ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа №160/24214/24
адміністративне провадження № К/990/49030/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Хохуляка В.В., Гімона М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової служби України на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року (суддя Голобутовський Р.З.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року (головуючий суддя Лукманова О.М., судді: Божко Л.А., Дурасова Ю.В.) у справі №160/24214/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат "Дніпро" до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В :
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі також - відповідач, контролюючий орган), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Державної податкової служби України від 04.09.2024 №442-р/л щодо анулювання ліцензії Товариству з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" №990108202100112 на виробництво алкогольних напоїв терміном дії з 29.11.2021 до 29.11.2026;
- зобов`язати Державну податкову службу України видалити з Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах інформацію щодо анулювання Товариству з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" ліцензії №990108202100112 на виробництво алкогольних напоїв терміном дії з 29.11.2021 до 29.11.2026 та поновити про неї інформацію (внести відомості) до цього Реєстру.
09.09.2024 на адресу суду першої інстанції від Товариства надійшла заява про забезпечення позову, у якій останнє просить:
- зупинити дію розпорядження Державної податкової служби України від 04.09.2024 №442-р/л щодо анулювання ліцензії ТОВ "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" №990108202100112 на виробництво алкогольних напоїв право терміном дії з 29.11.2021 до 29.11.2026;
- зобов`язати Державну податкову службу України внести до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах інформацію щодо зупинення дії розпорядження Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 04.09.2024 №442-р/л щодо анулювання Товариству з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" ліцензії №990108202100112 на право виробництво алкогольних напоїв терміном дії з 29.11.2021 до 29.11.2026;
- заборонити Державній податковій службі України вчиняти дії по внесенню до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах інформації щодо анулювання Товариству з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" ліцензії №990108202100112 на право виробництво алкогольних напоїв терміном дії з 29.11.2021 до 29.11.2026 та/або поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" у Єдиному реєстрі ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах запис про дію ліцензії ліцензії №990108202100112 на право виробництво алкогольних напоїв терміном дії з 29.11.2021 до 29.11.2026 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2024, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024, заяву про забезпечення позову задоволено частково. Зупинено дію розпорядження Державної податкової служби України від 04.09.2024 №442-р/л щодо анулювання ліцензії ТОВ "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" №990108202100112 на виробництво алкогольних напоїв право терміном дії з 29.11.2021 до 29.11.2026; заборонено Державній податковій службі України вчиняти дії по внесенню до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах інформації щодо анулювання Товариству з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" ліцензії №990108202100112 на право виробництво алкогольних напоїв терміном дії з 29.11.2021 до 29.11.2026 та/або поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро" у Єдиному реєстрі ліцензіатів з виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах запис про дію ліцензії №990108202100112 на право виробництво алкогольних напоїв терміном дії з 29.11.2021 до 29.11.2026 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі. У задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.
Задовольняючи вказану заяву частково суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що заявником доведено існування реальної загрози завдання шкоди його правам, в тому числі й матеріальним, внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у даній справі. Зокрема, суди вказали на те, що існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі у вигляді зупинки господарської діяльності позивача, може привести до розірвання договірних відносин, вивільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та у зв`язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі.
На переконання скаржника, забезпечивши позов шляхом зупинення оскаржуваного розпорядження контролюючого органу, судами попередньої інстанції у запропонований спосіб фактично вирішено спір по суті до постановлення у справі відповідного рішення.
Відповідач вказує, що доводи позивача та судів щодо необхідності забезпечення позову зводяться лише до того, що протягом оскарження спірного розпорядження Товариство буде позбавлене користуватися правами виробника алкогольних напоїв. Однак, на думку податкового органу, судами попередніх інстанцій не враховано, що вжиття превентивних заходів контролю у відповідності до норм чинного законодавства не ставиться у залежність від можливості здійснення відповідним суб`єктом, в даному випадку позивачем, його господарської діяльності, яка відповідно до статті 42 Господарського кодексу України здійснюється на власний ризик, який включає в себе як позитивні, так і негативні наслідки.
Зазначає також, що при вирішенні питання про забезпечення позову судами не здійснено оцінку доводів заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову. Судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну та реальну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача оскаржуваними рішеннями та діями контролюючого органу у спірних правовідносинах.
Верховний Суд ухвалою від 13.01.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової служби України на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28.11.2024 у цій справі.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу контролюючого органу - без задоволення.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди дійшли висновку, що невжиття судом забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії розпорядження, яким анульовано ліцензії на виробництво алкогольних напоїв, може призвести до порушення прав та законних інтересів позивача, ускладнити або зробити фактично неможливим виконання рішення суду у цій справі у майбутньому, з огляду на можливі негативні наслідки застосування оскаржуваного розпорядження. Суди погодились з доводами позивача, що анулювання ліцензій призведе до негативних наслідків для позивача, а саме зупинення діяльності, неможливість сплачувати податки, позбавить можливості своєчасно та у повному обсязі сплачувати заробітну плату працівникам, може привести до розірвання договірних відносин та вивільнення працівників.
Таким чином суди погодились з доводами позивача та частково задовольнили його заяву про забезпечення позову.
Проте, враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, суди дійшли помилкових висновків щодо наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Колегія суддів вважає, що заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.
Як вже зазначалось вище, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.
Проте оскаржувані судові рішення у цій справі не містять жодного обґрунтованого мотиву, з якого суди дійшли висновку, що невжиття заходів у вигляді зупинення розпорядження про анулювання ліцензії на виготовлення алкогольних напоїв може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, як і не вказано, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, складність вчинення цих дій, не встановлено, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
При вирішенні питання про забезпечення позову суди обмежився лише висновками, що анулювання ліцензій призведе до припинення діяльності позивача, при цьому суди не надали належної оцінки доводам заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову. Судами не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача розпорядженням Державної податкової служби України від 04.09.2024 №442-р/л.
Як вже зазначалось вище, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач жодним чином не позбавлений права займатися іншими видами діяльності, а саме виробництвом спирту коньячного, зернового дистилянту, а також права на оптову торгівлю алкогольними напоями - сидром та перрі, на які в позивача наявні відповідні ліцензії та які не були анульованими.
Згідно розпорядження Державної податкової служби України від 04.09.2024 №442-р/л Товариству було анульовано виключно ліцензію на виробництво алкогольних напоїв.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що анулювання ліцензії на виробництво алкогольних напоїв не може призвести до повного зупинення діяльності Товариства, на чому наголошувалось останнім, а відповідно і до негативних наслідків, які з цим пов`язані.
З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що за результатами розгляду заяви Товариства про забезпечення позову, встановлено, що позивачем не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України і, як наслідок, застосовано заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Враховуючи викладене, судові рішення в частині задоволення заяви про забезпечення позову ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням норм процесуального права, а тому судові рішення у цій частині у справі підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд