ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3376/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Об`єднання співвласників
багатоквартирного будинку "Княже-14" - Кіщук Т. В.,
Фізичної особи-підприємця
Рекши Валентини Анатоліївни - Баховського М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Рекши Валентини Анатоліївни
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 (у складі колегії суддів: Кропивна Л. В. (головуючий), Руденко М. А., Сітайло Л. Г.),
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 (у складі колегії суддів: Кропивна Л. В. (головуючий), Руденко М. А., Сітайло Л. Г.),
рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 (суддя Ярмак О. М.)
та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 (суддя Ярмак О. М.)
у справі № 910/3376/24
за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Княже-14"
до Фізичної особи-підприємця Рекши Валентини Анатоліївни
про виселення з приміщення,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2024 року Об`єднання співвласників багатоповерхового будинку "Княже-14" (далі - ОСББ "Княже-14") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Рекши Валентини Анатоліївни (дала - ФОП Рекша В. А.) про виселення з допоміжного приміщення багатоквартирного будинку за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, 14-Г (група приміщень № 95) "А", площею 187,2 кв. м - частина основної (підвал), вхід у підвал.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачка безпідставно займає спірне допоміжне приміщення, яке є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 позов задоволено. Виселено ФОП Рекшу В. А. з допоміжного приміщення багатоквартирного будинку за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, 14-Г (група приміщень № 95) "А", площею 187,2 кв. м - частина основної (підвал), вхід у підвал. Здійснено розподіл судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 стягнуто з ФОП Рекши В. А. на користь ОСББ "Княже-14" 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 залишено без змін.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 стягнуто ФОП Рекши В. А. на користь ОСББ "Княже-14" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у січні 2025 року ФОП Рекша В. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Також, не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у лютому 2025 року ФОП Рекша В. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСББ "Княже-14" про розподіл судових витрат.
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2025 та 27.02.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 910/3376/24 за касаційною скаргою ФОП Рекши В. А. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; та за касаційною скаргою ФОП Рекши В. А. на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 з підстави, передбаченої пунктом 1частини 2 статті 287 ГПК України; касаційні скарги призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.03.2025.
ОСББ "Княже-14" у відзивах на касаційні скарги зазначає про законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Також, ОСББ "Княже-14" надало розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, які воно понесло у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн з доказами на підтвердження таких витрат та просило стягнути такі витрати з відповідачки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.11.2021 у справі № 753/7089/18 (з урахуванням ухвали про виправлення описки), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31.01.2023 та постановою Верховного Суду від 31.05.2023, позов ОСОБА_1 (співвласниці багатоквартирного будинку) задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на допоміжне приміщення (група приміщень № 95) "А", площею 187,2 кв. м - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: вул. Княжий Затон, буд. 14-Г, м. Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1490833680000), за Рекшою В. А., прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І. 21.02.2018, індексний номер 39784277, та припинено право власності Рекші В. А. на вищевказане допоміжне приміщення; скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності Рекші В. А. на допоміжне приміщення (група приміщень № 95) "А", площею 187,2 кв. м - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: вул. Княжий Затон, буд. 14-Г, м. Київ, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1490833680000), з виключенням запису про право власності номер 24936574.
У зазначеному рішенні у справі № 753/7089/18 судом установлено, що розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 04.11.2002 № 744 Рекші В. А. як орендарю нежитлового приміщення по вул. Княжий Затон, 14-г у м. Києві, дозволено виконати перепланування цього приміщення із збереженням його загальної площі 23,46 кв. м.
Після перепланування та переобладнання приміщення Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація на підставі акту державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту - орендованого нежитлового приміщення по вул. Княжий Затон, 14-г, розпорядженням від 24.10.2003 № 714 надала згоду на введення цього об`єкта в експлуатацію.
Рішенням Київської міської ради від 25.01.2007 № 16/677 "Про внесення змін до рішення Київради від 27.12.2001 № 208/1642 з питань формування комунальної власності м. Києва" до відання Дарницької районної в м. Києві ради було передано будинок № 14-Г по вул. Княжий Затон у м. Києві .
04.04.2007 Дарницька районна в м. Києві рада звернулася до Головного управління комунальної власності м. Києва з заявою про оформлення права комунальної власності на нежиле приміщення першого поверху № 90, площею 26,70 кв. м, яке розташоване в м. Києві за адресою: вул. Княжий Затон, 14-Г, літ. "А" .
У подальшому на підставі наказу Головного управлінням комунальної власності м. Києва від 25.04.2007 № 481-В "Про оформлення права комунальної власності на об`єкт" територіальній громаді Дарницького району м. Києва було видано свідоцтво про право власності на нежилі приміщення № І, № 1, № 2 (групи приміщень № 90), загальною площею 26,70 кв. м, які розташовані в м. Києві по вул. Княжий Затон, 14-Г (літера А).
Рішенням Дарницької районної в м. Києві ради від 14.06.2007 № 15 "Про приватизацію об`єктів комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва" затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва, дозволених до приватизації у 2007 році згідно з додатком.
Відповідно до цього додатку у Перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва, дозволених до приватизації у 2007 році, включено і нежитлове приміщення по вул. Княжий Затон, буд. 14-Г, орендар - СПД ФО Рекша В. А., спосіб приватизації - викуп.
18.07.2007 між Фондом приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва (продавець) та СПД ФО Рекшею В. А. (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, орендованого СПД ФО Рекшою В. А., посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення (в літ. А) з № І, № 1, № 2 групи приміщень № 90) загальною площею 26,70 кв. м, розташовані за адресою: вул. Княжий Затон, 14-Г у м. Києві, а покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі та пройти реєстрацію об`єкту приватизації у бюро технічної інвентаризації.
Згідно з реєстраційним посвідченням № 038150 від 26.09.2007 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєстровано право власності СПД ФО Рекша В. А. на вищевказані нежилі приміщення.
16.02.2018 державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності СПД ФО Рекша В. А. на нежилі приміщення (літ. А) з № І, № 1, № 2 (групи приміщень № 90), загальною площею 26,70 кв. м, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 14-Г .
Крім того, 16.02.2018 державним реєстратором (рішення № 39784277) на підставі довідки про показники об`єкта нерухомого майна від 30.01.2018 № 418 (НЖ-2018), виданої ТОВ "Техінвентаризація", у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Рекшою В. А. також було зареєстровано право власності на допоміжні приміщення (групу приміщень № 95) "А" площею 187,2 кв. м - частина основної (підвал), вхід в підвал, вхід у підвал, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, 14-Г, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1490833680000.
Згідно з технічним паспортом, виготовленим ТОВ "Техінвентаризація" на замовлення Рекши В. А., станом на 30.01.2018 допоміжні приміщення (група приміщень № 95) мають загальну площу 187,2 кв. м і складаються з тринадцяти приміщень, а саме: тамбурів площею 4,2 кв. м, 1,5 кв. м, 6,4 кв. м; підсобних приміщень площею 21,2 кв. м, 27,8 кв. м, 15,5 кв. м, 39,5 кв. м, 31,5 кв. м, 13,9 кв. м, 12,4 кв. м; коридору площею 9,7 кв. м; вбиральні площею 1,3 кв. м; санвузла площею 2,3 кв. м.
Також, судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається встановлено, що на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15.11.2021 у справі № 753/7089/18 державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Мовчан А. С. 02.08.2023 прийнято рішення про припинення реєстрації права власності ФОП Рекши В. А. на допоміжне приміщення (група приміщень № 95) "А", площею 187,2 кв. м - частина основної (підвал), вхід у підвал, вхід у підвал, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1490833680000) за адресою: м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 14-Г (індексний номер рішення: 68713735).
Звертаючись до суду з позовними вимогами про виселення ФОП Рекши В. А. з допоміжного приміщення багатоквартирного будинку площею 187,2 кв. м, на їх обґрунтування ОСББ "Княже-14" послалось на те, що ним було надіслано відповідачці вимогу про звільнення спірного допоміжного приміщення, проте відповідачка без достатніх правових підстав продовжує займати вказане приміщення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідачка володіє спірним допоміжним приміщення багатоквартирного будинку без будь-якої правової підстави, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Також, вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з огляду на результат розгляду справи та її складність, ураховуючи критерії обґрунтованості, реальності та розумності розміру таких витрат, а також недоведеність відповідачкою неспівмірності заявлених позивачем до стягнення судових витрат, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки заявленого позивачем розміру судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 6 000,00.
Суд апеляційної інстанції, з огляду на встановлені обставини, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачки судових витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.
Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції з огляду на їх співмірність, реальність, доведеність та обґрунтованість, стягнув такі витрати понесені позивачем у суді апеляційної інстанції з відповідачки у розмірі, заявленому позивачем - 10 000,00 грн.
ФОП Рекши В. А., обґрунтовуючи у поданих касаційних скаргах підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень статей 6, 8, 19, 41 Конституції України, статей 317, 319, 321, 369, 386, частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статті 19 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку"; на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування зазначених норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 12.12.2018 у справі № 442/7505/14-ц, у постанові Вищого господарського суду від 28.07.2005 у справі № 16/384-04-10444; а також на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про розподіл судових витрат положень частини 8 статті 129 ГПК України та на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо розподілу судових витрат, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, в ухвалі Верховного Суду від 15.12.2023 у справі № 380/12348/22.
За доводами скаржниці, суди попередніх інстанції при вирішенні спору не врахували, що відповідачка є співвласницею всіх допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, у тому числі і спірного допоміжного приміщення, оскільки їй на праві власності належить нежитлове приміщення площею 26,70 кв. м, розташоване у цьому будинку, а тому вона має право на зайняття спірних приміщень; а також суди попередніх інстанцій не врахували відсутність установленого порядку користування спільним сумісним майном.
Крім того, оскаржуючи додаткові рішення судів попередніх інстанцій, скаржниця у касаційних скаргах посилається на несвоєчасне подання позивачем до судів попередніх інстанцій доказів на підтвердження понесених ним витрат.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційних скарг, виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту (частина 1 статті 385 ЦК України).
Статтею 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку вправі захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об`єднання (частина 1 статті 16 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Згідно з статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" до спільного майна багатоквартирного будинку належать приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Положеннями частини 1 статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що співвласники багатоквартирного будинку мають право, зокрема, вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.
Відповідно до положень статей 398, 399 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Право володіння припиняється, зокрема, у випадках, встановлених законом.
За змістом статті 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.11.2021 у справі № 753/7089/18 (з урахуванням ухвали про виправлення описки) визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за Рекшою В. А. на спірне допоміжне приміщення площею 187,2 кв. м - частину основної (підвал), вхід у підвал та припинено право власності Рекші В. А. на вищевказане допоміжне приміщення; скасовано державну реєстрацію права власності Рекші В. А. на спірне на допоміжне приміщення площею 187,2 кв. м - частину основної (підвал), вхід у підвал, з виключенням запису про право власності.
На підставі зазначеного рішення, держаним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про припинення права власності відповідачки на спірне допоміжне приміщення площею 187,2 кв. м.
За таких обставин, з огляду на те, що відповідачка фактично володіє спірним допоміжним приміщенням без достатньої правової підстави, що порушує права інших співвласників багатоквартирного будинку на володіння та користування цим спільним майном, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСББ "Княже-14" про виселення ФОП Рекши В. А. із спірного допоміжного приміщення.
Посилання скаржниці на те, що вона є співвласницею всіх допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а тому має право на зайняття спірного приміщення, та на відсутність установленого порядку користування спільним сумісним майном, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах законодавства, зокрема, Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", відповідно до яких всі співвласники багатоквартирного будинку мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку, а не лише відповідачка, про що правоміно зазначено і судом апеляційної інстанції.
При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що відповідачка не позбавлена права користуватися спільним майном багатоквартирного будинку спільно з іншими співвласниками.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України однією з підстав касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
У поданій касаційній скарзі ФОП Рекша В. А. підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтувала тим, що судами попередніх інстанції при вирішенні спору не враховано висновки щодо правового статусу допоміжних приміщень, викладені у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17.
Верховний Суд зауважує, що такі висновки носять загальний характер, а висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, таким висновками не суперечать, а зроблені з урахуванням правового статусу допоміжних приміщень та обставин справи.
Безпідставними є також посилання ФОП Рекши В. А. на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішені спору висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 442/7505/14-ц щодо можливості витребування частки квартири, яка була спільною сумісною власністю подружжя, без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.
При цьому, у справі, що розглядається, спір виник у зв`язку з безпідставним зайняттям скаржницею допоміжного приміщення, яке є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку.
Отже, правовідносини у справі № 442/7505/14-ц, на яку посилається скаржниця у касаційній скарзі, та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінний зміст та правове регулювання спірних правовідносин.
Посилання скаржниці на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (за позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселення їх без надання іншого житлового приміщення та зобов`язання знятися з реєстраційного обліку), від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц (за позовом про визнання незаконним та скасувати рішення виконкому міської ради про оформлення права власності на підвальні приміщення, свідоцтва про право власності та право оперативного управління на спірні підвальні приміщення, скасування державної реєстрації права власності та права оперативного управління на спірні підвальні приміщення), від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (за позовом про стягнення безпідставно одержаних коштів, 3% річних та інфляційних втрат), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (за позовом про зобов`язання виконати умови договору, а саме: прийняти виконання зобов`язань за договором шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії за спірні періоди), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (за позовом про зобов`язання вчинити дії та стягнення компенсації), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (за позовом про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів, оформлених протоколом проведення електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (за позовом про визнання протиправними дій Правління НБУ, скасування постанови Правління НБУ, зобов`язання НБУ повернути на рахунок позивача державні облігації), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (за позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження обласної адміністрації), суд касаційної інстанції не приймає до уваги, оскільки правовідносини у справі № 910/3376/24, що розглядається, та у зазначених вище справах, на які посилається скаржниця у касаційній скарзі, не є подібними з огляду на відмінний зміст та правове регулювання спірних правовідносин.
Доводи скаржниці про те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не врахували правову позицію, наведену у постанові Вищого господарського суду України від 28.07.2005 у справі № 16/384-04-10444, Суд відхиляє, оскільки постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини 4 статті 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу судами попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У частині 2 статті 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанцій, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Як установлено судами попередніх інстанцій, звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, ОСББ "Княже-14" також надало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу.
Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, на підтвердження яких надав докази, а саме: акт приймання виконаних робіт від 10.07.2024, платіжну інструкцію від 12.07.2024 № 921.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, з огляду на результат розгляду справи та її складність, ураховуючи недоведеність відповідачкою у поданому нею клопотанні про відмову у задоволенні заяви неспівмірності заявлених позивачем витрат, а також критерії обґрунтованості, реальності цих витрат та розумності їх розміру, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу у заявленому останнім розмірі - 6 000,00 грн.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові, ОСББ "Княже-14", подаючи до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу ФОП Рекши В. А. на рішення суду першої інстанції, просило стягнути з відповідачки понесені ним у суді апеляційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, на підтвердження яких надало акт про приймання виконаних робіт від 12.09.2024 та платіжну інструкцію від 13.09.2024 на суму 10 000,00 грн.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції з огляду на їх співмірність, реальність, доведеність, обґрунтованість, а також ураховуючи недоведеність відповідачкою у поданих нею запереченнях щодо розподілу судових витрат неспівмірності таких витрат, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для покладання заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн на відповідачку.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції та вважає, що питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу правомірно були вирішенні судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин та відповідно до вимог статей 126, 129 ГПК України.
Доводи скаржниці про несвоєчасне подання позивачем до судів попередніх інстанцій доказів на підтвердження понесених ним витрат, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки дати складання документів, поданих позивачем як докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, виключають можливість їх подання до суду першої інстанції до закінчення судових дебатів у справі.
Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції, на час прийняття судом апеляційної інстанції постанови від 15.01.2025, матеріали справи містили докази понесених позивачем судових витрат, оскільки були подані останнім з відзивом на апеляційну скаргу відповідачки.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання скаржниці на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про розподіл судових витрат висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21 та в ухвалі Верховного Суду від 15.12.2023 у справі № 380/12348/22.
Також, суд касаційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржниці про неврахуванні судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу за договором з фіксованим розміром гонорару, оскільки у справі, що розглядається, угодою про надання правничої допомогу встановлена погодинна оплата наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Отже, правовідносини у справі, що розглядається, та у зазначеній вище справі, на яку посилається скаржниця у касаційній скарзі, не є подібними з огляду на відмінні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин.
Зважаючи на викладене, наведена скаржницею підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, а також рішення та додаткового рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо клопотання ОСББ "Княже-14" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, Верховний Суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Як свідчать матеріали справи, 14.02.2024 між адвокатом Кіщук Тетяною Василівною та ОСББ "Княже-14" укладено угоду про надання правничої допомоги, за умовами якої адвокат взяв на себе обов`язок надати клієнту правничу допомогу у справі за позовом ОСББ "Княже-14" до ФОП Рекши В. А. про виселення у вигляді підготовки та складення позовної заяви та представництва інтересів ОСББ "Княже-14" у Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді та Верховному Суді із правами учасника справи, що передбачені ГПК України.
ОСББ "Княже-14" у відзиві на касаційну скаргу ФОП Рекши В. А. надало розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, які воно понесло у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн з доказами підтвердження таких витрат та просило стягнути з відповідачки зазначену суму витрат.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції позивачем долучено до матеріалів справи копії акту приймання виконаних робіт від 02.03.2025 та платіжної інструкції про сплату наданих адвокатом послуг від 13.09.2024 № 1025 на суму 6 000,00 грн.
Згідно з актом приймання виконаних робіт від 02.03.2025 адвокат надав, а клієнт прийняв роботу з надання правничої допомоги, а саме: ознайомлення з касаційною скаргою ФОП Рекши В. А. на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 у справі № 910/3376/24 та складання проєкту відзиву (2 роб./год) - 4 000,00 грн з ПДВ та військовим збором; ознайомлення з касаційною скаргою ФОП Рекши В. А. на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі № 910/3376/24 та складання проєкту відзиву (3 роб./год) - 6 000,00 грн з ПДВ та військовим збором. Загальна вартість наданих послуг за актом приймання виконаних робіт від 02.03.2025 складає 6 000,00 грн.
Клопотань від ФОП Рекши В. А. про зменшення розміру заявлених до стягнення ОСББ "Княже-14" судових витрат на професійну правничу допомогу до Верховного Суду не надходило та у судовому засіданні представник ФОП Рекши В. А. таких доводів не навів.
Ураховуючи умови угоди про надання правничої допомоги, надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат за цією угодою, вимоги статей 126,129 ГПК України, з огляду на результат розгляду касаційних скарг, а також враховуючи критерії співмірності, реальності, розумності та пропорційності судових витрат до характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката у суді касаційної інстанції, понесені ОСББ "Княже-14", підлягають відшкодуванню за рахунок ФОП Рекши В. А. (скаржниці) у розмірі 6 000,00 грн.
Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржницю.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд