ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2025 року
м. Київ
справа № 405/6276/24
провадження № 61-421св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
заявники: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
заінтересовані особи: ОСОБА_3, Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 1,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 жовтня 2024 року у складі судді Шевченко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2024 року у складі колегії суддівМурашка С. І., Карпенка О. Л., Чельник О. І. у справі за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи: ОСОБА_3, Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 1, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою, у якій просили:
- встановити факт постійного спільного проживання ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 06 квітня 1988 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2, для підтвердження неоспорюваних прав ОСОБА_1 на спадщину ОСОБА_4, які виникли у день відкриття спадщини;
- встановити факт постійного спільного проживання ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 20 січня 1987 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2, для підтвердження неоспорюваних прав ОСОБА_2 на спадщину ОСОБА_4, які виникли у день відкриття спадщини.
Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4, який є батьком ОСОБА_1 та чоловіком ОСОБА_2 .
З дня свого народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 проживала однією сім`єю зі своїм батьком ОСОБА_4 та своєю матір`ю ОСОБА_2 у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, вели спільне господарство та мали спільний бюджет.
ОСОБА_5, який подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, є сином останнього від першого шлюбу, ніколи не спілкувався зі своїм батьком, має у своїй власності житло та не був знайомий із заявниками.
Державний нотаріус порадила ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановити у судовому порядку факт, що має юридичне значення, а тому, враховуючи наявність у останніх неоспорюваного права власності на все спадкове майно ОСОБА_4, заявники звернулися до суду із відповідною заявою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд міста Кіровограда ухвалою від 29 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишив без розгляду.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що 28 жовтня 2024 року від представника заінтересованої особи ОСОБА_5 адвоката Данилюк Н. В. надійшла заява про залишення заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без розгляду з огляду на те, що між ОСОБА_3 та заявниками існує спір стосовно спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 .
Отже, факт, про встановлення якого просили заявники, не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право на спадкування, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 24 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, виявивши спір про право, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення заяви без розгляду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 жовтня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2024 року і направити справу до суду першої інстанції для розгляду заяви по суті.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 210/5462/14, від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, від 29 червня 2022 року у справі № 205/6338/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона завчасно повідомила суд першої інстанції про неможливість прибути в судове засідання, проте суд постановив оскаржувану ухвалу без її участі, що є порушенням права на судовий захист.
Незалежно від прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Таким чином, будь-яка особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Висновки судів попередніх інстанцій про наявність спору про право у цій справі ґрунтуються на припущеннях, оскільки наявність інших осіб, які подали заяву про прийняття спадщини, не є ознакою наявності спору про право. Суди не встановили між ким існує спір про право, хоча існування спору про право має бути реальним, а не гіпотетичним.
Суд першої інстанцій безпідставно прийняв заяву представника ОСОБА_5 адвоката Данилюк Н. В. про залишення заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без розгляду, оскільки всупереч вимогам частини другої статті 183 ЦПК України представник заінтересованої особи не надіслала зазначену заяву іншим учасникам справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Ленінського районного суду міста Кіровограда.
11 лютого 2025 року справу № 405/6276/24 передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4, який є батьком ОСОБА_1 та чоловіком ОСОБА_2 (а. с. 9-11).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту спільного постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, заявники посилалися на те, що встановлення зазначеного факту необхідне їм для реалізації права на спадкування майна померлого ОСОБА_4, зокрема, необхідності отримання свідоцтва про право на спадщину за законом (а. с. 1-4).
З матеріалів спадкової справи № 236/2024, заведеної Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, відомо, що:
- 09 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, а ОСОБА_2 подала заяву про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 ;
- 05 вересня 2024 року із заявою про прийняття спадщини за законом також звернувся ОСОБА_3, який згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11 листопада 1998 року є сином ОСОБА_4 (а. с. 25-56).
Під час розгляду справи судом першої інстанції представник ОСОБА_3 адвокат Данилюк Н. В. 28 жовтня 2024 року подала заяву, в якій просила залишити заяву ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про встановлення факту постійного спільного проживання зі спадкоємцем на час відкриття спадщини без розгляду у зв`язку з тим, що між учасниками справи наявний спір про право (а. с. 65, 66).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зробила висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Верховний Суд у постанові від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц (провадження № 61-14325св19) зазначив, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов`язаний з`ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Тобто критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб. З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18 (провадження № 61-39374св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19 (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту спільного постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що, враховуючи наявність у них неоспорюваного права на все спадкове майно, встановлення зазначеного факту необхідне їм для реалізації права на спадкування майна померлого ОСОБА_4, зокрема, необхідності отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. ОСОБА_5, який подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, є сином останнього від першого шлюбу, ніколи не спілкувався зі своїм батьком, має у своїй власності житло та не був знайомий із заявниками.
Натомість представник ОСОБА_3 адвокат Данилюк Н. В. 28 жовтня 2024 року подала заяву, в якій просила залишити заяву ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про встановлення факту постійного спільного проживання зі спадкоємцем на час відкриття спадщини без розгляду у зв`язку з тим, що між учасниками справи наявний спір про право.
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 175/1578/23 (провадження № 61-12594св23) зазначив, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.
Отже, встановлення факту не повинно пов`язуватися з наступним вирішенням спору про право та (або) впливати на обсяг цивільних прав та обов`язків в інших правовідносинах третіх осіб. Інакше така заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а відповідний факт за наявності спору про право має бути встановлений у справі в порядку позовного провадження.
Залишаючи заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту спільного постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що з поданої заяви вбачається спір про право, а тому вона не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.
Верховний Суд погоджується із наведеними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки, крім заявників, які у своїй заяві стверджували про наявність у них неоспорюваного права на все спадкове майно, до нотаріуса звернувся інший спадкоємець померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3, який заперечував щодо розгляду справи в порядку окремого провадження через наявність між ними спору про право на спадщину.
Отже, існує конфлікт інтересів заявників та заінтересованої особи ОСОБА_3, внаслідок заперечення ним проти задоволення заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а тому це свідчить про наявність спору про право, який має вирішуватися у порядку позовного провадження.
Таким чином, виявивши спір про право, суд першої інстанції відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України дійшов обґрунтованого та законного висновку про наявність підстав для залишення заяви без розгляду.
Подібний висновок щодо застосування зазначеної норми процесуального права Верховний Суд виклав у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 330/626/20 (провадження № 61-15015св20), від 04 січня 2024 року у справі № 449/1108/21 (провадження № 61-9418св23), від 02 жовтня 2024 року у справі № 404/1599/21 (провадження № 61-10317св24).
З урахуванням спору про право заява ОСОБА_1 і ОСОБА_2 має розглядатися у порядку позовного провадження з використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження.
Верховний Суд зазначає, що залишення заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не позбавляє їх права звернутися до суду для вирішення цього питання у порядку позовного провадження.
Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди керувалися конкретними обставинами та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона завчасно повідомила суд першої інстанції про неможливість прибути в судове засідання 29 жовтня 2024 року, однак суд постановив оскаржувану ухвалу без її участі, що є порушенням права на судовий захист, не заслуговують на увагу, оскільки заявники були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання. Водночас, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 повідомляла суд про причини своєї неявки та/або подавала відповідне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанцій безпідставно прийняв заяву представника ОСОБА_5 адвоката Данилюк Н. В. про залишення заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 без розгляду, оскільки всупереч вимогам частини другої статті 183 ЦПК України представник заінтересованої особи не надіслала зазначену заяву іншим учасникам справи, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що частина друга зазначеної статті визначає загальні вимоги до форми та змісту письмових заяв, скарг, клопотань чи заперечень, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не з`ясували між ким існує спір про право, хоча існування спору про право має бути реальним, а не гіпотетичним, є неспроможними, оскільки суди встановили наявність спору про право на спадщину саме між заявниками, які стверджували про існування у них неоспорюваного права на все спадкове майно, та іншим спадкоємцем померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність спору про право та відсутність у зв`язку з цим правових підстав для встановлення в порядку окремого провадження факту, про який просять заявники, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування судами норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.