ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/3223/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Валевач М.М.,
Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Дніпропетровської обласної військової адміністрації) -не з`явився,
Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району
Дніпропетровської області - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю
"БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО" - Василюка М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (у складі колегії суддів: Дармін М.О. (головуючий), Кощеєв І.М., Чус О.В.)
у справі № 904/3223/23
за позовом Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Дніпропетровської обласної військової адміністрації) та Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО"
про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2023 року Керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Дніпропетровської обласної військової адміністрації) (далі - Дніпропетровська ОДА), Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - Новоолександрівська сільська рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО" (далі - ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО"), у якому просив:
- розірвати договір оренди землі від 17.11.2017, укладений між Дніпропетровською ОДА та ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО";
- зобов`язати ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО" повернути Новоолександрівській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 1221486200:01:114:0003 площею 3,2342 га, розташовану на території Новоолександрівської сільської територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області, за актом приймання-передачі у стані не гіршому порівняно з тим, у якому орендар одержав її в оренду, з урахуванням природного зносу.
Позовні вимоги обґрунтовано обставинами несплати відповідачем орендних платежів і використання земельної ділянки з порушенням вимог законодавства, що є підставою для розірвання договору оренди землі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2023 позов задоволено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2023 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у січні 2025 року Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2024, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2023 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 904/3223/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.03.2025.
ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
12.02.2025 Дніпропетровська ОДА через систему "Електронний суд" подала заяву про розгляд справи без участі її представника.
04.03.2025 Новоолександрівська сільська рада через систему "Електронний суд" подала заяву, у якій просила розглядати справу за відсутністю представника Новоолександрівської сільської ради, а також просила залишити в силі постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 904/3223/23.
Дніпропетровська ОДА, Новоолександрівська сільська рада в судове засідання своїх представників не направили подали Суду заяви про розгляд справи без участі їх представників.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, наявність заяв зазначених учасників справи про розгляд справи без участі їх представників, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 17.11.2017 між Дніпропетровською ОДА (орендодавець) та ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва біогазової електростанції з переробки залишкових відходів станції аерації м. Дніпро, яка знаходиться за межами населеного пункту, на території Новоолександрівської сільської територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області (пункт 1).
Підставою для укладання даного договору оренди земельної ділянки є розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 08.11.2017 № P-562/0/3-17 "Про надання ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО" земельної ділянки площею 3,2342 га в оренду" (пункт 1.1 договору).
В оренду передається земельна ділянка державної власності загальною площею 3,2342 га. Категорія земель згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільове призначення земельної ділянки: Землі енергетики (землі, надані в установленому порядку для розміщення, будівництва і експлуатації та обслуговування об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій (атомні, теплові, гідро та гідроакумулюючі електростанції, теплоелектроцентралі, котельні), об`єктів альтернативної енергетики (електростанції з використанням енергії вітру, сонця та інших джерел), об`єктів передачі електричної та теплової енергії (повітряні та кабельні лінії електропередачі, трансформаторні підстанції, розподільні пункти та пристрої, теплові мережі), виробничих об`єктів, необхідних для експлуатації об`єктів енергетики, в тому числі баз та пунктів). Код КВЦПЗ: 14.01. для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємства, установ і організацій (пункти 2, 2.1, 2.2, 2.3 договору). Кадастровий номер земельної ділянки: 1221486200:01:114:0003 (пункт 2.5 договору).
На земельній ділянці об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури: відсутні. Доступ до земельної ділянки вільний. Земельна ділянка передається в оренду без об`єктів (пункт 3 договору).
Договір укладено на 49 років з дати набрання чинності цим договором. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У випадку, продовження користування орендарем земельною ділянкою (об`єктом договору) відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" укладається додаткова угода (пункт 8 договору).
Орендна плата на рік встановлюється відповідно до статей 274, 288, 289 Податкового кодексу України та становить 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати за місяць/рік становить: відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід`ємним додатком до договору, що становить 6 672 095,09 х 5 % = 333 604,75 грн, без ПДВ на рік, щомісячно 27 800,40 грн (пункт 9 договору).
Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, в сумі 27 800,40 грн на р/р 33216812700081 в Управлінні Державного казначейства України у Дніпропетровській області, МФО 805012, код платежу 18010600, отримувач: відділення Державного казначейства України у Дніпропетровському районі, код ЄДРПОУ 37976087 (пункт 10 договору).
Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії (пункт 11 договору).
Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки проводиться без внесення змін та доповнень до даного договору. Зазначені зміни відображаються у витязі із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та розрахунку орендної плати, що є невід`ємними додатками до договору (пункт 11.1 договору).
Дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення (пункт 36 договору).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за параметрами запиту кадастровий номер земельної ділянки - 1221486200:01:114:0003, власник - Держава, орган державної влади: Держава в особі Дніпропетровської ОДА, код ЄДРПОУ: 00022467, країна реєстрації: Україна.
Також судами встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2022 у справі № 160/27394/21 задоволено позов Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО" про стягнення до бюджету податкового бору в сумі 417 005,95 грн шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, що обслуговують такого платника податків.
Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2020 у справі № 640/18102/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2020, задоволено позов Вуличного комітету "Дніпровський" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа - ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО" та визнано протиправними дії Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо видачі дозволу на будівельні роботи від 21.09.2018 № ДП 112182641225, замовником за яким є ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО" щодо об`єкта будівництва: "Нове будівництво біогазової електростанції з переробки осаду стічних вод станцій аерацій встановленою потужністю 4,8МВт Новоолександрівська сільська рада, Дніпровський р-н (за межами населеного пункту), Дніпропетровська область", місце розташування об`єкта будівництва: 1221486200:01:114:0003, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, Новоолександрівська сільська рада". Визнано протиправним і скасовано дозвіл на будівельні роботи від 21.09.2018 № ДП 112182641225.
Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА, Новоолександрівської сільської ради до ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО"), про розірвання договору оренди землі від 17.11.2017, укладеного між Дніпропетровською ОДА та ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО", та зобов`язання ТОВ "БІО ЕНЕРДЖИ ДНІПРО" повернути Новоолександрівській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 1221486200:01:114:0003 площею 3,2342 га, розташовану на території Новоолександрівської сільської територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області, за актом приймання-передачі у стані не гіршому порівняно з тим, у якому орендар одержав її в оренду, з урахуванням природного зносу. Вимоги обґрунтовано обставинами несплати відповідачем орендних платежів і використання земельної ділянки з порушенням вимог законодавства, що є підставою для розірвання договору оренди землі.
Суд першої інстанції позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що несплата відповідачем орендної плати та неефективне використання земельної ділянки, є підставою для розірвання договору та повернення земельної ділянки власнику.
Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що у спірних правовідносинах має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту "д" частини 1 статті 141 ЗК, а загальне правило частини 2 статті 651 ЦК - істотне порушення договору іншою стороною. Заборгованість, яка утворилася в розмірі 417 005,95 грн у період з червня 2020 року по серпень 2021 року, вже стягнута рішенням суду, яке набрало законної сили у справі № 160/27394/21. Про стягнення решти заборгованості у даній справі прокурором не заявлено, що за висновками апеляційного суду, зумовлює ініціювання додаткових судових проваджень. За висновками суду, позовні вимоги лише про розірвання договору та повернення земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:01:114:0003 площею 3,2342 га за актом приймання-передачі "у стані не гіршому порівняно з тим, у якому орендар одержав її в оренду, з урахуванням природного зносу" без одночасного пред`явлення вимоги про знесення розташованих на ній об`єктів будівництва і стягнення залишку заборгованості з орендної плати не забезпечує повного відновлення порушених прав орендодавця та не усуває наслідків стверджуваного прокурором порушення інтересів держави і свідчить про те, що прокурор обрав неналежний (неефективний) спосіб захисту, що виключає необхідність додаткового встановлення судами обґрунтованості та доведеності позовних вимог, адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення посилається на те, зокрема, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосовано положення статей 24, 25, 31, 32 Закону України "Про оренду землі", статті 141 ЗК, статей 16, 610, 611, 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), порушено норми статей 20, 236, 237, 282 ГПК та не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19, від 15.11.2023 у справі № 918/119/21, постановах Верховного Суду 20.06.2019 у справі № 383/708/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/826/18, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 16.04.2024 у справі № 924/617/22 та від 30.04.2024 у справі № 903/775/23.
Прокурор посилається на те, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема листу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 19109/5/04-36-04-02-11 від 23.04.2024 стосовно того, що за відповідачем станом на 20.04.2024 обліковувався борг з орендної плати за землю у сумі 896 093,75 грн. Згідно з пунктом 37 договору оренди землі від 17.11.2017 умовами розірвання договору в односторонньому порядку, поряд з іншими, є систематична несплата орендної плати протягом 3-х місяців, тоді як відповідач не сплачує орендну плату, починаючи з 25.05.2020, у 2021, 2022, 2023 та 2024 роках, що беззаперечно свідчить про повну систематичну несплату орендної плати за земельну ділянку.
При цьому у постановах Верховного Суду 20.06.2019 у справі № 383/708/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/826/18, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 16.04.2024 у справі № 924/617/22 та від 30.04.2024 у справі № 903/775/23 зроблено висновки про те, що самий лише факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи сплачена заборгованість після звернення позивача з позовом про розірвання договору.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту.
Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 2 статті 792 ЦК).
Правилами частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК, ЦК, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Отже, оренда землі є окремим випадком найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства.
За загальним правилом частини 1 статті 651 ЦК, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, така зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи частини 2 статті 651 ЦК, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене у частині 2 статті 651 ЦК, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів.
З огляду на наведені правила абзацу першого частини 2 статті 651 ЦК як цивільне законодавство, так і земельне передбачає окремі приклади його застосування, що мають характер загальних для усіх цивільних відносин (у разі істотного порушення цивільного договору іншою стороною), а також характер спеціалізованих - для інших приватноправових договорів та для інших окремо застережених у законі видів порушень цивільних договорів (зокрема, окремі правила статті 141 ЗК, застосовні до догорів оренди землі).
Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України "Про оренду землі", а також статті 141 ЗК, пункт "д" частини 1 якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом "д" частини 1 статті 141 ЗК (систематична несплата орендної плати), та правила частини 2 статті 651 ЦК, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки - доповнюють одні одних.
Договір оренди землі -це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт (абзац п`ятий частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі").
Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт (частина друга статті 25 Закону України "Про оренду землі").
Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.
Відповідно до спеціальної норми частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 141 ЗК підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом "д" частини 1 статті 141 ЗК, суд має встановити такі обставини, як "систематичність" та "несплату", зокрема, орендної плати.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття "систематичність" у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 01.04.2020 у справі № 277/1186/18-ц, від 29.07.2020 у справі № 277/526/18, від 20.08.2020 у справі № 616/292/17, від 08.05.2024 у справі № 629/2698/23; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 922/367/21, від 04.07.2023 у справі № 906/649/22, від 20.02.2024 у справі № 917/586/23, від 02.04.2024 у справі № 922/1165/23, на які послався прокурор в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення).
Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі № 910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 зазначено, що для застосування частини 2 статті 651 ЦК суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
У контексті частини 2 статті 651 ЦК систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості. У пункті "д" частини 1 статті 141 ЗК йдеться про факт систематичної повної несплати, і такий факт уже завершився в минулому, тому підстава для пред`явлення позову (і для його задоволення) продовжує існувати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 (на яку послався прокурор в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення) зазначила, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту "д" частини 1 статті 141 ЗК, а загальне правило частини 2 статті 651 ЦК - у разі істотності порушення договору іншою стороною.
Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у статті 34 Закону України "Про оренду землі". Так, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Узагальнюючи наведені у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
- пункт "д" частини 1 статті 141 ЗК як спеціальна норма права передбачає самостійну і достатню підставу для розірвання договору оренди землі у разі систематичної повної несплати орендної плати. У цьому випадку немає потреби оцінювати істотність порушення та застосовувати загальне правило, передбачене в частині 2 статті 651 ЦК, оскільки законодавство передбачає додаткову (до загальних) підставу розірвання договору оренди землі;
- якщо орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, то застосуванню підлягає загальне правило частини 2 статті 651 ЦК, а не припис пункту "д" частини 1 статті 141 ЗК. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, укладаючи такий договір, то такий договір має бути розірваний саме на підставі частини 2 статті 651 ЦК;
- поняття "несплата", вжите у пункті "д" частини 1 статті 141 ЗК, потрібно розуміти саме як повна несплата орендної плати, у строки, визначені договором, що відповідатиме дотриманню принципу збереження договору та забезпечення справедливого балансу інтересів сторін договору оренди землі.
Розірвання договорів та повернення у власність територіальної громади земельних ділянок у випадку встановлення протиправної поведінки самого орендаря здійснюється на підставі закону та укладеного з ним договору, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до суспільних інтересів у тому, щоб така передача в оренду землі сприяла досягненню максимального економічного ефекту від оренди об`єктів комунальної власності, оскільки ненадходження до бюджету плати за оренду землі створює перешкоди для утворення та використання фінансових ресурсів, потрібних для забезпечення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування. Також задоволення позовних вимог не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого орендаря, який свідомо допустив систематичне неналежне виконання договірних зобов`язань у повному обсязі, як-от: двічі не сплачував орендну плату у повному розмірі (подібні висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).
У справі, що розглядається, прокурор протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій обґрунтовував свої вимоги наявністю в діях відповідача порушень умов договору оренди та вимог законодавства щодо сплати орендної плати та наявності значної заборгованості; за твердженням прокурора, на підтвердження чого останнім надано відповідні докази, прострочення сплати орендної плати за користування земельною ділянкою мало місце понад 2,5 роки. Прокурор наголошував на тому, що наявні у матеріалах справи докази невиконання відповідачем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону "Про оренду землі", умов договору оренди землі, порушення орендарем встановлених законодавством та договором вимог використання спірної земельної ділянки, порушення прав та інтересів територіальної громади, свідчать про наявність правових підстав для розірвання договору оренди землі та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку власнику. Прокурор наголошує, що своєчасне отримання орендної плати є істотною умовою договору, порушення якої суперечить інтересам держави та меті укладення договору, що відповідно до статті 141 ЗК та статті 651 ЦК, є підставою для розірвання договору оренди.
Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.
Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Водночас за положеннями частини 2 статті 9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у справі, що розглядається, обмежившись посиланням на не доведення прокурором підстав для розірвання договору, залишили поза увагою положення статей 236, 237, 267, 270, 282 ГПК щодо обов`язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, Суд зазначає про необхідність детального з`ясування питання систематичної несплати орендної плати орендарем, зокрема періоду та розміру такої несплати/недоплати.
Проте суд апеляційної інстанції при вирішенні спору, обмежившись посиланням на обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, а також поданих на його підтвердження доказів не дослідив обставини наявності/відсутності заборгованості відповідача зі сплати орендних платежів, періоду та обсягів такої несплати, що має істотне значення для правильного вирішення спору.
Суд апеляційної інстанції, пославшись на те, що заборгованість за договором стягнуто у справі № 160/27394/21, фактично залишив поза своєю оцінкою як інші встановлені у цій справі обставини, так і те, що стягнення заборгованості в судовому порядку не змінює право орендодавця вимагати розірвання договору та не свідчить про добросовісну поведінку відповідача.
Суд касаційної інстанції наголошує, що відсутність чіткого встановлення зазначених обставин судом апеляційної інстанції виключає можливість належної правової оцінки спірних правовідносин у контексті застосування пункту "д" частини 1 статті 141 ЗК чи частини 2 статті 651 ЦК. Поряд з цим, суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійного встановлення таких обставин, що зумовлює необхідність їх з`ясування судом апеляційної інстанції, який у тому числі не навів належного обґрунтування того, за яких обставин не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову.
Визначення характеру порушення відповідачем зобов`язань за договором оренди є ключовим для належної правової кваліфікації спірних правовідносин. У цьому контексті суду належить дослідити, чи мало місце у визначений прокурором період користування відповідачем земельною ділянкою неодноразове (два та більше випадків) повне невнесення орендної плати, що є підставою для розірвання договору відповідно до пункту "д" частини 1 статті 141 ЗК, або часткова сплата орендної плати (у меншому розмірі, ніж визначено умовами договору оренди землі), що є підставою для застосування частини 2 статті 651 ЦК.
Суд також зауважує, що наявність судових рішень про стягнення заборгованості не є доказом її фактичної сплати. Водночас факт подальшого погашення орендної заборгованості не спростовує самого порушення відповідачем умов договору щодо своєчасності виконання зобов`язання, а тому не може впливати на можливість пред`явлення позову про розірвання договору оренди.
Отже, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції за обставин належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, мав процесуальну можливість з огляду на предмет і підстави заявленого прокурором позову встановити з вірогідністю (стаття 79 ГПК) наявність/відсутність підстав для розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, надати оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності (стаття 86 ГПК), у тому числі щодо систематичної несплати відповідачем орендної плати, і в залежності від встановленого - вирішити спір відповідно до закону.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обґрунтованою.
З огляду на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, цей суд дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову за наведених у постанові обставин.
Порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах, передбачених статтею 300 ГПК, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктами 1, 4 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд