ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 580/5424/24
адміністративне провадження № К/990/48332/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року (суддя Каліновська А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року (колегія у складі суддів Кучми А.Ю., Аліменка В.О., Бєлової Л.В.) у справі за адміністративним позовом заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, Черкаської міської ради, Черкаської районної військової адміністрації до Приватного підприємства "ПАМІР-А" про визнання бездіяльності протиправною зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
У травні 2024 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області (далі - ГУ ДСНС у Черкаській області), Черкаської міської ради, Черкаської районної військової адміністрації звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Приватного підприємства "ПАМІР-А" (далі - ПП "ПАМІР-А") в частині невжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища з обліковим номером №88526, що знаходиться за адресою: Черкаська область, місто Черкаси, провулок Комунальний, 31/2, зобов`язавши ПП "ПАМІР-А" вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища з обліковим номером №88526, що знаходиться за адресою: Черкаська область, місто Черкаси, провулок Комунальний, 31/2, у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 липня 2018 року №579 "Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту".
Позов мотивовано тим, що відповідач є власником і балансоутримувачем не готової до використання захисної споруди цивільного захисту, а саме сховища №88526, однак, попри введення в Україні воєнного стану, тобто, надзвичайної ситуації воєнного характеру, а також існування цілком реальних загроз життю і здоров`ю населення, не вживає заходів задля забезпечення готовності цієї споруди до використання.
Водночас відповідальні органи державної влади та місцевого самоврядування, а саме ГУ ДСНС у Черкаській області, як орган, на який покладено функції зі здійснення контролю за станом належного утримання захисних споруд цивільного захисту, їх готовністю до використання за призначенням, а також Черкаська міська рада та Черкаська районна військова адміністрація, які так само наділені широким колом повноважень у сфері цивільного захисту, не вчиняють дій з метою зобов`язання відповідача привести згадану захисну споруду до готового стану з метою використання за призначенням, зокрема, у судовому порядку, що свідчить про їх бездіяльність.
Таким чином, на переконання прокурора, його звернення до суду із цим позовом в умовах воєнного стану залишається єдиним ефективним та дієвим способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 червня 2024 року, яку залишив без змін Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 листопада 2024 року, повернув позовну заяву позивачеві з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суди обох попередніх інстанцій керувалися тим, що ГУ ДСНС у Черкаській області, Черкаська міська рада, Черкаська районна військова адміністрація не мають права на звернення до суду із зазначеними позовними вимогами як позивачі, тож таких прав не має і прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави в особі зазначених осіб із цим позовом.
Суд апеляційної інстанції, відповідаючи на аргумент скаржника, акцентував увагу на тому, що внесення до пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України змін у частині права ДСНС на звернення до адміністративного суду шляхом доповнення норми формулюванням "з інших підстав, визначених законом" не означає наявності повноважень звертатися до суду саме із цим позовом, позаяк норми закону, що б породжував у такого органу виникнення відповідного права, прокурором не наведено.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі заступник керівника Черкаської обласної прокуратури просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свої доводи мотивує головним чином тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням пунктів 16, 48 частини другої статті 17-1, частини п`ятнадцятої статті 32, статей 65, 66 Кодексу цивільного захисту України (в редакції, чинній з 29 жовтня 2022 року), статті 28 Закону України від 17 березня 2011 року №3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" (далі - Закон №3166-VI), статті 28 Закону України від 09 квітня 1999 року №586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (далі - Закон №586-XIV), статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі -Закон №1697-VII), статті 36-1 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР), пункту 12 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі - Порядок №138), пунктів 1, 3, 4, 7 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052 (далі - Положення №1052) та з порушенням норм процесуального права, а саме, статей 53, 54, 242 КАС України.
Крім того, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №820/1382/17, від 15 травня 2019 року в справі №820/4717/16 та висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 у подібних правовідносинах, щодо наявності у прокурора права на звернення до суду з такими позовами в інтересах держави в особі територіального органу.
У цьому контексті скаржник також вказує на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17 та від 25 лютого 2021 року у справі №912/9/20, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави.
Скаржник вважає, що оскільки питання утримання захисної споруди у готовому до використання стані відповідає інтересам суспільства і держави та має виключне значення для забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я під час військової агресії, а отримана прокурором під час листування інформація свідчила про наявність ознак порушення законодавства, то вказане свідчить про доведеність бездіяльності позивачів та наявності підстав для звернення прокурора з цим позовом.
Позиція інших учасників справи.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до розгляду.
Джерела права та акти їхнього застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Згідно із частиною другою статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина четверта статті 46 КАС України).
Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах, визначено, зокрема Конституцією України, Законом №1697-VII.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України обумовлено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із частиною першою статті 23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
При цьому положеннями частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII закріплено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Позиція Верховного Суду
Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів касаційної скарги, Суд виходить з такого.
Зі змісту частини третьої статті 23 Закону №1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Таке "не здійснення захисту" полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Водночас "здійснення захисту неналежним чином" полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Проте "неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому, прокурор, звертаючись із позовною заяву та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту повинен навести не лише свою суб`єктивну думку щодо "не здійснення захисту" або "неналежність" такого захисту але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка). Як приклад, притягнення керівника суб`єкта владних повноважень до юридичної відповідальності за протиправне "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту.
Крім того, у пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України наголошено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках.
Тобто прокурор може звертатися в інтересах держави, в особі визначеного ним суб`єкта владних повноважень, в особливих, поодиноких ситуаціях, як виняток із загальних правил. У кожному такому виключному випадку прокурор повинен довести, що на момент звернення до суду із позовом суб`єкт владних повноважень, в інтересах якого звертається прокурор, не міг зробити це самостійно.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у виключних випадках може виконувати субсидіарну роль, замінючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом та чи є обґрунтованими підстави для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.
З матеріалів справи вбачається, що звернення заступника керівника Черкаської окружної прокуратури до суду із цим позовом обґрунтовано бездіяльністю ГУ ДСНС у Черкаській області, Черкаської міської ради, Черкаської районної військової адміністрації, яка полягає у невжитті зазначеними суб`єктами належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача відповідної захисної споруди привести її у стан готовності до використання. За змістом позовної заяви, зазначені суб`єкти, які, на переконання прокурора, мають повноваження звернутися до суду із цим позовом та бути позивачами в цій справі, не виконують своїх функцій та, відповідно, не здійснюють захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах зазначених осіб як позивачів у цій справі.
У контексті наведеного першочергового значення набуває питання, чи наділені ГУ ДСНС у Черкаській області, Черкаська міська рада, Черкаська районна військова адміністрація, належним обсягом компетенції, що дозволяє їм набути статусу позивача у цій справі.
Надаючи відповідь на означене питання в світлі наведених скаржником аргументів, колегія суддів керується таким.
Щодо стверджуваних прокурором повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій та її територіальних органів на звернення до адміністративного суду із цим позовом.
Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням та експлуатація таких об`єктів здійснюються їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі утримання та експлуатація споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів та інших не заборонених законодавством джерел (друге речення частини восьмої названої статті).
Контроль за станом готовності об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальними органами (у разі їх утворення) спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з пунктом 3 Порядку №138, балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).
Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №138).
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку №138).
Відповідно до пункту 1 Положення №1052 Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
За пунктом 3 Положення №1052 до основних завдань Державної служби України з надзвичайних ситуацій, зокрема, віднесено реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.
Повноваження Державної служби України з надзвичайних ситуацій як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту визначені статтею 17-1 Кодексу цивільного захисту України.
Законом України від 06 жовтня 2022 року №2655-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності", який набрав чинності 29 жовтня 2022 року, внесено зміни до Кодексу цивільного захисту України.
Пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ, яка діяла на час звернення прокурора до суду, встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.
На відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України, якою було передбачено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту, передбачив право на звернення до суду цього органу також і з інших підстав, визначених законом.
За змістом касаційної скарги, саме із цим формулюванням у поєднанні з нормами пункту 16 частини другої статті 17-1,, частини п?ятнадцятої статті 32, статей 65, 66 Кодексу цивільного захисту України прокурор пов`язує свій ключовий аргумент щодо наявності у Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, права на звернення до суду з вимогами про зобов`язання балансоутримувача вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.
Верховний Суд у своїй судовій практиці вже досліджував означене питання щодо застосування пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону №2655-ІХ та дійшов висновку, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.
Аналіз чинних законодавчих положень щодо обсягу повноважень ДСНС дає змогу дійти висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
Такі висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі №520/16197/23, від 24 січня 2025 року у справах №520/13228/23, №520/30126/23, №400/9970/23, від 06 лютого 2025 року у справах №280/7883/23, №160/18617/23, №320/11439/22 та ін.
Отже, посилання скаржника на положення пунктів 16, 48 частини другої статті 17-1, частини п?ятнадцятої статті 32, статей 65, 66 Кодексу цивільного захисту України, пункту 12 Порядку №138, пунктів 1, 3, 4, 7 Положення №1052, у контексті спірних відносин є помилковими. Суд повторює, що ДСНС, як суб`єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом, натомість ні положеннями Кодексу цивільного захисту України, ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій та її територіальних органів до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.