ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/2139/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Джорджіан Алко Груп" - не зʼявився,
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кашкан Логістик" -
Пшенична В.В., адвокат (дов. від 31.10.2024),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кашкан Логістик"
на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.07.2024 (суддя Безрук Т.М.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 (головуючий суддя Слободін М.М., судді: Гетьман Р.А., Шутенко І.А.)
у справі № 917/2139/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джорджіан Алко Груп" (далі - ТОВ "Джорджіан Алко Груп", позивач)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кашкан Логістик" (далі - ТОВ "Кашкан Логістик", відповідач, скаржник)
про стягнення 68 316,77 доларів США.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Джорджіан Алко Груп" звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Кашкан Логістик" 68 316,77 доларів США, з яких: 58 390,40 доларів США основного боргу та 9 926,37 доларів США штрафних санкцій (пені).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обовʼязку щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого товару за Контрактом на поставку товарів від 01.06.2020 № 01/06/20/1 (далі - Контракт від 01.06.2020).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.07.2024 у справі № 917/2139/23, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2024, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 533 доларів США 94 цента пені. В іншій частині позову відмовлено.
Судові акти попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 58 390,40 доларів США мотивовані його відсутністю, оскільки встановленими обставинами справи та її матеріалами підтверджується, що Угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.07.2021 (далі - Угода про зарахування від 01.07.2021) сторони дійшли згоди зарахувати вказаний борг за зобовʼязаннями по Контракту від 01.06.2020 зустрічними однорідними вимогами за зобовʼязаннями за Договором про заміну сторони у зобовʼязанні від 07.05.2021 № 01/05-21.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у сумі 9 926,37 доларів США за прострочення оплати поставленого товару, то місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, здійснивши арифметичний розрахунок та з урахуванням фактичної поставки останньої партії товару 12.04.2021, зважаючи на умови Контракту про оплату решти 50% вартості товару з відстрочкою платежу в 60 календарних днів з дати його прийому, виснували таке. Фактично період прострочення складає 19 днів (з 12.06.2021 до 30.06.2021, а саме до укладення Угоди про зарахування від 01.07.2021), а тому вірним є нарахування і стягнення пені частково у сумі 5 533 доларів США 94 цента.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду додатково зазначив, що оскільки Контракт від 01.06.2020 не визнано недійсним і зміст його умов свідчить про те, що його недійсність не встановлена законом (тобто він не є нікчемним), то його умови, зокрема про сплату пені у доларах США відповідають чинному законодавству. При цьому умовами Контракту не передбачено нарахування пені у гривні, тому відсутні підстави для застосування обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ, як того просив відповідач. А також відсутні підстави для застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, оскільки цей строк не пропущений.
Додатково апеляційний господарський суд вказав, що Угодою про зарахування від 01.07.2021 не охоплюється жодна вимога позивача до відповідача про стягнення пені за Контрактом від 01.06.2020. А тому правомірною є позовна вимога про стягнення пені за порушення строків оплати вартості поставленого товару за Контрактом від 01.06.2020 та часткове її задоволення з урахуванням встановлених обставин фактичного періоду прострочення та арифметичного розрахунку пені місцевим господарським судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі відповідач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення місцевого господарського суду у частині задоволених позовних вимог про стягнення пені у сумі 5 533 доларів США 94 цента, скасувати постанову апеляційного господарського суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовної заяви у повному обсязі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 192, 533, 543 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовʼязань", у контексті того, що пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України (далі - НБУ) облікової ставки для іноземної валюти, а також того, що максимальний розмір пені повʼязаний з розміром облікової ставки НБУ, викладених у постанові обʼєднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, а також у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14 та у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.
Крім того, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 604 ЦК України при укладанні сторонами в момент наявності зобовʼязань угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, за умовами якої сторони зазначають про відсутність будь-яких претензій одна до одної (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Доводи інших учасників справи
ТОВ "Джорджіан Алко Груп" не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 15.11.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кашкан Логістик" на судові акти попередніх інстанцій у справі; розгляд касаційної скарги призначений на 20.03.2025; постановлено повідомити ТОВ "Джорджіан Алко Груп" про розгляд касаційної скарги зі справи відповідно до вимог Договору між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 09.01.1995, дата набуття чинності якої 05.11.1996 (далі - Договір між Україною та Республікою Грузія); провадження з розгляду касаційної скарги у справі зупинено, враховуючи звернення через Міністерство юстиції України зі судовим дорученням до Міністерства юстиції Республіки Грузія.
Згідно з ухвалою Суду від 10.03.2025 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кашкан Логістик" на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.07.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 у справі № 917/2139/23.
Листом від 11.03.2025 Міністерство юстиції України повідомило Суд про направлення листом від 24.01.2025 за вих. № 10756/8607-22-25/12.1.3 вищезазначених документів до Міністерства юстиції Республіки Грузія з метою вручення ТОВ "Джорджіан Алко Груп".
Верховний Суд вчинив всі залежні від нього, необхідні та достатні дії, спрямовані на повідомлення ТОВ "Джорджіан Алко Груп" про розгляд касаційної скарги у справі відповідно до вимог зазначених у Договорі між Україною та Республікою Грузія, шляхом направлення ухвали Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 917/2139/23, оскаржуваних судових актів, касаційної скарги та доручення про вручення документів з підтвердженням про вручення документів з нотаріально засвідченим перекладом на грузинську мову до Міністерства юстиції України для подальшого направлення до Міністерства юстиції Республіки Грузія з метою вручення ТОВ "Джорджіан Алко Груп".
У звʼязку із зазначеним у судовому засіданні 20.03.2025 Суд постановив розглядати касаційну скаргу у справі за відсутності ТОВ "Джорджіан Алко Груп", щодо якого вжито необхідні та достатні дії стосовно повідомлення про дату, час та місце судового засідання у суді касаційної інстанції.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
- між ТОВ "Кашкан Логістик" (покупець) та ТОВ "Джорджіан Алко Груп" (продавець, нерезидент) 01.06.2020 укладено Контракт на поставку товару;
- продавець (виробник) у разі прийняття замовлення до виконання зобовʼязаний протягом 3-х денного терміну здійснити акцепт оферти шляхом оформлення специфікації та попереднього рахунку на партію товару (далі - "Специфікація", "Попередній рахунок"), а покупець після отримання специфікації зобовʼязаний протягом 3-х денного терміну направити продавцю (виробнику) підписану специфікацію на поставку товару, після чого замовлення вважається узгодженим сторонами і обовʼязковим до виконання (п.п. 1.4., 1.5. Контракту);
- ціна товару, що підлягає оплаті покупцем, визначається на підставі Додатку № 1, з урахуванням можливих змін відповідно до п.п. 1.2. та 1.6. цього Контракту, вказується у Специфікації (п. 1.4.), підтверджується покупцем (п. 1.5.) і відбивається в усіх товаросупровідних документах (п. 4.1. Контракту);
- умови платежу вказуються у Специфікації і в Попередньому рахунку по кожній партії поставленого товару, з урахуванням номенклатури товару (п. п. 1.4., 4.2. Контракту);
- покупець зобовʼязаний здійснювати платіж за погодженою сторонами ціною і термінами, вказаними у Специфікації і Попередньому рахунку (п. 4.4. Контракту);
- покупець несе відповідальність перед продавцем за несвоєчасно здійснену оплату за товар в розмірі 0,5% від простроченої суми за кожен день прострочення (п. 7.3.1 Контракту);
- продавець 21.10.2020 виставив покупцю попередній рахунок (proforma-invoice) № 1 на оплату товару на загальну суму 126 472,80 доларів США та з умовами поставки: FCA "Free Carrier" "ИНКОТЕРМС 2010", за адресою: "4806, Грузия, село Греми, Кварельский муниципалитет, Кахетинский регион";
- у той же день сторони погодили специфікацію № 2 до Контракту, згідно з якою дійшли згоди, зокрема, про таке: 1) умовою поставки товару є FCA "Free Carrier" "Інкотермс 2010", за адресою: 4806, Грузія, село Гремі, Кварельського муніціпалітету, Кахетинський регіон; 2) погоджена вартість товару складає 126 472,80 доларів США; 3) умови оплати: 50% - передоплати, 50% - з відстрочкою платежу в 60 календарних днів з дати прийому товару. Датою прийому/передачі товару вважається, дата (CRM) товарно-транспортної накладної; 4) строк поставки: протягом 30 календарних днів, з моменту надходження передоплати (грошових коштів) на рахунок продавця (виробника) за партію товару;
- покупець здійснив попередню оплату товару в розмірі 50% його вартості, що становить 63 236,40 доларів США, на підтвердження чого матеріали справи містять копії платіжних доручень: від 20.11.2020 № 3JBKLKB у сумі 30 000 доларів США; від 27.11.2020 № 4JBKLKB у сумі 15 000 доларів США; від 07.12.2020 № 5JBKLKС у сумі 15 000 доларів США; від 11.12.2020 № 6JBKLKС у сумі 3 236,40 доларів США;
- товар за цією специфікацією не був поставлений покупцю;
- надалі сторони Контракту домовилися про зміну умов поставки товару та його вартості шляхом укладення 03.03.2021 Додатку № 2 до Контракту, яким визначено, зокрема: 1) нову вартість одиниць товару; 2) змінено умови поставки: товар поставляється на умовах DAP "Delivered At Point" ("Поставка в пункті" вказана назва місця призначення) "ІНКОТЕРМС 2010" за адресою 52005, Україна, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, смт. Слобожанське, вул. Мічуріна, 15;
- згідно з виставленим продавцем попереднім рахунком (proforma-invoice) від 03.03.2021 № 1-1 загальна вартість партії товару становить 135 688,80 доларів США;
- поставка вказаного товару була поділена на 4 партії, на кожну з яких продавець виставив рахунки-фактури та складені специфікації: рахунки-фактури та специфікації від 04.03.2021 №№ 1, 2, 3, 4 на суми 35 220 доларів США, 36 105,60 доларів США, 36 062,40 доларів США та 28 300,80 доларів США відповідно, в яких сторони як і в Додатку № 2 від 03.03.2021 до Контракту погодили та продублювали нові умови поставки, а також додатково визначили нові умови оплати товару (аналогічні за змістом специфікації № 2 від 21.10.2020 до Контракту);
- продавець здійснив поставки товару відповідачу такими партіями за Міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR): дві поставки від 15.03.2021 у сумі 35 220 доларів США та у сумі 36 105,60 доларів США відповідно; дві поставки від 05.04.2021 у сумі 36 062,40 доларів США та у сумі 28 300,80 доларів США відповідно, - на загальну вартість поставленого товару у сумі 135 688,80 доларів США;
- покупець частково оплатив товар на загальну суму 14 200 доларів США за платіжними дорученнями: від 09.03.2021 № 7JBKLL3 у сумі 9 200 доларів США та від 12.05.2021 № 9JBKLL5 у сумі 5 000 доларів США;
- судами встановлено, що з урахуванням оплат на загальну суму 63 236,40 доларів США (за непоставлений товар за платіжними дорученнями від 20.11.2020 № 3JBKLKB, від 27.11.2020 № 4JBKLKB, від 07.12.2020 № 5JBKLKС та від 11.12.2020 № 6JBKLKС), а також часткової оплати на загальну суму 14 200 доларів США (за поставлений товар за платіжними дорученнями від 09.03.2021 № 7JBKLL3 та від 12.05.2021 № 9JBKLL5), покупець загалом сплатив 77 436,40 доларів США вартості товару за Контрактом від 01.06.2020, через що наявний борг за поставлений товар на загальну суму 58 252,40 доларів США (135 688,80 доларів США - 77 436,40 доларів США);
- неналежне виконання ТОВ "Кашкан Логістик" обовʼязку щодо повної оплати поставленого товару за Контрактом від 01.06.2020 стало підставою для звернення ТОВ "Джорджіан Алко Груп" з позовними вимогами про стягнення залишку боргу та акцесорною вимогою про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобовʼязання.
Судами також встановлено, що:
- між ТОВ "Кашкан Логістик" та ТОВ "Джорджіан Алко Груп" 01.07.2021 укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, за змістом якої сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобовʼязаннями ТОВ "Кашкан Логістик" перед ТОВ "Джорджіан Алко Груп" за Контрактом від 01.06.2020 стосовно припинення таких у повному обсязі у сумі 58 252,40 доларів США, що еквівалентно 1 586 067,22 грн, а також припинення зобовʼязань ТОВ "Джорджіан Алко Груп" перед ТОВ "Кашкан Логістик" за Договором про заміну сторони у зобовʼязанні від 07.05.2021 № 01/05-21 у сумі 1 586 067,22 грн, із залишком невиконаних грошових зобовʼязань у сумі 413 932,78 грн. Зміст вказаної угоди сторонами не заперечується і така не визнавалася недійсною в судовому порядку.
У звʼязку із зазначеним суди попередніх інстанцій виснували про врегулювання питання поставки та оплати товару за Контрактом від 01.06.2020 та визнання доведеною відповідачем обставину відсутності в нього станом на 01.07.2021 суми основної заборгованості за зазначеним Контрактом, а тому суди відмовили у задоволенні вказаних позовних вимог ТОВ "Джорджіан Алко Груп".
Щодо позовних вимог про стягнення пені у сумі 9 926,37 доларів США за прострочення оплати поставленого товару, суди, зважаючи на встановлені обставини фактичної поставки останньої партії товару 12.04.2021 та визначену умовами Контракту можливість оплати решти 50% вартості товару з відстрочкою платежу в 60 календарних днів з дати його прийому, виснували, що фактично період прострочення складає 19 днів (з 12.06.2021 до 30.06.2021, а саме до укладення Угоди про зарахування від 01.07.2021). Здійснивши арифметичний розрахунок місцевий суд дійшов висновку (з яким годився і суд апеляційної інстанції), що вірним є нарахування і стягнення пені у сумі 5 533 доларів США 94 цента.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем обовʼязку щодо своєчасної та у повному обсязі оплати поставленого товару за Контрактом.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права виключно у межах доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою ТОВ "Кашкан Логістик" є рішення місцевого суду та постанова апеляційного господарського суду виключно щодо нарахування та стягнення пені за прострочення виконання оплати вартості поставленого товару.
В іншій частині (щодо нарахування та стягнення основної заборгованості за поставлений товар за Контрактом від 01.06.2020) судові акти попередніх інстанцій учасниками справи не оскаржувалася, не є предметом касаційної скарги ТОВ "Кашкан Логістик" та відповідно у касаційному порядку не переглядаються.
У касаційній скарзі ТОВ "Кашкан Логістик" посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 604 ЦК України при укладанні сторонами в момент наявності зобовʼязань угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, за умовами якої сторони зазначають про відсутність будь-яких претензій одна до одної.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, по-перше, слід зʼясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.
Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норми права, яка вказана скаржником у касаційній скарзі у подібних правовідносинах, відсутні.
Отже, зважаючи на викладене, необхідно зʼясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Що ж до наведеного, Верховний Суд зазначає таке.
Оскаржуючи рішення місцевого суду до апеляційної інстанції, відповідач зазначив, що підписанням Угоди про зарахування від 01.07.2021 сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог стосовно відсутності з боку відповідача перед позивачем за Контрактом від 01.06.2020 не тільки основної заборгованості, а й погодили відсутність жодних претензій одна до одної, у т.ч. і щодо претензії по сплаті штрафних санкцій (пені) за вказаним Контрактом. Однак, на думку відповідача, суд першої інстанції належної уваги на це не звернув.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом Угоди про зарахування від 01.07.2021 є виключно зарахування зустрічних однорідних вимог і відповідно припинення зобовʼязань за двома правочинами, а саме: - вимоги позивача до відповідача за Контрактом від 01.06.2020 у сумі 58 252,40 доларів США, що потягло за собою припинення зобовʼязання відповідача за даним Контрактом на зазначену суму; - вимоги відповідача до позивача за Договором від 07.05.2021 № 01/05-21 про заміну сторони у зобовʼязанні у сумі 1 586 067,22 грн, що потягло за собою припинення зобовʼязання позивача за цим договором на зазначену суму із залишком боргу позивача перед відповідачем у сумі 413 932,78 грн (п.п. 1, 2 Угоди про зарахування від 01.07.2021). При цьому суд апеляційної інстанції виснував, що за вказаною Угодою зобовʼязання сторін припинилися саме за вказаними у ній правочинами і саме на зазначені у ній суми, тоді як пункт 3 цієї Угоди, на неврахування якого вказувало ТОВ "Кашкан Логістик", за змістом якого сторони засвідчують про відсутність будь-яких претензій сторін одна до одної, - лише резюмує відсутність жодних претензій сторін одна до одної в межах зазначених сум. До того ж предметом вищенаведеної Угоди не охоплюється жодна вимога позивача до відповідача про стягнення пені за Контрактом від 01.06.2020, а пункт 3 Угоди про зарахування від 01.07.2021 цієї вимоги не стосується. Наявність в Угоді такого формулювання свідчило б про порушення положень статті 4 ГПК України (пʼятої її частини), згідно з якою відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Верховний суд враховує положення статті 8 Конституції України, за якою звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 365 ГПК України визначено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обовʼязки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обовʼязковість якого надана Верховною Радою України.
Крім того, положеннями статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обовʼязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовʼязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішеннях ЄСПЛ від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" та від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обовʼязків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 910/8012/17.
З огляду на викладене та враховуючи наведені положення Конституції України, ГПК України, а також Конвенції та практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного господарського суду щодо застосування вимог частини пʼятої статті 4 ГПК України і права позивача на звернення до суду з вимогою про стягнення пені за прострочення виконання грошових зобовʼязань за Контрактом від 01.06.2020 за встановлених попередніми інстанціями обставин. А тому доводи касаційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються.
Таким чином, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, що стали підставою для часткового задоволення позову щодо нарахування пені. При цьому переважна частина доводів стосується не встановлених у справі обставин, а здійснення нової оцінки доказів, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених положеннями статті 300 ГПК України.
Касаційне провадження у цій справі відкрито також на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ "Кашкан Логістик" посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові обʼєднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, а також у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14 та у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.
Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обовʼязковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобовʼязують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, обʼєкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обовʼязки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або обʼєкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за субʼєктним і обʼєктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях субʼєктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обовʼязково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Цими елементами є їх субʼєкти, обʼєкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обовʼязки цих субʼєктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, субʼєктним та обʼєктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обовʼязків учасників) - є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обовʼязки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити субʼєктний склад спірних правовідносин (види субʼєктів, які є сторонами спору) й обʼєкти спорів.
Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, зазначив, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обовʼязкове для суду та інших субʼєктів Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обовʼязковий для суду та інших субʼєктів.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
Скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 192, 533, 543 ЦК України та статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовʼязань", про те, що пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, а також того, що максимальний розмір пені повʼязаний з розміром облікової ставки НБУ та не врахували відповідного висновку, викладеного у постанові обʼєднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, а також у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14 та у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.
Верховний Суд частково погоджується з доводами скаржника з огляду на таке.
У постанові обʼєднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14 та у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, предметом судового розгляду були, зокрема, вимоги про стягнення пені в іноземній валюті за неналежне виконання зобовʼязань виражених в іноземній валюті. У зазначених постановах Верховним Судом був сформований висновок про застосування норми статей 192, 533, 543 ЦК України та статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовʼязань", відповідно до якого чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні, а також, що чинне законодавство України повʼязує максимальний розмір пені з розміром облікової ставки НБУ.
Отже, висновок про застосування вказаних норм права був сформульований Верховним Судом з урахуванням фактичних обставин, що є частково подібними обставинам у цій справі, зокрема: спір стосувався, зокрема, вимоги про стягнення пені в іноземній валюті за неналежне виконання зобовʼязань виражених в іноземній валюті.
У справі ж № 917/2139/23 позивачем (продавцем) товару за контрактом є юридична особа-нерезидент, а правовідносини виникли на підставі зовнішньоекономічного Контракту на поставку товарів, який було укладено відповідно до міжнародних комерційних умов та правил міжнародної торгівлі. При цьому умови Контракту передбачали виконання договірних зобовʼязань та відповідальність перед продавцем за несвоєчасно здійснену оплату за товар покупцем у вигляді пені в іноземній валюті, оскільки це не суперечить чинному законодавству України, зокрема й вимогам статей 192, 533 ЦК України.
Водночас скаржник послідовно звертав увагу судів, що згідно з умовами пункту 10.1. Контракту при підписанні даного договору сторони керуються чинним законодавством України. А отже, умовами Контракту сторони визначили, що правовідносини за договором регулюються матеріальним правом України.
За змістом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовʼязань" встановлено, зокрема, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Про вказане зазначалося відповідачем у відзиві на позов, в апеляційній скарзі, однак суди попередніх інстанцій, стверджуючи про те, що умовами договору не передбачено нарахування пені у гривні, тому відсутні підстави для застосування обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ, залишили поза увагою та не дослідили вказані обставини й заперечення скаржника щодо відсутності підстав для незастосування до спірних правовідносин Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовʼязань", зокрема його дію за колом осіб. А також не врахували наведені вище позиції Верховного Суду, про те, що оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні та, відповідно, дійшли помилкових висновків що обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою не застосовується.
З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій в цій справі помилково ототожнили такі поняття як "можливість розрахунку" та "нарахування" (обчислення) з безпосередньо "заявленням вимог" та "стягненням" пені й помилково послалися на вказані в оскаржуваних судових актах висновки Верховного Суду в обґрунтування наведеного ними в цій справі мотивування для здійснення нарахування пені в іноземній валюті за договірною відсотковою ставкою.
Так, суди попередніх інстанцій всупереч вказаним вище висновкам Верховного Суду дійшли помилкового висновку, що оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то відсутні підстави для вказаного обмеження для розміру пені.
Таким чином, Верховний Суд вважає частково обґрунтованими аргументи скаржника про незастосування у цій справі висновків Верховного Суду щодо можливості нарахування пені на зобовʼязання вираженні в іноземній валюті, зокрема у справі № 916/4692/15, в якій Верховний Суд відхилив доводи скаржника про те, що до зобовʼязань, виражених в іноземній валюті, застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ неможливе та суперечить чинному законодавству України.
Отже суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається (№ 917/2139/23) дійшли аналогічних помилкових висновків, які вже були відхилені Судом у справі № 916/4692/15.
Водночас в контексті спірних правовідносин у справі, що наразі переглядається судом касаційної інстанції, при вирішенні питання можливості заявлення та стягнення в іноземній валюті нарахованої (обчисленої) згідно з вимогами чинного законодавства та наведеної практики Верховного Суду пені, судам належало врахувати субʼєктний склад спірних правовідносин безпосередньо у цій справі, характер таких правовідносин (в яких одним з учасників є юридична-особа - нерезидент), за необхідності здійснивши відповідний перерахунок, адже висновки Верховного Суду у справі № 916/4692/15 та іншій наведеній практиці як скаржником так і самими судами в цій частині стосувалися спірних правовідносин між резидентами України.
З огляду на це, висновки судів попередніх інстанцій щодо часткової обґрунтованості позовних вимог ТОВ "Джорджіан Алко Груп" про правомірність нарахування та стягнення з відповідача пені у сумі 5 533 доларів США 94 цента є передчасними, а доводи касаційної скарги стосовно підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України є частково обгрунтованими.
Суд акцентує увагу, що обовʼязком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності зʼясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає зʼясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх звʼязками, відносинами і залежностями. Таке зʼясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимогами процесуального закону визначено обовʼязковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Однак, оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону не відповідають.
Отже, судами попередніх інстанцій не дотримано вимоги статей 86, 236-238 ГПК України щодо повного, всебічного, обʼєктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.
Зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які встановлені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити правильність розрахунку та стягнення пені за прострочення виконання зовнішньо-економічного Контракту та встановити їх обґрунтованість, оскільки цього не зробили суди попередніх інстанцій.
Водночас, доводи касаційної скарги відповідача, що у даному випадку судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що при підписанні даного договору сторони керуються чинним законодавством України, зокрема, й стосовно нарахування та стягнення пені, частково знайшли своє підтвердження.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині нарахування та стягнення пені за прострочення виконання Контракту від 01.06.2020 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки зазначені порушення були допущені судом першої інстанції і не усунуті судом апеляційної інстанції. Водночас у новому розгляді судам необхідно врахувати правове регулювання спірних правовідносин, дати оцінку наданим учасниками справи доказам та встановити вказані вище обставини щодо обчислення з урахуванням вимог національного законодавства України пені, яка повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобовʼязання), а також її стягнення у відповідній валюті за судовим рішенням з урахуванням субʼєктивного складу учасників ЗЕД-Контракту за участю сторони нерезидента.