ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 620/5694/24
адміністративне провадження № К/990/946/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів Желєзного І.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (колегія у складі суддів Беспалова О.О., Грибан І.О., Ключковича В.Ю.) у справі за адміністративним позовом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької районної державної адміністрації (Прилуцької районної військової адміністрації), Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області до Ладанської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
У квітні 2024 року заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької районної державної адміністрації (Прилуцької районної військової адміністрації), Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області (далі - ГУ ДСНС у Чернігівській області) звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Ладанської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області щодо не приведення протирадіаційного укриття №94139, яке розташоване на вул. Миру, 69, смт Ладан, Прилуцький район Чернігівська область, в належний для експлуатації стан та зобов`язати Ладанську селищну раду Прилуцького району Чернігівської області вжити заходів щодо приведення протирадіаційного укриття №94139, яке розташоване по вул. Миру, 69, смт. Ладан, Прилуцький район Чернігівська область, у придатний стан для використання за цільовим призначенням.
Позов мотивовано тим, що відповідач є балансоутримувачем не готової до експлуатації споруди цивільного захисту, а саме, протирадіаційного укриття №94139, однак, попри введення в Україні воєнного стану, тобто, надзвичайної ситуації воєнного характеру, а також існування цілком реальних загроз життю і здоров`ю населення, не вживає заходів задля забезпечення готовності цієї споруди до використання, водночас ГУ ДСНС у Чернігівській області, будучи спеціально уповноваженим органом, на який покладено функції зі здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту, а також Прилуцька районна державна адміністрація Чернігівської області (Прилуцька районна військова адміністрація), яка так само має відповідні повноваження, зокрема й звертатися до суду, не вчиняють дій щодо зобов`язання відповідача привести згадану захисну споруду до готового стану з метою використання за призначенням, що вказує на бездіяльність цих органів.
У зв`язку із цим, у прокуратури виникло право і обов`язок вжити заходи з представництва інтересів держави в суді, враховуючи обізнаність позивачів про порушення інтересів держави, а також беручи до уваги характер наданих на запити прокуратури відповідей, наявний виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжуються неналежним виконанням уповноваженим органом функцій щодо їх захисту.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року позов задоволено у повному обсязі: визнано протиправною бездіяльність Ладанської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області щодо не приведення протирадіаційного укриття № 94139, яке розташоване по вул. Миру, 69, смт Ладан, Прилуцький район Чернігівська область, в належний для експлуатації стан; зобов`язано Ладанську селищну раду Прилуцького району Чернігівської області вжити заходів щодо приведення протирадіаційного укриття № 94139, яке розташоване по вул. Миру, 69, смт. Ладан, Прилуцький район Чернігівська область, у придатний стан для використання за цільовим призначенням.
Суд першої інстанції керувався тим, що невжиття відповідачем визначених законодавством заходів щодо утримання у належному стані захисної споруди цивільного захисту - укриття №94139 суперечить інтересам держави у сфері підготовки країни до оборони в умовах воєнного стану та захисту життя людини.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 грудня 2024 року скасував рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року та залишив позовну заяву без розгляду на підставі статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Свої висновки суд апеляційної інстанції мотивував тим, що ГУ ДСНС у Чернігівській області не має права на звернення до суду із зазначеними позовними вимогами як позивач, тож таких прав не має і прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави в особі зазначених осіб із цим позовом.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року та залишити без змін рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року.
Свої доводи мотивує головним чином тим, що оскаржувану постанову ухвалено з неправильним застосуванням статті 16, пункту 16 частини другої статті 17-1, частини п`ятнадцятої статті 32, статей 65,66 Кодексу цивільного захисту України, пункту 12 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі - Порядок №138), пунктів 1, 3, 4, 7 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052 (далі - Положення №1052), статті 28 Закону України від 17 березня 2011 року №3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" (далі - Закон №3166-VI), пункту 2 частини першої статті 27, статті 28 Закону України від 09 квітня 1999 року №586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" (далі - Закон №586-XIV), статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII) та з порушенням норм процесуального права, а саме, статей 5, 53, 240, 242, 308, 322 КАС України, внаслідок чого помилково скасовано законне та обґрунтоване в частині задоволених вимог рішення суду та позовну заяву прокурора залишено без розгляду.
Скаржник доводить, що на час ініціювання судового розгляду, повноваження ГУ ДСНС України у Чернігівській області щодо можливості звернення із цим позовом в порядку адміністративного судочинства були визначені статтею 28 Закону №3166-VI, а також пунктом 61 частини другої статті 17-2 Кодексу цивільного захисту України (в редакції станом на 16 червня 2022 року) та пунктом 48 частини другої статті 17-2 Кодексу цивільного захисту України (в редакції, чинній з 29 жовтня 2022 року), зокрема, згадана норма містила формулювання "з інших підстав, визначених законом", тобто було уточнено повноваження ДСНС звертатися до суду чим фактично усунуто спірність питання в подібних правовідносинах, однак суд апеляційної інстанції залишив це поза увагою. Таким чином, цей суб`єкт владних повноважень, як орган державної влади, який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, обізнаний про неготовність укриття №94139 до використання, мав обов`язок вжити всіх заходів для приведення вказаного протирадіаційного укриття у стан готовності, однак належних заходів для цього з урахування особливостей воєнного стану, вжито не було.
Скаржник також вказав, що суд апеляційної інстанції у порушення статей 242, 308, 322 КАС України взагалі не надав оцінку позовним вимогам, заявленим в інтересах держави в особі Прилуцької районної державної адміністрації. Питання представництва інтересів держави в особі Прилуцької районної державної адміністрації у спірних правовідносинах взагалі не вирішувалося, оцінку йому не надавалося, позовні вимогам в цій частині не розглядалися.
Отже, враховуючи, що питання утримання захисної споруди у готовому до використання стані відповідає інтересам суспільства і держави та має виключне значення для забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей, для збереження їх життя та здоров`я під час військової агресії, а отримана прокурором під час листування інформація свідчила про наявність ознак порушення законодавства, свідчить, на переконання скаржника, про доведеність підстав для звернення прокурора із цим позовом.
На підтвердження правомірності своїх дій скаржник вказує на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 травня 2019 року у справі №820/4717/16, щодо можливості у органу ДСНС бути позивачем у справах щодо зобов`язання балансоутримувачів привести захисту споруду цивільного захисту у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення), яка залишилась поза увагою судів попередніх інстанцій.
Окрім цього скаржник навів низку позицій Верховного Суду, які, на його переконання, є застосовними до спірних правовідносин, засвідчують ефективність звернення прокурора до суду із цим позовом в інтересах держави в особі згаданих суб`єктів, указують на достатність і умотивованість підстав для цього та спростовують висновки апеляційного суду.
Позиція інших учасників справи.
У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року - без змін.
Ладанська селищна рада Прилуцького району Чернігівської області поділяє висновки апеляційного суду, які загалом зводяться до того, що у розглядуваному випадку прокурор звернувся до суду в особі органів, які не мають права на звернення до суду з такими вимогам. Вважає, що скаржник посилається на нерелевантну практику Верховного Суду та зі свого боку вказує на потребу врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 січня 2025 року в справі №520/30126/23.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 10 грудня 2024 року в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до розгляду.
Джерела права та акти їхнього застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Згідно із частиною другою статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина четверта статті 46 КАС України).
Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України закріплено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах, визначено, зокрема Конституцією України, Законом №1697-VII.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України обумовлено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із частиною першою статті 23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
При цьому положеннями частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII закріплено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Позиція Верховного Суду
З огляду на зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та доводи касаційної скарги, у межах цього касаційного провадження слід вирішити питання наявності/відсутності у Прилуцької окружної прокуратури права на звернення до суду в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Чернігівській області, Прилуцької районної державної адміністрації (Прилуцької районної військової адміністрації) з позовом про зобов`язання привести у стан готовності захисну споруду.
Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів касаційної скарги, Верховний Суд керується таким.
Зі змісту частини третьої статті 23 Закону №1697-VII випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Таке "не здійснення захисту" полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Водночас "здійснення захисту неналежним чином" полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Проте "неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому, прокурор, звертаючись із позовною заяву та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту повинен навести не лише свою суб`єктивну думку щодо "не здійснення захисту" або "неналежність" такого захисту але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка). Як приклад, притягнення керівника суб`єкта владних повноважень до юридичної відповідальності за протиправне "не здійснення захисту" суб`єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту.
Крім того, у пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України наголошено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках.
Тобто прокурор може звертатися в інтересах держави, в особі визначеного ним суб`єкта владних повноважень, в особливих, поодиноких ситуаціях, як виняток із загальних правил. У кожному такому виключному випадку прокурор повинен довести, що на момент звернення до суду із позовом суб`єкт владних повноважень, в інтересах якого звертається прокурор, не міг зробити це самостійно.
Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у виключних випадках може виконувати субсидіарну роль, замінючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом та чи є обґрунтованими підстави для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі №806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.
З матеріалів справи вбачається, що звернення Прилуцької окружної прокуратури до суду із цим позовом в інтересах держави обґрунтовано бездіяльністю ГУ ДСНС у Чернігівській області, Прилуцької районної державної адміністрації (Прилуцької районної військової адміністрації), яка полягає у невжитті зазначеними суб`єктами владних повноважень належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача відповідної захисної споруди привести її у стан готовності до використання. За змістом позовної заяви, зазначені суб`єкти, які, на переконання прокурора, мають повноваження звернутися до суду із цим позовом та бути позивачами в цій справі, не виконують своїх функцій та, відповідно, не здійснюють захисту інтересів держави, а тому з вказаним позовом звертається саме прокурор в інтересах зазначених осіб як позивачів у цій справі.
У контексті наведеного першочергового значення набуває питання, чи наділені ГУ ДСНС у Чернігівській області, Прилуцької районної державної адміністрації (Прилуцької районної військової адміністрації) належним обсягом компетенції, що дозволяє їм набути статусу позивача у цій справі.
Надаючи відповідь на означене питання в світлі наведених скаржником аргументів, колегія суддів керується таким.
Щодо стверджуваних прокурором повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій та її територіальних органів на звернення до адміністративного суду із цим позовом.
Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об`єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з пунктом 3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №138 (далі - Порядок №138), балансоутримувачі захисних споруд - власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації).
Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку №138).
Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства (пункт 12 Порядку №138).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052 (далі - Положення №1052) Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
За пунктом 3 Положення №1052 основним завданнями Державної служби України з надзвичайних ситуацій, зокрема, є реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Повноваження Державної служби України з надзвичайних ситуацій як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту визначені статтею 17-1 Кодексу цивільного захисту України.
Законом України від 06 жовтня 2022 року №2655-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності", який набрав чинності 29 жовтня 2022 року, внесено зміни до Кодексу цивільного захисту України.
Пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-ІХ встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.
На відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України, якою було передбачено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту, передбачив право на звернення до суду цього органу також і з інших підстав, визначених законом.
За змістом касаційної скарги, саме із цим формулюванням прокурор пов`язує свій ключовий аргумент щодо наявності у Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, права на звернення до суду з вимогами про зобов`язання балансоутримувача вжити заходи щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.
Верховний Суд у своїй судовій практиці вже досліджував означене питання щодо застосування пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону №2655-ІХ та дійшов висновку, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.
Аналіз чинних законодавчих положень щодо обсягу повноважень ДСНС дає змогу дійти висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
Такі висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі №520/16197/23, від 24 січня 2025 року у справах №520/13228/23, №520/30126/23, №400/9970/23, від 06 лютого 2025 року у справах №280/7883/23, №160/18617/23, №320/11439/22 та ін.
Із цих же міркувань не заслуговують на увагу посилання скаржника на пункт 61 частини другої статті 17-2 Кодексу цивільного захисту України, за яким центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту здійснює інші повноваження відповідно до Конституції та законів України. Суд повторює, що ДСНС, як суб`єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом, натомість ні положеннями Кодексу цивільного захисту України, ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій та її територіальних органів до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.