ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/5153/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Галезник О.І.,
Херсонської міської ради Херсонської області - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю
"Екологічно безпечні технології Херсона" - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю
"Південні шляхи України 2020" - Зотікова С.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)
у справі № 916/5153/23
за позовом Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави
до Херсонської міської ради Херсонської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічно безпечні технології Херсона", Товариства з обмеженою відповідальністю "Південні шляхи України 2020"
про визнання недійсними договорів, зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішень про державну реєстрацію,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2023 року Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Херсонської міської ради Херсонської області (далі - Херсонська міська рада), Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічно безпечні технології Херсона" (далі - ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Південні шляхи України 2020" (далі - ТОВ "Південні шляхи України 2020"), в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 6,00 га по пров. Янтарному, 37 у смт Антонівка м. Херсона Херсонської області, наданої для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, кадастровий номер: 6510165300:02:001:1849, укладений 29.07.2020 між Антонівською селищною радою м. Херсона та ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона";
-визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 6,00 га по пров. Янтарному, 37 у смт Антонівка м. Херсона Херсонської області, наданої для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, кадастровий номер: 6510165300:02:001:1849, укладений 28.10.2020 між ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона" та ТОВ "Південні шляхи України 2020";
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 6,00 га по пров. Янтарному, 37 у смт Антонівка м. Херсона Херсонської області з цільовим призначенням "для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту" категорія земель "землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення", кадастровий номер земельної ділянки 6510165300:02:001:1849, здійснену 25.06.2020 Міжрегіональним управлінням у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.07.2020, індексний номер 53033402, та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності від 07.07.2020 за номером 37231629, припинивши право власності Антонівської селищної ради на земельну ділянку площею 6,00 га з кадастровим номером 6510165300:02:001:1849;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.07.2020, індексний номер 53355786, та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності від 29.07.2020 за номером 37528499, припинивши право власності ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона" на земельну ділянку площею 6,00 га з кадастровим номером 6510165300:02:001:1849;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.10.2020, індексний номер 54829523, та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності від 28.10.2020 за номером 38895725, припинивши право власності ТОВ "Південні шляхи України 2020" на земельну ділянку площею 6,00 га з кадастровим номером 6510165300:02:001:1849;
- зобов`язати ТОВ "Південні шляхи України 2020" повернути до комунальної власності Херсонської міської територіальної громади земельну ділянку площею 6,00 га по пров. Янтарному, 37 у смт Антонівка м. Херсона Херсонської області, надану для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, кадастровий номер: 6510165300:02:001:1849.
В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що відчуження спірної земельної ділянки у приватну власність здійснено з порушенням вимог земельного законодавства та інтересів територіальної громади міста Херсона.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 позов задоволено повністю; здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у листопаді 2024 року Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2024 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.01.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 916/5153/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.02.2025.
ТОВ "Південні шляхи України 2020" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
26.02.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 12.03.2025.
26.02.2025 ТОВ "Південні шляхи України 2020" через систему "Електронний суд" подало додаткові пояснення у справі.
10.03.2025 Херсонська обласна прокуратура через систему "Електронний суд" подала додаткові пояснення.
Херсонська міська рада, ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона" в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення представника сторони не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та ТОВ "Південні шляхи України 2020", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Антонівської селищної ради м. Херсона від 03.11.2017 № 237 надано дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки загальною площею 6,000 га, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (визнання меж, площі та складу угідь) розташованої за адресою: Херсонська область, м. Херсон, смт Антонівка, пров. Янтарний, 37.
На виконання робіт щодо інвентаризації земельної ділянки сертифікований інженер-землевпорядник ФОП Брек П.І. зобов`язався розробити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельної ділянки загальною площею 6,00 га, що розміщена на землях комунальної власності (землі промисловості, транспорту, зв`язку) Антонівської селищної ради м. Херсона для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, розташованої за адресою: пров. Янтарний, 37, смт Антонівка, м. Херсона, Херсонської області. Копії матеріалів розробленої технічної документації наявні у матеріалах справи.
25.06.2020 міжрегіональним управлінням у м. Херсоні та Автономній Республіці Крим Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на підставі заяви Антонівської селищної ради зареєстровано земельну ділянку площею 6,00 га по пров. Янтарний, 37, в смт Антонівка м. Херсона з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 6510165300:02:001:1849, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Державну реєстрацію цієї земельної ділянки проведено на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої ФОП Брек П.І. 29.05.2020.
Рішенням Антонівської селищної ради № 523 від 30.06.2020 вирішено здійснити реєстрацію земельної ділянки до комунальної власності.
09.07.2020 на підставі заяви представника Антонівської селищної ради м. Херсона Горєлова В. В. від 07.07.2020, а також рішення Антонівської селищної ради м. Херсона №523 від 30.06.2020 державним реєстратором прав на нерухоме майно виконавчого комітету Антонівської селищної ради м. Херсона Копитіною О. С. прийнято рішення №53033402 про реєстрацію за Антонівською селищною радою м. Херсона права комунальної власності на вказану земельну ділянку, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна
29.07.2020 між Антонівською селищною радою як продавцем та ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона" як покупцем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця земельну ділянку площею 6 га, кадастровий номер 6510165300:02:001:1849, що розташована за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, смт Антонівка, пров. Янтарний, 37, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2118370265101. Право власності на земельну ділянку виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього права (пункт 5.1 договору).
Право власності ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона" на зазначену земельну ділянку зареєстровано 29.07.2020 приватним нотаріусом Нікодон О.О. в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно.
У подальшому ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона" за договором купівлі-продажу від 28.10.2020 продало спірну земельну ділянку ТОВ "Південні шляхи України 2020".
28.10.2020 на підставі цього договору приватним нотаріусом Нікодон О.О. зареєстровано право власності ТОВ "Південні шляхи України 2020" на спірну земельну ділянку. Номер запису про право власності 38895725.
Рішенням Херсонської міської ради №10 від 11.12.2020 "Про реорганізацію сільських селищних рад (розформованих територіальних громад) шляхом приєднання до Херсонської міської ради" Антонівську селищну раду м. Херсона реорганізовано та приєднано до Херсонської міської ради, а виконавчий комітет Антонівської селищної ради м. Херсона реорганізовано та приєднано до виконавчого комітету Херсонської міської ради. Херсонська міська рада та виконавчий комітет Херсонської міської ради визнано правонаступниками відповідно Антонівської селищної ради м. Херсона та виконавчого комітету Антонівської селищної ради м. Херсона.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Антонівська селищна рада м. Херсона припинена як юридична особа 22.11.2021.
Як стверджує прокурор, відчуження земельної ділянки у приватну власність здійснено у порушення вимог земельного законодавства та інтересів територіальної громади міста Херсона, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Суд першої інстанції позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що формування земельної ділянки, її державна реєстрація та відчуження у приватну власність здійснено з порушенням вимог законодавства України, а тому наведені обставини є достатньою підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 29.07.2020 між Антонівською селищною радою та ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона". Недійсний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.07.2020 не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, відповідно й наступний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28.10.2020 підлягає визнанню недійсним.
З урахуванням визнання недійсними оспорюваних договорів, встановлення належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду комунальної власності, відсутність повноважень у Антонівської селищної ради відчужувати земельну ділянку водного фонду, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "Південні шляхи України 2020" повернути до комунальної власності Херсонської міської територіальної громади спірну земельну ділянку.
Також суд задовольнив вимогу прокурора про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6510165300:02:001:1849 у Державному земельному кадастрі з метою запобігання можливим повторним порушенням природоохоронного і земельного законодавства, що буде ефективним поновленням порушеного права Херсонської міської територіальної громади на земельну ділянку.
За висновками місцевого господарського суду позовні вимоги прокурора з приводу скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.07.2020, від 29.07.2020 та від 28.10.2020, та здійснених на підставі цих рішень реєстрацій права власності Антонівської селищної ради, ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона" та ТОВ "Південні шляхи України 2020" на спірну земельну ділянку також підлягають задоволенню, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується набуття права власності відповідачами на спірну земельну ділянку без законних підстав, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки за відсутності правових підстав для внесення до державного реєстру запису про таку зміну.
Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що позовна вимога про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, які повністю виконані (здійснено повну оплату), заявлена прокурором без застосування двосторонньої реституції, що відповідно до правової позиції, наведеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Місцевий господарський суд задовольнив взаємовиключні вимоги, зобов`язавши відповідача повернути земельну ділянку територіальній громаді Херсона та одночасно визнавши недійсними договори купівлі-продажу, укладені між відповідачами, наслідком чого є двостороння реституція (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), а не повернення земельної ділянки первісному власникові. В ході розгляду справи прокурором не доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що спірна земельна ділянка розташована у межах водно-болотного угіддя міжнародного значення "Дельта р. Дніпра" та, відповідно, не доведено порушення у спірних правовідносинах природоохоронного законодавства щодо збереження цих водно-болотних угідь.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що не доведеність приналежності спірної земельної ділянки до категорії земель водного фонду, наявність об`єктів нерухомості, які належать на праві власності ТОВ "Екологічно безпечні технології Херсона" на спірній земельній ділянці з 1992 року, виключає можливість застосування вимог негаторного позову відповідно до статті 391 ЦК.
За висновками суду апеляційної інстанції у даному випадку вимоги прокурора про скасування державної реєстрації є неефективним способом захисту прав.
У поданій касаційні скарзі Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури в обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції послався, зокрема, на відсутність чіткої правової визначеності щодо застосування негаторного або віндикаційного позову в спорах про землю, що належить до водно- болотних угідь, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду.
Також прокурор в касаційній скарзі послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 59, 61, 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК) та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, стосовно того, що заволодіння землями водного фонду громадянами або юридичними особами (всупереч вимогам Земельного кодексу України) є неможливим. Зокрема, суд зазначив, що розташування таких земель вказує на неможливість виникнення у них приватного власника, окрім випадків, передбачених статтею 59 ЗК. Апеляційним судом не було враховано, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок (пункти "а" і "б" статті 21 ЗК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 п.9.51).
Також прокурор зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6- 16цс14, від 19 листопада 2014 року у справі № 6-175цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі № 6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (див. постанови від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 41)). Ця судова практика є стабільною, тобто відповідне правозастосування є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для приватних осіб. Таким чином, спірна земельна ділянка, відноситься до земель водного фонду. Натомість судом апеляційної інстанції зроблено невідповідний висновок.
Прокурор зазначив, що відсутність паспорту водно-болотних угідь та невизначеність її меж у натурі не означає відсутності такого угіддя та не підтверджує правомірності передання у право власності спірної земельної ділянки, розташованої біля урізу води. Схожі висновки (але не ідентичні, через відсутність судові практики у таких категоріях господарських спорів) викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року № 469/1291/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року № 469/777/16 і висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 01 липня 2015 року № 6-523цс15, від 10 червня 2015 року № 6-162цс15, від 24 грудня 2014 року № 6-206цс14, від 17 грудня 2014 року № 6- 193цс14, від 19 листопада 2014 року № 6-182цс14 та № 6-175цс14, від 05 листопада 2014 року № 171цс14, від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14.
Прокурор зазначив, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки відповідачі, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка розташована на незначній відстані від урізу води та у межах водно-болотного угіддя "Дельта Дніпра", інформація про який є загальновідомою (така правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладених у постанові ВС від 27.09.2022 у справі №483/448/20 зокрема у п.9.81). У постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 372/2093/19 викладено висновок про те, що картографічні матеріали (зокрема, викопіювання з Публічної кадастрової карти України) є загальнодоступними відомостями, які не потребують доказування і можуть вважатися належними доказами для підтвердження належності земельної ділянки до певної категорії земель, чого апеляційний суд не врахував.
Крім того, за твердженням прокурора, суд апеляційної інстанції не врахував, що у випадку заволодіння земельною ділянкою водного фонду суд може розглядати позов прокурора як негаторний, зобов`язуючи відповідача повернути земельну ділянку до комунальної власності (Подібний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018у справі № 653/1096/16-ц).
Прокурор зазначив, що Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи подібні спори, неодноразово вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимог Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу. Аналогічні правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц. Таким чином, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (подібний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
Прокурор зазначив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17). У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 викладено висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
Проаналізувавши висновки, викладені у зазначених вище постановах Верховного Суду, на які послався прокурор у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 916/5153/23, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з такого, що питання віднесення земельної ділянки, щодо якої виник спір, до земель водно-болотних угідь не було предметом розгляду у зазначених прокурором справах, а відтак у цих справах і не наводилися висновки щодо порядку визначення відповідного правового статусу таких земель та можливості розпорядження ними органом місцевого самоврядування та/або органом виконавчої влади у відповідний спосіб.
Натомість у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що прокурор на обґрунтування підстав позову не подав жодного належного, допустимого, достовірного доказу того, що спірна земельна ділянка розташована у межах водно-болотного угіддя міжнародного значення "Дельта р. Дніпра" та, відповідно, не довів порушення у спірних правовідносинах природоохоронного законодавства щодо збереження цих водно-болотних угідь. При цьому прокурором як доказ подано лише викопіювання з Національної кадастрової системи, яке не містить належних ідентифікуючих відомостей щодо належності земельної ділянки до водно-болотного угіддя міжнародного значення, тому суд апеляційної інстанції не прийняв ці докази як достатні для підтвердження приналежності земельної ділянки до водного фонду.
Посилання прокурора у касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування статей 59, 61, 83 ЗК без обґрунтування подібності правовідносин у цих справах, зі справою, в якій подано касаційну скаргу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, норм матеріального права у контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Крім того, процитовані прокурором в касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду у наведених справах щодо способів судового захисту, є загальними вимогами законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання прокурора не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
Тим більше у справі, що розглядається, і у справах, на які послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, правовідносини відрізняються як за матеріально-правовим регулюванням, змістом заявлених позовних вимог, підставами та предметом позову, так і встановленими судами обставинами справи, що виключає подібність таких правовідносин.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/5153/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Херсонської обласної прокуратури у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.
Крім того, прокурор у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі, послався також на положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Окрім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Прокурор в обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження судового рішення послався на те, що враховуючи специфіку спірних правовідносин, що виникли у даній справі, касаційний суд має звернути увагу на відсутність чіткого правового висновку Верховного Суду щодо застосування негаторного або віндикаційного позову у спорах, які стосуються земель водно-болотних угідь. Визначення правильного способу захисту, зокрема через негаторний або віндикаційний позов, є критичним для належного вирішення цієї справи, оскільки залежить від того, чи є земля, на якій виник спір, землями водного фонду, що потребує особливого правового режиму, і чи може бути застосований механізм віндикації або негаторного позову в таких умовах.
Так, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції з огляду на положення Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів, набрала чинності для України 15.11.1997, Порядку надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 29.08.2002 № 1287 (в редакції, на момент проведення реєстрації спірної земельної ділянки), встановив, що належним доказом щодо визначення меж території водно-болотного угіддя є саме його паспорт.
Водночас, за встановлених обставин, прокурором не надано суду паспорт водно-болотного угіддя "Дельта р. Дніпра". При цьому згідно з листом Національного парку "Нижньодніпровський" від 09.12.2022 № 937/08 існує лише проєкт паспорту водно-болотного угіддя, який направлено на затвердження. Тобто, на час розроблення технічної документації на спірну земельну ділянку і укладення договорів купівлі-продажу паспорт водно-болотних угідь міжнародного значення "Дельта р. Дніпра" не існував.
Натомість, суд апеляційної інстанції зазначив, що з поданих прокурором доказів, а саме викопіювання з Національної кадастрової системи України, інформації ДП "Центр державного земельного кадастру" від 09.11.2023, схеми розміщення меж земельної ділянки з межами об`єкта "Дельта Дніпра" не вбачається жодних ідентифікуючих відомостей щодо належності спірної земельної ділянки до водно-болотних угідь, також не міститься і даних щодо місцезнаходження спірної земельної ділянки, її кадастрового номера, категорії, розташування водно-болотних угідь.
Отже, у справі, що розглядається, прокурором не доведено, а судом не встановлено належність спірної земельної ділянки як до земель водно-болотних угідь, так і до земель водного фонду.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, стосовно необхідності формування Верховним Судом правового висновку щодо "застосування негаторного або віндикаційного позову у спорах, які стосуються земель водно-болотних угідь" Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, по-перше, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин належності спірної земельної ділянки як до земель водно-болотних угідь, так і до земель водного фонду, а прокурором таких обставин належними і допустимими доказами не доведено, а, по-друге, доводи касаційної скарги стосуються виключно необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.
Отже, зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, про що зазначено вище, у Верховного Суду (у контексті спірних правовідносин) відсутні підстави для надання правового висновку щодо "застосування негаторного або віндикаційного позову у спорах, які стосуються земель водно-болотних угідь" у подібних правовідносинах.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд