ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/1241/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Бакуліної С. В., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Полтавської області
у складі судді Погрібної С. В.
від 08 серпня 2024 року
та на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Шутенко І. А., Слободіна М. М., Тихого П. В.
від 28 листопада 2024 року (повний текст складений 09 грудня 2024 року)
у справі за позовом ОСОБА_1
до: 1) Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив Нива",
2) ОСОБА_2,
3) ОСОБА_3
про визнання недійсним рішення,
за участю представників:
від позивача: не з`явилися
від відповідача-1: не з`явилися
від відповідача-2: не з`явилися
від відповідача-3: не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив Нива", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним пункту 2 рішення загальних зборів членів кооперативу "Автоколектив "Нива" по вул. Володимира Степанюка, 97 м. Полтави, оформленого протоколом № 1 від 22 березня 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення загальних зборів про прийняття в члени кооперативу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оформлене пунктом 2 протоколу зборів, є безпідставним та порушує корпоративні права позивачки, оскільки станом на дату його прийняття позивачка вже була членом зазначеного кооперативу та жодних заяв про вихід із членів кооперативу не подавала, рішення суперечить підпунктам 4.1., 4.3. та 4.5. пункту 4 "Порядок набуття та припинення членства в кооперативі" статуту Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива".
Господарський суд Полтавської області ухвалою від 27 вересня 2023 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 917/1241/23.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
ОСОБА_4 був членом Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива" та мав гараж № НОМЕР_1, ряд 4, по вулиці Володимира Степанюка, 97, в місті Полтаві .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, внаслідок чого відкрилася спадщина.
Спадкоємцями померлого ОСОБА_4 за законом першої черги є його дружина ОСОБА_1 та дочки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
20 листопада 2018 року приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєва Н. П. завів спадкову справу № 73/2018 щодо майна померлого ОСОБА_4 за заявами спадкоємців про прийняття спадщини.
07 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива" із заявою про прийняття її в члени автоколективу у зв`язку з отриманням у спадщину гаражу № НОМЕР_1 після смерті свого чоловіка - ОСОБА_4 . До заяви вона додала свідоцтво про шлюб з ОСОБА_4 та свідоцтво про смерть ОСОБА_4, а також додатково зазначила про втрату членської книжки чоловіка.
16 березня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива" із заявою про прийняття їх в члени автоколективу у зв`язку з тим, що вони є доньками и та спадкоємцями ОСОБА_4, який володів гаражем № НОМЕР_1, ряд 4 . До заяви додали свідоцтво про смерть ОСОБА_4 та довідку щодо кола спадкоємців.
Відповідно до пункту 4.3 Статуту Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива" у редакції, затвердженій загальними зборами членів кооперативу 22 січня 2018 року, вступ до Кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви до правління Кооперативу та копії документа, який посвідчує право власності на гараж за адресою: Україна, м. Полтава, вул. Володимира Степанюка 97 .
Рішення правління Кооперативу про прийняття до Кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами членів Кооперативу. З моменту прийняття правлінням Кооперативу такого рішення та до моменту його затвердження загальними зборами Кооперативу така особа має ті ж права і обов`язки, що й інші члени Кооперативу. Особа, яка подала заяву про вступ до Кооперативу, вносить вступний внесок протягом 14 днів з моменту схвалення загальними зборами прийняття нового члена Кооперативу. Особа набуває членства з моменту затвердження загальними зборами рішення Правління про прийняття нового члена.
22 березня 2023 року відбулися загальні збори членів кооперативу "Автоколектив "Нива", на яких, зокрема було прийняте рішення, оформлене пунктом 2 протоколу загальних зборів членів кооперативу "Автоколектив "Нива" № 1, про прийняття в члени Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива" ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив Нива", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним пункту 2 рішення загальних зборів членів кооперативу "Автоколектив "Нива, оформленого протоколом № 1 від 22 березня 2023 року, посилаючись на те, що це рішення є безпідставним та порушує її корпоративні права, оскільки станом на дату його прийняття вона вже була членом зазначеного кооперативу та жодних заяв про вихід із членів кооперативу не подавала, рішення суперечить підпунктам 4.1., 4.3. та 4.5. пункту 4 "Порядок набуття та припинення членства в кооперативі" статуту Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива".
3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, мотиви їх ухвалення.
Господарський суд Полтавської області рішенням від 08 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2024 року, відмовив у задоволенні позову.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що правові підстави для визнання недійсним спірного рішення загальних зборів відсутні, оскільки:
- в матеріалах справи відсутні докази прийняття позивачки до складу членів Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива" до дати прийняття спірного рішення в порядку, встановленому статутом цього кооперативу, зокрема відсутнє відповідне рішення загальних зборів кооперативу;
- підставою для прийняття спірного рішення про прийняття ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до складу членів Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива" було спадкування і право відповідачів -2 та -3 (дочок) на спадкування майна померлого ОСОБА_4, який був членом кооперативу, встановлене судовими рішеннями у справі № 552/3270/19, що набрали законної сили, з огляду на що дочки мали правомірні очікування щодо спадкування належного їх померлому батьку майна, як і його дружина ОСОБА_1 ;
- в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка має одноособове право на спірний гараж;
- позивачка була належним чином повідомлена про скликання загальних зборів членів Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива", на яких було прийняте спірне рішення, та не спростувала наведеного, спірне рішення загальних зборів не порушує її права.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивачка - ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 08 серпня 2024 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підстави касаційного оскарження зазначених судових рішень скаржниця послалася на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначила про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені:
- у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 372/4263/15-ц;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/1163/17 (щодо застосування статті 3 Цивільного кодексу України);
- не дослідили усі обставини у справі та докази, що були витребувані ухвалами Господарського суду Полтавської області від 15 лютого 2024 року та від 21 березня 2024 року, місцевий господарський суд не застосував заходів для виконання зазначених ухвал.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідачі у відзиві на касаційну скаргу просять касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, відкрите з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, касаційну скаргу ОСОБА_1 (з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України) залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідачі зазначають про те, що висновки Верховного Суду, на які послалася позивачка у касаційній скарзі, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи, позивачка не спростувала висновків судів попередніх інстанцій та не довела неправильного застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, обговоривши доводи позивачки, наведені у касаційній скарзі, та доводи відповідачів, наведені у відзиві на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою позивачки, відкритого з підстави касаційного оскарження судових рішень передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а касаційну скаргу позивачки з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, з огляду на таке.
Як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови підставами касаційного оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 08 серпня 2024 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2024 року у цій справі, визначеними позивачем у касаційній скарзі, є пункти 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.
Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на /конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.
Позивачка у касаційній скарзі послалася на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні у цій справі спірних рішення та постанови висновків Верховного Суду, викладених:
- у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 372/4263/15-ц, а також
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, у постановах Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/1163/17 (щодо застосування статті 3 Цивільного кодексу України).
Проаналізувавши ці висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах, в яких Верховний Суд сформував висновки, на які послався скаржник, є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 917/1241/23, з огляду на таке.
У цій справі № 917/1241/23, що розглядається, спірні правовідносини стосуються визнання недійсним рішення загальних зборів членів кооперативу про прийняття до складу членів кооперативу нових осіб, які набули права власності на майно (гараж) в порядку спадкування. Як вбачається позивачем у цій справі є особа, яка за спірним рішенням була прийнята до складу членів кооперативу, однак заперечує проти прийняття крім неї до складу членів кооперативу інших осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки на її думку вона вже є членом кооперативу та має право на одноосібне користування гаражем НОМЕР_2, а прийняття зазначених осіб до складу членів кооперативу, які набули права на цей же гараж в порядку спадкування, було здійснене за спірним рішенням з порушенням підпунктів 4.1., 4.3. та 4.5. пункту 4 "Порядок набуття та припинення членства в кооперативі" статуту Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива", порушує її майнові та корпоративні права.
Отже, спірні правовідносини у цій справі стосуються правомірності прийняття до складу членів кооперативу нових осіб, які набули прав власності на майно померлого члена кооперативу в порядку спадкування, а також стосуються дотримання вимог чинного законодавства та положень статуту Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива" при прийнятті таких осіб до складу членів кооперативу.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, зокрема виходили з того, що спірне рішення про прийняття до складу членів кооперативу нових осіб було прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства та положень статуту Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива", з дотриманням порядку набуття та припинення членства в кооперативі, встановленого статутом.
У справі № 372/4263/15-ц, на висновки Верховного Суду в якій послалася позивачка у касаційній скарзі, спірні правовідносини також стосувалися правомірності прийняття до складу членів садівницького товариства нових осіб, які набули прав власності на майно померлого члена товариства в порядку спадкування, що є подібним до правовідносин у цій справі № 917/1241/23, яка розглядається. Однак, як правильно встановив суд апеляційної інстанцій в оскаржуваній постанові, у справі № 372/4263/16-ц статут садівницького товариства мав обмеження щодо вступу до його членів спадкоємців, а саме: містив застереження про те, що лише один із спадкоємців може бути прийнятий до членів товариства. Натомість у цій справі № 917/1241/23, статут Обслуговуючого кооперативу "Автоколектив "Нива" не містить жодних обмежень щодо кількості спадкоємців, які можуть бути членами кооперативу. Наведене свідчить про те, що фактичні обставини у справі № 372/4263/15-ц є іншими, ніж обставини у цій справі № 917/1241/23, що обумовлює неподібність правовідносин у цих справах та унеможливлює необхідність врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 372/4263/15-ц.
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій правильно не врахували висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 372/4263/15-ц, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивачки на ці висновки.
У справах № 209/3085/20, № 180/1735/16-ц, № 520/1185/16-ц, № 214/7462/20, № 519/2-5034/11, № 390/34/17, № 337/474/14-ц, № 554/4741/19, № 450/2286/16-ц, на висновки Верховного Суд в яких послався скаржник, спірні правовідносини не стосувалися недійсності рішення загальних зборів та правомірності прийняття до складу членів садівницького товариства нових осіб, які набули прав власності на майно померлого члена товариства в порядку спадкування, про що свідчить предмети позовів у зазначених справах. Так, зокрема, у справі № 209/3085/20 спірні правовідносини стосувалися поділу спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ; у справі № 180/1735/15-ц предметом спору було стягнення безпідставно отриманих грошових коштів; у справі № 520/1185/16-ц спірні правовідносини стосувалися визнання об`єкта незавершеного будівництва предметом іпотеки та встановлення способу виконання рішення суду; у справі № 214/7462/20 предметом спору було відшкодування майнової та моральної шкоди; у справі № 519/2-5034/11 предметом спору було стягнення боргу та трьох відсотків річних за договорами про надання послуг та позики; у справі № 390/34/17 предметом спору було визнання неправомірним договору оренди та повернення земельної ділянки з незаконного володіння; у справі № 337/474/14-ц спірні правовідносини стосувалися поділу майна подружжя; у справі № 554/4741/19 спірні правовідносини стосувалися визнання дій державної нотаріального контори неправомірними та встановлення факту, що має юридичне значення; у справі № 450/2286/16-ц предметом спору було визнання відмови від спадщини недійсною, частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування реєстраційного посвідчення та визнання майна спадковим.
Отже, учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи та сама юридична особа не є учасниками зазначених судових справ, правовідносини у зазначених справах взагалі не мають характеру корпоративних та не регулюються нормами корпоративного права, правовідносиних у зазначених справах відрізняються від правовідносин у цій справі № 917/1241/23 за матеріально-правовим регулюванням, змістом заявлених позовних вимог, підставами і предметом позовів та встановленими судами фактичними обставинами справ, що виключає висновок про подібність спірних правовідносин у зазначених справах з правовідносинами у цій справі.
З огляду на викладене правовідносини у справах № 209/3085/20, № 180/1735/16-ц, № 520/1185/16-ц, № 214/7462/20, № 519/2-5034/11, № 390/34/17, № 337/474/14-ц, № 554/4741/19, № 450/2286/16-ц за суб`єктним складом, за об`єктом захисту порушених прав та / або інтересів, а також за своїм змістом (змістовний критерій) є іншими, ніж правовідносини у цій справі № 917/1241/23. Висновки Верховного Суду щодо застосування таких засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 Цивільного кодексу України), викладені у постановах у зазначених справах, на які послався скаржник, були сформовані в неподібних до цієї справи правовідносинах, що виключає можливість та необхідність врахування при вирішенні цієї справи цих висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц.
Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/1163/17 з огляду на відсутність судової справи з таким номером.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зазначає про те, що наведена позивачем підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 08 серпня 2024 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2024 року у справі № 917/1241/23, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд встановив, що висновки Верховного Суду, на які послалася скаржниця, були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи
Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивачка визначила пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, позивачка послалася на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили усі обставини справі та докази, що були витребувані ухвалами Господарського суду Полтавської області від 15 лютого 2024 року та від 21 березня 2024 року. Отже, доводи скаржниці зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови, у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.
З огляду на необґрунтованість зазначеної позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.
Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що доводи, наведені скаржницею в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, фактично зводяться до необхідності встановлення обставин справи та дослідження доказів, що є неможливим з огляду на визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Верховний Суд зазначає про те, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
З огляду на викладене наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає необхідність скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
З огляду на викладене Верховний Суд, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, дійшов висновку про необґрунтованість наведених скаржником підстав касаційного оскарження, відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів.