ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/601/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Студенець В.І.
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.
та представників:
Прокурора: Готка Ю.О.
Позивача: не з`явився
Відповідача: Мельничук С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024
(головуючий - Мельник О.В., судді Гудак А.В., Олексюк Г.Є.)
у справі №903/601/24
за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради
до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова"
про стягнення 1 722 717,25 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку із запланованим відрядженням судді Кондратової І.Д. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.03.2025.
Короткий зміст позовних вимог
2. Заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області (прокурор) в інтересах держави в особі Луцької міської ради (далі - позивач), звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу ?Житлово-будівельний кооператив ?Супернова? про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту в сумі 1 722 717,25 грн.
3. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем, як замовником будівництва, обов`язку щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури міста у зв`язку з будівництвом житлового будинку (першої черги) в період з 2019 року по 2022 рік, як передбачено вимогами п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України ?Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні?" (далі - Закон № 132-ІХ). Тому кошти у заявленій сумі є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
4. Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.09.2024 у задоволенні позову відмовлено.
5. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва першої черги у строк до 10.01.2020. Суд встановив, що відповідач у 2020 року не звертався до Луцької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва першої черги. Прокурором і позивачем не надано суду муніципальний нормативно-правовий акт, який має обов`язкову юридичну силу на відповідній території, та який би регулював порядок залучення, містив розрахунок розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвиток інфраструктури міста Луцька, методику такого розрахунку. Використання у розрахунку показника опосередкованої вартості спорудження житла, станом на момент введення об`єкта в експлуатацію, тобто за 2022 рік, до розрахунку, виконаного у 2024 році, прокурором не обґрунтовано.
6. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2024 скасовано та прийнято нове рішення. Позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту в сумі 1 722 717,25 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
7. Постанову мотивовано тим, що відповідач зобов`язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва в строк до 10.01.2020 і до введення об`єкта в експлуатацію сплатити пайові внески (грудень 2022). Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі, у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення об`єкта в експлуатацію, надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України. Відповідно до затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 №214 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які діяли станом на дату прийняття об`єкта в експлуатацію, вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Волинської області становить 18 737,00 грн. Отже, пайова участь при зведенні об`єкта будівництва: "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку (позиція №7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку (І черга)" розраховується за наступною формулою: (Ов*м2)*2%, де Ов - показник опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області, грн. за 1 кв. м. (відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 №214); м2 - загальна площа квартир (відповідно до даних сертифікату від 29.12.2022 №ІУ123221221724); 2 % - розмір пайової участі для житлових будинків (пп. 2 п. 2 розділу II Закону № 132-ІХ). Таким чином, розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем, складає 1 722 717,25 грн (18737,00 грн * 4597,1 кв.м.)*2%).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
8. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить, скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
9. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, та зазначає, що приймаючи рішення про задоволення позову апеляційним судом не враховано правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23. Крім того, скаржник вказує на неправильне тлумачення практики Верховного Суду, зокрема, викладеної у постановах від 15.02.2024 у справі № 914/2145/23, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
10. Крім того, скаржник посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України зазначає про те, що наявні підстави для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у п. 8.55. постанови у справі № 910/6226/23, де вказано, що " Під час нового розгляду справи суду слід дослідити зазначені вище обставини, а також здійснити перевірку розрахунку позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об`єктів будівництва до експлуатації". Так, скаржник зазначає, що така вказівка суду касаційної інстанції щодо нового розгляду справи не узгоджується з його ж висновками, які викладені у п. 8.49-8.51 постанови, а тому є підстави для відступлення від нього. Скаржник зауважує, що якщо зобов`язання із сплати пайового внеску виникло відповідно до абз. 2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132 і не було виконане до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, то його розмір залишається незмінним при переході до застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України.
11. Також у касаційній скарзі скаржник вказує на те, що апеляційним судом не враховано, що позивач, з урахуванням положень ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" мав підстави для зменшення розміру пайової участі відповідача у розвиток інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості будівництва закільцювання водопровідної мережі вулиць Львівської і Потебні і прийняття її у комунальну власність. Але позивач такого обов`язку не виконав.
12. Разом з цим, скаржник, зазначає про наявність процесуальних порушень судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови.
Позиція інших учасників справи
13. Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, та водночас зазначає про законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, а тому вважає доводи касаційної скарги безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
14. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 02.07.2019 відповідачу було видано дозвіл № ІУ113191831301 на виконання будівельних робіт по об`єкту "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку (позиція №7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку".
15. Згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 20.12.2022, у період із липня 2019 року по грудень 2022 року ОК "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 02.07.2019 №ІУ113191831301 здійснював будівництво об`єкта - "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (позиція №7 по детальному плану) на вул.Цегельній, 28 у м. Луцьку", черга №1.
16. Відповідно до п. 12 акта готовності об`єкта до експлуатації (дата створення: 20.12.2022), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - п. 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-ІХ).
17. 29.12.2022 Державна інспекція архітектури та містобудування України видала відповідачу сертифікат №ІУ123221221724, яким засвідчила відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.
18. Прокурор, вказуючи на неукладення договору про пайову участь у розвиток інфраструктури населеного пункту між позивачем та відповідачем, а також несплату ОК ЖБК "Супернова" відповідних грошових коштів до місцевого бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-ІХ, що свідчить про невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку сплати пайової участі, у зв`язку з будівництвом першої черги об`єкта до введення об`єкта в експлуатацію, звернувся з даним позовом до суду.
Позиція Верховного Суду
19. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, прокурора та представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі і заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
20. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
21. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI), відповідно до статті 1 якого замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
22. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України № 3038-VI плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
23. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем 02.07.2019 отримано дозвіл №ІУ113191831301 на виконання будівельних робіт по об`єкту "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку (позиція №7 по детальному плану) на вул.Цегельній, 28 у м. Луцьку". 29.12.2022 Державна інспекція архітектури та містобудування України видала відповідачу сертифікат №ІУ123221221724, яким засвідчила відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.
24. Статтею 40 Закону України № 3038-VI (в редакції, на момент виникнення правовідносин) закріплювався обов`язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою 4 цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
25. У свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
26. Порядок укладення договору пайової участі за вказаною статтею Закону України № 3038-VI передбачався у декілька етапів: замовник повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору про пайову участь, яка реєструвалась органами місцевого самоврядування. На підставі доданих замовником до заяви документів, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта, протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви визначався розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з органом місцевого самоврядування укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, істотними умовами якого були розмір пайової участі, строк (графік) її сплати, відповідальність сторін, невід`ємною частиною такого договору був розрахунок величини пайової участі (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Замовник до прийняття об`єкта в експлуатацію повинен був сплатити в повному обсязі кошти пайової участі єдиним платежем або частинами, якщо договором було передбачено графік сплати пайової участі.
27. Отже, зі змісту статті 40 Закону України Закон № 3038-VI вбачалося, якщо об`єкт будівництва не відносився до переліку об`єктів, у разі будівництва яких замовники не залучалися до пайової участі, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковував перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, було обов`язковим через пряму вказівку закону.
28. Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ, якими з 01.01.2020 було виключено статтю 40 Закону України № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
29. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
30. Згідно з абз.1 п.2 р. ІІ Закону України № 132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. З 01.01.2020 у замовників будь-яких об`єктів будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
31. Однак в абз.2 п.2 р. ІІ Закону України № 132-ІХ законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об`єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020.
32. В абз.2 п.2 р.ІІ Закону України № 132-ІХ встановлено: - розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для житлових будинків 2% вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України; - для нежитлових будівель та споруд - 4% загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом);
- порядок пайової участі - замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.
33. Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: - для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
34. Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22.
35. Водночас, Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру. Аналогічні висновки, зроблено у постановах Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 915/149/23, від 22.09.2021 у справі №904/2258/20.
36. З урахуванням зазначеного апеляційний суд зробив правильний висновок, що згідно дозволу на виконання будівельних робіт будівництво об`єкта розпочалося в липні 2019 року, тобто до набрання чинності Закону України № 132-ІХ, відповідач зобов`язаний був у період з початку будівельних робіт забудови і до 01.01.2020 звернутися до позивача із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта.
37. Однак, відповідач, як замовник будівництва, до Луцької міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь не звертався, відповідно такий договір між сторонами не укладався, та як наслідок грошові кошти до місцевого бюджету відповідачем не сплачувались, що свідчить про порушення останнім норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов`язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку побудови об`єкта і до 01.01.2020 була чинною.
38. При цьому, враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкту розпочате у липні 2019 році, абз. 2 пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвиток інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.
39. У постановах від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абз.2 пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
40. Разом з тим, у випадку, якщо замовниками зазначених об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.
41. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
42. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
43. Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
44. З урахуванням вищезазначеного суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно даних акта готовності об`єкта до експлуатації від 20.12.2022 та сертифіката від 29.12.2022 №ІУ123221221724, загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 4597,1 кв.м. Відповідно до затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 №214 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які діяли станом на дату прийняття об`єкта в експлуатацію, вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Волинської області становить 18737,00 грн.
45. Отже, суд апеляційної інстанції вказав, що пайова участь при зведенні об`єкта будівництва: "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку (позиція №7 по детальному плану) на вул.Цегельній, 28 у м. Луцьку (І черга)" розраховується за наступною формулою: (Ов*м2)*2%, де Ов - показник опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області, грн. за 1 кв. м. (відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 №214); м2 - загальна площа квартир (відповідно до даних сертифікату від 29.12.2022 №ІУ123221221724); 2 % - розмір пайової участі для житлових будинків (пп. 2 п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"). Таким чином, розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем, складає 1 722 717,25 грн (18737,00 грн * 4597,1 кв.м.)*2%).
46. З урахуванням вищезазначеного, апеляційний суд проаналізувавши докази у справі зробив правильний висновок, що відповідачем не було виконано обов`язку зі сплати до органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, отже, позов прокурора підлягає задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь Луцької міської ради грошових коштів пайової участі у розмірі 1 722 717,25 грн.
47. Судом касаційної скарги відхиляються як необґрунтовані, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з положеннями ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" позивач мав підстави для зменшення розміру пайової участі відповідача у розвиток інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості будівництва закільцювання водопровідної мережі вулиць Львівської і Потебні, але позивач такого обов`язку не виконав.
48. Апеляційним судом було надано оцінку вказаним доводам та вірно зазначено, проаналізувавши положення ч.1 ст.40, ч.5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" можно зробити висновок що: по-перше, величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування; по-друге, в разі якщо технічними умовами, у разі їх наявності на момент укладення договору, передбачається необхідність будівництва/замовником об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується, що має бути унормовано у сторонами у договорі.
49. Разом з цим, у разі відсутності укладеного договору про пайову участь, відшкодування замовнику будівництва різниці між здійсненими витратами будівництва інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту відбувається на підставі рішення органу місцевої влади про вартість такого відшкодування. Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №917/1854/21, від 22.11.2023 у справі №917/1855/21, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19.
50. Зважаючи на зазначене, апеляційний суд обґрунтовано вказав, що відповідач, як замовник будівництва не уклав відповідний договір пайової участі, як і не звертався до Луцької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020. Прийняття рішень органу місцевої влади щодо відшкодування замовнику будівництва, різниці між здійсненими витратами будівництва інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, також судом не встановлено.
51. До того ж, касаційним судом встановлено, що у постанові Верховного Суду від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19 викладено такий висновок, що" відшкодування різниці між здійсненими витратами на будівництво інженерних мереж та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту ставиться в залежності не від волевиявлення органу місцевого самоврядування, а залежить від дотримання замовником норм законодавства у сфері створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, у тому числі і здійснення відповідних процедур, які дають змогу встановити як точну суму пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту так і суму здійснених витрат на будівництва інженерних мереж, які підлягають передачі до комунальної власності населеного пункту".
52. Зважаючи на вищезазначене суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
53. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23.
54. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності підстав, згідно п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судового рішення, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
55. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
56. До того ж, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.
57. Проаналізувавши зміст постанови апеляційного суду, касаційним судом встановлено, що судом апеляційної інстанції враховано актуальні висновки Верховного Суду щодо розгляду спорів про стягнення з забудовника несплаченого розміру пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, в тому числі який викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23. Крім того, касаційним судом не було встановлено неправильного застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.02.2024 у справі № 914/2145/23, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19. А тому такі доводи касаційної скарги є безпідставними.
58. Отже, доводи викладені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження.
59. Як зазначалось, скаржник у касаційній скарзі просив касаційний суд відступити від правового висновку Верховного Суду, викладеного у п. 8.55. постанови у справі № 910/6226/23, де вказано, що " Під час нового розгляду справи суду слід дослідити зазначені вище обставини, а також здійснити перевірку розрахунку позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об`єктів будівництва до експлуатації". Так, скаржник вказує, що така вказівка суду касаційної інстанції щодо нового розгляду справи не узгоджується з його ж висновками, які викладені у п. 8.49-8.51 постанови, а тому є підстави для відступлення від нього. Також, скаржник зазначав, що якщо зобов`язання із сплати пайового внеску виникло відповідно до абз. 2 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132 і не було виконане до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, то його розмір залишається незмінним при переході до застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України.
60. В силу приписів п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
61. Отже, відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
62. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.
63. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
64. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі№ 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
65. Водночас, необхідно зазначити, що правовий висновок - це відповідне тлумачення конкретної норми права щодо її застосування, сформований Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору.
66. Як вбачається із доводів касаційної скарги, скаржник фактично просить відступити не від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 910/6226/23, а від висновку касаційного суду, що стосується перегляду судових рішень у справі № 910/6226/23, з урахуванням встановлених обставин справи, що суперечить положенням п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
67. До того ж, доводи касаційної скарги в яких скаржник посилається на висновки Верховного Суду у справі № 910/6226/23 є взаємосуперечливими, оскільки, скаржник обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження передбачені на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України зазначає про неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного касаційним судом у постанові із справи № № 910/6226/23, водночас, обгрунтовуючи підстави касаційного оскарження визначені п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник просить відступити від правових висновків, викладених у вказаній постанові Верховного Суду.
68. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає викладення відповідного правового висновку та скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з цієї підстави.
69. Щодо доводів касаційної скарги відповідача, з щодо підстав касаційного оскарження передбачених п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Суд зазначає наступне.
70. Так, у касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що судді Олексюк Г.Є та Гудак А.В., які входили до складу колегії суддів не підписували оскаржувану постанову, оскільки, знаходились у відпустці про що свідчить службова записка судді О.В. Мельника.
71. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, касаційний суд вважає такі доводи безпідставними, з огляду на наступне.
72. Судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку закінчується прийняттям постанови (ч. 1, 4 ст. 232 ГПК України).
73. Суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу (ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України).
74. У ч. 3 ст. 33 ГПК України вказано, що перегляд в апеляційному порядку судових рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
75. За змістом ст. 32 ГПК України в разі колегіального розгляду визначення судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою (далі - ЄСІКС) під час реєстрації документів, зазначених в ч. 2 ст. 6 цього Кодексу, за результатами автоматизованого розподілу справи, які оформлюються протоколом, що має містити відомості, зокрема, щодо інформації про визначення списку суддів для участі в автоматизованому розподілі; інформацію про визначення судді, судді-доповідача (ч. 1, 16, 17).
76. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 281 ГПК України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі (главі 1 розділу IV). Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, визначеним для розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
77. З наявного в матеріалах справи протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 вбачається, що судову справу № 903/601/24 передано для розгляду колегії суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: Мельник О. В. - головуючий суддя, судді: Гудак А.В., Олексюк Г.Є, які ухвалою від 14.10.2024 відкрили апеляційне провадження у справі та призначили справу до розгляду.
78. У судовому засіданні 10.12.2024 було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваної постанови Північно-західного апеляційного господарського суду, яка підписана усім складом суду.
79. Повний текст постанови від 10.12.2024 складено 16.12.2024, який містить власноручні підписи суддів Мельник О.В., Гудак А.В., Олексюк Г.Є.
80. Отже, доводи скаржника про непідписання колегією суддів оскаржуваної постанови апеляційного суду, є безпідставними.
81. Крім того, у касаційній скарзі, скаржник зазначає про те, що "оголошуючи резолютивну частину рішення головуючий суддя сказав про часткове задоволення апеляційної скарги, в повному тексті постанови про часткове уже не згадується".
82. З приводу цих доводів касаційний суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи резолютивна частина постанови апеляційного суду від 10.12.2024 повністю співпадає з повним текстом постанови від 10.12.2024, підписана повним складом апеляційного суду, та відповідає вимогам ст. 282 ГПК України, тоді як, такі доводи касаційної скарги, саме зазначені у п. 82 цієї постанови, не є безумовною підставою для скасування судового рішення у справі, зважаючи на положення частини 1 ст. 310 ГПК України.
83. За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскаржувана постанова від 10.12.2024 не підписана усім складом суду та не відповідає вимогам ст. 282 ГПК України, оскільки вони спростовуються наведеним вище, отже відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
84. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені апеляційним судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пункту 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі відповідач вказує на необґрунтованість судового рішення у справі і наведені ним аргументи тісно пов`язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга відповідача, подана на підставі п.п. 1, 2, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому, постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.