ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
справа № 686/1701/22
провадження № 61-12044св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - керівник Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави
в особі органу, уповноваженого державною на здійснення функцій у спірних правовідносинах, - Хмельницької обласної державної адміністрації,
відповідачі: Лісовогринівецька сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи: Хмельницьке обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство "Хмельницьке лісомисливське господарство", правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Хмельницьке лісомисливське господарство",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 лютого 2023 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 липня 2023 року у складі колегії суддів: П?єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року керівник Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій
у спірних правовідносинах, - Хмельницької обласної державної адміністрації, звернувся до суду з позовом до Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Хмельницьке обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство "Хмельницьке лісомисливське господарство" (далі - ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство"), про визнання недійсним рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації прав та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Позов мотивований тим, що рішенням сесії Лісовогринівецької сільської ради від 16 березня 2015 року № 15 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:008:10, площею 0,1000 га, що розташована на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району, та передано її
у власність для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 25 березня 2015 року в реєстраційній службі Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області отримала свідоцтво на право власності № НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 6825083600:03:008:1016.
У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 13 листопада
2015 року ОСОБА_1 продала вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .
Позивач вказував, що передача вказаної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 відбулася всупереч вимогам ЗК України і ЛК України, оскільки вона належить до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство" (в межах лісового заказника місцевого значення "Лісогринівецький").
Згідно з інформацією ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство" земельна ділянка, кадастровий номер 6825083600:03:008:1016, частково накладається на земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні підприємства, а саме у кварталі НОМЕР_2, виділ НОМЕР_3, урочища Лісові Гринівці Хмельницького лісництва, площа накладення - 0,04 га.
Надана у приватну власність ОСОБА_1 частина спірної земельної ділянки (яку вона відчужила на користь ОСОБА_2 ) належить до категорії земель лісогосподарського призначення, і після її незаконного надання у власність свого цільового призначення не змінила.
Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі площею 0,1000 га, яку відведено для ведення особистого селянського господарства, що призвело до незаконного одержання у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка незаконно вибула із власності держави та постійного користування ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство".
Прокурор просив визнати недійсним рішення сесії Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 16 березня 2015 року № 15, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:008:1016, площею 0,1000 га, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, що розташована в межах Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області; визнати незаконною та скасувати
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку
з кадастровим номером 6825083600:03:008:1016, площею 0,1000 га, припинивши право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку; визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:008:1016, площею 0,1000 га; зобов`язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6825083600:03:008:1016, площею 0,1000 га, що розташована на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області на користь держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
08 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з підстав недоведеності позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів того, що земельна ділянка, кадастровий номер 6825083600:03:008:1016, є земельною ділянкою лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство".
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 липня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
08 лютого 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину
в редакції постанови апеляційного суду.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зробив висновок про те, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не
є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі
№ 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19). Крім того, апеляційний суд вказав, що оскільки у цій справі прокурор пред?явив негаторний позов про зобов?язання відповідача повернути земельну ділянку, а у вказаних правовідносинах підлягає пред`явленню віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, колегія суддів вважала, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, що
є самостійною підставою для відмови в позові.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
11 серпня 2023 року Хмельницька обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 лютого 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 липня 2023 року
й ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що Верховний Суд сформулював сталу судову практику у цивільному судочинстві щодо належного способу захисту права власності держави на земельні ділянки лісогосподарського призначення, згідно з якою у цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність держави чи територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України - шляхом пред?явлення позову про повернення земельної ділянки. Вказує, що позовна вимога прокурора у цій справі про усунення перешкод державі в особі уповноваженого органу у здійсненні нею права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом її повернення державі є ефективним способом захисту порушених прав відповідно до статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України (негаторний позов) за відсутності законних підстав для отримання статусу титульного володільця приватною особою ОСОБА_2 на землі лісогосподарського призначення.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, постановах Верховного Суду від
16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16, від
09 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, від 21 вересня 2022 року
у справі № 367/4128/16-ц, від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
24 жовтня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішенні залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що негаторний позов про усунення перешкод
у користуванні майном може бути пред?явлений власником такого майна за умови, що такий власник є фактичним володільцем такого майна. Право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку не було зареєстровано та на даний час не зареєстровано за позивачем, а тому
у цій справі вважати позивача володільцем спірної земельної ділянки виходячи із принципу реєстраційного посвідчення неможливо. Єдиним належним способом захисту у цій справі є пред?явлення віндикаційного позову про витребування спірної земельної ділянки із незаконного, на думку позивача, володіння. Спірна земельна ділянка ніколи не належала до земель лісогосподарського призначення та не перебувала у законному користуванні ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство". Прокурор не надав доказів надання спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку та уповноваженим на те органом для потреб лісового господарства, прийняття відповідного рішення щодо цього.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
09 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року до участі у справі залучено правонаступника ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство" - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Хмельницьке лісомисливське господарство".
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 лютого
2023 року та постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 липня
2023 року в частині позовних вимог керівника Хмельницької окружної прокуратури про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації прав та скасування державної реєстрації земельної ділянки
у Державному земельному кадастрі, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій частині
в касаційному порядку не переглядаються.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Рішенням Лісовогринівецької сільської ради від 16 березня 2015 року № 15 затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:008:1016, площею
0,1000 га, із земель комунальної власності (категорія земель сільськогосподарського призначення) для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області.
За договором купівлі-продажу від 13 листопада 2015 року ОСОБА_1 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .
Розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від
17 лютого 2020 року № 172/2020-р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки
в натурі (на місцевості) та надано у постійне користування ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство" земельну ділянку державної власності
з кадастровим номером 6825083600:03:008:1702, площею 103,9847 га (землі лісогосподарського призначення), для ведення лісового господарства
і надання пов?язаних з ним послуг, що розташована за межами населених пунктів на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району.
Право постійного користування земельною ділянкою зареєстроване
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 березня 2020 року за № 35857728, що підтверджується інформаційною довідкою з цього реєстру від 18 січня 2020 року № 295129129.
Згідно з розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від
06 липня 2020 року № 451/2020-р надано ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство" згоду на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:008:1702, площею 103,9847 га, що розташована на території Лісовогринівецької сільської ради Лісовогринівецької об?єднаної територіальної громади Хмельницького району.
Відповідно до листа ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство" від
04 липня 2018 року № 327 земельна ділянка з кадастровим номером 6825083600:03:008:1016 частково накладається на земельну ділянку, що
є у постійному користуванні ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство", а саме у кварталі НОМЕР_2, виділ НОМЕР_3 урочища Лісові Гринівці Хмельницького лісництва.
Також згідно з інформацією сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_3 від 11 листопада 2019 року № 27 земельна ділянка
з кадастровим номером 6825083600:03:008:1016 накладається на межі земельної ділянки ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство", площа накладання становить 0,04 га.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону відповідає.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку, апеляційний суд зробив висновок про те, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови
в позові, оскільки у цій справі прокурор пред?явив негаторний позов,
а у вказаних правовідносинах підлягає пред`явленню віндикаційний позов про витребування земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується із цим висновком апеляційного суду
з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем
і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити
у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або
є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір
у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Позов у цій справі поданий прокурором, зокрема в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державною на здійснення функцій у спірних правовідносинах Хмельницької обласної державної адміністрації у зв?язку
з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_2 земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення.
Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення
земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України) в окрему категорію.
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів
з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений
у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування,
а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки
в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України
(див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка, яка передана у приватну власність ОСОБА_1 та яка
в подальшому була відчужена на користь ОСОБА_2, частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають
у постійному користуванні ЖП "Хмельницьке лісомисливське господарство", правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Хмельницьке лісомисливське господарство". Загальна площа накладання становить 0,04 га.
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод
в користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод
у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно
у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня
2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном
у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок
з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає
у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах
№ 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада
2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року
у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі
№ 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі
№ 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення
з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року
у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16-ц).
Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження
№ 14-90цс23).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що "витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр"). Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ "Укрзалізниця" та накладається на земельну ділянку, що знаходиться
у власності ОСОБА_4".
Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула
з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за
ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки не спрямований у контексті зазначених обставин справи на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. В контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та переважно зводяться до власного тлумачення прокурором норм матеріального права.