ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/16034/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Корпорації "ТСМ Груп"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Князьков В.В.)
від 09.10.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Ходаківська І.П.)
від 03.12.2024
у справі № 910/16034/23
за позовом Корпорації "ТСМ Груп"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 1 653 854, 43 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Сидоренко В.В.,
відповідача - Касьянов М.Г.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Корпорація "ТСМ Груп" звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом", відповідач), про стягнення 1 653 854,43 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за надані роботи відповідно до умов договору про виконання комплексу робіт від 05.08.2019 №05/19.
2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, у справі №910/16034/23 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, вказали на недотримання позивачем умов договору щодо порядку приймання відповідних робіт та недоведення обставин реального їх виконання, за які нарахована та заявлена до стягнення в судовому порядку заборгованість.
2.2. Постановою Верховного Суду від 12.06.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 скасовано, а справу № 910/16034/23 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав, що господарські суди не врахували, що повертаючи без погодження позивачу акти виконаних робіт та довідки, відповідач не заперечував реальність виконаних робіт, зазначених в актах. Разом з тим, частина четверта статті 882 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) прямо передбачає можливість оформлення акта приймання виконаних робіт в односторонньому порядку. Ця ж норма надає можливість замовнику захиститись від претензій підрядника, що ґрунтуються на односторонньому акті, шляхом доведення обґрунтованості відмови від підписання акта, що є підставою для визнання його недійсним. За вказаних обставин, виходячи із положень наведених норм права відсутні правові підстави вважати що дії відповідача були добросовісними та розумними, а відтак і справедливими.
Крім того, Верховний Суд відзначив, що закінченням строку дії договору не може бути правовою підставою для звільнення відповідача від виконання зобов`язання із оплати виконаних робіт, оскільки у такому випадку роботи, отримані однією стороною договору, залишаться неоплаченими іншою стороною, що суперечить положенням ЦК України.
2.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024, у справі №910/16034/23 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що надані позивачем докази жодним чином не доводять обставин фактичного виконання робіт за спірним договором у певному обсязі та за певною вартістю.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Корпорація "ТСМ Груп" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі №910/16034/23, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
3.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Корпорація "ТСМ Груп" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанції застосовано статті 853, 882 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №910/11592/19, від 21.03.2023 у справі №910/11215/20.
Також посилається на порушення норм процесуального права, а саме статей 76-79 ГПК України щодо неналежного дослідження зібраних доказів у справі, які мають значення для правильного вирішення справи.
3.3. АТ "НАЕК "Енергоатом" 27.02.2025 через "Електронний суд" подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень
4.1. Між Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" (замовник) та Корпорацією "ТСМ Груп" (генеральний підрядник) 05.08.2019 укладений договір на виконання комплексу робіт №05/19 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Енергоблоки №1 та №2. Комплекс інженерних засобів системи фізичного захисту. АКТЗ. ІІ етап. Частина 2. Постачання обладнання та будівельні роботи" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у графіку виконання робіт (додаток №2) та у відомостях обсягів робіт (додаток №4) до вказаного договору.
Пунктом 1.3 Договору визначено, що генеральний підрядник здає в обумовлені терміни виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Замовник зобов`язується прийняти та сплатити виконані роботи.
Сторони у пункті 2.1 Договору обумовили договірну ціну робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, яка змінювалася шляхом укладання додаткових угод від 01.11.2019 №1 та від 29.10.2021 №4.
Терміни виконання робіт сторонами визначені в графіку виконання робіт, який є невід`ємною частиною цього договору, і також змінювався шляхом укладення додаткових угод від 01.11.2019 №1, від 03.06.2020 №2 та від 17.11.2020 №3.
За змістом пункту 4.1.1 Договору оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.
Згідно з пунктом 5.10 Договору приймання актів виконаних робіт здійснюється за формою КБ-2В до 25 числа поточного місяця, приймання довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 до 28 числа поточного місяця. Керуючись змінами до пункту 201.1 ПКУ, генеральний підрядник складає акти виконаних робіт окремо на кожний вид робіт та кодує їх згідно з ДКПП.
Відповідно до пункту 15.6 Договору в редакції додаткової угоди від 17.11.2020 №3 договір набуває чинності з дати підписання договору та скріплення його печатками і діє до 30.03.2023.
4.2. Як вказує позивач Корпорацією "ТСМ Груп" у листопаді та грудні 2021 року були виконані роботи на загальну суму 1 653 854,43 грн, за наслідками чого були складені акти приймання виконаних будівельних робіт №9 за листопад 2021 року на суму 372 545,53 грн, №10 за листопад 2011 року на суму 408 339,91 грн, №11 за грудень 2021 року на суму 108 247,52 грн та №12 за грудень 2021 року на суму 764721,47 грн, а також довідки про вартість виконаних будівельних робіт.
4.3. Супровідним листом від 10.08.2023 №98 Корпорацією "ТСМ Груп" направлено на адресу відповідача означені акти для прийняття та підписання. Означений лист згідно з повідомленням про вручення №0421506700472 було вручено адресату 18.08.2023.
Листом від 23.08.2023 №23-0033.02.05/15070 відповідачем повернуто акти виконаних робіт та вказано, що надіслані акти виконаних робіт повертаються без погодження як такі, що містять інформацію, яка не відповідає дійсності.
4.4. Позивачем у додаткових поясненнях від 05.08.2024 зазначено, що фактичне виконання робіт у листопаді - грудні 2021 року підтверджується тим, що для виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт позивач у відповідності до графіку виконання робіт за Договором у період з листопада по грудень 2021 року направляв своїх співробітників у відрядження в м. Южноукраїнськ на південну атомну електростанцію, що підтверджується: наказами на відрядження, посвідченнями про відрядження з відмітками відповідача та документами на проживання співробітників позивача у м. Южноукраїнськ.
Позивачем вказано, що робітники Корпорації "ТСМ Груп" здійснювали будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи з матеріалів, що були отримані від відповідача на підставі актів передачі обладнання та матеріалів в монтаж, а саме: від 27.11.2017 № 17- 44680, від 20.07.2018 № 18- 30383, від 17.12.2019 № 19- 65625, від 13.02.2020 № 20-7077.
Після проведення вищезазначених робіт позивачем складений акт приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) № 9 за листопад 2021 року.
Позивачем також вказано, що в період з 22 по 27 листопада 2021 року співробітниками позивача за кошторисом №4 2-1-2/СС/1 було змонтовано обладнання та матеріали, яке було отримане від відповідача на підставі актів передачі обладнання та матеріалів в монтаж, а саме: від 15.05.2019 № 19- 24553, від 11.12.2019 № 19-65137, від 15.04.2020 № 20-17070, від 06.05.2020 № 20- 20279, від 01.06.2020 № 20-23355, від 07.07.2020 № 20-27135, від 22.07.2020 № 20- 32257.
Після проведення вищезазначених робіт підрядником складений акт приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) № 10 за листопад 2021 року.
Корпорація "ТСМ Груп" також зазначила, що в період з 29 листопада по 03 грудня 2021 року співробітниками позивача за кошторисами №2-1-118/АКТС/2 та №2-1-2/СС/1, яке було отримано позивачем від відповідача на підставі актів передачі обладнання та матеріалів в монтаж від 27.11.2017 № 17- 44680, від 20.02.2018 №18-6814, від 17.12.2019 № 19-65625, виконувались роботи, після проведення яких позивачем складений акт приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) № 11 за грудень 2021 року.
Також позивачем вказано, що в період з 16 листопада по 03 грудня 2021 року співробітниками позивача за кошторисами № 2-1-120/АКТС/1 та № 2-1-3/СС/1 проведені пусконалагоджувальні роботи, про що відповідно складений акт приймання виконаних будівельних робіт (за формою КБ-2в) за №12 за грудень 2021 року.
4.5. Означені обставини у сукупності стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
4.6. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з такого:
- суд критично ставиться до наданих позивачем доказів, оскільки останні жодним чином не доводять обставин фактичного виконання робіт за договором у певному обсязі та за певною вартістю;
- присутність робітників Корпорації "ТСМ Груп" на місці виконання робіт протягом певного часу не може вважатись беззаперечним підтвердженням виконання робіт, перелік яких визначено в спірних актах; надані позивачем накази та посвідчення про відрядження, оцінюються критично, оскільки період знаходження працівників позивача у відрядженні зазначено до 03.12.2021, що не заперечується позивачем, водночас акти за грудень 2021 року складені 30.12.2021, крім того, наданий позивачем наказ від 15.11.2021 № 144/21-ВД та посвідчення про відрядження стосується договору від 27.06.2019 № 03/19;
- суд аналогічним чином оцінює надані позивачем акти передачі обладнання та матеріалів в монтаж, оскільки останні складено не у спірний період, а отже, у суду відсутні підстави достеменно вважати, що останні вказують на виконання робіт у листопаді-грудні 2021 року;
- відповідачем надано суду довідки про вартість виконаних будівельних робіт за червень - липень 2023 року, які отримано від позивача, та зі змісту яких вбачається, що їх загальна сума збігається із загальною вартістю робіт, яка заявлена до стягнення у межах даної справи;
- вказані довідки разом з актами було направлено підрядником замовнику у липні 2023 року, які замовник повернув без прийняття, з огляду на те, що останні містять інформацію, яка не відповідає дійсності;
- позивачем долучено до матеріалів справи лист від 10.08.2023 (про направлення відповідачу актів за листопад-грудень 2021 року), який був направлений замовнику після відмови замовника підписати акти за червень - липень 2023 року;
- в матеріалах справи наявні первинні документи, а саме акти виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт та витрати, які було підписано сторонами у 2022 році, що фактично нівелює твердження позивача про неможливість своєчасного направлення актів виконаних робіт за листопад-грудень 2021 року;
- враховуючи наведене у сукупності, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів в їх хронологічній послідовності, суд дійшов висновку щодо відсутності належного доказового обґрунтування позивачем обставин фактично виконання Корпорацією "ТСМ Груп" в межах Договору робіт, які перелічено в спірних актах, а також довідках про вартість виконаних будівельних робіт.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/16034/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2025 відкрито касаційне провадження у справі №910/16034/23 за касаційною скаргою Корпорації "ТСМ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024; справу призначено до судового розгляду.
5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі №910/16034/23, якими у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №910/11592/19 та від 21.03.2023 у справі №910/11215/20.
Що ж до визначення "подібності правовідносин", то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
6.4. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведеної скаржником підстави касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставою звернення до Верховного Суду стало питання:
- щодо наявності/відсутності підстав для стягнення коштів за надані роботи відповідно до умов спірного Договору з огляду на відмову замовника від підписання актів виконаних робіт.
Ураховуючи наведене, Суд відзначає таке.
6.5. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
У силу приписів статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Господарські суди з огляду на зміст та умови договору мають встановити, який саме правочин вчинено сторонами та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин.
Як встановлено судами попередніх інстанцій спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі Договору підряду.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Статтею 853 ЦК України встановлюється обов`язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові; якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (частина перша даної статті).
Наведені норми містять презумпцію обов`язку замовника здійснювати приймання роботи з його засвідченням актом або іншим документом, що фіксує факт прийняття роботи. Крім того, на замовника покладається обов`язок оглянути виконані роботи. Зазначення такого огляду полягає у тому, що він дозволяє виявити можливі недоліки виконаної роботи.
6.6. Як встановлено судами попередніх інстанцій Корпорація "ТСМ Груп" (підрядник) листом від 10.08.2023 №98 направила на адресу відповідача акти приймання виконаних будівельних робіт за листопад - грудень 2021 року (№9 та №10 за листопад 2021 року, №11 та №12 за грудень 2021 року) у відповідності до умов Договору, а також довідки про вартість виконаних будівельних робіт для прийняття та підписання.
Водночас АТ "НАЕК "Енергоатом" (замовник) листом від 23.08.2023 №23-0033.02.05/15070 повернуло вказані акти виконаних робіт без підписання та погодження як такі, що містять інформацію, яка не відповідає дійсності.
Відмова замовника від оплати спірних робіт відповідно до умов Договору стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
6.7. У контексті наведеного колегія суддів відзначає, що частинами четвертою, шостою статті 882 ЦК України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.
У судовій практиці стосовно акта виконаних робіт, підписаного однією стороною, усталеною є правова позиція, викладена в пункті 6.3 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/7446/18, та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №916/693/21, від 14.07.2021 у справі №911/1981/20, від 20.04.2021 у справі №905/411/17, від 17.03.2021 у справі №910/11592/19, від 15.10.2019 у справі №921/262/18, відповідно до якої передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором. При цьому підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі, шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладено саме на замовника. Якщо замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України.
Отже, передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності (1) реального виконання робіт за договором у разі (2) неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
6.8. Так, ухвалюючи оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами обставин фактичного виконання робіт за Договором у певному обсязі та за певною вартістю.
При цьому судами ураховано (1) заперечення відповідача щодо надання таких послуг (останній вказував на недостовірності інформації, зазначеної в актах), а також (2) наявність в матеріалах справи суперечливих доказів, зокрема, актів виконаних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт за червень - липень 2023 року, загальна сума та вартість робіт в яких збігається із інформацією, наявною у спірних актах за листопад-грудень 2021 року.
Суди врахували і те, що доказів направлення спірних актів виконаних робіт за листопад-грудень 2021 року у встановлені Договором строки позивачам не надано. Водночас лист вимогу про прийняття та підписання таких актів позивач направив замовнику (відповідачу) 10.08.2023, тобто після відмови відповідача підписувати та приймати довідки про вартість виконаних будівельних робіт та акти приймання-передачі робіт за червень - липень 2023 року.
Крім того, суди відхилили посилання позивача на акти передачі обладнання та матеріалів в монтаж, оскільки останні складено не у спірний період; а також на накази та посвідчення про відрядження співробітників позивача, адже присутність робітників Корпорації "ТСМ Груп" на місці виконання робіт протягом певного часу не може вважатись беззаперечним підтвердженням виконання робіт. При цьому суд апеляційної інстанції відзначив, що період знаходження працівників позивача у відрядженні є меншим, ніж період визначений в актах приймання-передачі за грудень 2021 року (з огляду на дату складання таких актів), у той час як наданий позивачем наказ від 15.11.2021 № 144/21-ВД та посвідчення про відрядження стосувалося іншого договору.
Вказані вище обставини та оцінені судами попередніх інстанцій докази в їх хронологічній послідовності стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на їх недоведеність.
6.9. Колегія суддів з огляду на наведене відзначає, що відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
6.9.1. Колегія суддів відзначає, що суди попередніх інстанцій, надавши оцінку всім наявним у справі доказам відповідно до статті 86 ГПК України з огляду на їх вірогідність, дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, адже позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами реального виконання робіт за спірним Договором, ураховуючи заперечення замовника щодо їх надання вцілому.
Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують, а фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Ураховуючи вищевикладене, а також зміст спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів відзначає, що наведені у постановах Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №910/11592/19 та від 21.03.2023 у справі №910/11215/20 правові висновки, на які посилається скаржник, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається (910/16034/23). При цьому колегія суддів ураховує, що суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову з підстав недоведеності обставин реальності виконання робіт позивачем у спірний період часу відповідно до умов Договору, а не з мотивів того, що передання і прийняття робіт неможливе на підставі акта виконаних робіт, підписаного в односторонньому порядку.
Колегія суддів відзначає, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
6.10. Отже, ураховуючи наведене у цій постанові через призму встановлених обставин справи та мотивів з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження.
Зазначене в сукупності свідчить про відсутність правових підстав для скасування ухвалених судових рішень.
При цьому Суд ураховує, що з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України судові рішення переглядаються виключно у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у той же час скаржником у касаційній скарзі не визначена така підстава касаційного оскарження як пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України із посиланням, зокрема на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України. А відтак Суд відхиляє посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, передбачені статтями 76-79 ГПК України.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
6.11. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.