою в тому, що вона 05 жовтня 2018 року близько 16:00, перебуваючи в коридорі буд. АДРЕСА_3, діючи умисно, з корисливих мотивів, у присутності ОСОБА_8 відкрито викрала належну останньому магнітолу вартістю 500 грн і розпорядилася викраденим майном на власний розсуд, одразу передавши його ОСОБА_9 .
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду на підставі істотних порушень вимог кримінального процесуального закону й закрити кримінальне провадження. Зазначає, що цей вирок не відповідає вимогам ст. 374 КПК України та ґрунтується переважно на недопустимих і недостовірних показаннях потерпілого й свідків, якими не доведено поза розумним сумнівом вину ОСОБА_7 у вчиненні грабежу. Так, захисник твердить, що апеляційний суд усупереч засаді безпосередності дослідження показань та приписам ч. 4 ст. 95 КПК України, обґрунтував свої висновки позасудовими показаннями свідка, що призвело до порушення засади змагальності сторін, адже сторона захисту не реалізувала своє право на перехресний допит цієї особи. Далі захисник указує, що суд апеляційної інстанції не дав жодної оцінки неузгодженості показань іншого свідка під час повторного допиту з тими показаннями, які він давав у суді першої інстанції. Разом із тим захисник просить урахувати, що апеляційний суд безпосередньо не допитав потерпілого ОСОБА_8, котрий помер, та використав його показання, надані в суді першої інстанції, які, на думку захисника, є нечіткими й суперечливими. Крім того, захисник вважає безпідставним висновок апеляційного суду, що ОСОБА_7 розпорядилася викраденим майном, адже на місці вчинення кримінального правопорушення потерпілий здійснив у неї постріл із вогнепальної зброї і її одразу було госпіталізовано. Також захисник наголошує, що апеляційний суд, призначаючи покарання, незаконно врахував процесуальну поведінку ОСОБА_7, не зваживши на дійсні причини її неприбуття в судові засідання.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважала вирок апеляційного суду законним, а касаційну скаргу захисника - необґрунтованою.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1). Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги (ч. 2).
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції відповідно до ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення, вбачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ч. 1 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених гл. 31 цього Кодексу.
Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження і дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме ст. 370 КПК України і статтям 419 або 420 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цього Кодексу.
Однак апеляційний суд, ухваливши вирок щодо ОСОБА_7, наведених законодавчих приписів не дотримався.
Так, однією із загальних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань, речей і документів (п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України).
Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом (ст. 23 КПК України).
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження, тобто вона виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту статей 23 та 86 КПК України, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими та враховані під час постановлення судового рішення судом, крім випадків, передбачених КПК України.
Безпосередність у дослідженні судом показань вбачається в тому, що він у ході судового розгляду особисто сприймає відомості щодо обставин кримінального провадження, які відомі обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експерту та мають значення для цього кримінального провадження.
Деталізація засад безпосередності, за змістом КПК України, передбачає, імперативну заборону використання судом показань особи без їх безпосереднього сприйняття судом (слідчим суддею). Так, ч. 4 ст. 95 КПК України встановлено, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Тобто кримінальним процесуальним законодавством України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки показаннями свідка чи потерпілого, яких безпосередньо не допитував під час судового засідання, лише в разі коли вказані особи були допитані слідчим суддею в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 225 КПК України.
Принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що дає стороні можливість з`ясувати всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію. Це право забезпечується стороні захисту також п. "d" ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо якого Європейський суд з прав людини зазначав, що, до того як визнати особу винуватою, усі докази проти неї мають зазвичай бути представлені в її присутності під час публічного розгляду з метою надати можливість для спростування. Винятки із цього принципу є можливими, але не можуть порушувати права захисту, які, як правило, вимагають, щоб обвинуваченому було надано адекватну та відповідну можливість викликати й допитати свідка проти нього або коли свідок надає показання, або на наступних етапах провадження.
Правило недопустимості позасудових свідчень визначене законодавцем для забезпечення низки фундаментальних прав особи в контексті права на справедливий судовий розгляд, передбачений, зокрема, ст. 6 згаданої вище Конвенції, про це йшлося в низці рішень Європейського суду з прав людини, наприклад, від 06 жовтня 2015 року у справі "Карпюк та інші проти України", від 19 листопада 2008 року у справі "Колесник проти України", від 12 грудня 2008 року у справі "Луценко проти України" та інших.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції за наслідками дослідження доказів, серед яких показання ОСОБА_7, потерпілого ОСОБА_8, свідків, і письмових документів дійшов висновку про недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченою, тому ухвалив стосовно неї виправдувальний вирок. Так, ОСОБА_7 заперечила свою причетність до вчинення грабежу, пояснивши, що під час спільного розпивання алкогольних напоїв ОСОБА_8 сам віддав магнітолу ОСОБА_9, остання поклала її в пакет разом із продуктами харчування та пішла. Далі суд проаналізував показання потерпілого ОСОБА_8, надані під час допиту попередньому складу суду, про те, що ОСОБА_9 поклала магнітолу в пакет і понесла, однак взяла цю магнітолу ОСОБА_7 . Суд зазначив, що в показаннях потерпілого є протиріччя, однак їх неможливо усунути шляхом повторного допиту, оскільки він помер. Також суд узяв до уваги, що ОСОБА_7 звернулася до правоохоронних органів щодо застосування ОСОБА_8 вогнепальної зброї стосовно неї, після чого він зі свого боку подав заяву про вчинення крадіжки. Суд зважив і на показання свідка ОСОБА_10, котрий під час допиту вказав, що магнітолу взяла ОСОБА_9 ; останню з магнітолою також бачив свідок ОСОБА_11 . Суд критично поставився до показань допитаного свідка ОСОБА_12 про те, що він бачив ОСОБА_7 із магнітолою та пакетом, оскільки це суперечить усім іншим показанням свідків і потерпілого, які повідомили, що пакет із магнітолою був у руках ОСОБА_9 . Суд зважив і на те, що ОСОБА_9 зберігала магнітолу в себе вдома і, передаючи її працівникам поліції, пояснила, що цю річ їй передав ОСОБА_10 . Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_9 є важливим і фактично ключовим свідком у цьому кримінальному провадженні, однак забезпечити її явку до суду для допиту не виявилося можливим, оскільки, як пояснили свідки, остання також померла.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши це рішення за касаційною скаргою прокурора, повторно дослідив ті ж докази, зокрема допитав обвинувачену ОСОБА_7, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, дослідив показання померлого потерпілого, надані в суді першої інстанції, а також відомості, що зафіксовані в протоколі слідчого експерименту за участю останнього, та інші письмові докази. Разом з тим апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, визнав допустимими показання свідка ОСОБА_9, надані слідчому під час досудового розслідування, обґрунтувавши можливість використання цих показань тим, що свідок померла. Пославшись на позасудові показання свідка ОСОБА_9, які є несприятливими для ОСОБА_7, оцінивши ці відомості відповідно до ст. 94 КПК України, апеляційний суд з урахуванням цих показань скасував вирок місцевого суду й ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Отже, апеляційний суд урахував показання допитаного слідчим ключового свідка, що мало вагоме значення для підтвердження винуватості ОСОБА_7 і суттєво вплинуло на ухвалення обвинувального вироку, тоді як обґрунтовування винуватості особи показаннями, отриманими в указаний спосіб, є порушенням вимог кримінального процесуального закону. Оскільки дослідження апеляційним судом зазначеного доказу шляхом безпосереднього сприйняття під час судового засідання на виконання вимог п. 4 ст. 95 КПК України виключалося у зв`язку зі смертю свідка, а порядок їх отримання не відповідав установленому ст. 225 КПК України, тому цей суд необґрунтовано визнав показання свідка ОСОБА_9, зафіксовані в зазначеному протоколі, допустимим доказом, про що правильно зазначив захисник у касаційній скарзі.
Таким чином, апеляційний суд, безпідставно визнавши допустимим доказом позасудові показання свідка та обґрунтувавши ними доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне й обґрунтоване рішення, тому вирок апеляційного суду не відповідає положенням статей 370, 420 КПК України.
У касаційній скарзі захисник, зважаючи на вказані порушення, просить скасувати вирок апеляційного суду у зв`язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_7 та закрити кримінальне провадження. Однак у цьому конкретному випадку, з огляду на важливість показань свідка, використаних для ухвалення обвинувального вироку, їх виключення з доказової бази може вплинути на правильність висновків апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, що необхідно вирішувати шляхом оцінки сукупності інших доказів за правилами ст. 94 КПК України. Водночас суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази та вирішувати питання про їх достовірність. Вирішення цих та інших зазначених захисником у касаційній скарзі питань можливе після усунення цих порушень на стадії апеляційного розгляду.
За таких обставин необхідно частково задовольнити касаційну скаргу захисника, скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей, безпосередньо дослідити обставини, що становлять предмет доказування в цьому кримінальному провадженні, та з дотриманням положень гл. 31 КПК України, залежно від установлених обставин та досліджених доказів, ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд