ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/1122/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Demeter-Felderzeugnisse GmbH (Німеччина)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі
за позовом Demeter-Felderzeugnisse GmbH
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Радехів"
про стягнення заборгованості в розмірі 75 600 Євро.
У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Маршук Ю. С., Цвігун В. В. та відповідача - Жбадинський В. О.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У квітні 2024 року Demeter-Felderzeugnisse GmbH звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Радехів" (далі - ТОВ "Агро Радехів" та/або відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 75 600 Євро.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами укладено в спрощеній формі договір поставки гороху органічного, урожаю 2019 року. Укладення договору поставки, за твердженнями позивача, було здійснено шляхом надсилання ТОВ "Агро Радехів" на електронну пошту Demeter-Felderzeugnisse.de Проформи-рахунку від 11.12.2020 № AR-1112. Прийняття пропозиції зі сторони Demeter-Felderzeugnisse GmbH підтверджено фактом оплати авансу відповідачу у розмірі 75 600,00 Євро. Водночас, відповідачем не було поставлено зазначений товар, у зв`язку з чим у ТОВ "Агро Радехів" існує заборгованість перед позивачем у розмірі сплаченого авансу.
1.3. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
1.4. У подальшому, з метою з`ясування всіх обставин справи місцевий господарський суд ухвалою від 09.09.2024 задовольнив клопотання позивача та відповідача про витребування доказів та витребував у Акціонерного товариства "Сенс Банк" (далі - Банк та/або АТ "Сенс Банк") документи, на підставі яких було зараховано на банківський рахунок ТОВ "Агро Радехів" грошові кошти від Demeter-Felderzeugnisse GmbH в сумі 75 600,00 Євро.
1.5. На виконання вимог зазначеної ухвали суду Банком були надані: Проформа-рахунок від 11.12.2020 № AR-1112 та Контракт від 11.12.2020 № AR-111220.
1.6. У подальшому 02.10.2024 у відповіді на відзив представник позивача зазначив, що Demeter Felderzeugnisse GmbH у позовній заяві не міг посилатися на Контракт від 11.12.2020 № AR-111220, оскільки на момент подання позову ТОВ "Агро Радехів" не надало підписаного екземпляра Контракту від 11.12.2020 № AR-111220 з обох сторін. Відсутність відповідного документального підтвердження договору виключає можливість правомірного його використання як доказової бази у судовому процесі. Проте, оскільки АТ "Сенс Банк" надало суду підписаний обома сторонами Контракт від 11.12.2020 № AR-111220, що дозволяє вважати його належним і допустимим доказом на підтвердження договірних зобов`язань між сторонами. З урахуванням наявності підписаного Контракту від 11.12.2020 № AR-111220, Demeter-Felderzeugnisse GmbH може посилатися на нього, як на доказову базу для обґрунтування своїх позовних вимог .
1.7. 08.11.2024 представник відповідача подав до суду першої інстанції заяву (вх. № 27071/24) про залишення позовної заяви без розгляду відповідно до вимог пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначивши, що позивач фактично змінив підставу позову: у позовній заяві було покликання на існування між сторонами зобов`язань з поставки на підставі Проформи-рахунку від 11.12.2020 № АR-1112, а у відповіді на відзив позивач підставою позовних вимог зазначає Контракт від 11.12.2020 № AR-111220, який, на його думку, не виконаний відповідачем. Водночас, у пунктах 9.1, 9.2 Контракту від 11.12.2020 № AR-111220 передбачено, що сторони вживають всіх заходів для вирішення спорів, які можуть виникнути щодо цього контракту, шляхом переговорів. У випадку, коли сторони не дійдуть згоди, всі спірні питання будуть вирішуватися згідно з законодавством України, у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України в м. Києві відповідно до його регламенту. При цьому, відповідач зауважив, що у нього були відсутні правові підстави для подання заяви раніше, а саме до подання відзиву на позовну заяву, оскільки лише після подання відповіді на відзив позивач визначив Контракт від 11.12.2020 № AR-111220, як підставу позову.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.12.2024 у справі № 914/1122/24 (суддя Горецька З. В.), залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 (Кравчук Н. М. - головуючий, судді: Матущак О. І., Скрипчук О. С.) позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України.
2.2. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що у пунктах 9.1, 9.2 Контракту від 11.12.2020 № AR-111220 сторони погодили третейську угоду (застереження) про вирішення всіх спірних питань згідно з законодавством України у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України в м. Києві відповідно до його регламенту, яка недійсною та такою, що втратила чинність, не визнавалася; докази неможливості її виконання (щодо розгляду спору саме третейським судом) відсутні, а відповідач надав заперечення проти вирішення спору у господарському суді; при цьому подання такої заяви відповідачем після отримання відповіді на відзив зумовлено обєктивними обставинами, а саме зміною позивачем підстави позову.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.12.2024 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 914/1122/24, Demeter-Felderzeugnisse GmbH звернувся із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
3.2. Demeter-Felderzeugnisse GmbH вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм процесуального права, зокрема, пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України, що позбавило скаржника права на ефективний судовий захист.
У контексті наведених доводів скаржник вказує, що під час вирішення питання про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України, судам необхідно було встановити наявність сукупності наступних умов: існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушене у суді загальної юрисдикції, відноситься до компетенції арбітражу; встановлення судом дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди; від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді.
Проте суди першої та апеляційної інстанцій формально підійшли до аналізу цих умов, що призвело до порушення процесуального законодавства.
Скаржник наголошує на тому, що відповідачем було порушено строки та порядок подання клопотання про залишення позову без розгляду (заперечення проти вирішення спору в господарському суді), оскільки клопотання про залишення позову без розгляду подано 08.11.2024, після отримання відповіді на відзив, який було подано відповідачем ще 01.08.2024. Положення пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України встановлюють імперативні строки подання заперечень проти вирішення спору в господарському суді, а саме до подання відповідачем першої заяви щодо суті спору, чого у цій справі дотримано не було. При цьому посилання суду апеляційної інстанції на те, що подання заяви про залишення позову без розгляду після отримання відповіді на відзив зумовлено об`єктивними обставинами, скаржник вважає помилковими, оскільки позивач не змінював підстави позову та не подавав жодних заяв про зміну підстав позову, а лише посилався на Контракт від 11.12.2020 № AR-111220, як на підтвердження існування між сторонами договірних правовідносин поставки.
Крім того, за твердженням скаржника, судами попередніх інстанцій було проігноровано вимогу чинного законодавства щодо необхідності встановлення дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди та не вирахувано, що представником позивача неодноразово зазначалось, що у сторони позивача відсутній оригінал Контракту від 11.12.2020 № AR-111220, а є лише копія надана АТ "Сенс Банк" на виконання ухвали суду. При цьому суди попередніх інстанцій залишили поза увагою факт відсутності оригіналу контракту як у позивача (що унеможливлює захист його права в міжнародному арбітражі та подальше визнання та виконання рішення суду), так і у відповідача. Крім цього, суди залишили поза увагою те, що відповідач не визнає наявності між сторонами договірних відносин та навпаки заперечує їх, у майбутньому Demeter-Felderzeugnisse GmbH для визнання та виконання рішення арбітражу буде змушене звертатися до апеляційного суду. Водночас, враховуючи положення статті 476 ЦПК України, без оригіналу або належним чином завіреної копії арбітражної угоди визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення є неможливим. Таким чином, суди попередніх інстанцій, залишивши позов без розгляду, фактично позбавили позивача права на доступ до правосуддя та можливості захистити його порушені права.
3.3. ТОВ "Агро Радехів" у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову та ухвалу - залишити без змін.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
У частині четвертій статті 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
4.3. Проаналізувавши підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у тексті касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, є питання щодо подання заяви про залишення позову без розгляду у порядку та строки, встановлені пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08.11.2024 представник відповідача подав до суду першої інстанції заяву про залишення позовної заяви без розгляду відповідно до вимог пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України, посилаючись на те, що у пунктах 9.1, 9.2 Контракту від 11.12.2020 № AR-111220 передбачено, що сторони вживають всіх заходів для вирішення спорів, які можуть виникнути щодо цього контракту, шляхом переговорів. У випадку, коли сторони не дійдуть згоди, всі спірні питання будуть вирішуватися згідно з законодавством України, у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України в м. Києві відповідно до його регламенту. При цьому, відповідач зауважив, що у нього були відсутні правові підстави для подання заяви про залишення позову без розгляду раніше, а саме до подання відзиву на позовну заяву, оскільки лише після подання відповіді на відзив позивач визначив Контракт від 11.12.2020 № AR-111220, як підставу позову.
Разом з тим, розглядаючи аргумент позивача про пропуск відповідачем процесуального строку для подання заяви про залишення позову без розгляду, суди попередніх інстанцій вказали, що подання такої заяви відповідачем після отримання відповіді на відзив від 02.10.2024, яка була розцінена судами, у тому числі, як заява про зміну підстав позову, зумовлено об`єктивними обставинами, а саме зміною позивачем підстави позову.
Проте з такими висновками колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
У частині третій статті 46 ГПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
У контексті наведеного слід звернути увагу на те, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.
Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Слід також зауважити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.
Чинні норми ГПК України не позбавляють заявника права на надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави (схожі за змістом висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 909/783/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21, від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23).
Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 46 ГПК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19 та від 31.05.2022 у справі № 916/1029/22.
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі № 705/2978/22 виснував, що подання додаткових доказів не є зміною підстав чи предмета позову.
Проте судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень помилково залишено поза увагою вказані висновки Верховного Суду, а також те, що матеріально-правовою вимогою у цій справі є стягнення заборгованості у сумі 75 600 Євро, яка виникла у наслідок юридичного факту - невиконання відповідачем зобов`язань щодо поставки. У свою чергу, Контракт від 11.12.2020 № AR-111220 по суті не є підставою позову, а є письмовим доказам, на підставі якого суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги. Як убачається зі змісту відповіді на відзив від 02.10.2024 позивач також акцентував увагу на тому, що Контракт від 11.12.2020 № AR-111220 є додатковим, належним та допустимим доказом на підтвердження договірних зобов`язань між сторонами цієї справи щодо поставки гороху органічного, урожаю 2019 року.
Ураховуючи наведене, а також виходячи зі змісту відповіді на відзив, наданої позивачем 02.10.2024, з урахуванням також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, колегія суддів вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у справі, що розглядається, позивач на стадії підготовчого провадження фактично змінив підставу позову, адже як зазначалося вище, подання додаткових доказів не є зміною підстав чи предмета позову, а також не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин.
Колегія суддів також акцентує увагу на тому, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.
Разом з цим, колегія суддів також звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 02.12.2024 у справі № 904/217/24 вказав, що: "… з урахуванням статті 55 Конституції України суди дійшли правильного висновку, що чинне законодавство України не позбавляє сторони права на вирішення спору саме господарським судом, навіть за наявності третейського застереження".
Як зазначалося вище, відповідно до пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Зазначене положення ГПК України наділяє виключно відповідача правом на подання такої заяви; реалізація цього права відбувається лише за власною волею відповідача.
У постанові від 05.09.2024 у справі № 922/2041/22 Верховний Суд виснував, що під час вирішення питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України, господарський суд має встановити наявність сукупності таких умов: 1) існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції третейського суду або Міжнародного комерційного арбітражного суду; 2) від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; 3) встановлення судом дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.
Тобто національний суд у разі надходження позову у правовідносинах з арбітражним застереженням надає оцінку такому застереженню, якщо від будь-якої сторони не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, і лише після визначення питання щодо дійсності/недійсності, втрати/не втрати чинності або можливості/неможливості бути виконаним арбітражного застереження, приймає рішення про залишення позову без розгляду і направлення сторін до арбітражу або розгляд справи по суті, відповідно до встановлених ним обставин (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 910/9841/20).
При цьому варто звернути увагу на те, що відповідно до положень статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Таким чином, строк, передбачений пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників господарського судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій.
Частиною першою статті 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина перша). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга).
Як свідчать матеріали цієї справи, заява про залишення позову без розгляду від 08.11.2024 подана відповідачем поза межами строку, встановленого законом на її подання, а саме після подання відповідачем першої заяви щодо суті спору, якою у цій справі є відзив на позовну заяву від 01.08.2024. При цьому клопотання про поновлення строку на її подання така заява не містить, а тому суди попередніх інстанцій, враховуючи положення статей 118, 119 ГПК України, мали залишити таку заяву без розгляду.
Разом з цим колегія суддів зауважує, що посилання судів попередніх інстанцій на те, що подання такої заяви відповідачем після отримання відповіді на відзив зумовлено об`єктивними обставинами, а саме зміною позивачем підстави позову, спростовуються як вище наведеним, так і тим, що у відповідача до 02.10.2024 безсумнівно були підстави для заперечення проти вирішення спору в господарському суді, адже як убачається з копії Проформи-рахунку від 11.12.2020 № AR-1112 сформованої відповідачем та доданої до позовної заяви, підставою для його формування вказано саме Контракт від 11.12.2020 № АR-111220.
Наведеного суди попередніх інстанцій не врахували, тому дійшли помилкового висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, порушивши при цьому положення пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України.