ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/412/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Глобаліс"
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Крестьянінова О.О., Здоровко Л.М., Лакіза В.В.,
від 03.12.2024
у справі за позовом Національного банку України
до Приватного акціонерного товариства "Глобаліс"
про ліквідацію страховика,
за участю представників:
від позивача: Харіна Т.Г.,
від відповідача: не з`явилися.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року Національний банк України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс", після зміни назви Приватне акціонерне товариство "Глобаліс", (далі - ПрАТ "СК "Глобаліс Іншуренс Солюшенс"), в якій просив суд прийняти рішення про ліквідацію ПрАТ "СК "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" та призначити ліквідатора ПрАТ "СК "Глобаліс Іншуренс Солюшенс".
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що Національний банк України зобов`язаний подати позов про ліквідацію ПрАТ "СК "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" згідно з вимогами частини третьої статті 66 Закону України "Про страхування" страховика, яка здійснюється відповідно до положень статті 110 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ураховуючи факт прийняття Національним банком України рішення про анулювання ПрАТ "СК "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг з підстав, визначених пунктом 9 частини другої статті 123 Закону України "Про страхування"; відсутності у ПрАТ "СК "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування), що підтверджується листом від 15.12.2023 №15/12-02.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Згідно з наказом Національного банку України від 25.09.2023 №981-но призначено проведення позапланової інспекційної перевірки ПрАТ "Страхова Компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" станом на 29.09.2023 за період діяльності з 31.12.2022 до 28.09.2023 (включно) з питань щодо: організації бухгалтерського обліку; повноти та достовірності звітності; формування страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; дотримання умов забезпечення платоспроможності; дотримання на будь-яку дату вимог до платоспроможності та обов`язкових критеріїв і нормативів достатності капіталу та платоспроможності, ліквідності, прибутковості, якості активів та ризиковості операцій, додержання інших показників і вимог, що обмежують ризики за операціями з фінансовими активами, установлених законодавством України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також вимог законодавства України щодо формування резервного капіталу та інших обов`язкових резервів.
У свою чергу керівництво ПрАТ "Страхова Компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" не забезпечило надання на письмовий запит за підписом керівника інспекційної групи інформації, документів, копій документів, включаючи інформацію/документи, що зберігаються в інформаційних системах об`єкта перевірки, необхідних для наглядових дій, у зазначений у запиті термін, чим порушило вимоги частини 6 статті 30 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", підпункту 9 пункту 20 розділу III Положення про організацію, проведення та оформлення результатів інспекційних перевірок учасників ринків небанківських фінансових послуг, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.02.2021 №22.
Листом від 14.12.2023 за вих.№14/12-02 відповідач повідомив позивача про те, що страхова компанія не має зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування) та на підтвердження даної обставини надав відповідні фінансові звітні дані.
Також ПрАТ "Страхова Компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" подало заяву за вих.№14/12-01 від 14.12.2023, адресовану Національному банку України, про відкликання (анулювання) всіх ліцензій на здійснення страхової діяльності та виключення відомостей про Товариство з Державного реєстру фінансових установ.
ПрАТ "Страхова компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" відповідно до пунктів 18-9-18-11 постанови Правління Національного банку України від 06.03.2022 №39 "Про врегулювання діяльності учасників ринку небанківських фінансових послуг, небанківських фінансових груп, учасників платіжного ринку, колекторських компаній та юридичних осіб, які отримали ліцензію на надання банкам послуг з інкасації" просило відкликати (анулювати) ліцензії на здійснення страхової діяльності з 01.01.2024. Також зазначило, що 08.12.2023 позачерговими загальними зборами акціонерів товариства, які проведені шляхом опитування (дистанційно), прийнято рішення про відкликання (анулювання) усіх ліцензій на здійснення страхової діяльності та виключення відомостей про товариство з ДРФУ, та надало засвідчену копію позачергових загальних зборів акціонерів від 08.12.2023, а також звітність, визначену Правилами №123 від 30.11.2023, яка підтверджує, що товариство не має зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування) станом на 30.11.2023.
04.01.2024 Національним банком України прийнято рішення про анулювання ПрАТ "Страхова компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг з підстав, визначених пунктом 9 частини 2 статті 123 Закону України "Про страхування", а саме, у зв`язку із ненаданням відповідачем документів, інформації щодо предмета перевірки; відсутності у ПрАТ "Страхова компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування).
05.02.2024 Національний банк України позивач звернувся з позовом про ліквідацію Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" з призначенням ліквідатора Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" з числа осіб, які мають право здійснювати діяльність з ліквідації юридичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що зобов`язаний подати позов про ліквідацію ПрАТ "Страхова компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" відповідно до вимог частини 3 статті 66 Закону України "Про страхування", яка здійснюється відповідно до положень статті 110 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Справа розглядалася неодноразово.
Господарський суд Харківської області рішенням від 10.04.2024 у справі №922/412/24 у задоволенні позову відмовив.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 15.08.2024 у справі №922/412/24 апеляційну скаргу Національного банку України задовольнив частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2024 у справі №922/412/24 скасував, а справу передав на розгляд до Господарського суду Харківської області.
Направляючи справу до суду першої інстанції, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Національним банком України дотримано порядок звернення до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика відповідно до пункту 3 частини першої статті 110 ЦК України, а відтак позов Національного банку України є законним та обґрунтованим, тому підлягає задоволенню. Отже, є законні підстави для прийняття рішення про ліквідацію цього страховика.
Разом з цим, оскільки позовні вимоги про ліквідацію ПрАТ"СК "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" та про призначення ліквідатора підлягають одночасному вирішенню та не можуть бути розірвані у часі через настання встановлених законом певних наслідків з моменту прийняття господарським судом рішення про ліквідацію юридичної особи та призначення ліквідатора, колегія суддів дійшла висновку про передачу справи на розгляд до Господарського суду Харківської області для прийняття відповідного рішення з урахуванням встановлених обставин і висновків суду апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.
При цьому суд керувався тим, що клопотання про призначення ліквідатором арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича з доданими документами не подавалось до суду першої інстанції, відтак не було предметом розгляду, тому в силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не може бути розглянуто апеляційним судом.
Верховний Суд постановою від 09.10.2024 касаційні скарги Національного банку України та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" задовольнив частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 у справі №922/412/24 скасував, а справу направив на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Постанова Верховного Суду обґрунтована порушенням апеляційним господарським судом норм процесуального права, зокрема частини п`ятої статті 269, частини першої статті 275 ГПК України, внаслідок чого апеляційний господарський суд помилково за результатом перегляду рішення суду направив справу до суду першої інстанції, а також невиконання вимог статей 76-79 ГПК України щодо належної оцінки наданих позивачем доказів на підтвердження факту наявності/відсутності заборгованості за договорами страхування (перестрахування, співстрахування) у порядку, визначеному статтею 66 Закону України "Про страхування".
За результатами нового розгляду Східний апеляційний господарський суд постановою від 03.12.2024 змінив найменування відповідача - Приватне акціонерне товариство "Страхова Компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" на Приватне акціонерне товариство "Глобаліс". Рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2024 у справі №922/412/24 скасував. Прийняти нове рішення. Позов задовольнив повністю. Ліквідував Приватне акціонерне товариство "Глобаліс" (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271, код ЄДРПОУ 24735858). Призначив ліквідатором Приватного акціонерного товариства "Глобаліс" (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271, код ЄДРПОУ 24735858) арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №310 від 12.03.2013). Стягнув з Приватного акціонерного товариства "Глобаліс" (61054, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 271, код ЄДРПОУ 24735858) на користь Національного банку України (01601, місто Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) 3028,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 4542,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що рішення №3-рш від 04.01.2024 Правління Національного банку України прийнято з урахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", оскільки Національний банк України застосував відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на момент вчинення таких порушень відповідачем.
Водночас суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", адже захід впливу застосовано до відповідача відповідним рішенням від 04.01.2024, тому у даному випадку підлягає застосуванню редакція Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", а також Закону України "Про страхування", у редакції, чинній станом на 01.01.2024.
Відповідно до положень ст. 66 Закону України "Про страхування" позов про ліквідацію страховика подається Національним банком України у порядку, встановленому ст.110 Цивільного кодексу України.
Відсутність у відповідача зобов`язань за договорами страхування підтверджується матеріалами справи, зокрема, заявою ПрАТ "Страхова компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс" (за вих.№14/12-01 від 14.12.2023) про відкликання (анулювання) усіх ліцензій на здійснення страхової діяльності та виключення відомостей про товариство з Державного реєстру фінансових установ з 01.01.2024, та доданою до заяви звітністю, визначеною Правилами №123 від 30.11.2023, яка підтверджує, що товариство не має зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування) станом на 30.11.2023. відповідачем не оспорюються обставини відсутності зобов`язань за договорами страхування та до матеріалів справи надані відповідні докази, колегія суддів дійшла висновку, що Національним банком України дотримано порядок звернення до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика відповідно до пункту 3 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Глобаліс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024, у якій просило її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження визначено пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідач у касаційній скарзі зазначив, що про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 22.02.2024 у справі № 990/150/23, зокрема, при розгляді позовної заяви вийшов за межі позовних вимог, призначаючи ліквідатора арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича за клопотанням поданим виключно до суду апеляційної інстанції без зазначення обґрунтування його задоволення.
В обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України вказав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 66, 123 Закону України "Про страхування", які набули чинності з 01.01.2024 та застосування до спірних правовідносин пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії". А також про відсутність висновку щодо питання застосування частини 1 статті 41 та пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
У цій справі спір виник з приводу наявності у позивача правових підстав для звернення до суду з позовом про ліквідацію ПрАТ "Страхова компанія "Глобаліс Іншуренс Солюшенс", після зміни назви - Приватне акціонерне товариство "Глобаліс", відповідно до вимог частини 3 статті 66 Закону України "Про страхування", яка здійснюється відповідно до положень статті 110 ЦК України.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідачем підставою для касаційного оскарження визначено пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказав на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 22.02.2024 у справі № 990/150/23.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов?язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.
Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 22.02.2024 у справі № 990/150/23, Верховний Суд вважає, що правовідносини, що виникли у наведених скаржником справах та у справі № 922/412/24 не є подібними ні за суб`єктним складом цих відносин, ні за предметом та підставами позовів, ні за правовим регулюванням.
Жодна з наведених скаржником справ не стосується вимоги про ліквідацію юридичної особи та про призначення ліквідатора; у жодній з наведених справ не вирішувалося питання щодо подання клопотання про призначення ліквідатором конкретної особи арбітражного керуючого безпосередньо до апеляційного господарського суду, а не до суду першої інстанції.
Крім того, про необхідність розгляду клопотання про призначення ліквідатором арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича саме апеляційним судом, було вказано Верховним Судом у постанові від 09.10.2024 у цій справі, вказівки якої є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду в силу положень частини 1 статті 316 ГПК України.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Іншою підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі відповідач визначив пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник має обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, зазначити у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому формування правового висновку не може ставитися у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідач у касаційній скарзі зазначив про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 66, 123 Закону України "Про страхування", які набули чинності з 01.01.2024 та пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", за відсутності висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.
Однак, як вбачається з постанови Верховного Суду від 09.10.2024 у цій справі, вказівки якої є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду в силу положень частини 1 статті 316 ГПК України, Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги відповідача, який оскаржував постанову суду апеляційної інстанції з підстав незгоди з висновками суду щодо застосування норм матеріального права, наведеними по суті спору, погодився з судом апеляційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах.
Підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції Верховним Судом зазначено те, що необхідною передумовою для здійснення ліквідації страховика у порядку статті 110 ЦК України є встановлення судом відсутності у відповідача заборгованості за договорами страхування (перестрахування, співстрахування), тому, за висновками Верховного Суд,у суду апеляційної інстанції належало у відповідності до вимог статей 76-79 ГПК України оцінити надані позивачем докази на підтвердження факту наявності/відсутності заборгованості за договорами страхування (перестрахування, співстрахування) у порядку, визначеному статтею 66 Закону України "Про страхування".
Тобто Верховний Суд у постанові від 09.10.2024 у справі № 922/412/24 підтвердив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спору.
Так у постанові Східного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 у справі № 922/412/24 зазначено таке: "З рішення Правління Національного банку України №3-рш від 04.01.2024 убачається, що рішення про анулювання ліцензій, виданих відповідачу, прийнято на підставі пункту 11 частини 1 ст.38-1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", у редакції, що діяла на час вчинення відповідачем порушень, зокрема, не надання документів, інформації щодо предмета перевірки.
01.01.2024 втратив чинність Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та введений у дію Закон України "Про фінансові послуги та фінансові компанії".
Згідно зі ст.50 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" регулятор приймає рішення про анулювання ліцензії на діяльність фінансової компанії або ліцензії на діяльність ломбарду з підстав, перелік яких містяться у цій статті Закону. Порядок анулювання ліцензії чи виключення з ліцензії окремої фінансової послуги визначається нормативно-правовими актами Регулятора.
Юридична особа, ліцензію якої анульовано згідно з цією статтею, протягом десяти робочих днів з дня отримання від Регулятора рішення про анулювання ліцензії зобов`язана звернутися до державного реєстратора для державної реєстрації змін до відомостей про таку особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та змін до її установчих документів щодо зміни найменування та виключення з нього слів, які свідчать або можуть свідчити про наявність у юридичної особи статусу фінансової установи чи наявності ліцензії на діяльність з надання фінансових послуг, змінити види економічної діяльності та виключити з них ті, що стосуються діяльності фінансової компанії, ломбарду (частина 5 ст.50 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії").
Відповідно до частини 6 ст.50 цього Закону у разі невиконання юридичною особою, ліцензію якої анульовано згідно з цією статтею, вимог частини п`ятої цієї статті Регулятор має право звернутися з позовом про ліквідацію такої особи у встановленому законом порядку.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" передбачено, що надавачі фінансових послуг, які до дня введення в дію цього Закону порушили вимоги законодавства про регулювання діяльності з надання фінансових послуг, несуть відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на день вчинення таких порушень. Рішення про застосування до таких осіб заходів впливу приймається Національним банком України у порядку, визначеному законодавством, що діяло на день прийняття відповідного рішення.
Згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" заходи впливу, застосовані Національним банком України до надавачів фінансових послуг до дня введення в дію цього Закону, застосовуються відповідно до законодавства України, що діяло на день прийняття рішення про їх застосування.
Таким чином, спірне рішення №3-рш від 04.01.2024 Правління Національного банку України прийнято з урахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", оскільки Національний банк України застосував відповідальність, передбачену законодавством України, що діяло на момент вчинення таких порушень відповідачем.
Водночас господарський суд помилково не застосував до спірних правовідносин пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", адже захід спливу застосовано до відповідача відповідним рішенням від 04.01.2024, тому у даному випадку підлягає застосуванню редакція Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", а також Закону України "Про страхування", у редакції, чинній станом на 01.01.2024.
Частинами 1, 3 ст.66 Закону України "Про страхування" передбачено, що ліквідація страховика у разі прийняття Регулятором рішення про застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика з підстав, не пов`язаних з віднесенням страховика до категорії неплатоспроможних, здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України.
Прийняття Регулятором рішення про застосування до страховика заходу впливу у вигляді анулювання ліцензії страховика з підстав, визначених пунктами 2-13, 15 частини 2 статті 123 цього Закону, є підставою для звернення Регулятора до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика.
Регулятор, за умови відсутності у страховика зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування), звертається до господарського суду з позовом про ліквідацію страховика відповідно до пункту 3 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України протягом одного місяця з дати прийняття Регулятором рішення про анулювання ліцензії страховика з підстав, визначених пунктами 2-13, 15 частини 2 статті 123 цього Закону.
Відповідно до пункту 9 частини 2 ст.123 Закон України "Про страхування" Регулятор має право прийняти рішення про анулювання ліцензії у разі відмови страховика у проведенні перевірки Регулятором, зокрема, недопуск уповноважених осіб Регулятора до проведення перевірки, ненадання документів, інформації щодо предмета перевірки, відмова в доступі до приміщень, об`єктів, що використовуються при наданні фінансових послуг, або відсутність протягом першого дня перевірки особи, уповноваженої представляти інтереси страховика на час проведення перевірки.
Порядок встановлення факту відсутності або наявності у страховика зобов`язань за договорами страхування (перестрахування, співстрахування) визначається нормативно-правовими актами Регулятора (частина 6 ст.66 Закону України "Про страхування").
Отже, положення ст.66 Закону України "Про страхування" визначають, що позов про ліквідацію страховика подається Національним банком України у порядку, встановленому ст.110 Цивільного кодексу України.".
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права при вирішенні спору у справі № 922/412/24 викладені апеляційним господарським судом за результатами нового розгляду справи у постанові від 03.12.2024.
Оскільки Верховним Судом вже була надана оцінка застосуванню цих норм матеріального права при вирішенні спору, та зроблено висновок, що судом апеляційної інстанції вони застосовані правильно, наведені у касаційній скарзі доводи про наявність помилки суду апеляційної інстанції при їх застосуванні є безпідставними та зводяться виключно до незгоди з прийнятим за результатами нового розгляду рішенням суду апеляційної інстанції.
Отже, у Верховного Суду у цій справі відсутні підстави для формування висновку про відсутність якого зазначає відповідач, оскільки правильність застосування апеляційним судом норм матеріального права підтверджена Верховним Судом у постанові від 09.10.2024 у цій справі, вказівки якої є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду в силу положень частини 1 статті 316 ГПК України, і оскаржене відповідачем рішення суду апеляційної інстанції прийнято з врахуванням вказівок наданих Верховним Судом.
Щодо доводів касаційної скарги про необхідність формування висновку щодо питання застосування частини 1 статті 41 та пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України у подібних правовідносинах, оскільки на думку відповідача суд апеляційної інстанції розглянув клопотання арбітражного керуючого Григор`єва В.В. без залучення його до участі у справі, то вони є помилковими. Судом апеляційної інстанції не допущено порушення наведених відповідачем норм процесуального права, оскільки вимога про призначення судом ліквідатора страховика є похідною від вимоги про прийняття судом рішення про ліквідацію такого страховика та є прямим обов`язком саме суду (в тому числі апеляційного) в силу приписів статті 110 ЦК України.
Згідно з вимогами частин 3 та 4 статті 105 ЦК України суд, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначає ліквідатора. До ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи, ліквідатор юридичної особи представляє її у відносинах з третіми особами та виступає у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Тобто арбітражний керуючий набуває прав ліквідатора страховика та, відповідно, права діяти від імені такої юридичної особи, виключно після прийняття судом рішення про ліквідацію такого страховика та призначення у ньому ліквідатора. Відтак, арбітражний керуючий не є самостійним учасником справи в розумінні положень статей 41, 42 ГПК України, у той же час закон не обмежує арбітражного керуючого у праві пропонувати суду свою кандидатуру на призначення ліквідатором страховика, для забезпечення виконання судом обов`язку, визначеного статтями 105, 110 ЦК України про призначення ліквідатора.
Отже, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку про застосування частини 1 статті 41 та пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України, оскільки арбітражний керуючий Григор`єв В.В. не є учасником справи № 922/412/24, призначений ліквідатором Приватного акціонерного товариства "Глобаліс" лише постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у цій справі та з цієї дати представляє юридичну особу у відносинах з третіми особами та виступає у суді від її імені.